Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ

Корфу та сусіди. Мовою фото
Корфу та сусіди. Мовою фото
Берлін - о. Корфу (Греція) - південна Албанія
Добавлен: 18 июля 2011 г.
Просмотров: 3596
Автор: WolK
Продолжительность: 15 дней
Пробег: 3000 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.8
голосов: 10
20  
Отзывы

Як то було за радянських часів: „Говорим Ленин – подразумеваем партия й навпаки”, і як то є зараз на „Дорозі”: „пише WolK – читаємо про Німеччину й навпаки практично теж саме”. Тож настав час ламати стереотипи та змінити формат своїх подорожей. Такій, зрадницькій по відношенню до Німеччини позицій, посприяло, звісно ж, й тепле сонечко, яке не порушуючи закони природи, потихеньку наблизилось до нашої планети, і примусило серйозно замислитись про відпочинок (подорож), притаманний літній порі.
Розв’язавши ребус пропозицій відпочинку, вихідними даними якого стали: невелика відстань від Берліну, не дуже спекотний клімат, незахмарні ціни та не сильно протоптані туди стежини з одної шостої території планети, вибір пав на найбільший з Іонічних грецьких островів – Корфу.

Острів розташувався на злитті вод Іонічного та Адріатичного морів, тож через дві годину льоту піді мною з’являється чи то Адріатика, чи то Іоніка, літак зменшує висоту, у розміри ілюмінатору повністю вміщується цей зелений острів, за формою точна копія Італії, тільки маленька та повернута, як її дзеркальне відображення. 

Аеропорт столиці острова розташований практично на березі і для заходу на посадку „пройшлися” аж до південного берега де зробивши віраж заходили на посадку в діаметрально протилежному польоту напрямку, що дозволило уздовж і поперек роздивитися острів і навіть ідентифікувати територію свого готелю, знайому по картинках Гул-Планети, але ж набагато чіткішої якості картинки.

По приземленні, ще 40 хвилин автобусом і ми на місті. Хвилин п’ятнадцять на оформлення і в ліжко, завтра починається відпочинок.

Частина 1. Місце дислокації

Готель Messonghi Beach Corfu, скорочено MBC виправдовує свої тверді три зірки та при невеличких фінансових вливаннях без проблем може підняти свій статус. Він знаходиться в південній частині острова на східному узбережжі, між невеличкими населеними пунктами Мессонгі та Мораїтіка.

Головною перевагою готелю є його велика територія, що не є характерним для більшості місцевих готелів. Завдяки місцевому ландшафту, більшість готелів, незважаючи на зірковість, зведені на схилах і уздовж дороги, та мають невеличку смужку пляжу. МВС на відміну від них лежить у міжгірній низинці та на значній відстані від автомобільних шляхів. З південного боку територію омиває ріка Мессонгі, що обмежує приплив на пляж ходоків з південного напрямку, хоча туристи при наявності статку в 1 Євро можуть собі не відмовити у задоволенні скористатися невеличкою послугою місцевого підприємництва.

Готель складається з 7 корпусів. Центральна будівля вже доволі поважного віку, то поступається комфортністю новим спорудам, хоча зовні виглядає переконливіше. Також окрему частину займають так звані бунгала, які попервах викликали в мене окремий скепсис, але у подальшому розгледівши в їхньому укомплектуванні пральну машину, змінив своє ставлення.

Готель орієнтований на родинний відпочинок з дітьми, тож і перелік розваг відповідний. На території вісім басейнів, діє дитячий міні-клуб, курсує дитячий потяг ну і, звісно ж, в наявності повний набір дитячої анімації.

З узбережжя спостерігається протилежний материковий берег, вузька прибережна частина якого належить Греції, а друга лінія більш високих хребтів – Албанії. Трохи відпливши від берега можна спостерігати столицю острова – Керкіру, та літаки, що знижуючись заходять на посадку.

Переважна кількість відпочиваючих з Польщі, Німеччини, Франції, Чехії, Румунії. Багато також відпочиваючих з колишніх Югославських країн. Менше, але в достатній кількості, чутно російську мову. Персонал англо- та німецькомовний.

Готель та тур-оператор Аlltours, залишили переважно позитивні емоції, особливо враховуючи вартість близько 1600 Євро за 15 днів в системі АІ для двох дорослих та дитини чотирьох років, включаючи трансфер з Берліну в обидві напрямки.
 

Частина 2. Острів

Корфу, а грецькою Керкіра лежить в північно-західній частині Іонічного моря. Характерною особливістю острова є його лагідний клімат. Завдяки постійному легкому бризу відчуття спеки невілюється і відчуваєш себе, при цьому, доволі комфортно.

Територія з півночі на південь 60 км. Найширша ділянка острова складає 30 км, а найвужча 3 км.

Незважаючи на практичну відсутність опадів, острів дуже зелений та квітучий.

Головним символом та одночасно продуктом експорту є оливи. Куди не кинеш оком, кругом тебе зустрічають гаї оливкових дерев. І хоч до часу збору врожаю ще далеко, маленькі зелені круглячки вже прикрашають їх крони.

Серед рослинності також переважають кипариси, лимонні та апельсинові дерева. Багато квітів та квітучих кущів.

На острові безліч котів худорлявих та занадто м'якучих.

Окремо, треба відмітити, що на всій території острова пляжі муніципальні та безкоштовні, тобто можна відвідувати будь-який, незалежно від місця його знаходження.

Берегова пляжна смуга зазвичай не широка, проте часто-густо має дуже привабливий вигляд, завдяки наявності рослинності та ресторанчиків, що розташовані впритул до неї.

На острові добре організоване маршрутне автобусне сполучення, що забезпечує можливість дістатися практично будь-якої його точки.

Автомобільний парк, як зазначав Z@vuLoN, самі «смолки», тобто малолітражки. Зустрічається багато знайомих моделей.

Мопедно-моторолерний склад також не позбавлений різноманіття і фотополювання на нього приносило багато задоволення.

Техогляд регулярний. Бензин дорогий, від 1,7 до 1,9 Євро в залежності від виду палива, тож доречно скористатися більш дешевим транспортним засобом, до того ж позбавленого проблем із паркуванням.

 

Перші знайомства з островом випали на містечка Мораїтика та Мессонгі, через їхнє навколишнє розташування.

Мораїтика, хоч і була заселена з часів неолиту, але сьогодні являє собою практично одну вулицю наповнену досхочу ресторанами, тавернами, готелями, магазинами тощо, яка влітку перетворюється на суцільну зону відпочинку. В Мораїтиці зустрічаю перші маніфестації, але вони носять цілком мирний характер і ніяким чином не нагадують картинки теленовин.

Мессонгі також практично позбавлена цивільних споруд і являє собою, хоч і не одну, а декілька вулиць, переважно забудованих невеличкими готельчиками.

Після пішохідного вивчення околиць, перший автобусний виїзд здійснив у друге за величиною місто острова, Лефкіммі, що лежить практично на самому його півдні. Відстань у 19,5 кілометрів була здолана хвилин за тридцять. Вартість проїзду автобусними маршрутами приблизно 1 Євро за 10 км.

Лефкіммі, на противагу попереднім населеним пунктам, на туристів не орієнтовано, бо ж знаходиться на відстані від узбережжя. Завдяки цьому воно зберегло багато елементів місцевого колориту.

Автобусна зупинка знаходиться в старій частині міста на повороті, в який автобус вписується лишень з третього маневру.

 

Наступні виїзди островом були присвячені столиці – Керкірі, але про це трохи згодом, у наступній частині, а поки вирушаю на західне узбережжя, в район міста Палеокастрица.

Район Палеокастрици включає в себе декілька ізрізаних скелями мисів та безліч чудових бухт та гротів. До речі, з цього міста почав свого часу на острові розвиватися туристичний бізнес.

В північній частині Палеокастрици на верхівці скелі знаходиться монастир «Зоодоху Пігі» («животворяще джерело»), звідки відкриваються чудові краєвиди моря та скель. В далекій туманній димці ледь проглядається італійський берег.

 

Трохи північніше Палеокастици на верхівці ще одної гори збереглися руїни візантійської фортеці – Ангелокастро, яка захищала острів із західного напрямку.

На півночі розташувалася найвища точка острова – гора Пантократор, заввишки 960 метрів.

 
Злітно-посадочна смуга місцевого аеропорту направлена прямо на маківку цієї гори і дуже цікаво спостерігати, як то із землі, так і з повітря, більш крутий ніж зазвичай зліт лайнерів, що перестраховуються аби не зачепити цю природну перешкоду.

Частина 3. Столиця – Керкіра

Столиці було присвячено три дні. Перші два дні пішли на ознайомлення із старим та трішечки новим містом, а третій з районом міста Каноні, звідки це місто й розпочиналось в античні часи.

По ходу розповіді не стану відділяти поденний порядок, а об’єднаю всі три дні в одну віртуальну екскурсію.

До Керкіри, що лежить на відстані 20 км від готелю дістаюся маршрутним автобусом, ціна питання 40 хвилин та 2,20 євро. Повільна швидкість руху спричинена серпантинністю дороги, а точніше великою кількістю поворотів, що повторюються кожні 50-100 метрів. Тож пройшовши цей тренажер з підготовки космонавтів дістаюся автовокзалу. Він розташований недалеко від морського вокзалу, куди заходять під час своїх круїзів цілі міста на воді.

Пройшовши по набережній у протилежному порту напрямку, обігнувши кріпосні стіни, потрапляю на Гаванську площу, з якої відкривається вид на Нову або Морську фортецю, збудовану візантійцями у 1546 році.

За площею розпочинається Старе місто, найбільше із існуючих на сьогодні аналогів. Розвиток Старого міста відбувався на занадто обмеженому просторі, між морем та кріпосними стінами, тож єдиним виходом стало будівництво високих будинків щільно розташованих один до одного.

На вході до Старого міста мене зустрічає Кафедеральний собор Богородиці Спіліотиси зведений у 1577 році. 

За ним я занурююсь в безкінечний лабіринт венеціанських кварталів і «за компасом» рушу в напрямку Морської фортеці.

 

Нарешті знаходжу вхід до фортеці та починаю знайомство з її комунікаціями.

З висоти фортеці відкривається чудовий вигляд на Старе місто, з протилежного боку якого розташувалась Стара фортеця, на гору Пантократор, море, аеропорт та, власне, і сам острів.

  

Та я спускаюсь знов в хитросплетіння середньовічних вулиць та, не ставлячи перед собою якихось конкретних завдань, просто гуляю, отримуючи несказанне задоволення від місцевого колориту.

       

В тоненькій смужці однієї з вуличок з’являється силует, як то кажуть головної та найбагатшої церкви острова – Св. Спиридона. Вона була побудована у 1577 році на честь найшановнішого на острові Святого. Вважається, що Святий Спиридон врятував острів чотири рази: двічі від чуми, один раз від голоду та один раз від турецьких загарбників. В церкві зберігається саркофаг з мощами Святого, а дзвіниця церкви є найвищою спорудою в місті. 

Далі направляємось в напрямку Старої фортеці до якої не так вже далеко, але шлях займає не менше двох годин, бо, по-перше, цікаво, а, по-друге, не так то й просто знайти вихід в цегляно-кам’яній інфраструктурі.

             

В районі площі, де сконцентрувалися урядові приміщення, зустріли маніфестації трудящих – весело з музикою, з лозунгами але спокійно, загалом наживо відрізняється від афінських сутичок.

 

Нарешті знаходжу вихід з лабіринту і потрапляю на набережну.

  

Тут вже рукою подати до Старої фортеці, фундамент якої був закладений десь у VII –VIII ст.

Але спочатку центральна площа міста та прилеглий до неї район – Листон. Листон – це архітектурно-парковий комплекс, який спроектований французьким архітектором Мат’є де Лессепом, син якого згодом спроектував Суецький канал. Назва Листон походить від «лист», тобто «список» осіб, що мали за своїм аристократичним походженням право тут гуляти. Сьогодні це місце – центральний парк перед Старою фортецею та самий елегантний квартал міста з безліччю кафе та ресторанів.

     

Ну і нарешті настала черга Старої фортеці, найсхіднішої частини столиці острова – Керкіри. Вхід до фортеці знаходиться практично навпроти Листона. Переходжу по мосту над першим ровом «Контра Фоса», де швартуються маленькі риболовецькі та прогулянкові кораблики.

Через Кріпосні ворота потрапляю усередину цієї фортифікації.

 

З протилежного боку, поряд з кріпосними стінами притаївся відновлений храм Артеміди.

Апогеєм екскурсії стало сходження на найвищу точку цієї захисної споруди, звідки моєму зорові відкрилися неймовірно чудові панорами міста, моря та протилежного, албанського берега.

    

Далі переносимось на південь міста, де розташований район Каноні, звідки й бере свій початок антична Керкіра. Головною прикрасою цього місця, а разом з цим й одним з найпопулярніших місць, є монастир Влахерна, що розташований на острові, до якого веде вузька смужка землі.

Це місце цікаве ще й тим, що з одного боку, метрах в ста знаходиться «Мишачий острів» з церквою XII ст., а з другого боку, приблизно на такій саме відстані починається злітно-посадочна смуга аеропорту, тобто літаки сідають практично над верхівками цих культових споруд.

  

Частина 4. Албанія

Перебуваючи на відстані декількох кілометрів від „останньої європейської загадки”, термін підхопив десь в Інтернеті, не міг не засвідчити тут своєї присутності.

Через деяку проблематику дістатися албанських берегів індивідуально, купую одноденний екскурсійних тур.

Пред’явивши омріяний тур відповідальній особі на вході в туристичний автобус, потрапляю в „дитсадкову групу”. Далі я вже не належу собі, всіма моїми рухами керують ввічливі та разом з тим уважні вихователі. Надалі, нас по декілька разів раз за разом перераховують, особливо на протилежному березі, пересуваємось ледь не по парах за ручку. Взагалі, в подальшому, відчув на собі багато спогадів про радянські часи, хоча б по тому, що возили та показували тільки те що ухвалено в партійних кабінетах і не дай боже, ой, не по-партійному, висловився показати щось не гідне обліку соціалістично-комуністичного будівника.

Полишаю лірику, бо знаходимось вже в порту, проходимо паспортний контроль та заходимо на корабель. Одна година та п’ятнадцять хвилин чудової морської прогулянки уздовж берегів та островів Греції та Албанії, і ми підходимо до албанського берега, порту Саранда. Весь склад туристів винирнув на носові частини корабля, прицілився у відеошукачі і кожен, у передчутті чогось для себе нового, став очікувати швартування.

 

По мірі наближення до берегової лінії, почалась відкриватися доволі симпатична картинка, явно не того характеру чого очікувалось. Абсолютно новозведена архітектура, перемежена великою кількістю будівництва. Фактично місто зведено заново і від колишньої, тої яка мене більше цікавить, тут майже нічого не лишилось. І хоч щільність забудови виконана в гірших традиціях, притаманних багатьом нашим містам, що росте кудись вгору і абсолютно не залишає місця міжбудинковим зеленим оазам, все одно, перше уявлення про Албанію склалося дуже респектне.

 

Та часу розмірковувати з цього приводу не залишається, ми швартуємось та сходимо на берег. Вистроївшись перед нашим плавзасобом уздовж берегової лінії, починаємо почергово проходити паспортний контроль. Тут також доволі пристойно, швидко і без зайвих рухів.

На березі нас очікувало п’ять автобусів, позначених мовою, на якій буде вестися екскурсія. З англійської, французької, німецької та польської, трохи повагавшись, серед двох останніх, опиняюсь на борту дойчебуса.

Відразу нас повезли до Бутрінту, археологічного заповідника вік якого сягає більше 2500 років.

Дорогою гід, дядько років 60-65, знайомив нас з історією Албанії, розповідав все підряд без зупинки, але відчувалось, що основа розповіді була складена не в останні пару десятиріч, а тому і тут і там напрошувалось вкраплення якихось: „в світі рішень...”, „керівна роль...”, „завдяки ентузіазму та героїзму ...” тощо. Особливо наголошувалось на входження Албанії в антифашистську коаліцію під час другої світової війну, да і взагалі розповідь про сучасну історію Албанії мала відправну точку, що зазначалося як „до другої світової” так і „після другої світової війни”. То для мене, як для представника переможців в тій війні, звучало доволі нормально, тільки думаю німців трошки це пошкрябало, напевно навряд чи вони очікували такої прискіпливої уваги до своєї нещодавньої ролі в історії, під час цієї розважальної подорожі. Але дискусії з цього питання не так давно розпочинались на нашому сайті, то продовжу по суті питання.
Албанія за фасадної береговою лінією виявилась „справжньою” Албанією, яку я підсвідомо представляв. Не уявляю, як цю красиву країну можна було довести до такого стану за часи соціалістичної розбудови, що навіть зараз через двадцять років відбудови країни, настільки вона бідна та постраждала.

Хоча треба віддати належне, сьогодні темп відбудови доволі активний і йде широким фронтом.

 

Дорога, яка веде до Бутрінту нова, але місцями ділянками до метрів 300-400 буває і зовсім відсутня, тобто є лише якась початкова стадія її будівництва.

 

Не дивлячись на масштаби будівництва, ведеться воно здебільшого кіркою та лопатою. Дорога прокладена власне до цієї історичної пам’ятки (прокладається вдруге, вперше будувалась до приїзду Микити Хрущова у 1959 році), де продовжується невеличким паромом через ріку.

Бутрінт це дійсно пам’ятка світового масштабу. Але в розповідях екскурсоводів, разом з історичними фактами, час за часом згадувався, зазначений мною вище, візит генсека. Ось такими часовими прив’язками продовжує жити країна.

     

Після відвідання Бутрінту, другою, з трьох частин нашої подорожі, стало відвідання ... ресторану!?. Ресторан знаходиться за Сарандою в глибіні території, тобто дорога від Бутрінту до ресторану дозволила милуватися місцевими ландшафтами та характерним надбанням недалекого минулого країни.

 

В ті часи країна готувалася до війни і кругом маячились вороги, тож готувалися в будь-яку мить дати відсіч мілітаристам, а тому кругом по всій країні будували різні укріплення, в тому числі індивідуальні бункери. Будували їх як колективно працівники підприємств, так і індивідуально родинами. І так захопилися цим зайняттям, що наваяли аж десь 700 тисяч таких диво-споруд характерної куполовидної форми.

 

І хоч сьогоднішній Албанії, до того ж країні НАТО, необхідності в них немає, все одно вони продовжують прикрашати її територію, дивуючи групи туристів, що все частіше і частіше відвідають цю країну. Сьогодні почала з’являється навіть сувенірна продукція у вигляді бункерів, тож треба залишити їх як туристичну цікавинку.

Та повернусь до ресторану. Він знаходиться в невеличкому гаю і судячи з усього є так званим „валютним”, бо хоч обід і входив у вартість екскурсії, все одно проглядались цінники в євро. На обід в показовому ресторані відведено було півтори години з шести екскурсійних!!! Кумедні ситуації сталися після обіду, коли туристи активно рушили до туалету та були збиті з пантелику статевою прив’язкою сортирних показчиків, силует виявився чоловічим.

Поворот с траси ознаменувався невеличким затором з двох автомобілів, які дуже неспішно та незадоволено поступилися дорогою нашим п’яти автобусам.

Надалі стався найцікавіший випадок за весь період подорожі. Спитавши німецькою у нашого гіда, скільки ще в нас є часу до відїзду, бо хотів трошки випорхнути за межі цього оазису у реальний світ, отримав вичерпну інформацію та на додачу отримав питання-твердження „А ви не німець!?”

Звісно ж ні, кажу. Я приїхав з України. Тут відбувається справжня трансформація емоціонального та зовнішнього вигляду цього чоловіка, який обійнявши мене та переключившись на ідеально російську мову вигукнув: ”О, Уважаемый”. Не из Києва ли? - Ну да! Бував каже і Києві, жаль тільки минулого року лише в Москві та Ленінграді побував. Відчувши його політичну орієнтацію, так акуратненько виправляю, Санкт-Петербурзі. Далі ще круче, але з більшою долею все ж таки гумору, хоча позиція відчувається: „Не знаю я никакого Петера. Я знаю: Ленин, Сталин, Зюганов!!!!!!!”

З одного боку історія весела, додала піднесення та позитивних емоцій, бо десь кумедно виглядає та і завжди приємно, коли людина проявляє до тебе відкрито позитивні почуття. Але... Разом з тим стало сумно від думки, що не дивлячись на те, що люди жили в одній з найбідніших країн, не мали ніяких свобод та прав, власна гідність та індивідуальність взагалі була поза законом й цей перелік можна ще довго продовжувати, до сих пір залишаються заручниками свого світогляду.

Після ресторану повернулися до Саранди, де отримали аж 50 хвилин на індивідуальну прогулянку містом.

      

Тут окрема історія впадає у вічі, да так нахабно, що не звернути увагу неможливо. Майже половина автомобілів – Мерседеси. І легкові, і таксі, і автобуси, і службові авто, і авто для сміття – все Мерседеси! На одній вулиці нарахував біля узбіччя підряд десять мерседесів і ще три рухались повз них. Звісно ж, переважна більшість авто 20-30 –ти річного віку, і все ж. В країні, де повністю був відсутній приватний транспорт, люди хочуть наверстати згаяне, а тому відразу Мерседес.

  

Ось на такій мажорній ноті буду закінчувати свій звіт. Дякую за увагу. Всім бажаю цікавих подорожей. 

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.8
голосов: 10
ИНФОРМАЦИЯ О СТРАНЕ

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 337
 
9 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Soglasen
Дякую за чудовий відгук. Може станеться він Вам у нагоді, якщо вирішите влітку саме туди відправитись. З усім сказаним Вами цілком согласен, все абсолютно вірно. Але я мав на увазі, що все відбувається відносно мене, відносно нашої планети. Як то іллюзія руху вагона Вашого потягу, який стоїть на станції, а поруч рушить якійсь інший потяг, і складно відразу зрозуміти хто з нас рушить, все відносно. Тож і ми, зазвичай кажем, "сонечко сідає" чи "сонечко встає", хоча насправді ми, то одним боком до сонця повернемося, то покажем інше місце. А за таку увагу ще раз дякую, розслаблятися не можна. Радий, що Вам сподобалось.
 

Пользователь
Отзывов: 19
 
8 января 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Коли, як не взимку готуватися до відпочинку влітку, тож із задоволенням прочитав Ваш звіт, дякую. Та не можу втриматися і заздалегідь перепрошую, але... Розумію, що Ви висловлювалися, мабуть, в поетичному сенсі, адже поети та письменники можуть собі дозволити те сонце примусити вставати та сідати. Проте, коли згадуються закони природи, то мені здається, що не сонечко до нашої планети наближається, а якось навпаки, ми навколо нього колами ходимо. Та й літо в нас трапляється від того, що планета наша то одним боком до того сонечка стане, то другим - так якось й ближче до нього виходить, мабуть. Звичайно, можу помилятися, бо в школі все вчив стільки років потому, що й не дивно, коли щось забув або наплутав.
Втім, все вищезгадане аж ніяк не впливає на позитивний настрій від Вашого звіту, ще раз дякую.
 

Пользователь
Отзывов: 337
 
22 июля 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Mayachnik
Так, визнаю, припустився помилки. Дякую за виправлення. А те, що Корфу ніколи не був під Туреччиною, є гордістю островітян. "Ми - справжня Греція" - кажуть вони.
 

Пользователь
Отзывов: 642
 
22 июля 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Ще раз прочитав деякі моменти, і мені здається, що Ви припустилися технічної помилки, коли написали, що Нова фортеця збудована візантійцями. Можливо, Ви мали на увазі, що збудована венеціанцями? Зацікавлений Вашим звітом, знайшов та прочитав історію Корфу, і що мене здивувало, що це єдина частка Греції, яка не була завойована Туреччиною, саме завдяки майстерності інженерів, що збудували ці фортеці!
 

Пользователь
Отзывов: 337
 
22 июля 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Mayachnik
Дуже вдячний за відгук. Острів Корфу дуже зелений і контрастує, в цьому плані, з протилежним материковим берегом. Живуть люди на острові, дійсно, делеко не заможно, втім, як мені здалося доволі чесно та мирно.  А котів також дуже люблю. В Берліні зрідка де-ніде можна зустріти флегматичного кастрированого хвостуна в ошийнику,  який  навіть на киць-киць не відгукається, а тут крутяться кругом тебе з "піснями", сподобались.
 

Пользователь
Отзывов: 642
 
21 июля 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Із задоволенням прочитав звіт! Це ж треба, аж до Албанії дістатися! Тим більш цікаво, що греки дуже не люблять вихідців із цієї країни, бо вони для них значний геморой, у кримінальному сенсі. Можливо це наслідок тяжкого соціалістичного минулого, але грекам від цього не легше! Дивлячись на Ваші фото сама країна мене не вразила – хоча і поруч з Грецією, але все ж  не така природа!
Завдяки великій кількості фотографій змог прискіпливо роздивитись невеликі грецькі міста. Завжди знав, що по міркам Європи Греція небагата країна, але що настільки, все ж не очікував. Іноді було таке враження, що це якісь наші провінційні містечка. Але красиве море, чудові краєвиди, дух давнини, переважують усе!
Загалом – чудова поїздка, чудовий опис, чудові фотографії. Дуже сподобалися коти, бо дуже люблю цих хвостатих та пухнастих істот! Як завжди, звіт заслуговує найвищої оцінки!!!
 

Пользователь
Отзывов: 337
 
21 июля 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Незабудка
Да, с фотографиями пришлось посидеть. Но дело принципа, развернул такую "трудодеятельность", надо завершить задуманное, так что закусил удила и вперед. Зато теперь приятно получить хорошую оценку и отзыв. Спасибо.
 

Пользователь
Отзывов: 326
 
21 июля 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
„Говорим Ленин – подразумеваем партия й навпаки”, і як то є зараз на „Дорозі”: „пише WolK – читаємо про Німеччину й навпаки практично теж саме”  - есть такое дело Смеющийся  В свой прошлый отчёт я вставила около 200 фотографий, и еле хватило терпения, а тут аж 400! Получилось почти как Яндекс панорамы. Похоже, в этом году отпуск мне не светит, поэтому спасибо за возможность побывать на море виртуально Подмигивающий
 

Пользователь
Отзывов: 337
 
19 июля 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Соловей
Все, все, что нажито непосильным туристическим трудом, ... ничего не пропало: три мотоцикла импортных, три автомобиля отечественных, куртка замшевая ... три, но это уже из другой оперы. Очень понравился, в свою очередь, Ваш отзыв. И санаторий МВС тоже прикольнул. Большое спасибо, рад стараться.
 

Пользователь
Отзывов: 238
 
19 июля 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Ого сколько всего интересного увидели: горы, море, санаториий МВС, пляжи, мотоциклы импортные, авто отечественные, самолёты, крепости, и для контрасту Албанию Улыбка Класс +10, за то что поделились увиденным