Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ

Містами Німеччини. Збільшуючи радіус виїзду
Містами Німеччини. Збільшуючи радіус виїзду
Берлін - Магдебург - Брауншвайг
Добавлен: 17 марта 2011 г.
Просмотров: 2655
Автор: WolK
Продолжительность: 1 день
Пробег: 470 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.9
голосов: 7
6  
Отзывы

Закінчивши свою бранденбурзьку місію, настав час збільшувати радіус виїзду, бо ж Німеччина велика і є тут над чим працювати. Тепер в планах методично познайомитись з незвіданими раніше німецькими містами, які лежать на відстані, що не перебільшує 300 км від Берліну. Такі вихідні дані взяті з міркувань можливості, як у випадку із містами Бранденбургу, встигати відвідувати впродовж одного екскурсійного дня 2-3 міста. Розв’язавши для себе ребус пропозицій Deutsche Bahn, зупиняюсь на Schoenes-Wochenende-Ticket, такому собі квитку, що в перекладі значить „Квиток приємного вихідного дня”. Головна його приємність полягає в тому, що за його ціну в 39 Євро, з’являється можливість групі до 5 осіб подорожувати на приміському залізничному транспорті, протягом будь-якого вихідного дня з нуля годин до третьої години ночі наступного дня, усією територією Німеччини. Враховуючи, що приміський залізничний транспорт, читай „електричка”, має маршрути в 200 і більше кілометрів, а також зручний графік для пересадок, то все впирається лише в обмеженість кількості годин на добу. Фактично на цьому квитку можна дістатися будь-якої точки на карті Німеччини, звісно ж втративши час, але ж і вигравши, за власними підрахунками до 90 Євро на одну людину. Та наразі про це не йдеться, найвіддаленішою точкою на цьому етапі, як я казав вище, береться 300 кілометрова відзначка.

І останнє, аби не перевантажувати звіт такими подробицями, але ж може комусь і станеться у нагоді. Процес вибору маршруту та пересадок починається і закінчується в касовому апараті. Задавши, наприклад, кінцеву точку маршруту, наприклад Kiel і зазначивши, що тебе цікавить саме приміський транспорт, апарат сам вибирає найоптимальніший за часом маршрут і тут же роздруковує твій маршрутний лист із зазначенням всіх потягів, міст та номерів платформ пересадок, часу прибуття та відправлення, ну і достатньо, бо щось сумно стає, вкотре згадавши звіт „Осенняя Качановка” в контексті залізничних митарств шановної авторки.

Все, крапка, переходжу до предмету дослідження, а ними стали Магдебург та Браушвайг. Перед поїздкою задавався питанням, а що я власне знаю про ці міста, і відповідь була вражаюча, майже нічого. Звісно ж Магдебург асоціювався з білою колоною на березі Дніпра та статусом міст, наділених правом на власний розсуд приймати певні рішення. А Брауншвайг, пробач місто, з Брауншвейгською ковбасою. Обидва міста лежать поруч із другим за номером німецьким автобаном, по якому доводилось безліч разів пересуватися зі сходу на захід та навпаки, а заскочити до них бодай на годинку так і не довелось. Хоча в Брауншвайгу довелось таки один раз бути у 2002 році. Поводом послугував бій старшого Кличка, але про те щоб побачити серед ночі місто, аж ніяк не йшлося.

Тож стартую з Берліну у західному напрямку. Весь шлях до Магдебургу переді мною стояла ділема, відразу дістатися Брауншвайгу, а на зворотному шляху відвідати Магдебург, чи навпаки. Вся проблема коштувала 30 хвилин між пересадочними потягами і розрішилася на місці. Вийшовши у Магдебурзі, а було ще темно, яскраво підсвічений вигляд центру міста, що з’явився переді мною зробив свою справу – залишаюсь для початку тут. Напевно і та обставина, знаючи про те що Земля Саксонія-Ангальт, чиєю столицею і є Магдебург, є самою депресивною серед всіх східнонімецьких земель, а тут в очах намалювалася яскрава картинка, підігріла ще більше інтерес. Але, кажучи наперед, наживо підтвердились мої побоювання і місто, поки що не оговталось після 28 років соціалістичної розбудови, хоча центральна частина виглядає дуже пристойно. Порцію негативу додала холодна з пронизливим вітром погода та глюки з камерою, тож вибачте надалі за не дуже якісні фото. Але більше жодного слова про негативи, відокремлюватиму лише позитив.

Так ось, спішившись на магдебурзькому вокзалі, занурююсь вглиб міста. Місто зустрічає яскравою ілюмінацією та безліччю трамваїв, чия кількість, здається, перевищує не тільки кількість пасажирів, а й взагалі людей в місті.

 

Потрапивши майже відразу на, одну з найдовших міст центральної частини Магдебурга, Breiter Weg, виконую ранішній гімнастичний променад по її північній пішохідній частині, до місцевого театру.

Дорожнє покриття цієї вулиці інкрустовано, свого роду, алеєю спортивної слави міста, де увіковічено перемоги місцевих спортсменів на різноманітних спортивних форумах.

 

Вибачте, що до спортивної слави міста додалися ще й мої "скороходи", але це тільки підтверджує, що все відбувається саме на дорозі. 

Скоротавши трохи час легким сніданком та погрівшись гарячим чаєм в одній з місцевих кав’ярень, відбувається повторних вихід до міста, умовно вже трохи розвиднене поворотом планети у напрямку головної зірки.

Рушу на південь у напрямку Старого міста. Перша місцева історична пам’ятка на моєму шляху – площа Alter Markt. На ній знаходиться міська Ратуша, яка була зведена у 1698 році на місті старої, зруйнованої в часи тридцятирічної війни. Взагалі тридцятирічна війна, із шкільних спогадів уроків історії, залишилась поза увагою, бо далеко була, а тут, куди ні кинь, кругом шороху наробила. Та грець із нею.
Крім Ратуші на площі встановлена бронзова копія скульптури Магдебурзького вершника, оригінал якої був створений ще в ХІІІ сторіччі і зберігається, на всяк випадок, в місцевому історичному музеї.

Поруч із фасадом Ратуші встановлено фігуру середньовічного захисника міста від війн, чуми та інших неприємностей – Роланда.

Дивлячись з площі на Ратушу спостерігаєш над нею два куполи церкви Св. Іоанна, що розташувалася позаду неї. Якщо не враховувати чисельні перебудови, то можна вважати цю церкву найстарішою в місті, адже її фундамент було закладено у 1131 році. 

 

Далі мій маршрут веде на південь уздовж берега Ельби. Дорогою, спостерігаючи показчики велосипедних маршрутів, оцінюю відчуття гумору магдебурців.

 

Далі мене зустрічає Монастир пресвятої діви Марії, як його перекладають в літературі, хоча оригінальна його назва – Unser lieben Frauen, не зовсім цьому відповідає. Монастир було закладено у ХІ сторіччі, а сьогодні в ньому розташувався музей сучасного мистецтва.

 

Кругом нього встановлено безліч скульптурних жінок на будь-який смак, та то й не дивно, бо ж з німецької він перекладається як Монастир наших любих жінок. Ось так, не більше, не менше.

Від Монастиря по алейці повертаюсь на вулицю Breiter Weg, яку згадував на початку звіту, але вже не на пішохідну її частину. Тут привертає на себе увагу будівля так званої Магдебурзької зеленої цитаделі. Цю неординарну споруду спроектував, відомий своїми нестандартними поглядами на архітектуру, австрійський зодчий Хундертвассер. Судячи з того, що багато читачів нашого сайту були гостями столиці Австрії Відня, можливо Вам і доводилося зустрічатися з тамошнім його витвором. Але магдебурзький варіант мені сподобався більше. Не вдаючись у подробиці, хай фото кажуть за мене, але дуже прикольно, і головне, позитивно і красиво. Головний підтекст його споруд – баланс та рівновага трьох складових – людини, природи, архітектури. Нажаль, ця прикраса сучасного Магдебургу, стала напевно останньою роботою Хундертвассера, який не так давно покинув наш світ.

  

Навпроти зазначеної вище споруди розташувалася не менш приваблива, але не модерном, будівля Земельного поштового відомства.

 

За нею, трошки вглиб, знаходиться ще одна невеличка пішохідна територія, на який встановлено доволі цікавий фонтан, креативність якого полягає у скульптурних композиціях наповнених не зовсім, як би то сказати, свідомим наповненням, але з урахуванням багатьох дрібних подробиць.

Я це веду до того, що у німців слів із пісні не викидають, тобто якщо, наприклад скульптурна група з тварин, то до кожної з істот питання статевої належності не стоїть, а зазвичай характерно підкреслено. Правильно це чи ні, не знаю, але здається, що все ж таки у них гілку перегинають.

В кінці кінців справа не тільки в пристойності, а і в моральному плані. Наприклад, на фронтоні сусідньої із моїм будинком, будівлі одного з корпусів факультету тваринництва Берлінського університету, зображені представники самців великої рогатої худоби, коней та представника гомо сапієнс, так ось людина розумна, на фоні анатомічних подробиць менш розвинених в інтелектуальному плані істот, виглядає дуже жалюгідно .

Вже хотів вилучити останній абзац, та в останній момент передумав. Якщо похабно та вульгарно, то зазначте у відгуках – більше не буду. Якщо не дуже, то періодично буду додавати трошки такого етакого, бо я вже в Німеччині доволі довго, а як ви знаєте „бытие определяет сознание”.

Далі шлях веде до Соборної площі. Це напевно найбільша площа Старого міста. Звісно, виходячи із її назви, тут розташований    104-ри метровий Магдебурзький собор – перший готичний собор на території Німеччини. Первинна його споруда була зведена у 937 році. В Соборі похований його засновник імператор Оттон І.

 

На площі, окрім Собору, знаходиться комплекс палаців, в яких розмістилися кабінети керівництва Федеральної землі.

За Соборною площею в напрямку набережної Ельби веде, так звана, романтична вуличка.

 

По її хитросплетінню виходжу я до ріки, на якій стоїть це 1200-річне місто.

Рухаючись по набережній у південному напрямку, дістаюся до розкопок тисячорічних фундаментів оборонної системи міста, які перегороджують мій шлях і скеровують у зворотному напрямку, напрямку залізничного вокзалу. За залишками фортифікації спостерігаю канцлерський парк.

Повертаюсь до залізниці повз культурно-історичний музей, в якому, як зазначалося вище, зберігається справжній Магдебурзький вершник, та церкву Св. Себастіана.

Останні метри до залізничного вокзалу проходять в оточенні підмарафеченої фундаментальної сталінської архітектури, і ось я вдруге на привокзальній площі, і вперше о світлій порі доби.

Зручно розташувавшись у вагоні, рушу ще далі на захід, до Брауншвайга. Так сталося, що моїми попутниками виявились два угрупування вболівальників абсолютно різних бундесліговських команд, Ганновера та Вольсбурга, які рушили до місця з’ясування спортивних стосунків між ними, а саме до Ганновера. Протистояння цих фанських груп не переростало за межі того, хто голосніше вихвалятиме свій клуб, але мирний сон виявився не придатним для реалізації в таких умовах. Проте – весело.

Ось таким чином, минувши колишній кордон двох Німеччин, дістався я до Брауншвайга. Потрапляючи до середніх за розмірами західнонімецьких міст, відчуваєш що потрапив десь у 70-ті роки минулого сторіччя. Практично відсутня активна сучасна забудова, однак і жодних ознак руїн, які містами ще можна спостерігати у східній частині Німеччини. Тобто зовнішній вигляд таких міст практично не мінявся з часів відновлення у післявоєнний період. Характерним прикладом є чудовий фільм „Міміно”, коли повернувшийся до великої авіації Мізандарі (Кікабідзе), їздив на таксі за покупкою крокодила для Мкртчана та помилковим телефонним дзвінком до Тель-Авіву, з Берлінського аеропорту Тегель до центру Західного Берліну, а саме до торгівельного Європа-центру. Те, що можна побачити у фільмі за вікном таксі, практично нічим не відрізняється від сучасного обліку цих берлінських місць, звісно ж не звертаючи увагу на автівки.
Якось сьогоднішній звіт забагато наповнився ліричними відступами, тож напевно треба повертати його у задане русло.
За старою залізничною традицією, перше, чим мене зустрічають міста, то вокзал та привокзальна площа.

Зайшовши у місто, припускаюсь, виявляється, ще не викоріненої своєї помилки – вирушаю не прямо до історичного центру, а беру місто в обхід. Власне, нормальні герої – завжди ідуть в обхід. А дарма. І все ж.

Обертання планети кругом своєї осі завдає крену моєї траєкторії, до східної від центру міста, його частини. Першим на шляху з’являється 22-ох метровий обеліск Loewenwall, зведений в пам’ять про місцевих герцогів, які загинули в боях з Наполеонівською армією. За обеліском знаходиться міський музей, заснований у 1861 році.

Далі, серед дахів спостерігаю цікаву башту, яка примушує ще далі віддалитися від історичного епіцентру міста.

 

Але на цьому досить, так можна без кінця вишукувати поруч щось цікаве, приймаю вольове рішення і прямую найкоротшим шляхом до самого центру.

Перейшовши через канал, який оточує Старе місто, виходжу на Театральну площу, посеред якої знаходиться Міський театр, на сцені якого у 1829 році відбулася прем’єра першої частини „Фауста” Гете.

 

Невелика пішохідно-торгівельна частина наближує мене до центру і виводить до ще одного сьогоднішнього яскравого створіння сучасності, яке носить назву Happy House Rizzi і офісною будівлею.

За ним розпочинається історичний квартал Magniviertel, де на чудових вузеньких вуличках збереглося багато старих фахверкових будиночків.

  

В центрі кварталу, на Magnikircheplatz, знаходиться церква Св. Магні, яка згадується в документах ще з 1031 року.

 

Просуваючись, як і раніше, до центру, виходжу до Королівського палацу, що стоїть на великій Замковій площі. Палац було дуже сильно пошкоджено під час другої світової війни, а у 1960 році знесено. І тільки у 2007 році, піднятий з нуля, він знов почав прикрашати місто.

Ну а за Замковою площею розпочинається справжнє серце цього, майже тисячорічного, німецького міста. Тут домінує пішохідна територія, яку я починаю опрацьовувати, навпростець, зі сходу на захід.

Кількість історичних пам’яток на одиницю площі починає потроху зашкалювати.

Почну з мерії міста, яка розташувалася в Міській ратуші, зведеній у 1900 році, верхівку якої прикрашає 61-метрова башта.

 

По один бік від Ратуші, на Domplatz знаходиться кафедральний собор Св. Власія, в якому похований герцог Генріх, за часи правління якого, Брауншвайг сформувався як місто. Собор був побудований у 1194 році за розпорядженням Генріха, на місці старої церкви, яку за попереднім розпорядженням все того ж Генріха, було спалено.

 

По другий бік від Ратуші, на Marstallplatz розташована монументальна будівля керівництва, так би мовити, брауншвайгського району, навпроти якої встановлена Колона на честь 2000-річчя християнства.

Ну а, безпосередньо, навпроти Ратуші, хоча і спиною до неї, зайняв своє історичне місто, так званий – Burg, головною спорудою якого є резиденція Генріха – замок Dankwarderode.

 

Поруч із Замком встановлено символ міста, відлитий у 1166 році, бронзовий лев. Свого часу, коли Генріх набув неабиякої сили та влади, своїм символом, та в якості свого герба, він обрав саме цю тварину і розпорядився встановити поруч із своїм помешканням цей пам’ятник. Після цього, до речі, він став зватися Генріх Лев. За аналогією з Магдебурзьким вершником, оригінал Лева зберігається в середині замку.

Окрім Лева, на площі перед Замком, розташувалися фахверкові будинки, кожний зі своєю історією, та краєзнавчий музей.

По ходу просування центральною частиною міста, то тут, то там, з’являються різноманітні купола церков, яких в місті здається безліч.

 

А я, рухаюсь пішохідними торговими середньовічними вуличками та площами міста, до ще одної візитної картки міста – площі Altstadtmarkt.

 

На зазначеній площі збереглася Стара ратуша 1253 року побудови з фігурами місцевих імператорів, королів та герцогів.

 

Поруч із Старою ратушею височіє церква Мартініки ХІІ сторіччя.

 

Сама ж площа і тепер не втратила свого торгового призначення та наповнена, в цей суботній день, багатьма торговими наметами, які реалізовують здебільшого фрукти, овочі та квіти. А посеред них, ще з тих далеких часів, зберігся фонтан Св. Марії.

 

Покрутившись серед торгового та безцільно вештаючогося тут люду, почав відчувати на собі примхи погоди, які дуже швидко переросли на потужну зливу. Відчуваючи безперспективність очікування на її покращення і розуміючи, що більшість міста перебуває під моїм контролем, вирішую на цьому закінчувати екскурсійний день і направляюся знов до залізничного вокзалу. Звідти в зворотній послідовності, додавши невеличкий шопінг у Магдебурзі, повертаюсь до Берліну.

І хоч кінцівка сьогоднішньої екскурсії була трохи змарнована та все ж таки мети досягнуто, новий формат подорожей цілком себе виправдав, і що також важливо, отримав продовження при більш сприятливих погодних умовах. Але про це вже у наступному звіті.

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.9
голосов: 7
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 339
 
28 марта 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Рад стараться. Надеюсь еще потоптать, в хорошем смысле слова, Бундес Землю.
 

Пользователь
Отзывов: 372
 
26 марта 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Happy House Rizzi - просто праздник какой-то !! Улыбка Да и в целом - хорошая снова вышла прогулка !! Приятно было вновь прочесть, посмотреть ... да, и свою географию расширить !! А когда, тебя водит своими строчками-тропами хороший экскурсовод - ещё интереснее бродить по незнакомым немецким городам ! Подмигивающий) Ich danke für den Spaziergang !
 

Пользователь
Отзывов: 547
 
24 марта 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Всегда с удовольствием читаю твои отчёты.Всё по уму.Спасибо!
 

Пользователь
Отзывов: 339
 
18 марта 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Спасибо, что не обошли вниманием мой отчет. По натуре, я все стараюсь сделать побыстрее и пораньше. Для меня сорваться куда-нибудь с первыми лучами солнца куда более проще, чем включаться в какие-либо мероприятия под вечер. Еще, поездки по Германии я планирую чисто условно, только маршрут (какие города) и все. Исходя из того, что в этой стране туристическая информация на местах поставлена на самый высокий уровень, приехать в город и пропустить что-либо интересное, редкое исключение. А теперь резюмирую сказанное. Ранний старт порождает внутри дополнительные эмоциональные ощущуния, подогревает мысль о предстоящих новых открытиях и в предвкушении этого вылетаешь из гнезда с опережением графика. И последнее, эффект от неожиданной встречи, например с Домом Худертвассера или Happy House Rizzi, куда более сильный, чем если бы я заранее посмотрел их на картинках.
 

Пользователь
Отзывов: 1808
 
18 марта 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Монастырские девушки очень красивые!  Улыбка А еще не знал что дом Хундертвассера есть и в Магдебурге - спасибо.
 

Пользователь
Отзывов: 327
 
18 марта 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Прочитала отчёт с удовольствием! Интересно, с чем связан столь ранний выезд? Чтобы всё успеть посмотреть? Мда, немного удивили современные скульптуры и улыбнула "весёлая" архитектура. В этом отчёте прибавилось юмора и авторских размышлений. Лично я считаю, что и лирические отступления совсем не лишние, так как в некоторых больше узнаёшь о другой стране, а в некоторых отражается восприятие действительности автором, что тоже интересно. Так держать! Подмигивающий