Грудень минулого року запам’ятався Бранденбурзькій Землі чудовими зимовими замальовками з переважно сонячних днів та снігу, сяюча білизна якого нетипово прикрашала місцеві ландшафти впродовж усього передноворічного місяця.
І ось в один з таких привабливих для мандрівок днів, відправився я на крайній північний схід Бранденбургу на зустріч з одним із найбагатших, на часи середньовіччя, тутешніх міст -
Перлебергом (Perleberg).
Основною прикрасою міста є історичний центр з його середньовічною забудовою.
На центральній Ринковій площі, прикрашеній різдвяною ялинкою, пліч о пліч розташувалися Міська Ратуша та церква Св. Якоба.
З протилежного боку площі на них спостерігає, трохи припорошений снігом, символ міста і разом з тим, за сумісництвом, його охоронець - Роланд.
Сама ж Ринкова площа обрамлена чудовими середньовічними фахверковими будиночками.
За традицією центр міста має свою пішохідну вулицю з магазинчиками, сувенірними крамничками та кав’ярнями.
Є в місті свій музей, заснований більше ста років тому, є і фрагменти колишньої фортифікації.
Миловидні вулиці центра, переважно, вузькі та брущаті.
Центральну частину міста оточує ріка Stepenitz, на протилежному березі якої розкинувся міський парк.
За річкою починається Перлеберг зразка ХІХ – початку ХХ сторіч.
В цей недільний день в місті панує тишина та спокій, всі відпочивають, і тільки невгамовні місцеві Діди Морози активізують свою діяльність, намагаючись у будь-який спосіб доставити подарунки до осель мешканців міста.
Та мені час рушити до Залізничного вокзалу, звідки відправитись за новими бранденбурзькими знайомствами.
На відстані 10 кілометрів від Перлеберга, на березі прикордонної бранденбурзької Ельби, розташувалося ще одне історичне місто –
Віттенберге (Wittenberge).
Зимову набережну міста прикрашають скульптури відомого бранденбурзького митця Christian Uhlig.
В глиб міста, в напрямку від ріки, збереглося декілька кварталів старої забудови.
Сучасні будиночки вписуються в загальний історичний ансамбль і не псують його.
Над історичним районом височіє євангелістична церква.
На півночі старого міста збереглася одна з найстаріших споруд міста – Кам’яні ворота.
За історичною частиною розташувалася Міська Ратуша.
У 1920 році фірмою Зінгер в місті була зведена фабрика з виробництва швацьких машин. В часи Східної Німеччини її продукція називалася Верітас. Сьогодні, німецькою стороною, вона заявляється як найсучасніше в світі виробництво такого роду продукції.
Є в місті також свої освітньо-культурні пам’ятки, такі як школа Яна та Дім Культури.
Ну і звісно, бородаті червоні ковпаки з мішком за плечима, які все тими ж чудернацькими способами просочуються крізь всі перепони на своєму шляху.
А я вже подумки п’ятнадцятьма кілометрами на південний-схід де хвилин через десять на мене чекає місцевий курорт
Бад Вільснак (Bad Wilsnack).
Територіально місто розташовано практично посередині на залізничній магістралі Берлін – Гамбург, а тому чотири рази на годину залізничний вокзал та прилеглі території примушують тремтіти пролітаючі на швидкості двох-трьох сотен кілометрів на годину потяги.
Сам по собі Бад Вільснак дуже крихітний, але від того не втрачає своєї привабливості ані як курорт, ані як історичне місто.
В історичному центрі головує церква, якщо перекладати буквально її назву - Чуда крові церква Св. Миколая (Wunderblutkirche). Вона була зведена у 1383 році на місті старої дерев’яної сільської церкви, яка була зруйнована пожежою. На попелищі старої церкви
були знайдені три непошкоджені хостії (церковні хлібці з борошна та води) на яких утворилися червоні сліди. Диво стали називати Кров’ю з ран Христа, а церква на багато років стала місцем паломництва.
Поруч з Церквою на Ринковій площі знаходиться міська Ратуша, а на протилежному боці площі шеренгою розташувалися, створені на фундаментах своїх середньовічних пращурів, двоповерхові будиночки.
Ринкова площа лежить в найвищій точці міста, від якої відходять вулички з ще більш аутентичною забудовою.
Прикрашає місто будівля школи, яка святкує в цьому році своє сторіччя.
Історична частина лежить на західному боці від залізничної магістралі, а зі сходу розташувалася його курортна частина.
Бад Вільснак став курортом у 1906 році, коли на прилеглих до нього територіях були винайдені болота з великим вмістом оксиду заліза. Але і сама природа, чисте повітря, завдяки оточуючим місто сосновим лісам, не менш позитивно впливає на самопочуття людини.
Через те в місті створено багато закладів для відновлення сили та здоров’я німецького, і не тільки, народонаселення.
А мій порядок денний передбачає мою присутність ще в одному прикордонному бранденбурзькому місті –
Ратенові (Rathenow), що розташувався в кілометрах сорока на південь від Бад Вільснака.
Місто складається з двох частин, старої та нової. Перші документальні згадки про Старий Ратенов датуються ХІХ сторіччям, а будівництво Нового розпочалось у 1733 році, як гарнізонне місто для прусської армії.
Прибуваю до міста через залізничний вокзал, який знаходиться у новому Ратенові і провівши топоприв’язку рушу до Старого, не забуваючи по ходу справ знайомитись із першим.
На привокзальній площі окрім, безпосередньо, центральної будівлі вокзалу, знаходиться так звана – імператорська станція, свого роду тогочасна VIP-зала.
Дорогою до Старого Ратенова зустрічаю адміністративні будівлі міської Ратуші та місцевої «Райради».
Відразу за Ратушею знаходиться центральна площа Нового міста з Будинком культури та банківськими закладами.
Далі до Старого міста веде прямісінька Берлінська вулиця, зовнішній вигляд якої раз за разом навіював мені спогади не про одне українське місто, але судіть самі щодо її схожості.
Два квартали зазначеною вулицею і я підходжу до Старого Ратенова, який розташований на острові, що омивається водами річки Хавель та міського каналу. В найвищій точці острова за містом спостерігає Марієн-Андреас Кірхе, якій як і Ратенову близько 800 років.
Вона була зруйнована наприкінці другої світової війни і відбудована лише у 2002 році.
Поруч з місцем форсування водяної перешкоди на шляху до Старого міста знаходиться пам’ятник курфюрсту Фрідріху Вільгельму в одязі римського імператора та, безпосередньо, на місці переправи – шлюзи з казковим технологічним будиночком.
Марієн-Андреас Кірхе стоїть впритул оточена старими будиночками і роздивитися її у повний зріст зблизька, практично неможливо.
Старе місто дуже маленьке, тому навпростець можна пересікти його хвилин за десять і вийти з протилежного боку до основної місцевої водяної артерії – Хавеля, на березі якого збереглися залишки міських укріплень.
На деяких в’їздах до Старого міста довелося спостерігати дуже прості і разом з тим цікаві обмежувачі ширини транспортних засобів, на яких місцеві водії мають можливість вдосконалювати свої практичні навички та псувати бокові дзеркала, і не тільки, своїх
болідів.
Ну а мій шлях лежить до міського парку аби відіграти фінальний акорд сьогоднішнього туристичного маршруту. Парк знаходиться на високій горі, верхівку якої прикрашає одна з найкрасивіших башт Бісмарка, збудована у 1914 році.
Сам Отто фон Бісмарк, на честь якого зводились башти по всьому світу (дивись Частину ІІ звіту), народився неподалік Ратенова , тут розпочалася його політична кар’єра, а у 1878 році він отримав титул почесного мешканця міста.
І хоч ця Башта вважається однією з найкрасивіших і в архітектурному плані найнезвичнішою, проектувалась вона не якимось відомим зодчим, а міським, на той час, радником з питань будівництва.
На цьому закінчився ще один туристичний день в компанії Бранденбургу. Ще один напрямок відпрацьовано, тепер ми знаємо один одного ще краще, але залишається над чим працювати. Тож, далі буде.
Земля Бранденбург. Частина 1. Північно-східний напрямок
Земля Бранденбург. Частина 2. Північний напрямок
Земля Бранденбург. Частина 3. Східний напрямок