Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ НА АВТОМОБИЛЕ

Замальовуючи білі плями
Замальовуючи білі плями
Київ - Почаїв - Глиняни - Вижняни - Свірж
Добавлен: 31 января 2012 г.
Просмотров: 2667
Автор: sovereign
Продолжительность: 3 дня
Пробег: 1350 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 8.8
голосов: 9
10  
Отзывы

ПУТЕШЕСТВИЕ СОСТОЯЛОСЬ НА АВТОМОБИЛЕ:

Ранок останнього дня Старого 2011 Року обіцяється бути по-осінньому чи по-весняному теплим. Потягуюся біля вікна, роздивляючись зарозумілих ворон у дворі. Жодної надії на сніжок.

- Слухай, а давай-но десь дременемо з Києва на Новий рік?
- Ну-у… можна на Галичину…- досить мляво, майже безнадійно, кинула я. Мої мрії стосовно поблукати бездоріжжям Перемишлянського та Золочівського районів давно отримали статусу недосяжності, як я не ходила з бубном навколо чоловіка.
- А що ми там ще можемо побачити?
- Є-е-еее… - насторожуюсь я, і обачно починаю переліковувати…- можемо втретє до Підкаменю чи до Підгірців з Олеськом… а ще там є стільки цікавого…- і починаю нанизувати – Унів, Новосілки, Перемишляни, Поморяни, Приозерне, Дунаїв, Золочів…
Бачу, під вагою незнайомих назв чоловік починає зіщулюватися, і я розумію, що ситуацію тре рятувати тер-мі-но-во!
- І Свірж!!!...Свірж!!! Пам’ятаєш, тобі там сподобалося?
- Ну… поїхали. На місці розберемося.

Що? Поїхали?! Ще не вірю своїм вухам, але вже до заплічника летять пару теплих речей, з комори вицуплюю старі, проте надійні, мерріли, але ж Новий Рік? …тре ж буде святкувати? Пляшка коньяку, то добре, а закуска? З полички холодильника одиноко дивляться двійко яєць та сир. Сир. Чим не закуска. В дорогу!

Маршрут промалювали, аби уникнути реконструкції траси до Житомиру, бо аж забагато нарікань на цю ділянку. Київ-Коростень-Новоград-Волинський-Почаїв. Здивування номер раз: хоча візуально здавалося, що даємо гарний гак проти траси М06, проте гак потягнув всього на 25-30 км.

І здивування номер два: на відрізку від Радивілова до Почаєва починаючи від кордону Тернопільської області і до самого міста матеріалізувалася новісінька дорога з яскравою розміткою. Хотілося зупинити машину, вийти та помацати її – чи не диво?
Готель Рейкартц в Почаїві не вразив і не розчарував; до святкового сиру був замовлений не менш святковий олів’є; об одинадцятій забубоніли дзвони в Лаврі, опівночі куранти з телевізору, за 5 хвилин після опівночі загупали феєрверки, за 10 хвилин почали перегукуватися перелякані почаївські собаки. З Новим 2012 Роком. 

ГЛИНЯНИ.

То було б добре започаткувати таку собі традицію – розпочинати новий рік у мандрах, замальовуючи білі плями на мапі подорожей. Звертаємо на Глиняни, через Буськ, дорога як дорога – ями та горби. Яскраво світить сонечко, а на обочині їжачиться смужка снігу.

Глиняни нас зустріли післяноворічною тишею, пронизливим повітрям та дзвінким співом півнів.

Коли дерева були великі…так, саме тоді, багато містечок Західної України, натепер обшарпаних та закинутих, лежали на дорозі торгівельних шляхів, розвивалися, здобували Магдебурзьке право, руйнувалися та відбудовувалися знову, проте – жили. Перші згадки про місто з’являються за часів розквіту Галицького князівства, саму назву місто отримало завдяки забудовам переважно з глини, а в наші часи може похизуватися лише декількома культовими спорудами. Одна з глинянських святинь – стара дерев’яна церква Успення Пресвятої Богородиці, пам’ятка народного зодчества. Перекази налічують цілу низку божих знаків, що торкнулися цієї церкви та чудотворної ікони, що їй належить. Начебто, і зараз проявляються чудеса божі…

Глиняни, костелГлиняни, костелГлиняни, костел

Костел св. Духа було зачинено. Він хоч і не в таких літах, як дерев’яна церква, проте вже відстояв на глинянській землі більш ніж три століття. По периметру навколо костелу розміщені барельєфи, на яких зображені сцени з Святого Писання. 

ВИЖНЯНИ.

Диво стоїть обабіч дороги. Дивиться сліпими очима-шибками на байдужих навколо і тихенько вмирає. Диво ще живе, ще тремтить від вітру, який гуляє всередині, але надії на одужання немає. На вхідних дверях висить здоровенний замок. В костьолі залишилися ще фрески, в досить гарному стані, і потрапити всередину дійсно варто. Ключ треба шукати десь поряд по хатам – набратися терпіння чи нахабства, та дочекатися володаря ключів. Проте нам бракує часу на цю пригоду, бо сонце вже невмовно котиться по небосхилу, світовий день надкороткий. Буде привід повернутися.

Костел вражає своїми архітектурними формами – готика з бароко. Деякі джерела кажуть, що костел почали будувати у ХV ст., потім неодноразово перебудовували протягом наступних століть. Останні зміни, що торкнулися споруди, датовані десь 30-ми роками минулося сторіччя, саме тоді і були намальовані фрески.

ПЕРЕМИШЛЯНИ.

На хвилинку зупиняємося в центрі, перехоплюємо молодичку із запитанням, чи є в Перемишлянах щось подивитися. Хитає головою. Церква, каже, св. Миколая, десь на виїзді, побачите. А я, як на зло, не можу згадати, чи була ще якась пям’ятка тут ще чи ні. Е-ех..! Ні так ні. Церкву ми теж продивилися.

Вже повернувшись додому, перевірю. Так, в містечку таки є костел, церква та декілька старих будинків в центрі.

СВІРЖ.

На роздоріжжі в Перемишлянах виникло питання – звертати на Унів з його лаврою та спокусливим вказівником «4 км», де ще не була жодного разу, чи таки до Свіржу, де особисто я буду вже втретє. Унів програє Свіржу. Щось зсередини штовхає провідати дивовижний замок та поблукати парком. Дорога від Перемишлян на Бібрку цілком пристойна, швидко долаємо невелику відстань. Зупиняємося біля воріт парку. До замку дуже поспішає, як на побачення, чолов’яга з донечкою. За хвилину на ровері під’їздить куцовусий чоловік, відмикає браму і по-хазяйські їде до замку. Потім відмикаються ковані двері замку, і всі трійко спішно зникають за ними. Серце забилося в передчутті неочікуваного, і вже потім все стане на свої місця, чому ми одностайно вирішили їхати до Свіржу, чому я нервувалася всю дорогу і мені здавалося, що ми запізнюємося, і ми поспішали, поспішали, наче на нас хтось очікував. В дійсності, нам доля дала одну хвилину, і ми саме в цю хвилину опинилися саме в цьому місці.

- Шанс потрапити всередину, – прошепотіла я і рвонула, не дуже уважно перестрибуючи кінські кізяки, до замку. Двері подалися і впустили мене до подвір’я .
- Можна нам оглянути замок? – перепитую, очікуючи на відмову. Куцовусий пильно дивиться на мене і кидає:
- Пані, у вас десять хвилин.

Свірж завжди зачинений для відвідувачів. Коли-не-коли комусь щастить потрапити всередину. Років з п’ять тому ходило багато розмов, що замок хтось купив, і буде відбудовувати чи то готель, чи то свою резиденцію. Думаю, слухи тоді не на порожньому місці виникли, і замок таки має свого власника. Проте, хто опікується ним натепер, так і невідомо.

Просторе подвір’я та відхилені дверцята бокового ходу. Всередині замок має вигляд довгого коридору з кімнатами на одну з сторін. Кімнати невеликі, де-не-де збереглася ліпнина. Мені здалося, що замок перебудовувався не так давно – в двох місцях ми наткнулися на санвузли з викладеною місцями совдепівською плиткою. До того ж кімната та санвузол виглядали досить гармонійно – як номер в готелі. Просторий хол навпроти центрального входу, нижній хід до бокового флігелю, трохи захаращений різним будівельним чи просто старим хламом, двір з величезним колодязем, ще декілька таких же закинутих приміщень. Взагалі, 10 хвилин – то нищівно мало.

Вже пізніше пошастаю лабіринтами Інтернету. Історія романтичного замку почалася аж більше ніж п’ять століть тому. Хоча спочатку укріплення відігравало роль фортеці, нехай і досить кокетливої. З трьох боків її обступає ставок, міцні стіни з контрфорсами, глибокі рови. Власників було чимало. Один з останніх, граф Лямезан-Салянс, зробив чимало для реконструкції Свіржу. Проте під час першої та другої світової війни замок зазнає часткової руйнації. За часів Радянського союзу тут була школа трактористів; після трактористів - потуги влаштувати будинок творчості Союзу архітекторів. До речі, перед замком стоїть костел. Проте коли перед очима маячіє вже замок, відвідувачам якось не до костелу. Чи не так?

Свірж, одне з моїх улюблених місцин на Україні. Так вже склалося, що наймістичніші для мене місця я відвідую тричі і заспокоююся. Значить, Свірж я бачила востаннє… Щасти тобі, замку-красеню…

Загалом, це вся подорож. Небагато, підсумовую я, проте дуже вдало. Ловимо гаву при виїзді на кільцеву Львову за відсутності адекватних вказівників, і з такою оказією вирішуємо прогулятися містом Лева, і якщо пощастить, повечеряти та випити філіжанку кави.

Сім поросят за рахунок своєї віддаленості від гулящого в центрі натовпу пригостили нас смачними стравами, а от з кавою не склалося – на східцях усіх відомих мені популярних закладів гронами висіли відвідувачі – або потрапити всередину, треба було вичекати чергу.

Львів на свята дуже втрачає в своїй привабливості та неповторній атмосфері – занадто людно та галасно.

Вдома перегляну світлини. Відчую сонце Свіржа, пісню глинянського півня, прохолоду вижнянського повітря і подумаю: «Як добре, що попереду ще стільки нових доріг…»

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 8.8
голосов: 9
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 558
 
15 января 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Вот и я перечитываю отчёты года прошедшего. Жаль, что в номинацию лучшего отчёта можно "выдать" только один вариант ответа(((
 

Пользователь
Отзывов: 642
 
16 апреля 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Вирішив пройтись по звітах, які пропустив свого часу і натрапив на цей. Такі молодці, так швиденько зібрались у мандрівку напередодні Нового року! Хоча коротенький, але легко та  приємно було читати! Сподобалось!
 

Пользователь
Отзывов: 88
 
6 февраля 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
файно так, легонько і невимушено, як джазова інтерпретація знайомої мелодії...)
 

Пользователь
Отзывов: 558
 
1 февраля 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
 "euripid" :
Дивуєте ви мене, кияни...живу тут все життя, а в  цих глинянах-вижнянах зроду-віку не бував...доведеться з"їздити) дякую за звіт!

так мы и по Крещатику не гуляем особо, только благодаря гостям и бываем в памятных местах... это как Крымчане ... etc...
 

Пользователь
Отзывов: 24
 
1 февраля 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Дивуєте ви мене, кияни...живу тут все життя, а в  цих глинянах-вижнянах зроду-віку не бував...доведеться з"їздити) дякую за звіт!
 

Пользователь
Отзывов: 547
 
31 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Нормально и побольше фотографий!
 

Пользователь
Отзывов: 372
 
31 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Ух ты ! Вот так повезло-то Вам со Свиржем !! Ну чем не новогодний подарок !?  derisive
А вообще, несмотря на зиму, очень тёплый рассказ у тебя Люд вышел.  friends
 

Пользователь
Отзывов: 117
 
31 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Коротесенько, але ДУЖЕ цікавесенько))))))))))
 

Пользователь
Отзывов: 7
 
31 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Дякую! За мову, за свiтлини, за мiсцини. Трохи сумно, що нема в нас шани до Iсторiї... Та легкiсть Вашої мови в купi з Львiвським завершенням трохи розрадили =) Свiтлих Вам Дорiг!
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
31 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Легенька розповідь зняла з мене якусь ранішню напруженість. Дякую. Бажаю провести прийдешній рік, так само, як і зустріли, мандруючи.