Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ

Містами Німеччини. На крайній схід
Містами Німеччини. На крайній схід
Берлін - Герліц - Баутцен - Хемніц
Добавлен: 30 января 2012 г.
Просмотров: 2207
Автор: WolK
Продолжительность: 1 день
Пробег: 550 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.7
голосов: 6
10  
Отзывы

Серединна фаза берлінської осені поступово збалансувала її погодну складову, вересневі калюжі якось непомітно втратили свої асфальтові вологі контури, повернулось сонечко, за яким цим літом всі встигли засумувати, Гідрометцентр, прогнозам якого тут заздрять всі букмекерські контори, впевнено давав свою кашпіровську установку на добро, і все це до купи, спонукало до нових туристичних звершень німецькими теренами.

Впевненості в правильності цих міркувань та додаткового бажання зрушити з місця, додавала остання подорож, яка не дивлячись на своє зовнішнє логічне завершення, внутрішньо потребувала продовження. Витримавши тижневу паузу, дочекавшись нарешті вихідних, вирушаю на крайній схід Німеччини в, найближче від України, її місто – Герліц (Gorlitz, Гёрлиц).

Математичні здібності дали змогу звести до єдиного знаменника розклад залізниці та календарні дані, в частині сходу сонця, таким чином, аби штурмувати місто з першими його променями. Все відбулося згідно проведених розрахунків, з єдиною поправочкою у вигляді пелени туману, який намагався попервах щось від мене приховати, але то вже вища математика.

Завдяки практичній відсутності альтернатив щодо варіантів дістатися центра міста, не почуваюся таким собі їжачком в тумані, а відправляюся від залізничного вокзалу на зустріч з місцевим надбанням, прямою як злітно-посадочна смуга, Берлінською вулицею. Сонний стан туманного ранку порушує брязкання трамваю та прохолодне повітря, від якого на деякий час рятуюсь віражем в торгівельний пасаж, через який просуваюся далі.

 

Як тільки туман зрозумів, що такими превентивними заходами зупинити цього пішохідного туриста не вдасться, він миттєво розчинився і дав змогу спостерігати Поштову площу міста у сонячному виконанні. Не вступаючи в протиріччя з назвою площі, тут розмістилися червоно-коричнева споруда головного поштового відділення міста, а також, світло-коричнева судова інстанція та, контрастуючий з ними, світлий готель Вікторія.

Жодна з цих установ наразі не вдається актуальною, тож пересікаю по діагоналі площу, орієнтуючись на Жіночу церкву, за якою потрапляю Маріїнську площу, що перебуває під спостереженням, також Жіночої, але вже башти, підступи до якої, в свої чергу, охороняють переносні пальми. На стіні башти викарбувана напис "Invia virtuti nulla est via", що означає «для сміливості немає нездоланих доріг». Дуже так символічно, подумалось мені, непоганий слоганчик.

Покрутившись по площі, ще більше активізував свої міркування - ну суто таке матріархальне місто, судячи з імен та назв об’єктів і споруд: Вікторія, Марія, а хоч без імені, то просто - Жіноче. Та думаю, то напевно на краще, все ж таки жінкам більш притаманні риси привабливості, то може і місту з такими назвами, перепаде жіночої вроди. Піду далі, подивлюся.

Далі – більше. Ще одна культова споруда, що розташувалася поблизу носить назву Капели Анни, а мій маршрут веде мене, і це вже не дивно, Елізабет штрассою, через монастирські споруди до найбільшої в місті Верхньої Ринкової площі.

Прямокутна площа простягнулася на 250 метрів з заходу на схід. Західний кордон площі захищає Райхенбахська башта, а довгі сторони прямокутника прикрашають різнобарвні фасади відреставрованих будиночків, які небесна режисура починає доречно підсвічувати яскравими променями осіннього сонця, що сходить.

Та найцікавіше зберігає історія в східному напрямку, де привертають на себе увагу два шпилі, прикрашені курантами - міської Ратуші, що трохи подалі площі та Троїцької церкви, яка височіє прямо над цим майданом.

Годинник на Троїцькій церкві має особливість оповіщати місто своїм боєм випереджаючи реальний час на сім хвилин. Це жодним чином не є розхлябаністю відповідальних осіб, а данина історичним легендам, а скоріше їх не узгодженості, бо їх декілька і всі вони якісь розпливчаті. Найбільш сформована з них говорить, що завдяки такому прийому вдалося збити з пантелику якихось тогочасних терористів, і таким чином зберегти злагоду та спокій в місті. Та це, власно, суттєво не важливо, просто так треба, бо ж цікаво та позитивно впливає на туристичну привабливість, ще й місцевим гідам дає простір для маневру фантазій.

Та я, як справжній герой, заходжу в більш історично насичений східний напрямок від Верхнього ринку, як то водиться, в обхід, роздивившись спочатку, що там приховалося за західною Райхенбахською баштою. В цій частині міста розташувались бастіонні споруди, міський театр та ще один годинник, дефіциту яких, місто не має.

 

Надалі обходжу Верхню Ринкову площу декількома кварталами північніше уздовж Мисливських казарм, які з часів мілітаризованої Пруссії до кінця другої світової війни використовувались за прямим своїм призначенням, а сьогодні є таким собі житловим неприступним комплексом. Казарми розташовані на природній височині, з якої добре спостерігається білизна пари готичних шпилів Петропавловської церкви, що є найстаршою в місті. Але я продовжую плутати сліди і знов завертаю на Верхній Ринок, орієнтуючись на вже знайомі висотні орієнтири.

Зробивши такий спіральний виток, відчуваю на собі центробіжну силу, яка спрямовує моє фізичне тіло в глиб старого міста Братською вулицею, що є продовженням Верхнього Ринку і за логікою, веде під ухилом до Нижньої Ринкової площі.

Барочно-ренесансна Братська вулиця зовсім коротенька, але дуже привітна та позитивна. В своєму закінченні вона звужується завдяки будівлі історичного музею з назвою Шенхоф, який наполовину перекриває вулицю та спрямовує її прямо в площу Нижній Ринок.

Ця площа трошки, так би мовити, не зовсім стандартна. Її креативність полягає в тому, що в середині типової за плануванням, середньовічної ринкової площі, зазвичай красується історичний фонтан або пам’ятник, а центр місцевої площі, заповнений забудовою. Таким чином площа перетворюється не на суцільний майдан, хоча і має своє історичне джерело, а на такі собі пішохідні сторони квадрату, периметром якого мною було здійснено декілька обертів, як за напрямком обертання планети кругом своєї осі, так і в протилежному.

На Нижньому Ринку зведена симпатична міська Ратуша, шпиль якої я мав спостерігати ще з Верхнього Ринку і який прикрашений не просто годинником, а цілою таймерною панеллю приладів, що інформують спостерігачів і про зрозумілі всім час та дату, і про не зовсім зрозумілі фази місяця, і про зовсім незрозумілі астрологічно-астрономічні показники

Астрономічні показники нагадали чомусь про гастрономічні потреби організму, які не були сьогодні ще задоволені. Але ранній час доби негативно вплинув на існування хоча б якої рестараційної пропозиції, тож опробував акустичні можливості, поки що не заповненої туристами, кам’яної арки Флюстербоген, що є одним з символів Герлітца, через неї ж покидаю площу та старими вуличками просуваюся містом все нижче і нижче.

Минаю останній оборонний форпост міста в особі Миколаївської башти, та однойменним шляхом, поступово все більше відчуваючи свою габаритну нікчемність, впритул притуляюся до підніжжя Петропавловської церкви, відкинувши забрало свого обличчя, аби роздивитися її з ніг до голови.

За цією 84-х метровою спорудою, з тераси, в променях зустрічного східного сонця, засліпленим поглядом переношусь до сусіднього польського міста Згожеліца. До крайнього сходу Німеччини залишається якихось метрів шістдесят та ще й з гори, тож через хвилину я вкотре опиняюсь між прикордонними стовпчиками на мосту через річку Нейсе, якій з певного часу випало розділити колись єдине місто.

Протестувавши метрів двадцять польського дорожнього покриття, вдихнувши декілька десятків разів іноземного повітря, повертаюся так би мовити до країни першого в’їзду, а точніше – вльоту.

Тут з моста, німецький берег представ в усій своїй красі, домінантою якої звісно ж слугують Петропавлівські шпилі.

Тепер зворотнім напрямком, але вже в гору, пробираюся історичним центром міста, в якому свого часу, після невдалих спроб хрестоносців повернути Гроб Господній до Європи, було створено для поклоніння його копію, наблизивши схожість Святині не тільки в архітектурному але і в ландшафтному плані, максимально відтворивши в місті хресну дорогу Ісуса Христа.

 

Полишаю Герлітц з найкращими враженнями, але це не заважає мені розраховувати на порцію нових, ще більших вражень, тож пересуваюсь на 30 кілометрів західніше до міста Баутцен.

Баутцен - головне місто лужицьких сербів, найменшого слов’янського народу, який з тисячорічної давнини населяє землі Нижньої Лужиці, більша частина якої лежить на території Німеччини, а тому місто є епіцентром їх культури, традицій та мови.

Місто за свою довгу історії змінило багато господарів, але від цього напевно тільки виграло, бо виглядає багато та респектабельно.

Старие місто лежить на кілометровій відстані від залізничного вокзалу, але знайти його можна без всіляких навігацій, прямонаправлено пересуваючись Вокзальною вулицею. Про наближення до історичного центру сповіщає лужицька падаюча Багата башта.

По вертикальним гвинтовим сходам піднімаюсь на оглядовий майданчик, відхиляючись разом із спорудою на 1,44 метра від вертикальної осі. Роздивитися місто з висоти стало для мене вже обов’язковою екскурсійною програмою, звісно ж якщо випадає така нагода. Тільки подивившись на дахи центра міста та його околиці, можна скласти про нього уяву, яка буде не повною, якщо гуляти лише лабіринтами його вулиць.

На висоті 50 метрів вже вимальовується подальший маршрут містом, тож з високого старту, приземляюся на також Багату вулицю. Чудова та брущата, в кращих традиціях пішохідних вулиць провінційних німецьких містечок, вона починається від самої Башти та в напрямку її нахилу виводить на Головний ринок.

Площа Головний ринок, в променях яскравого сонця, змушує признати її красу та недаремність перебування тут. Знов, як і в попередній подорожі закохався в Ерфурт, відчуваю зараз приплив схожих відчуттів. Що поробиш, якщо я такий любвіобільний, а скоріше, просто дуже приваблива місцевість прихована в Лужицьких землях.

Площа двічі виправдовує свою назву, головна – бо приютила Міську управу, а ринок – бо кругом вирує справжній базар. А за Ратушею знаходиться вже Рибний ринок, але тут можна посперечатися, хоча субота, звісно ж не рибний день.

На площі Рибний ринок в усі дні тижня знаходиться готичний собор Святого Петра і особливий він навіть не 700 - річним віком та архітектурою, а тим, що в толерантній Лужиції слугує одразу двом віросповіданням. Католицкі служби проводяться в хорі Собору, а протестантські – в нефі.

Церковна вежа Собору має особливість під час сильних поривів вітру створювати шум, схожий на звуки органу. А через те, що такі погодні умови часто ще й супроводжуються опадами, в місті виникло повір’я, якщо в Соборі грає орган, то бути дощу. Але в день мого візиту в місто, не було жодних натяків на погіршення погоди, тож його музику мені почути не довелось.

Ще з тисячорічної давнини в рейтингах фортифікації, Баутцен займав провідні позиції, тож і сьогодні то тут, то там зустрічається багато різноманітних оборонних споруд.

 

Одна з них охороняє ще одну пам’ятку міста – палац міністерства фінансів, якоїсь там місцевої округи. Справді так, непогану будівлю прибрали до рук фінансисти.

А все Старе місто розташовано на Замковій горі, яку з трьох боків омиває столична німецька ріка Шпре, до якої я починаю спуск, обійшовши правим боком фінансовий перепон на своєму шляху.

Чудова, неширока середньовічна вуличка все збільшує свій нахил та кількість викрутасів, і наче бобслейна траса прискорює мій рух уздовж привітних будиночків.

 

Спускаючись все нижче, мушу задирати голову все вище, аби роздивитися, що ж там на мене з гори спостерігає. Весь час потрохи пригальмовую, так би мовити не вимикаючи зчеплення. І в ці періоди бачу над собою замок Ортенбург, що слугував свого часу прикордонною заставою, та руїни Миколаївської церкви.

Спустившись до ріки, води якої через деякий час протечуть в трьохстах метрах від мого берлінського помешкання, констатую наявність порогів та відсутність судноплавства на ній. Та для місцевого ландшафтного дизайну, це навіть і на краще.

Зрозумівши, що люди досі ще не протоптали інших шляхів до Верхнього міста, і відчуваючи перспективу реверсного руху, в стані афекту намагаюся, наче Отец Фёдор, штурмувати навпростець круті скали, перелазячи якісь паркани та уступи, аж поки не впираюсь в кам’яну стіну метрів чотири заввишки. Емоції потрошки випаровуються, розум нагадує, що вже тисячу років, краще озброєні та підготовлені військові формування, намагалися здолати ці висоти і в більшості невдало. Тож спочатку, як Суворов з Альп, я на п’ятій точці спускаюся з набраної висоти, тільки нажаль на суху, без снігу, а надалі, пережовуючи всілякі постулати щодо того, що ледачий робить все двічі, а розумний в гору не піде …, долаю підйом, який ще півгодини тому був спуском, все ж таки не полишаючи надію хоч якось скоротити маршрут.

І ось в просвіті будинків нарешті з’являється пішохідна одностороння вуличка, яка змінюючи бетон на кущі, все ж виводить мене на задану орбіту Старого міста.

 

Тепер паралельним шляхом, тільки значно вище, направляюся до Замку. По дорозі, через історичні оборонні ззовні, а всередині нашпиговані сучасним фаршем, в тому числі паркінгами, споруди виходжу на висоту, яку нещодавно безрезультатно намагався здолати.

Тепер начебто жодних перешкод, пряма дорога до Замкових воріт, аж ні. В цей суботній день в Замку відбувається театралізований середньовічний лицарський захід, який вимагає певних фінансових вливань, що напевно є адекватним для спектаклю, а для короткочасного ознайомлення зі спорудою є невиправданим. Тому, зазирнувши в середину наскільки вистачало конструктивних особливостей цієї історичної пам’ятки, далі вивчаю лише її зовнішню частину.

 

Та ця невеличка туристична неприємність вмить забулася, коли винирнув на високий скалистий берег позаду Замку, з якого відкрилися чудові краєвиди, такий собі Кам’янець – Лужицький.

Трошки нижче обладнаний оглядовий майданчик, до якого буквально прилипаєш, бо всі 360 градусів містять ландшафтно-історичне асорті з природи та фортифікації.

Та сонечко шепоче, що ще довгі дні – не зупиняйся на досягнутому. Тож я послухавшись його, по вуличках, що крізь зберегли елементи оборонних споруд різних сторіч, щурячись через відсутність затемнених окулярів, повертаюся до шляхів міжміського сполучення.

 

З цим і закінчилася середньовічна фаза моєї сьогоднішньої мандрівки, далі наче з машиною часу, перенісся я до епохи розвинутого соціалізму.

Все почалось іще з Баутценського залізничного вокзалу, стіни якого щедро прикрашені відповідною «живопіссю», а продовжилось прибуттям на менш ідеологічно витриманий вокзал, найсоціалістичнішого, як я його охарактеризував, міста Німеччини – Хемніца.

Назва Хемніц в лужицький мові означає «кам’янистий струмок», а мовою соціалістичної розбудови перекладалась як Карл-Маркс-Штадт.

Тож наспівуючи вперемішку пісеньку про «ландиші» та «місто ротер блюмен», дивуючись габаритам, а особливо ширині, міських трамваїв, що нагадали мені танки першої світової, заходжу в місто. Воно вітає мене на івриті.

 

Трамвайні рейки виводять мене на Театральну площу з Міською оперою та Петровською церквою.

Все начебто милує око, великий пішохідний плац, скейти об бетон гупають, але якщо подивитися в дзеркала заднього огляду, наче на років тридцять все помолодшало, ось тут і почало вимальовуватись, як я вже казав, «найсоціалістичніше місто».

 

Але частина Старого міста все ж таки збереглася, хоч і значною мірою була спаплюжена блочними ГДР – ськими чарунками. Порівнявши карту Хемніца з десятирічної давнини мапою, констатував збільшення пішохідної частини центру міста практично в два рази, та воно і так припадає до ока, що серцевина міста зазнала масштабного рятування. І хоч тут мало збереглося історичного надбання, проте нова торогово-житлово-пішохідно-історична експозиція лічить місту, що було практично вщент зруйновано в 1945 році, а потім добито «до основанья» плановою економікою.

Торгівельна складова набула форм сучасних скло - бетонних пасажів з класичним для Німеччини набором торгових марок та мереж.

Апгрейдений житловий фонд заховався за фасадним інтер’єром, в дворі одного з яких був наляканий скульптурним жіночим створінням.

 

Пішохідна ділянка також «прикрашена» багатьма жіночими формами женоненавистних рук людських. Куди краще пасують місту унісексові пінгвіни.

Та всі ці витвори ніщо у порівнянні зі справжнім безглуздим витвором, що суворо спостерігає за тим, що сьогодні вже не є Карл-Маркс-Штадтом.

А навпроти першої голови діалектичного та історичного матеріалізму розташувалася Нова Ринкова площа з висоткою готелю, конгрес-залою та Червоною баштою.

 

Історичний прошарок міста, нажаль дуже незначний, і обмежується лише Старою Ринковою площею. Але Стара і Нова Ратуші, що збереглися на ній, можливо і завдяки своєму Роландові, а також декілька відреставрованих барочних будиночків дуже приємні і місто може ними, безумовно, пишатися.

 

Обернувшись декілька разів навкруги цих історичних споруд, так і не знайшовши шляхів аби дістатися верхівки Ратуші, адже ж бачив там якихось персон, мушу зізнатися собі, що на сьогодні вже досить, фізичні ресурси вичерпані, час додому відновлювати кондиції.
Ось така видалась у мене сьогодні подорож, трохи більше ста кілометрів між містами за картою та в декілька разів більше в роках за атмосферою.

Тож і Вам, шановний читачу, бажаю подорожувати якщо і не далеко, то тривало. 

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.7
голосов: 6
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 342
 
1 февраля 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: silver
Спасибо, Саша, за отзывы.У меня похожая история приключилась в одном западногерманском городке с названием Rothenburg. Местная башня с часами вызвала устойчивое дежа-вю, а оказалось когда-то собирал ее из пазлов.
Флаг Хемница ностальгичен, но правда вся Саксония в той или другой форме жовто-блакитна, надо будет рассмотреть вопрос о Саксонской области в составе ....
Ну а песня о Карл-Маркс-Штадте оказалась такой липучей, что не один день преследовала меня. http://www.youtube.com/watch?v=F2ORQoLJ8qc
 

Пользователь
Отзывов: 372
 
1 февраля 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Кстати, а современный флаг, славного города Хемниц - ничего тебе не напомнил ?? Подмигивающий))
 

Пользователь
Отзывов: 372
 
31 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
На меня, вот тоже, одна из фоток - свои воспоминания навеяла ...  derisive
Я долго смотрел на неё и думал, блин, ну от куда-ж, мне так хорошо эта ратуша знакома ?? Причём, чуть-ли не каждый её кирпичек ... но, ведь я - никогда в Хемнице доселе не бывал ... ??
И тут - прозрел ! Володь, твоё фото № 135, ну почти что - копия сумасшедше-сложного, как мне некогда казалось пазла, который в начале 80-х привезла мне из ГДР, в подарок мама, будучи у свои друзей в Карл-Маркс Штате )))) Дык вот, я ж её (ну, эту самую ратушу) целую неделю потом собирал !!!  rofl
Эээээээххххххх !!!
Karl-Marx-Stadt, Karl-Marx-Stadt,
Du bist die Stadt roter Blumen,
Karl-Marx-Stadt, Karl-Marx-Stadt,
Aber ich mag nur wei?
Вообщем, Володь - от меня, тебе отдельный респект за приятные воспоминания !!  drinks
 

Пользователь
Отзывов: 558
 
30 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
 "WolK" :
To: Нафаня
более свежую версию можно попробовать, хотя это несколько противоречит концепции писать на Дороге о мало или абсолютненаписаных местах, но что-нибудь, думаю со временем, оформлю.

Вот тут-то и кроется "изюминка" (как по мне) написать о том, что рядом, но почему-то "обделённом" вниманием основной массы... ведь перечисленные мной места ПРЕКРАСНЫ!!! И Историей "не обделены"... Сан-Суси... тот же Питер (тоже на сайте нет описания)... остальную интригу оставлю для вашего следующего отчёта... :-)
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
30 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Нафаня
Спасибо, Нафаня, за интересную интерпретацию моей стилистики. Улыбнуло. С Потсдамом 1987 посложнее будет, а более свежую версию можно попробовать, хотя это несколько противоречит концепции писать на Дороге о мало или абсолютненаписаных местах, но что-нибудь, думаю со временем, оформлю.
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
30 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Спасибо всем за прочтение и отзывы к отчету!
Как и Toledo, люблю Германию и Швейцарию, наши вкусы совпадают.
Вот каким, оказывается, животрепещущим смыслом, для Вашего, Kalimera, мужа, наполнен мой отчет. Знаю, что и сегодня в Герлице находится своего рода перевалочный тюремный пункт для наших соотечественников.
Неплохие, как на мой вкус, и Герлиц и Баутцен. Каждый из них, Алексей, конечно на полный экскурсиионный день не тянут, но зато лежат прямо на атобане, так что могут подарить пару интересных часов, тем кто движется из Киева в Дрезден.
 

Пользователь
Отзывов: 558
 
30 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
не люблю отчёты Автора за.... немецкую педантичность, написанную украинским языком. Но это моё ЛИЧНОЕ восприятие ((( Может если автор "затронет" мою ностальЖию по Потсдаму 1987 года... то я... но это так... вскользь... не в коем случае не шантаж... на пожелание "ублажить" меня ... неугомонную... Просто так хочется вернуться в... прошлое... Сан-Суси...Цециленгоф, "русскую деревню"...
 

Пользователь
Отзывов: 1810
 
30 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Я из перечисленных мест был только в Берлине. Интересно было почитать про остальные... фото 46 чем то понравилось.. Спасибо Володя. Улыбка Ну может эмоций чуток бы поболе... Улыбка Улыбка Улыбка
 

Пользователь
Отзывов: 297
 
30 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Как всегда, очень приятный и познавательный отчет. А муж, глядя на фото № 43 с изображением Герлица, процитировал одного из героев Фильма "Джентльмены удачи": "Я здесь сидел". Он действительно провел 10 суток в немецкой "Буцигарне" в 1996 году, когда на собственном автобусе "Неоплан" отвозил соотечественников на ПМЖ. В автобусе при досмотре на тогдашней еще границе, радиотелефон, принадлежавший сотруднице одной из киевских турфирм, сопровождавшей группу, оказался ворованным. Поскольку она от него открестилась, вся "Слава" досталась владельцу автобуса. Автобус поехал дальше со вторым водителем, а муж остался подметать местный плац. По вечерам же с личным составом немецкого пограничного гарнизона коротали время, поглощая вкусную украинскую водку, запивая не менее вкусным немецким пивом. Так пролетело 10 дней, автобус вернулся, забрал мужа, немцы же с сожалением с ним распрощались. А в последующие разы, завидя знакомый знакомый автобус на спуске из польского городка на мост, делали "зеленую улицу" с возгласами:"О, привет, Станислав!" Вот такие у него воспоминания об этом симпатичном городке. Спасибо!
 

Пользователь
Отзывов: 547
 
30 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Люблю Германию! Как всегда отлично!


КАЛЕНДАРЬ СОБЫТИЙ
Все события