Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ НА АВТОМОБИЛЕ

Замки і природні феномени Закарпаття
Замки і природні феномени Закарпаття
Львів - Чинадієво - Мукачево - Долина нарцисів - Синевир - Ужгород - Невицький замок - Львів
Добавлен: 1 декабря 2009 г.
Просмотров: 10391
Автор: oleg-energy
Продолжительность: 2 дня
Пробег: 950 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.5
голосов: 12
11  
Отзывы

Отчет - участник конкурса ROMANTIC WEEKEND

Про поїздку мріялось вже як мінімум рік, проте, раніше не вистачало кількості автомобільних транспортних засобів, щоб наша велика дружна компанія мала змогу потрапити на Закарпаття в повному складі. Варіанти: поїзд і автобус відкидалися як нецікаві. З самого початку планувалася поїздка лише в Долину нарцисів і м.Хуст, але для урізноманітнення вирішили додати в маршрут с. Чинадієво, м. Мукачево і м. Ужгород. За два дні до поїздки хтось підкинув чудову ідею щодо озера Синевир, тому подумали і додали і його в маршрут. Отже, маршрут було перероблено до варіанту: Львів-Чинадієво-Мукачево-«Долина нарцисів»- оз.Синевир-Ужгород-Невицький замок.

Та ні я, ні жоден з учасників не здогадувався, що саме готує нам ця подорож і що вона виявиться зовсім не такою, як планувалося, а ще цікавішою.

Згідно плану, ми мали виїхати зі Львова 2-ого травня зранку і повернутися 3-ого – ввечері. Зустрітися домовилися біля магазину із символічною назвою "Карпати" о 5*30. На півдороги до місця зустрічі мій автомобіль вперше в цей день сказав своє "пхе" і не заглох. Початок був "оптимістичний", радувало лише те, що приблизно знав в чому причина. На щастя, доволі швидко на допомогу приїхали товариші, і ми всі взялися до роботи. Нічого особливого ніби і не зробили (лише загубив одну свічку - на щастя, були запасні), але машина ні з того-ні з сього завелася, ніби нічого і не було. Ми, окрилені успіхом, ще на всякий випадок заправилися на найближчій заправці і чимдуж помчали до «Карпат», де на нас чекали решта друзів. Але, на жаль, через 2 км знову ж поломка, знову автомобіль завівся лише через деякий час. Нарешті на обїздній Львова під час чергової зупинки ми зрозуміли в чому справа: одна клема майже відпала від котушки запалювання. Полагодити автомобіль вдалося, проте, погода явно бажала бути кращою ( поки вовтузилися з машиною, почав накрапати дощ ). Але і це не зупинило нас перед бажанням побачити незвідані таємничі землі Закарпаття. Всі розмістилися в автомобілях і ми, не гаючи часу, вирушили в дорогу. Як це не дивно далі поїздка проходила без пригод, під колесами просто стелилася ідеальна як для України Київська траса. Правда, згаяного часу все ніяк не вдавалося повернути, адже, працівників ДАІ траплялося по дорозі чимало, тому доводилося бути дуже обачним, щоб не перевищити швидкість. Під"їжджаючи до гір, настрій підняла погода, яка була набагато краща, ніж львівська дощова.

Перший пункт маршруту – с. Чинадієво. Ледве знайшли місце, щоб припаркуватися – всі місця для паркування в спеціальному «карманчику» були зайняті автобусами (травневі свята все-таки).

Вид при підйоміУ невеличкому селі Чинадієво ( уся місцина від з\с "Карпати" і майже до Мукачева називають Чинадієво, хоча саме селище, від залізничної станції, починається по трасі лише через 7 км), що розташоване приблизно посередині між Мукачевом та Свалявою, в дивовижному й унікальному парку заховався справжній казковий палац, який розташований на території сучасного пансіонату "Карпати", знаходиться зовсім неподалік від Сваляви, лише за 13 км. До речі, залізнична станція, на якій слід сходити, у випадку прибуття до пансіонату потягом, також називається "Карпати". І якщо комусь потім пояснювати, де саме розташований замок, то неодмінно слід зауважити: в «Карпатах». Ні, не просто в горах, то така ще й назва станції і пансіонату J. Піднявшись 600 м по кам’яній дорозі, наче потрапляємо в роман О. Дюма.

Цей романтичної архітектури замок близький за стилем до ренесансу французьких замків часів «мушкетерів», він побудований у 1890 році на місці дерев'яного мисливського замочку в урочищі Берегвар. До нього на цьому місці існувала дерев'яна споруда, зведена на початку 19-го століття як літня резиденція австрійських графів, які, вподобавши карпатський край, жили тут понад два століття. «Астрономічний» палац графів Шенборнів, що розташований майже в центрі Закарпатської області, є одним із наймальовничіших серед усіх збережених закарпатських замків. Зведений у 1890 році, палац донині зберігся без суттєвих змін. Новий замок родини Шенборнів перегукується з багатьма європейськими замками за своєю астрономічною структурою. Історики розповідають, що є в Польщі подібний палац під назвою Мальборк із кількістю кімнат відповідно кількості днів у році. Подібні замки є в Німеччині, на яких вежі відповідають кожному місяцю в році. Замок графів Шенборнів у Закарпатті унікальний по-своєму. Кажуть, що палац має 365 вікон – за кількістю днів у році, 52 кімнати – за кількістю тижнів, 12 входів (як місяців). А сім днів (тиждень) символізує люстра, яка є в палаці. А ще історики говорять, що наприкінці 19 століття саме до цього палацу на полювання збирався весь цвіт тодішнього австро-угорського дворянства. Про нього та про власників палацу розповідають чимало легенд. На базі «мисливського будиночка» відкрили перший в тодішній уже Закарпатській області кліматологічний санаторій «Карпати», який спеціалізувався на лікуванні серцево-судинних захворюван ( про нього я вже писав вище ). Санаторій працює й донині.

Озерце

На території замку розкинулось штучне озеро, зовнішні обриси якого нагадували контури Австро-Угорської імперії.

На березі є безліч альтанок, тому, це була чудова нагода для того, щоб пообідати. Розмістившись в одній із них, ми з’їли дещо із того, що брали з дому. Можна було зайти в одне із кафе, що знаходяться в селі, проте, вирішили помилуватися озерцем і одночасно вдихнути на повні груди свіжого і чистого Закарпатського повітря.

Знаходиться на території палацу також славнозвісне джерело краси, вода якого містить гліцерин, тому дуже мяка. Ходять легенди, що ця вода ще й омолоджує. Не знаю чи це правда, проте, руки протягом всього дня після неї були приємні на дотик.

 

Наступна зупинка – Мукачівський замок.

На західній околиці Мукачева, на вершині 68 – ти метрового згаслого вулкану, гордо стоїть, оспівана легендами і легендарною бойовою славою середньовічна фортеця - замок Паланок – визначний історико-архітектурний, військово-фортифікаційний та історичний пам’ятник Закарпаття ХIV – ХVIII ст.ст.

Часу заснування замку не встановлено, однак достеменно відомо: ще коли замок був дерев’яним, його в 1089 р. 50 днів воював половецький хан Кутєшко, та так і відступив без всякої надії на успіх, 1241 р. шестидесятитисячна орда татаро-монголів хана Батия двічі чинила облогу, та обидва рази не покорила його. Сама природа створила цей замок непереможним. За всю історію існування він жодного разу не був підкорений у відкритій і чесній боротьбі. З 1396 р. його гарнізон відбив не одну грізну атаку ворога, його стіни витримали не одну багаторічну облогу.

Біля замку ситуація з парковкою ще гірша, ледве внизу місце знайшли. Хоча осінню можна було спокійно доїхати до самого замку, це ще раз підтверджує, що не варто їздити в період довгих вихідних і свят. В замку багато хто був вже вдруге - тому на нього старалися витратити чим поменше часу. Але глянути там справді є на що. Чого варті самі краєвиди - навіть краще, ніж з нашого Високого Замку. Та й безліч кімнаток-виставок без будь-якого нагляду, від стародавнього побуту до сучасних лиж, часом чучела звірів, часом мутантів. Для кожного знайдеться цікавинка. Також не забудьте захопити до Замку декілька монет, адже у дворі стоїть памятник князю Федіру Коріятовичу, який зміг обдурити чорта і заставити його викопати криницю у скелі глибиною близько 100 метрів (за легендою).

Так от треба того князя тримати за палець, кинути декілька йому монет і загадати бажання. Скажем так - палець вже той настільки витертий людьми, що виглядає як золотий, можливо дійсно бажання здійснюються ...

Можна сміливо розтягнути прогулянку на пів-дня - якщо є час. Але в нас часу нема - тому на всіх парах і з GPSом в кожній машині вирушаєм до Хуста. І вже на цьому етапі ми помітили що GPS GPSу рознь. Бо одна з наших машин на 10 хв. довше вибиралася з Мукачева. Це був перший дзвіночок. Під час чергової зупинки дехто виламав мені одну дверну ручку )) - але на такі дрібниці я вже й не звертав увагу, ейфорія подорожі перекривала таке.

До Хуста веде хороша але дуже звивиста як змія дорога, на Львівщині таких не знайдеш, часом додає адреналіну в кров. Праворуч було велике не то озеро не то став, на жаль часу нема ні зупинитися ні роздивитися. Через деякий час на горизонті починають зявлятися і румунські Карпати. Архітектура сіл суттєво змінюється, в кожного у дворі виноградник, дивно але на дорозі чомусь вин на продаж не видно. Також помітили в тих краях дурнуватих корів, які кидаються як не на машину то під машину. За браком часу і вибивання з графіку в Хустський замок вирішуємо не заїжджати, та й по розповідям там не дуже то й цікаві - одні руїни. Долину нарцисів не важко було знайти, адже туди повертали купа автобусів і машин.

Долина нарцисiв” - унiкальний ботанiчний об’єкт площею 257 га, в якому охороняється найбiльший в Середнiй Европi осередок нарцису вузьколистого (Narcissus angustifolius). Цей середньоевропейський високогiрний вид поширений в Альпах, на Балканах i в Карпатах на висотах 1100-2060 м. Популяцiя в цій місцевості збереглася ще з пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер.

Знову проблеми зі стоянкою – прийшлося заїжджати на чиєсь поле, як це не дивно, але ніхто не стояв і не збирав за таке гроші. Минулого року, кажуть, таке практикувалося.

Заплатили гроші за вхід, цікаво куди і на шо ті доволі не малі гроші йдуть, адже протягом цвітіння нарцисів там бувають десятки тисяч людей, але толком нічого не облаштовано. І пішли «шукати» на долині нарциси, адже на наш подив їх було там щось малувато. Потім з розповіді ексурсовода почули, що виявляється ще трохи зарано, основне їх цвітіння припадає ближче до середини травня, а ми були на початку.

Знову «перекусили» і в дорогу до Міжгіря. По дорозі в якомусь зі сіл купили домашнього виноградного вина. По цій дорозі дуже його багато продають. Дорога також нормальна, краєвиди дуже красиві і тим красивіші, чим ближче до Міжгіря. З одного боку річка, з другого різко піднімаються гори з листяними лісами. Також по дорозі зустрічаєм маленьку Теребля-Ріцьку ГЕС, правда її гребля в іншому місці, і звідти по здоровенній трубі вода тече (падає) на гідроагрегати розташовані тут. Десь читав шо можна навіть туди на екскурсію ходити, але наш час, час, час ...

 

Заїжджаємо в Міжгіря, звідси починається одна з "найвеселіших частин" подорожі. Ми наївно довірилися на GPS. А GPS, напевно, наївно довірився на старі, мабуть, ще радянські, карти і прокладає по коротшій відстані маршрут на Синевир, тобто в перший поворот направо . Вже на її початку я задумався над "коротший не значить кращий", адже не дорога, а яма на ямі з місцями залишку асфальту, море пилюки, весь час 1-2 передача. Зупинилися, звірилися з картою – ця дорога є, жовтим кольором позначена , тобто теоретично існує.

Продовжуєм подорож, нас навіть не зупиняли здивовані погляди сільських мешканців і ми як першопроходці у їхніх очах продовжували рухатися вперед. Невдовзі зникли залишки асфальту, потім зник щебінь, почалася грунтова дорога вгору, з одного боку урвище, а внизу видніються хати сільських жителів. Аж ось з’явився перший струмок – всі повиходили з машин, обійшлося лише просто забрудненими багнюкою машинами. Другий струмочок був не таким «благородним», там другий екіпаж залишив частину бампера. Чоловік, що пас кіз далеко вгорі лише спостерігав за нами, певно давно не бачив тут автомобільного транспорту .

Представницям прекрасної половини людства нашої компанії прийшла хороша ідея: а чи варто далі їхати і шукати все більші і більші проблеми, і ми вирішили піти на розвідку. Розвідка виявила, що чим далі, тим дорога стає все гіршою і гіршою, тому, прислухавшись до розуму, вирішили вертатись назад на Міжгіря, щоб нас не застала тут ніч. Чесно кажучи, ця пригода трохи пригнітила і забрала сил, адже в цей час ми вже мали шукати нічліг біля Синевира, а ми ше навіть до нього не доїхали. Темніє в горах дуже швидко. Як виявилося нормальною дорогою до озера був другий поворот направо. Дорога доволі крута з підйомами і спусками, та ше в й нічний час, без конкретного місця ночівлі оптимізму не вселяла. Одразу в багатьох з голови вивітрилася романтика і ідея ночівлі з палатками зустріла серйозний спротив особливо в дівчат. Шоб не псувати нерви і швидше лягти спати, вирішили шукати ночівлю в готелях/мотелях/хатах. Знову першотравневі свята нам зробили "подарунок" – абсолютно все зайнято. Їдем далі з надією, питаєм на КПП заповідника поради де розбити палатки, нічого конкретного не порадили. В селі один вуйко перейнявся нашими проблемами і запропонував розбити палатку в нього на городі, бо це вже була 11ночі. Ми вирішили залишити цей варіант на останок. Час від часу зустрічаються місця для палаток – але все зайнято. На щастя, один з нас вже був на озері Синевир і в його памяті злинає одне непогане місце для ночівлі. Ми його знаходимо, навіть два. Вибрали те що далі від дороги, але ближче до річки (на злитті двох), це нам загрожувало великою сирістю, а все решта – було чудово (навіть колиба, біля неї лавки і стіл ). При світлі фар розклали дві палатки, одну вирішили поставити в колибі, потім зробили міні-світильник від акумулятора. Життя почало налагоджуватися. J
Так як було темно, дрова було важкувато шукати, а чаю гарячого хочеться. Вирішено було послати когось в село до того вуйка, що пропонував ночівлю на своєму городі –купити дров. По дорозі назад вони якось не помітили наш табір, заблудились, вертались, на щастя, не з пустими руками – той дозволив набрати майже пів багажника дров. Хлопці, які їздили за дровами помітили, що його хатка дуже гарна, з сауною, тому записали пізніше його телефон, на випадок майбутньої подорожі. І от тільки розклались, розпалили вогнище, всі крім водіїв почали помірно знімати стрес і піднімати трохи настрій за допомогою вогняної води J.

В підготовці до нічлігу знову ж кумедний момент: були надувні матраси, але ні в одній з машин не було насосу, тому прийшлося надувати здоровенні матраци силами своїх легень аж до запаморочення в голові (хто вже випробував те на собі – зрозуміє  ). Задоволення не з приємних, але збоку виглядає весело Наїджені, задоволені і замучені водночас порозходилися по своїх палатках і машинах ( були й такі екстремали ). І це був лише перший день. Спати було не знаю як всім, але мені в спальнику було доволі тепло, але над ранок повітря стало аж надміру холодним. Як потім виявилося, на автомобілях був такий шар інію, що можна було зліпити сніжку . Мали прокинутися о 7, а о 8 виїжджати. Ну а насправді ознаки життя наш табір почав подавати не раніше 8. Далася взнаки втома і пізній відбій.

Проте, від того, що ми побачили, коли повиходили із палаток були просто шоковані: краса просто неземна!

Поряд ліс, гірська річка, з прозорою, як кришталь водою, в якій переливалися сонячні промені. Чисте Карпатське повітря аж перехоплювало дух. Погода і місце було настільки хорошими, що ми просто розтягували задоволення собі за сніданком, щоб надовше тут залишитися.

По дорозі обабіч почався рух, купа туристичних автобусів і машин їхали на Синевир
( ми були за 5 км від нього ). Але, нарешті почали збиратися, чомусь вдень це більше часу зайняло, ніж розкласти речі вночі. Як говорять – «Святе місце довго пустим не буває…», одразу нашу колибу зайняли свіжі туристи J.

Під’їхавши до території заповідника, ми заплатили гроші за стоянку, залишивши машини внизу, про що згодом не пошкодували. Вхід на територію також платний, але символічний. Підніматися до озера довелося по асфальтованій доріжці хвилин 40, адже не могли втриматися, щоб не сфотографуватися біля маленьких водоспадів і струмків, джерел обабіч. Навіть сніг знайшли в тіні і тішилися, як діти ( а ще місяць тому мріяли його не бачити ).

Озеро. Тут доречна фраза – « Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Дуже красиво, надзвичайно чиста і прозора, як сльоза вода, плавають косяки риби.

Розташоване воно на висоті 989 м над рівнем моря, площа поверхні біля 7га, глибина складає в середньому біля 8м, а найглибшому місці – 22м. Біля озера облаштована зона відпочинку: є невеликий деревяний готель, колиба, вздовж берега стоять вишукані альтанки. В центрі озера виступає з води невеликий острівець, з який повязана романтична легенда про походження озера. Легенда розповідає про доньку графа і простого пастуха які покохали один одного наперекір незгоди батьків. В честь героїв легенди в центрі озера встановлена красива деревяна скульптура. До острівця за бажанням можна добратися на плоті.

Особисто я дав слово сюди повернутися і присвятити більше часу на нього: можливо, піднятися в майбутньому на гору і перевірити чи дійсно воно виглядає як око з висоти.

Також хочеться поплавати на плоті, напівзануреному у воду. Так як часу обмаль, вирушаємо у дорогу, адже попереду на нас іще чекає Невицький та Ужгородський замки, що являють собою не менш цікаві за всі раніше нами відвідані об’єкти. Маршрут тепер вибираємо, навчившись на своїх власних помилках: довший, але з відрізками хорошої Київської траси. До цього відрізка дорога перемінної якості, в районах Пилипця  можна сказати, що погана. На горах ще видніється сніг, зі ще вологих схилів піднімаються клуби пару. Проїжджаючи в районі славнозвісного водоспаду Шипіт, одразу ж складаємо план незабром завітати і сюди.

 

До Ужгорода – дорога з чудовим покриттям, тому доїхали досить швидко. Між Мукачево і Ужгородом є ділянка «Дороги для автомобілів» - рідкісна для України, так що чудова можливість відчути швидкість до 130 км/год без втрат для гаманця (офіційно дозволена 110). На одному зі схилів біля дороги помітили імпровізоване футбольне поле під великим кутом до горизонту, біля якого багато людей зупиняються, щоб сфотографуватися. Ми не були винятком. Не знаю що мали на меті організатори, але ідея дуже цікава .

Між Ужгородом і Мукачевом є с. Середнє з винзаводом агропромислової фірми Леанка. Тут проводять екскурсії по підвалах, заповненими великими діжками вина, дегустації вина, а також є магазин при заводі. На жаль за браком часу сюди цього разу не заїжджали, але, так як вже одного разу там був, хочу зазначити, що місце варте уваги і часу.

В Ужгороді нас зустріли знайомі на автомобілі і провели найкоротшими шляхами до самого замку. Бруківка в місті місцями в жахливому стані, але ми, звиклі до львівської – мало дивувались. Замок в чудовому стані, але трохи менше захоплює, ніж замок Паланок в Мукачево.

Ужгородський замок розташований в центрі міста на Замковій горі. Cпоруди фортеці відносяться до XII - XIII ст. Тисячу років тому Ужгородський замок був резиденцією староруського князя Лаборця, убитого угорцами в 903 р. під час їх вторгнення в дунайську долину. З появою вогнепальної зброї почалися корінні зміни зміцнень, які в основному до кінця ХVII в. придбали сучасний вигляд. Про реконструкції свідчать дати, вибиті над в'їзними комірами, - 1598, 1653. З трьох боків оточена фортеця сухим каналом, вирубаним в скелях, а з північно-східною - обривом. Ужгородський замок має форму неправильного чотирикутника з масивними баштами по кутах. Через канал був кинутий в'їзний підвісний міст. З другої половини XVIII в., коли стіни втратили ключове військове значення, моста не стало, його замінили насипом. (Про привида вставити) При споруді замкового палацу будівельники врахували і рельєф місцевості, якому у фортифікаційній системі палацу відводилася важлива роль, - сам палац є як би продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть. Північна стіна палацу побудована прямо над обривом, який настільки крутою, що ворог жодного разу не насмілювався штурмувати замокнув з північної сторони. Тому в цій частині замку і відсутня захисна стіна. Охорона північної стіни замку успішно велася з кильовідного бастіону, який захищав всю північну сторону замку. До того ж внизу протікала річка, і застосувати облогове положення з цього боку було неможливо. . Палац має внутрішній тихий дворик, де знаходився колодязь, видовбаний в скелі, воду якого захисники замку вживали за часів тривалих облог. Уздовж західного і південного фасадів палаца, з боку внутрішнього двору, облаштовані двох'ярусні аркади галерей, незмінна деталь ренесансах замків.

На території замку є макет під склом всього комплексу. Також одразу після входу помітили скульптуру турула ("турул" походить від тюркського тогрул (сокіл) ), що взлітає. Всі біля нього і на ньому фотографуються, він вже став таким собі міні- символом Ужгородського замку. Цього сокола сюди встановили угорці, які вважають ще з прадавніх часів його своїм символом. А угорська королівська династія Арпадовичів вважала цю пташку своїм тотемістичним предком: турул, відродившись в легендарній Емеше, зачав прародичів угорців Гунора і Мадяра. Зараз скульптура належить Закарпатському краєзнавчому музею, де зібраний багатий матеріал археологічних розкопок, які ведуться до Закарпаття з другої половини 19 сторіччя. 

Експозиція музею розміщена в 30 залах і налічує багато тисяч експонатів, але багато де не можна фотографувати взагалі, стоять наглядачі. Ну а який замок без легенди, без привидів! J Згідно легенди, власником Ужгородського замку був капітан Друге, поважаний лицар. У нього була красуня донька. Польські війська нападали тоді на ці міста. Один шляхетській воєвода захотів узяти Ужгород, переодягнувся і приїхав до міста щоб розвідати. А дочка Другета полюбила його, а потім розповіла, скільки військової сили в замку, як краще узяти його. Батько дізнався про зраду і живою замурував її в кріпосну стіну. Коли ж настає велика буря – чутно плач.

Збоку біля замку є Закарпатський музей народної архітектури та побуту. За масштабами не дуже великий, але дуже доглянутий і чистий. Все розташовано компактно, тому ми досить швидко все оглянули і отримали приємні враження. Експонати розташовані за географічним принципом. Чудово коли дві такі екскурсійні туристичні точки розташовані близько одне біля іншого, адже, не витрачається час на дорогу.

 

 

 

А на годиннику вже 17*00, тому не витрачаємо багато часу на Ужгород, адже нас чекає іще одна видатна пам’ятка архітектури Закарпаття, без якої уявлення про красу таємничого Закарпаття були б не повністю сформованими.

На відстані 20 км на північ від Ужгороду поблизу села Камяниця на високій горі (згаслий вулкан) знаходиться Невицький замок  (точніше його руїни). Доступ до них вільний, але шлях – непростий: 125-метрова гора, підйом по вузькому серпантину в лісі, з одного боку урвище. Біля замку встановлений інформаційний щит, де можна прочитати його історію, тут же вказані телефонні номери для того, щоб можна було замовити екскурсію.

Найстаріші, знайдені на сьогоднішній час письмові історичні відомості про Невицький замок датуються 1317 роком, коли його було передано у володіння італійського магната Яна Другета. Але легенди кажуть, що побудований замок вже був ще у 8ст. Задовго до приходу угрів у Придунайську низину. Повеління на його побудову дала місцева володарка "Золота діва". В 17 ст. Замком володіла "Погань діва" кажуть що вона була сестрою Дракули. Замок було зруйновано в 1644 році Дьордьом ІІ Ракоці. І більше він не відбудовувався. Правда, в 1879 році влада м. Ужгорода, перший раз провела реставрацію руїн замку. Розбила біля нього парк і побудувала оглядовий майданчик. Можливо, руїни прибавлють туристів і через те, що навколо нього витають різноманітні легенди. Одна з них – про походження назви замку. Під час постійних війн в Середньовіччі в замку ховали дівчат із знатних ужгородських родів. Звідси і назва – «Замок невест» або «Невестский замок».

По дорозі до замку бачимо також колишній радянський санаторій, який зараз вже хтось перебудовує у відпочинковий комплекс. Із замку хоч і залишилися руїни, але в дуже хорошому стані, проте, реставрувати його схоже поки що ніхто не збирається. З гори при хорошій погоді відкривається чудовий краєвид на долину, на річку Уж, на греблю.

Тут востаннє за цей день поїли (так як ніяких закладів громадського харчування поблизу не було, втамовували голод консервами та овочами, що іще привезли з дому) і рушили до рідного міста Львова. Дорогу вибрали коротшу Р39, через Великий Березний, Турку і Самбір. Вона коротша за Е50, але вибір був здійснений не через це. Просто потрібно було відвезти одного члена із екіпажу до Самбора. Знайомі ще в Ужгороді казали, що ця дорога погана і відраджували їхати цим шляхом, проте факт лишився фактом: поїхали ми саме сюдою. Нас ше трохи хвилював пост на кордоні Закарпатської і Львівської області, бо недалеко сусідня Польща, а це означало, що ми будемо проїжджати практично по прикордонній смузі, де могли б перевіряти документи, а серед 10 чоловік, дехто їх забув з собою прихопити. J

По закарпатській частині дорога буда доволі хорошою, всі ямки відремонтовані, небезпеку становили лише доволі різкі повороти та ще й у вечірній час доби, що не дозволяло нам розвивати крейсерської швидкості. Часом трапляються автопідстави за участі беркуту, які чомусь уявили себе працівниками ДАІ, так що нам була надана можливість відчути себе злочинцями, коли джип з маячками підрізає і вибігають 5 озброєних здорованів нам на переріз. Тому будьте уважні в цих трохи глухих і не туристичних районах. Ми навіть почали дивуватись з наших знайомих, що поганили цю дорогу. Наша думка миттєво змінилася після перетину границі областей. На посту, на щастя, ніяких документів не перевіряли, можливо свою роль зіграли львівські номери машин: відкрили шлагбаум, сонно позіхнули і махнули рукою щоб проїжджали швидше. Там асфальт і закінчився… Те що було далі дорогою назвати просто неможливо. Сказати що ми були в шоці від такого покриття – це нічого не сказати. Велика кількість глибоких ям, таке враження що її не ремонтували років вже 20 і дорога придатна лише для вантажівок. Втомився надзвичайно, адже потрібно було бути за кермом дуже уважним, щоб зберегти підвіску автомобіля Швидкість вище 40-50км/год не піднімалась. І таке тривало до Турки. Далі покриття ставало все кращим і кращим і після Самбора вже можливо було їхати 90-100. В загальному пошкодували, що не повернулися назад на довшу, але набагато кращу трасу Київ-Чоп, а я дав собі обіцянку по цій дорозі Р39 в районі Турки ніколи без нагальної потреби більше не їздити, і вам не раджу. Повернулися додому близько 2 години ночі страшенно втомлені, але щасливі і задоволені, що вдалося відчути той дух минувшини нашого народу, частину який він закарбував у тих пам'ятках архітектури, які ми відвідали… Якщо хочете дізнатися про Україну та її історію більше, не вводьте ключових слів у пошукових системах мережі інтернет – подорожуйте, адже лише тоді ви зможете відчути себе справжніми першовідкривачами, тому, що стільки інформації, скільки отримаєш під час поїздки ні на якому сайті і ні в якій книзі не вміститься, не говорячи вже про враження від побаченого і почутого!!!

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.5
голосов: 12
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 195
 
22 октября 2011 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Хороший звіт, красиві місця, часто по цич місяцях проїзжаю.
Одного разу надоумились на вказанному футбольному полі ганяти мяча.
Не довго, і повезло, що не проїзжали поліцейські, але машини сигналили, зупинялись і знімкували.
Вдячний за згадки. Модці.   Дякую
 

Модератор
Отзывов: 1097
 
13 октября 2010 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Дивіться по лінках - там є телефони.
 

Гость
 
13 октября 2010 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
чи не маєте телефонів, щоб заздалегідь замовити екскурсії у зазначених замках?
 

Гость
 
1 декабря 2009 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Вітаємо нашу співробітницю  Хому Оксану з  чудово проведеними днями в мальовничих Карпатах.  
Рости велика на чудодійному сему повітру!!!!!!!!!!!!
 

Пользователь
Отзывов: 1808
 
1 декабря 2009 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Молодцы, супер отчет, а футбольное поле это я видел по дороге в Чоп, хотел сфоткать на обратном пути, но ехал вечером...:))
 

Пользователь
Отзывов: 372
 
1 декабря 2009 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Вот это настоящее путешествие !!! Замечательный отчёт !!! Побольше бы таких Улыбка)) Пы.Сы. Футбольное поле вооще The Best !!!
 

Гость
 
1 декабря 2009 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
в Невицком замке очень красиво зимой! замерзший фонтан - это незабываемо, очень рекомендую. а про дорогу оттуда - это Вы зря. очень живописная! а качество далеко не самое плохое, бывает и хуже Подмигивающий
 

Гость
 
1 декабря 2009 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Хороший отчет. Давно мечтаю большой компанией выдвинуться на машинах, но друзья совсем неподъемные. Приходится почти в одиночестве колесить и познавать новое.
 

Пользователь
Отзывов: 471
 
1 декабря 2009 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Да, очень красиво. Один из лучших отчётов последнего месяца :-)
 

Гость
 
1 декабря 2009 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Таємничі землі Закарпаття.... Чудові вони не тільки навесні :-)