Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ НА АВТОМОБИЛЕ

Карпати: приїхати і побачити, щоб повернутися
Карпати: приїхати і побачити, щоб повернутися
Ірпінь - Озадівка - Коломия - Ворохта - Яремча - Манява - Старокостянтинів - Ірпінь
Добавлен: 6 сентября 2010 г.
Просмотров: 13879
Автор: Ksyulity
Продолжительность: 3 дня
Пробег: 1600 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.7
голосов: 12
10  
Отзывы

ПУТЕШЕСТВИЕ СОСТОЯЛОСЬ НА АВТОМОБИЛЕ:
Skoda Fabia new
Марка: Skoda Fabia new
Тип и объем двигателя: 1,4 бензиновий
Средний расход топлива в поездке: 67 л/100км

Людина може вічно дивитися на три речі: як горить вогонь, як тече вода і як працює інша людина. Вогню цього літа вистачало, роботи - теж, тож на вихідні треба вирушати до води. А вода найкраще тече у водоспадах. Тому на День Незалежності вирішено було їхати в Карпати – подалі від київської спеки й суєти і поближче до місць їх розташування.

Знаючи, що на нас чекає далека дорога, ми не полінувалися раненько встати. Вирушали о 5, коли було ще темно, хоч в око стрель, не поснідавши і навіть чаю чи там якої кави не випивши. Це нас не дуже бентежило, адже першим нашим зупиночним пунктом була Озадівка, мальовниче село недалеко від Бердичева, а тепер і місце мешкання наших батьків. А це означало, що нас там нагодують і напоять, і не як-небудь, а за всіма правилами: перше, друге і компот. Крім того, в багажнику в нас лежало припасів на тиждень ощадливого харчування (про всяк випадок).

З Озадівки дорога вела нас невеличкими селами й містечками, за вікнами змінювали одне одного мальовничі краєвиди: поля, засіяні кукурудзою, соняшником і соєю, траплялися ниви зі скошеними житом та пшеницею, а на них, як писав поет, «лежать покоси, мов покірні леви»…

Трохи заколисані цими ландшафтами і майже порожньою дорогою (машини траплялися коли-не-коли), у легкій напівдрімоті, ми рухалися заздалегідь визначеним маршрутом на Ямпіль. Але коли ми прибули на батьківщину поета Івана Драча – Теліжинці – настрій нам спробували зіпсувати доблесні й гарно замасковані в придорожніх кущах представники ДАЇ, які ввічливо повідомили, що ми перевищили дозволену швидкість на 22 км. Довелося перший раз у житті дати хабара і далі більш ретельно слідкувати за швидкістю.

Після Ланівців (Тернопільська область) ми остаточно проснулися й прийшли до тями, бо дорога стала нагадувати косинусоїду (або ж синусоїду): крутий спуск відразу ж переходить у настільки ж крутий підйом, і ці американські гірки час від часу урізноманітнюються різкими поворотами.

Тернопіль вирішили об’їхати по окружній, про що невдовзі й пожалкували, бо дорога виявилася не з найкращих: чотири полоси, на розмітку й натяку немає, зате вибоїн й латок вистачило б на кілька окружних. Далі взяли курс на Коломию – нашу другу зупинку. У планах було відвідати Музей писанки, єдину в світі культурну установу, збудовану у 2000 році спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису.

Коломия, Музей писанкиУ музеї зібрано понад 6 000 писанок з більшості областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської), а також з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції та Індії.

Сам музей також у вигляді величезної писанки, а всередині є затишний диванчик для відвідувачів. Так повідомляє довідник. Але за цими сухими рядками – цілі історії людських доль, ціла купа вражень, які отримуєш після відвідин музею. Він невеликий – всього два поверхи, але кількість розписаних яєць вражає. Крім того, яйця (курячі, гусячі й страусові), як виявилося, можна розписувати у різних техніках: видряпуванням, розмальовуванням, викапуванням воском… може, щось і пропустила. Особливо вразили фотографії народних майстрів – давні чорно-білі знімки. Майже до сліз зворушили бабусі-писанкарки: такі глибокі зморшки і такі дитячі обличчя …

Вражень після відвідин цього закладу залишається набагато більше, ніж на 5 гривень – саме стільки коштує дорослий вхідний квиток без екскурсовода. За дозвіл фотографувати або знімати на камеру охочим доводиться платити додатково (20 або 35 грн. відповідно) – персонал за цим ділом строго слідкує.

Наступний пункт нашої програми – гори. Але до них ще треба доїхати, вони ніби знущаються: то наблизяться, то відступлять знову… А потім відкриваються перед тобою у всій мальовничості і величі порослих стрункими смереками схилів. Від милування цими красотами не відволікає погана дорога: шлях перед нами хоч і звивається вужем, готуючи приємні сюрпризи нових краєвидів за кожним поворотом, проте рівний, відремонтований, без вибоїн. Щоправда, на вихідні в Карпати «понаїхало»: автомобілів не менше, ніж на Хрещатику. 

До Ворохти – запланованого місця ночівлі – прибули о 19-30. Трохи поблукали містом, але починало сутеніти, і ми вирішили пошукати для себе пристойний «барліг». Наперед про кімнату ми не домовлялися, знаючи від знайомих, що в карпатських курортних містечках з цим не буває жодних проблем. Переїхали місток через річку, попитали у бабусі, яка поралася на городі, хто тут здає житло, і дуже швидко опинилися в тримісному карпатському «напівлюксі» на останньому, третьому, поверсі симпатичного будиночка.

Дві кімнати, окремий санвузол, гаряча вода. Усе з натуральних матеріалів і зроблено руками господарів: від стін і дверей, до колоритних меблів і плетеної фіранки на вікні. 

Вигляд з вікна нам теж сподобався: полонинка з гостроверхими гуцульськими копичками, нанизаними на смерекову гілку, які тут називаються «остриви».

На поверсі була ще спільна кухня-вітальня, де були диван, телевізор, холодильник, чайник, стіл із лавами і дуже багато квітів.
Оскільки нас все влаштувало, ми не стали шукати собі іншого «гнізда», а вирішили отаборитися тут, заплативши за це задоволення 300 грн. за добу. До речі, господиня, пані Ліна, розповіла, що взимку, коли «сезон» і наїжджає багато лижників, цей самий номер вона здає за 750 грн.

До нас тут отаборилися одесити, саме настав час вечері і господиня пішла накривати їм стіл в альтанці, а ми вирішили дати лад власним припасам. У результаті їх кількість зменшилася удвічі, а ми впали у стан блаженної напівдрімоти і поступово перейшли в обійми сну...

Другий день нашої мандрівки почався з місцевого ринку. Хотілося щось купити напам’ять про Карпати, а пані Ліна нам порадила «отоваритися» у Ворохті, бо тут усе трохи дешевше. «Звичайно, - казала пані Ліна, - у Косові ще дешевше і ви знайдете там всього більше, але з-поміж ближчих місць тут є найкраще».

З Ворохти ми виїхали о 10-40, а об 11-40 були вже на Яблуницькому перевалі, де, походивши базарчиком, пересвідчилися, що наша господиня нам дала добру пораду, тут ціни справді були відчутно вищими. 

Хтось може поцікавитися, як це ми так довго добиралися з Ворохто до Яблуниці? Все дуже просто: по дорозі ми не втрималися, щоб не погуляти смерековим лісом. Свіжа, як весною, зелень мохів, гриби, шум річки і повітря, яке неможливо описати словами, – це варто було побачити і відчути. 

Наш наступний пункт - Буковель. Як багато в цьому звуку для серця гуцульського злилось.. І не лише для гуцульського – сотні туристів стікаються сюди, як мурахи до мурашника. Головне враження: рівень європейського гірськолижного курорту. Серед плюсів: вдало вибране місце; чудові, гідні зусиль майстрів пензля, ландшафти; багатоповерховий паркінг (поки що недобудований і, можливо, тому безкоштовний); розвинена інфраструктура; велика кількість гірок різного ступеня складності; багато підйомників; канатна дорога (вартість підйому – 25 грн.); можливість прямих авіаперельотів з Харкова, Дніпропетровська, Києва… Принаймні, так написано на рекламних бігбордах. Словом, ми вже знаємо, куди поїдемо взимку. Головний мінус: висока ціна. А ще там багато незакінченого будівництва, а значить вантажних машин, пилюки і т.п.

Після Буковеля починалася основна частина маршруту – екскурсія водоспадами. Перший на нашому шляху – Женецький, розташований в урочищі Женець, тому й назву таку отримав. Щоправда, його ще називають Гук. Поворот на цей водоспад легко знайти, він за Микуличином, і біля повороту є вказівник. Заблудитися важко, тим більше, що всі місцеві залюбки покажуть вам дорогу «до водоспаду, де дача Ющенка». Не знаю, як щодо піших екскурсій, але за в’їзд на автомобілі довелося заплатити 10 грн.

Начитавшись у Інтернеті відгуків про цей водоспад і про дорогу до нього, ми слухняно проїхали 3 км вузенькою (двом авто важко розминутися) асфальтовою дорогою і залишили свою машину біля початку грунтівки. Далі (а це ще біля 2 км), переконували нас відгуки попередників, можна пройти лише пішки. Натомість ми з певністю можемо сказати, що в нормальну погоду доїхати на будь-якому авто можна майже до самого водоспаду. Пішки ж довелося долати цей відтинок шляху з півгодини, весь час понад шумким потоком, так що дорога стає приємною прогулянкою. Біля закінчення дороги – маленький базарчик, за ним – дерев’яний місток. Можна перейти через нього – тоді до водоспаду ви підійдете зверху (там є оглядовий майданчик зі східцями, які ведуть униз), не будете переходити місток і підете вздовж річки – опинитеся біля підніжжя Гука.

Тепер про сам Женецький водоспад (Гук). Його описів у Інтернеті багато, тому поділюся власними враженнями. А головне з них – це холоднюща вода, зануритися в яку не так багато бажаючих. Але скупатися все-таки раджу – після цієї процедури відчуєте сильний приплив енергії, бадьорості і гарного настрою. А ще голоду. Цей водоспад одноголосно отримав від нас номінацію «нахолодніший».

Надзвичайно задоволені, рушили в зворотну путь. Не доходячи до асфальтової дороги, стоїть невелика дерев’яна колиба – акурат така, як у архітектурних музеях під відкритим небом. Дим, як з драконячої печери, виходить з дірки в даху і просто з дверей. Колиба пропонувала меню, приготоване з димком, каву, мінеральні води і пиво. З персоналу було дві особи: сухорлявий спритний гуцул і симпатичне дівча років 10. 

Просто пройти повз цю колибу ми не змогли себе примусити: порожні шлунки вимагали сатисфакції І хоча обід було заплановано у Яремчі, у ресторані «На пеньках» (теж начиталися про нього в Інтернеті і обрали як такий, що має саму двозначну репутацію), ми, не змовляючись, рушили всередину. Замовили грибну юшку і банош – національну гуцульську страву з кукурудзяної крупи, яку протягом століть готують виключно чоловіки (рецепт баноша тут). До баноша в обов’язковому порядку додається бринза. Смакує, мушу вам сказати, особливо на свіжому повітрі, за дерев’яним, грубо тесаним столом.

Наступний пункт призначення – Яремча, водоспад Пробій, розташований на річці Прут. Дістатися майже до самого Пробою можна на автомобілі, від головної дороги туди веде бічна, всі вказівники на місці, так що куди їхати, зрозуміло без карти, навігатора чи розпитувань у місцевих. Перш, ніж дісталися до самого водоспаду, минули вже не базарчик, а повноцінний базар. Водоспад Пробій вразив шумом і потужністю потоку води: щоб почути одне одного, доводиться досить голосно кричати. Тому від нас йому дісталася номінація «найгучніший». Водоспад невисокий, спадає кількома уступами, але дуже повноводний, має мальовничі кам’яні, монументальні береги.

Очевидно, тут водиться форель, бо її намагаються ловити. А ще це місце хороше для рафтингу.

Час нас підганяв, тому ми незабаром вирушили до останнього в нашому списку і, як виявилося, найулюбленішого нашого карпатського водоспаду - Манявського. Але для цього треба було подолати маршрут, порівняно з яким увесь попередній шлях просто відпочиває.

Село Молодьки – досить мальовниче і по-своєму затишне. Але нам воно запам’яталося жахливими дорогами – так, саме жахливими. Пересуватися тут можна було максимум на другій швидкості через глибокі вибоїни в асфальті. «Краще б уже грунтівка», - відчайдушно думали ми… І нас було почуто: у Маняві до наших послуг була кам’яниста грунтівка. А ще – люб’язні поради місцевих жителів про те, як нам краще доїхати. Від початку Маняви до водоспаду – біля 10 км (за словами місцевих). До самого водоспаду під’їхати не можна, потрібно півтора – два кілометри йти лісом по руслу річки, спотикаючись інколи на камінцях. До «непроїзного місця» ми прибули десь о 20 годині вечора. Проте, якщо Ви є власником «повноцінного» джипа, Ви доїдете майже до самого водоспаду. Починало сутеніти, але ми не здавалися. І не здавалися не даремно. Манявський водоспад отримав від нас відразу кілька номінацій: «найекстремальніший», «наймальовничіший», «найвищий», і, звичайно ж, «найулюбленіший».

На жаль, фото не передають усієї величі потоку воду, який з висоти 18 метрів з гуркотом спадає в кам’яну ущелину…
Не скупатися в ньому ми просто не мали права, а описувати задоволення від купання – невдячна справа. Треба самому їхати туди, щоб відчути себе після занурення в холодну і чисту воду вільною і сильною первісною людиною.

Але, як сказано у звітах попередників, водоспад складається з кількох частин. То ж вирушаємо вверх за течією, знаходячи дорогу в темряві уже навпомацки. Потрібно було піднятися крутою стежиною вгору, тримаючись за жердку-перило і ступаючи по «східцях» з коріння дерев. Було гарно. Гарно і трохи лячно. Думалося не лише про лісовиків і всяких там нявок, а й про вовків і ведмедів, які, як відомо, у Карпатах дуже навіть водяться. А ще ми не знали, де переночуємо, бо дорогою місцеві запевняли, що знайти в їхньому селі кімнату непросто.

Це справді було так. Напрошувалася думка, що доведеться заночувати в машині, але знайшлися добрі люди – колишній лісник, який запропонував до наших послуг окрему хату з чотирьох великих кімнат плюс яблучний сік. Безкоштовно. Отака гуцульська гостинність. Хата ця колись належала родині сина, але зараз у ній ніхто не живе. Дружина – у Польщі на заробітках.

У кімнатах – ще гарні меблі, килими, штори на вікнах… Привернула увагу піч, викладена старовинними кахлями. А на столі у вітальні – сімейне фото: наш лісник з дружиною, дочка і син з родинами і аж четверо онуків… Фото, ніби згадка про ті часи, коли всі рідні нашого лісника жили разом.

Зранку пан Петро (так звали нашого доброго лісника) встав о 5 ранку, щоб принести води для вмивання і відкрити ворота. І ми відчули таку вдячність, таку теплоту до цього небалакучого, строго на вигляд чоловіка, ніби знали його вже багато років…

Дорога до Старокостянтинова минула без особливих пригод. Знову змінювали одне одного за вікном поля, лісочки, села… Села доглянуті, з гарними церквами і не менш гарними, доглянутими будинками – приємно глянути.

У Старокостянтинові оглянули лише замок Острозьких, бо ще весною були тут і знайомилися з місцевими цікавинками. Замок, який знаходиться між двома річками – Случчю та Ікопоттю - унікальний тим, що побудований, на відміну від багатьох інших замків, всього за 10 років – між 1561 і 1571. До сьогодні збереглися палац з оборонною вежею і замковою церквою, дзвіниця, північні ворота і частина муру.

На цьому «культурна» частина нашої мандрівки закінчилася. Але після подорожі в нас залишилося багато вражень, емоцій, думок… І головна думка – ми обов’язково приїдемо в Карпати знову!

Кілька корисних порад:
1. Не їздіть через Молодьки, оминайте їх десятою дорогою!
2. Вирушаючи у гори, візьміть не менше 2 пар взуття, одне з яких має бути кросівками або їх аналогом.
3. Взимку краще замовляти житло в Карпатах наперед.
4. Обов’язково скуштуйте місцеві страви, не пожалкуєте.

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.7
голосов: 12
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ
Столица Кубани (6 дней, 2750 км)
Азовские косы (365 дней, 1000 км)

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 10
 
20 мая 2016 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Чудовий звіт. Цікавий,читається на одному подиху.Дякую вам.Гарних подорожей та нових вражень.
 

Модератор
Отзывов: 346
 
2 июня 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Интересный отчет, но быстро закончился...  Веселый
 

Гость
 
10 июня 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Класний огляд, бажано було для 5+ детальніше описувати шляхи під"їзду до цікавих об"єктів. А так все супер.
 

Пользователь
Отзывов: 17
 
15 сентября 2010 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Леша
Беларускую разумеем, хоць кажам дрэнна:) І вельмі прыемна, што госці з Беларусі з задавальненнем наведваюць Украінскія Карпаты:) Сардэчна запрашаем яшчэ раз:)
 

Пользователь
Отзывов: 17
 
15 сентября 2010 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Toledo
Дякую:)
 

Гость
 
15 сентября 2010 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Паважаныя уседзі!
Вельмі цудоўны расказ пра сапраўды неверагодна прывабны і казачна прыгожы край. Я быў у тых мясцінах на травеньскія святы ў 2007 годзе і да сучаснага моманту маю жаданне зноў там пабываць! (Спадзяюся, перакладать на русскую мову мае словы неабходнасці няма? Улыбка )
 

Пользователь
Отзывов: 547
 
13 сентября 2010 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Хороший отчёт.
 

Пользователь
Отзывов: 17
 
12 сентября 2010 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Дякую за схвальні відгуки і високі оцінки:) Приємно, що мій перший звіт на цьому сайті сподобався:)
 

Пользователь
Отзывов: 634
 
6 сентября 2010 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Отчёт понравился! Читается легко и с интересом!
 

Пользователь
Отзывов: 311
 
6 сентября 2010 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Сподобалось. З мене десяточка. Бажаю сприятливих умов для подальших мандрів.