Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ

Містами Німеччини. У фарватері випадковості
Містами Німеччини. У фарватері випадковості
Берлін - Гамбург - Бремен - Штендаль - Берлін
Добавлен: 16 ноября 2011 г.
Просмотров: 2343
Автор: WolK
Продолжительность: 1 день
Пробег: 900 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.8
голосов: 5
10  
Отзывы

Парад зірок, цього серпневого дня, вишукувався так, що змусив мене покинути домівку, аби владнати деякі справи у північному німецькому мегаполісі, вільному ганзейському місті – Гамбурзі.

Вирушаючи до цього міста, яке є одночасно самостійною федеральною землею Німеччини з однойменною назвою, наперед не знав, як швидко зможу впоратись з усім, тож не передбачав ніяких екскурсійних заходів. Та не зважаючи на це, внутрішня кишеня мого одягу, витиснена по формі фотокамери, порожньою не залишилась. На всяк випадок, який таки стався, бо владнав справи, до того, поки годинна стрілка не встигла зробити й другого оберту. Та все по порядку, звісно ж відкидаючи виробничі подробиці.

Близько дев’ятої ранку спішуюсь на головному залізничному вокзалі Гамбурга.

Перша «ділова» зустріч призначена в телефонному режимі біля міської ратуші у половину на десяту, тож маю в запасі пів години, щоб подолати відстань десь аж у 800 метрів, що розділяють зазначені об’єкти. Рушу абсолютно прямою траєкторією напівпішохідною Monekebergstr.

Ось в кінці вулиці з’являється вежа Ратуші і я виходжу на майдан перед нею. 
Ратуша, нічого не скажеш, розкішна. Взагалі, класичний ганзейський стиль не передбачає зайвої розкоші, але для неї було зроблено явне виключення. Фасад Ратуші прикрашений кайзеровими статуями, а над головним входом золотими буквами викарбовано девіз міста «Libertatem quam peperere maiores digne studeat servare posteritas» («Нехай нащадки гідно зберігають свободу, здобуту пращурами»). А під девізом, вдячні нащадки ще й пришпандьорили прапорець-веселку, що сприяло певним роздумам, для чого і навіщо. Та все виявилось доволі прозаїчно, як для Німеччини, на наступний день прилегла територія готувалася прийняти парад іншоорієнтованої громади міста.

В контексті зазначеного, неможна залишити обабіч дороги, цю актуальну тутешню тему. У великих містах Німеччини такого «добра» водиться безліч, гірше те, що іноді в такі дні все це випирає в усіх значення цього слова на вулиці міст, від чого я, особисто, не в захваті. І висловлю особисту думку, що нормальні гомосексуалісти ведуть ззовні нормальний, знов таки ж в місцевому розумінні, образ життя. Не виносять на загальне спостереження, нікому нічого не доводять, не бігають без штанів на лузі позад Колони Перемоги в берлінському Тіргартені.

Свого часу навчався я на мовних курсах при Volkshochschule, є така установа в містах Німеччини, про які залишив найкращі спогади. Чому, а тому що на обмеженій території зібирались представники всього найрізноманітнішого: континентів, країн, релігії, ментальності, вбрання, орієнтації, світосприйняття, кольору шкіри тощо, перелік можна продовжувати без кінця. І головне, вся ця, вибачте, «мішпуха», надпозитивно одне до одного налаштована. Тобто дуже цікаво і розширює світосприйняття. Колись буде час, нагода та натхнення, обов’язково напишу мемуарчик, бо є про що, але сьогодні в контексті тематики. Вчився з нами справжній гей, не ряжений гей-парадовий клоун, напевно він якраз з того невеликого відсотка людей, у яких природа дещо трохи наплутала, а не життя розбещило. Він був офіційно зареєстрований в одностатевому шлюбі, жодним чином це не приховував, але й не хвалився цим, казав, що цікавиться історією видатних людей подібної орієнтації, тобто такий собі, ідеологічний швуль, гей по-німецьки. Не знаю подробиць його інтимного життя, але поводився як дівчинка: манери, ручки долоньками складені, головка трошки набік нахилена (зараз я зловив себе на думці, що такий опис може спаплюжити уявлення читача про мене, але ж – борони боже!), свій був серед баришень, а колоритності додавала його полінезійська зовнішність (сам із Австралії) та собака болонка, яка ходила разом з ним на заняття. Оце пишу, ну вже вибач читачу, понесло. Аж самому смішно стало, як пригадав таку собі картинку. Сидять три студенти: праворуч вже згаданий персонаж (він до речі інструктором з фітнесу був), посередині молода дівчина з В’єтнаму (відповідного зросту – то сидить на стільчику на своїх зігнутих ніжках), ліворуч жіночка із Ізраїлю. Жіночка ця серйозно слухає викладача, ставить питання, повна концентрації. В’єтнамочка – сама невинність в повному розумінні цього слова, одною ручкою перебирає волосся жіночки, а другою – волосся інструктора з фітнесу. Жодного прояву сексуальності, сприймайте так, що маленька дівчинка грається з ляльками. Ізраїльтянка, як я казав, повністю сконцентрована на матеріалі, що викладається і здається пестощів сусідки не помічає зовсім. Наш персонаж, нетипової орієнтації, що справа, навпаки, судячи з обличчя, отримує приємні відчуття (дарма що від дівчини). В свою чергу, в темп маніпуляцій нашої східної колежанки, гладить свою болонку, яка вмостилася в нього на руках, кобеля, до речі. Викладачка вже сама втрачає рівновагу від такої ідеалістичної картинки і ледь стримуючи посміх (тримається – німецька культура, до речі єдина представниця титульної раси на цьому збіговиську), не втрачаючи освітньої лінії навчального процесу каже, що (імен називати не буду), наприклад Ши-Мін (В’єтнамка), якась там ніжна кицюнька (якесь специфічне німецьке слово називає, звісно його вже не пам’ятаю, що як найкраще відображає внутрішній стан Ши-Мін, і наголошує щоб всі це слово запам’ятали). Але каже в тебе нема шансів щодо хлопця, що теребить собачку (самі розумієте чому). Хлопець, до речі відчуває натхнення, що його персоні приділяється стільки уваги (хлопцю, до речі, десь 35 років). На іншому фланзі розташувався представник південної Америки, в даному випадку з Бразилії, також моднявий та напомажений, але класичного спрямування. Він трошки був зайнятий собою і не вловивши специфіки того, що відбувається, ляпає щось зовсім висмикнуте із контексту, а вихователька знаходячись в ейфорії, випалює: «І в тебе немає шансів, він любить іншого». Той не розуміє до чого це, і здивовано питає «Чому в мене нема шансів». Вся група вже тривалий час «ловить приход», а наш герой, той що з собачкою, ще й так додає невзначай неуважному бразиліянцеві «Ти що, гомік?». Коротше – ексклюзив. Радію з того, що мені випала нагода бути присутнім на таких зустрічах світів. Тобто можна роками бути за кордоном, а щоб вловити такі нотки, треба пірнати саме в такі глибокі води.

Але, начебто мова йшла про Гамбург. Зайшовши з правого флангу Ратуші трохи вглиб території «падаємо» з колегою на відкритій кафешній терасі серед численних мостів та водоймищ Гамбурга та знімаємо першу порцію питань. А над навколишньою забудовую з висоти 130 метрів за нами спостерігає церква Святого Михаела, яка може похвалитися найбільшим в Німеччині годинником.

 

Перша частина марлізонського балету завершена. Не відпускаючи від «слухового апарату» мобілку, опиняюся на березі міського ставу Альстеру, набережна якого активно готується до завтрашньої срамоти.

 
Хочу також відмітити доволі відомий та банальний факт, в другому за величиною місті Німеччини Гамбурзі, найбільша кількість мостів серед всіх міст Європи, десь близько 2500. Чомусь ніхто не може ніяк точно прорахувати цю цифру.

Знаходячись на одному з них, домовляюсь про наступну зустріч. В силу того, що Гамбург я знаю не так добре, як Берлін, домовляюся про зустріч в ще одній центровій точці – поруч з пасажирським портом. Лічені хвилини міською електричкою S-bahn і я на місці.

Вирішую питання прямо на мостику, що з’єднує станцію з портом і знов на підземній електричці під районом міста St.Pauli рушу до залізничного вокзалу Altona.

Тут можна було б відразу продовжити розповідь про місце прибуття, але два слова про район під яким я проїхався. Напевно на нашому сайті ще ніхто не писав про те, під чим він подорожував. Якась дивна все-таки орієнтація, але ж!

В цьому районі, починалась музична кар’єра видатної ліверпульської четвірки, в той час коли сам Ліверпуль її практично не знав. А ще через район простяглася вулиця Reeperbahn, яка з приходом сутінок набуває червоного освітлення. Напевно, це найбільша в Німеччині вулиця червоних ліхтарів, але ж данина традиції – портове місто, до того порт найбільший.

І хоч прогулявся я якось дивно цим райончиком, нічого не втратив, бо час музичного та розбещеного люду ще не настав, а чекати на нього не давали справи. Власне не дуже і збирався, бо доводилося тут бувати в більш цікаві години доби, хоч вже і давненько. Якось тут все не так як в Берліні, ближче до Амстердаму. В Берліні все чинно, впорядковано за німецькими стандартами. Головною вулицею цього спрямування в Берліні вважаю Oranienburgerstr., хоча є альтернативи. Характерно, що ця вулиця знаходиться в центрі Берліна, якщо звичайно можна так сказати, бо це місто має як мінімум три повноцінні центри. Тобто серед багатьох пам’яток старовини, тут тобі і відомий Музейний острів, Хакешські двори, Центральна синагога, створені повноцінні робочі місця і працюють тут, скажу прямо, не аби які дівчата, а всі як на підбір, бо ж центр, обличчя міста, туристи там і таке інше. Та справа не в тому, що проституція в Німеччині легальна, повії сплачують податки, виходять на пенсію (хоча в Німеччині це 65 років – якось забагато для такого виду трудодіяльності, але ж перед місцевим КЗоТом всі рівні), а в тому, що робочий день, а точніше ніч, розпочинається рівно о 21 годині. Тож аби, як наприклад, потрапити для сплати рахунків за квартиру в ощадкасу неможливо за п’ять хвилин до закінчення обідньої перерви, так само і тут, виникла потреба без п’яти дев’ять, а нічого не поробиш, ставай в чергу чекай початку прийому, поважай право інших на відпочинок. До речі, якщо Ви у відрядженні, а справи Вашої фірми йдуть у гору, скориставшись послугами такої служби побуту, не забудьте взяти чек та прикріпити його до фінансового звіту про відрядження, можливо бухгалтерія і відшкодує тяготи Вашої служби. Серйозно це чи ні, складно сказати, але ж тут непоодинокі випадки, коли медичні страховки оплачували пацієнтам послуги повій, якщо медично встановлювалось психологічне відхилення у них від неможливості через якісь причини задовольняти свої потреби, наприклад для людей, прикутих до інвалідного візка. З повіями це стається не часто, а те що прописуються рецепти в секс-шоп, як в аптеку, з поверненням грошей страховою компанією, більш поширено. Але ж, звісно це не загальна практика, а поодинокі випадки, та все одно.
А тим часом, я вже в невеличкому офісі (по місцевому – в бюро) поблизу залізничного вокзалу Altona. І це ж таке треба, весь пакет паперів готовий і чекає на мене. Перед виїздом до Гамбургу, боявся подумати про те, що може довестися залишатися тут і до завтра, а тут такий сюрприз. Не приходячи до тями, геть забувши про наявність фотоапарата, на електричці рушу на центральний залізничний вокзал та й думаю, що робити. Гуляти містом – якось вже не хочеться, хороша знайома, яка мешкає в Гамбурзі – у відпустці на морях. Нічого не поробиш буду повертатися у Берлін. Але сприймаю це якось невпевнено. Ось так в роздумах прибуваю на вокзал, вивчаю розклад потягів і, що я бачу – через п’ять хвилин відправляється жовто-блакитний експрес на Бремен. Маючи проїзний добовий квиток, моє безвольне туристичне Я, визначає подальший мій напрямок.

Тож їду до ще одного Вільного ганзейського міста, а разом з тим самостійної однойменної федеральної Землі - Бремена. В Бремені також доводилося раніше бувати, але не так щоб дуже уважно, тож на цей раз думаю здійснити що середнє, ще не повноцінну екскурсію (де ж набратися часу), але і не галопом, як по Гамбургу. Вже не пам’ятаю точно, але пройшло трохи більше години, і я в місті, назву якого добре вивчив ще в дитинстві, переглядаючи відомий мультик.

Схема стара – фотоапарат, вокзал, Бремен. Бремен разом із містечком Бремерхафен утворюють найменшу федеральну адміністративну одиницю Німеччини. Бремен, такий собі анклав, з усіх боків оточений Нижньою Саксонією. Та не зустрівши прикордонних постів, знаходжусь в анклаві. Але знаходження в тилу, змушує дотримуватись заходів безпеки, тому в місті діють певні заборони. Привокзальний годинник показує середину для, тож саме час вільно носитися зі зброєю, та хто ж знав, що треба її з собою брати. Окрім зв’язки ключів, нічого з холодної зброї не маю, тож беру фотоапарат і починаю обстрілювати місто зі ствола-об’єктива.

Піддавши артобстрілу головний вокзал Бремена, з боями просуваюсь в глиб його території.

По місточку, через міський рівчак, нідерландськими ландшафтами, пробрався до Старого міста, з його переважно пішохідними вуличками. Тут відчувається любов місцевих мешканців до свійських тварин, що поробиш – знов таки, традиції.

Через ринок орхідей виходжу на велику Ринкову площу. Чудова, приємна, чи не найкрасивіша площа, серед їй подібних. Для забезпечення безпеки громадян, озброєних, чи ні, посеред площі контролює порядок головний боронець міста – Роланд. Неподалік готові в будь-який момент прийти на допомогу середньовічні лицарі кінники. Тобто практична безпека, єдиним фактором ризику слугує трамвай, якому байдужа наявність зазначених сек’юріті, тож будьте уважні, дивіться в дзеркала заднього огляду.

Ну, а якщо серйозно, то Ринкова площа – епіцентр місцевих пам’яток старовини. Окрім зазначеного Роланда тут є готична Міська Ратуша, кафедральний собор Св. Петра та багато, багато всього цікавого.

Час наближається до обідньої пори, гордо займаю місце в ресторацій просто неба посеред площі і з відчуттям, що день не пройшов дарма, спостерігаю за бременськими музиками та їх шанувальниками, які туляться до них та один до одного в надії на вдале фото.

Підживившись, відпочивши та насолодившись пануючою атмосферою, старовинними вуличками вибираюся до набережної ріки Везер.

Гуляю. І сама набережна річки Везер не погана, і взагалі Везер розпогодився (анекдот згадав: «Новый русский заходит в ресторан и говорит официанту: «Виски энд омары!» и добавляет: «Это ничего, что я по-английски?»), але до Берліну 400 км, більше п’яти годин руху та чотири залізничні пересадки. Ставлю крапку. Йду на вокзал.

Взагалі то, перебуваючи в сьогоднішньому турі-відрядженні, думки не мав виносити цю мандрівку на широкий загал, та час спливає, позиції змінюються, дай-но думаю все ж таки невеличкий сюжетик вкроплю на шпальти «Дороги», а Гамбург та Бремен хай вибачать, бо сьогодні розповідь скоріше не про них, а так про все навкруги, таке собі бла-бла-бла, як то кажуть у них. Кожне з цих міст заслуговує на повноцінну пару екскурсійних днів, тож думаю знайдуться в майбутньому бажаючи подарувати розвернуті розповіді про них, а я вже  сплю в потязі, рухаючись в східному напрямку.

Колись, раптом, «що за станция такая?» Читаю, Єльцин (Uelzen) називається, а вокзал, наче Хундертвассера будинок. Двіччі прикольно, але ж тільки п’ять пересадочних хвилин та декілька фото з вікна потяга. Так, думаю, що ж нам розкаже про цю дорожню несподіванку інтернет? Japanischepolizei, точно Хундертвассера творіння, хоч із потяга вистрибуй. Абідна, да? «Что поделаешь, такова се-ля-ви, как говорят у них. Береги руку, Сеня!» - кінець цитати. Рушу далі. На цій ділянці тихохідний дизель-потяг поступово мене заколисує і я переглядаю дорожні сни Хундертвассеровських кольорів.

Остання пересадка в місті Штендаль. Звідси вже пряме приміське сполучення з Берліном. Вже вечір та дні ще довгі. Інтервал руху потягів – кожна година, тож на такий відрізок часу залишаюсь тут. Місто сподобалось, але сюди треба приїздити не після таких монстрів як Гамбург та Бремен. Але і тут є свої Роланд, Собор, Ринкова площа.

В місті панує тиша та спокій, все пусто-порожнє, інколи з’являються оку випадкові відвідувачі ресторацій та поодинокі розкомплексовані дівчата, що ніжаться на травичці цим теплим літнім вечором (розкомплексовані не тим, що розкуті пози ню, а тим, що при цьому каска на голові! До чого це? «Чи то так сонечко сіяло, чи то так весело було»).

Вони можуть собі дозволити будь-що, бо місто захищено багатьма фортифікаційними спорудами.

Поступово опустилися сутінки. Я дочекався свого потяга і коли зручно вмостився в його кріслах, зрозумів – сил більше нема, бак порожній. Все кругом, вибачте по-боку. «Мы не левые, мы не правые. Мы – ВАЛЕНКИ».

Дякую за увагу. Вибачайте, що звіт перетворився на якийсь, бог зна що. Звітувати, власне і не було про що. Наступні виїзди вже набули звичних туристичних форм, тож і майбутні звіти про них повернуться у звичний формат. Тож, всім відряджень – як відпусток!

Бувайте, пишіть та читайте! 

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.8
голосов: 5
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 337
 
4 ноября 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Незабудка
Нет, ну мне до сих пор загадка - а каска то, зачем!?
 

Пользователь
Отзывов: 327
 
4 ноября 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Полностью соглашусь с автором - несвойственно и даже сумбурно получилось. Но для сохранения хронологии событий/поездок пойдёт Подмигивающий Посмеялась над девушкой в каске и ещё над парочкой моментов. Спасибо Улыбка
 

Пользователь
Отзывов: 337
 
19 ноября 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Toledo
Спасибо. Рад, что понравилось.
 

Пользователь
Отзывов: 547
 
19 ноября 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Понравилось.
 

Пользователь
Отзывов: 202
 
19 ноября 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
А понятно ))) искусствовед, небось был ещё и литературным критиком и молодой автор сделал ход конём, заручившись такой поддержкой ))) Ведь не будешь же разносить критически в щепки, произведения писателя, который типа фанат твоей родины настолько что назвался в её честь . Стендаль тогда ж ещё не знал ( и не надеялся) что станет СТЕНДАЛЕМ .... ))))
 

Пользователь
Отзывов: 337
 
18 ноября 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: 2603
Немецкая Википедия поведала о том, что псевдоним Стендаль появился именно в городе Штендаль, когда Анри Бейль останавливался там с Наполеоновской армией. Но не в честь просто города, а в честь уроженца Штендаля - Иоганна Йоахима Винкельмана, немецкого исскуствоведа.
 

Пользователь
Отзывов: 337
 
18 ноября 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: 2603
Спасибо. Буду рад, если отчет будет полезен. Думаю, посетив эти города, Вы не разочаруетесь и, не сомневаюсь, что напишите достойный, развернутый о них отчет.
Особенность моих выездов состоит в том, что я к ним практически не готовлюсь, наметил марщрут и вперед. Это и плюс, и минус одновременно. Плюс в том, что по ходу "открываешь" что-то новое, неожиданное и интересное. Эмоциональный подтекст более яркий. Ну, а минус, да - иногда интересные вещи, будучи не подкованным, пропускаешь. Не часто, но бывает. Сейчас буду лопатить первоисточники. Штендаль все время созвучивался со Стендалем, но связи, я как-то не допускал. Сейчас покопаюсь в "паутине". Спасибо за интересную наводку.
 

Пользователь
Отзывов: 202
 
18 ноября 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Полезный отчёт. Давно присматриваюсь к этому направлению( Гамбург,Бремен), так что думаю ближе к поездке вернусь его ещё раз перечитывать. И вроде в честь городка Штендаль где у вас была пересадка, Анри Бейль взял себе псевдоним Стендаль, и долго потом под ним писал. Правда вот уже не помню в честь чего он так поступил ))) Вы там ему памятники не встречали? может на них что было написанно
 

Пользователь
Отзывов: 337
 
17 ноября 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: kalimera
Большое Эфхаристо за внимание и положительный отзыв. Рад стараться. А по поводу машины - не сожалею. Сейчас изучаю Германию, осознанно на поездах. Вернусь в Украину, снова сяду за баранку. Здесь в ж/д транспорте столько преимуществ, что пока выезды обычно не превышают 300 км, про машину и думать не надо.
 

Пользователь
Отзывов: 297
 
16 ноября 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Приятный отчет, как и все, написанные Вами ранее. Нравится слог, слегка ироничный. И вообще, хорошо прогулялись, жаль только, что не на машине.


КАЛЕНДАРЬ СОБЫТИЙ
Все события