Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ НА АВТОМОБИЛЕ

Подорож на край Європи
Подорож на край Європи
Київ-Німеччина-Швейцарія-Франція-Іспанія-Португалія-Київ
Добавлен: 2 февраля 2020 г.
Просмотров: 3708
Автор: sco-dra
Продолжительность: 19 дней
Пробег: 9953 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 10
голосов: 7
25  
Отзывы

ПУТЕШЕСТВИЕ СОСТОЯЛОСЬ НА АВТОМОБИЛЕ:
Toyota Avensis
Марка: Toyota Avensis
Тип и объем двигателя: 2.0
Средний расход топлива в поездке: 7.9 л/100км
Отзыв об автомобиле: Без зауважень.

Всім привіт, шановні автомандрівники та тим, хто тільки збирається в подорож.

Ця наша подорож - на край європейської географії.

В Данії ми побували в березні, зараз була мета побачити Швейцарію і добратись до найзахіднішої точки Європи в Португалії та побачити Атлантичний океан.

Все як завжди. Розробили маршрут. Кілька разів все переробляли, поки не прийшли до повного консенсусу.

Все готово. Поїхали.

Наш маршрут пролягає через Польщу, Німеччину, Швейцарію, Францію, Іспанію і кінцева мета – Португалія. Там зупиняємось на кілька днів на відпочинок на океані. І назад, через Іспанію, Францію, Німеччину, Польщу повертаємось в Київ.

Як завжди, перед виїздом, саме головне питання – пункт перетину кордону. Виїжджати з України нам було потрібно через Польщу. Розглядали спочатку всі пункти перетину. Залишили 3 варіанти: Угринів, Грушів і Краковець. В 2016-му вже перетинали кордон через Грушів. Залишились не самі гарні спогади. Цього разу вибрали основний варіант – Угринів. Якщо там будуть якісь проблеми, їдемо на Грушів. Якщо і там проблеми, їдемо на Краковець.

День 1

Київ – п/п Угринів/Долгобичув – Польща (транзит) – Нюрнберг

Перший день у нас, зазвичай, розтягується з моменту виїзду ввечері після роботи і закінчується наступного вечора з прибуттям до місця першої ночівлі.

Виїжджаємо з Києва приблизно о 17-й годині і прямуємо на Угринів через Броди-Радехів-Червоноград. В принципі, дорога після Бродів так собі, але їхати можна. Сам пункт перетину знаходиться тут: 50.577965, 24.091521. Дуже були здивовані. Дуже цивільний пункт. Але от польські митники нам нерви потріпали. Це вже вдруге. Знову почали перевіряти продукти і заставили викинути в смітник м’ясо та сало, яке ми брали в дорогу. Ніякі вмовляння не допомогли. Це був єдиний мінус. Все інше було супер. На кордон ми заїхали в 01-05, виїхали в 01-35.

Далі їдемо по сільській місцевості до виїзду на автобан. Натуральне сафарі. Зайці, лисиці, їжаки, вовки, косулі, лосі. Кілька разів чуть не давили цю живність. Дорога проходить по полях та селах, але якість доріг відмінна. Розмітка, знаки, освітлення в населених пунктах – все супер.

Приблизно о 3-й ранку зупиняємось на заправці 50.039051, 22.750067

і вирішуємо трохи поспати. Заправка з гарним сервісом, рядом далекобійники. Все в порядку.

Прокинувся приблизно о 5-й ранку, всі солодко сплять. А треба ж їхати. Потихеньку поїхав. А далі цілий день дорога. Зупиняємось на заправках, відпочинок, кава, їжа і їдемо далі, змінюючи один одного. Нічого цікавого.

 

Останній відрізок до Нюрнберга уже всі втомлені і я знову сідаю за кермо. Навігатор показує, що залишилось приблизно 160 км. Думаю, ще цілих 160 км, як багато. Це при тому, що вже проїхали трохи більше 1600 км. Чим ближче до Нюрнберга, тим все більше починаєш «втикати». Всього 2 (дві) годину сну дають про себе знати. Зі мною всі спілкуються, не дають мені заснути. Тільки не танцювали переді мною. Все, ми Нюрнбергу. Заїхали в Lidl (49.433594, 11.126285), який якраз по маршруту. Ціни суперові. Скупились і їдемо до місця нашої першої ночівлі.

За весь час наших подорожей, це був найдовший за відстанню одноденний переїзд – 1785 км за 25 годин (включаючи двогодинний сон на сидінні водія).

День 2

Нюрнберг – Рейнський водоспад – Цюрих – Оберкульм

Нюрнберг - місто в Німеччині, у федеральній землі Баварії, розташоване на річці Пегніц. Нюрнберг є другим за кількістю людності містом Баварії (після Мюнхена) й чотирнадцятим у Німеччині. Упродовж XIV—XVI ст. Нюрнберг був одним з найважливіших і найбільших міст Німеччини, неофіційною німецькою столицею. Потім цей статус намагалися втілити у нацистській Німеччині. Сьогодні увесь регіон Нюрнберга з його майже двома мільйонами людності, 10 000 квадратними кілометрами площі й внеском у валовий національний продукт у розмірі 50-х мільярдів євро належить до економічно найпотужніших районів Німеччини.

Ранок розпочався з фотосесії вулиці, на якій ми проживали.

 

Збираємось і їдемо в центр міста. Паркінгів достатньо. Кому де ближче, там і шукайте парковки. Ми залишили авто на цьому паркінгу: 49.455482, 11.078219

І пішли дивитись місто. Йдемо до нюрнберзької фортеці. Унікальний пам'ятник середньовічної архітектури, розташований в Старому місті. На дозорній вежі замку знаходиться оглядовий майданчик, звідки відкриваються оглядові види на Нюрнберг і околиці. Фортеця була зведена в XII столітті. Вона складається з імператорського замку, фортеці бургграфа і міської фортеці. Комплекс захищений товстими стінами, які були здатні відбити найсильніший натиск супротивника.

 

Ще дуже рано, туристів дуже мало. Красота. От і сама фортеця. Багато будівель на реконструкції і зачинено.

Вид на місто з фортеці.

Далі йдемо за маршрутом, який має назву «Історична миля Нюрнберга». Влада міста створила цей маршрут спеціально для гостей міста.

 

Будинок, готель і пам’ятник Альбрехта Дюрера

Це німецький художник доби Відродження, математик і теоретик мистецтва. Створював  картини, портрети, гравюри.

Церква святого Себальда. Чудовий готичний храм XIII століття, що прикрашає архітектуру Нюрнберга. Церква була названа на честь відлюдника і благочестивого місіонера Святого Себальда - покровителя міста. Храм був зведений прихильниками лютеранського вчення. До 1945 року внутрішній інтер'єр прикрашав унікальний орган XV століття, на якому грав композитор І. Пахельбель. 

 

А по дорозі – крамниця зі свіжою випічкою. І як тут можна не купити таку смакоту?

Виходимо на ринкову площу. Там проходить ярмарок. 

Площа виникла в XIV столітті на місці єврейського гетто, в 1349 році в День Святого Миколая тут були спалені сотні людей. Місце прикрашає мальовничий золочений фонтан у формі шпиля.

Поруч розташована церква Діви Марії (Фрауенкирхе). Католицький храм на Ринковій площі, зведений на місці єврейської синагоги в середині XIV століття. Спорудження зберігало свій первісний вигляд до другої світової війни. Після бомбардувань залишилися тільки стіни і фасад. Церкву реконструювали в 1946-53 рр.

Міст Фліша або міст Пегніц - це пізньоренесансний міст у Нюрнберзі. Міст перетинає річку Пегніц у центрі старого міста, пов’язуючи райони Сент-Себальд та Сен-Лоренц.

Госпіталь святого Духа. Заклад веде діяльність з XIV століття і вважається одним з найстаріших госпіталів Європи. Зараз на його території розташовується будинок престарілих. У минулі століття лікарня також виконувала роль притулку для прокажених. Споруда знаходиться в Старому місті, воно оточене дуже мальовничим ландшафтом. Середньовічна споруда стоїть прямо на воді серед пишної рослинності.

Фонтан «Шлюбна карусель». Фонтан 1984 року побудови, розташований на площі Людвігплатц. Його автор Ю. Вебер втілив в скульптурній групі уявлення про світлих і темних сторонах сімейного життя (за основу було взято вірш Х. Загса «Гірко-солодка шлюбне життя»)

Церква святого Лаврентія. Лютеранський храм, який один з перших прийняв нове церковне вчення М. Лютера. Є свідчення про будівництво церкви в XIII столітті, проте до наших днів дійшло будівля зразка XV століття. Церква св. Лаврентія вибудувана в готичному стилі, вона вважається найкрасивішим храмом Нюрнберга.

Нюрнберг дуже сподобався. В ньому є своєрідна атмосфера середньовіччя, "факверкових пряникових" домиків та неспішного ритму життя. Мабуть, одне із найкрасивіших міст Німмечини. В принципі, Баварія вся цікава. 

Ще трохи погуляли по місту і їдемо далі, в Швейцарію. Дуже хотілось побачити цю країну. Ми з нею вагались. То їдемо, то не їдемо. Кілька разів міняли маршрути. Вирішили, що краще скоротимо деякі маршрути по Франції та Іспанії, а Швейцарію треба обов’язково побачити.

Офіційна назва - Швейцарська Конфедерація, нейтральна федеративна республіка в Західній Європі. Офіційними мовами Швейцарії є: німецька, французька, італійська.

Дуже красива країна. Все спокійно, ніхто нікуди не поспішає. Дуже чисто. Одним словом, все треба побачити на власні очі. Так як ціни в Швейцарії дорожче, чим в Німеччині та Франції, вирішили купити все, що потрібно ще в Німеччині. В Швейцарії прийшлось один раз заправитись, ну і каву пробували в різних містах. Ще один момент. При в’їзді в Швейцарію нас зупинили прикордонники, перевірили документи і зобов’язали придбати їхню віньєтку.  В них вона діє на протязі 13-ти місяців, з 01.01.19 по 31.01.2020. Навіть якщо будеш купувати в грудні, все одно заплатиш за 13 місяців. Вартість – 40,00 CHF (швейцарських франків), або приблизно 37,0 € на той момент. Ми розраховувались картками, щоб не міняти на франки. Можна розраховуватись в євро, але решту дадуть франками.  

Але такою чистою, як зараз, Швейцарія була не завжди. Ще до 80-х років. вона утопала в смітті, яке було повсюди. Всі гори були засмічені, берега рік. Але, потім побудували сміттєпереробний завод і прийняли закони про сортування сміття. Ми в багатьох країнах бачили сортування сміття, і в багатьох місцях, де зупинялись, нам також доводилось сортувати сміття. В Швейцарії все жорсткіше. В них ще є сміттєва поліція, яка відслідковує, якщо хтось порушув правила сортування та об'єм сміття. Знайдуть і дуже боляче зроблять Штрафи дуже великі. Так потихеньку великими штрафами і переробкою сміття вичистили країну. Але в Швейцарії є так званий "сміттєвий туризм". Утилізація сміття - не дешеве задоволення. Що вони роблять? Вивозять в прикордонні райони з Францією сміття і там викидають. І за одне там в супермаркетах скупляються, бо ціни дуже відрізняються. Тепер влада прикордонних районів Франції має головний біль, як це все зупинити. Поки ніяк.

Перша наша зупинка – Рейнський водоспад в місті Нойхаузен-ам-Райнфалль. Залишаємо машину на цьому паркінгу (безкоштовний) 47.675082, 08.615398 і йдемо до ліфту, який опускає на нижній майданчик. А далі можна безкоштовно подивитись на водоспад (але там майже нічого не видно), або купити квиток і пройти до самого водоспаду. Кожен вирішує сам.

https://youtu.be/sVxdYxlvcdY

https://youtu.be/rsEd6WKeeOc

https://youtu.be/e75rWCIUG-E

Від цієї екскурсії отримали море задоволення. Я навіть не припускав, що на річці може бути водоспад такої сили. До речі, цей водоспад я побачив пару років назад в рекламі в ФБ однієї з турагенцій і поставив на карті відміточку, що при нагоді треба побувати тут. Все склалось, як гадалось.

Далі їдемо в Цюрих - місто на північному сході Швейцарії, розташоване на березі Цюрихського озера. Місто простягається між двома лісистими пасмами пагорбів, приблизно за 60 км від північних передгір'їв Альп. Столиця німецькомовного кантону Цюрих. Найбільше за чисельністю населення місто країни — агломерація налічує близько 1,83 мільйонів людей.

Згідно з декількома дослідженнями у 2006 і 2007 роках Цюрих був названий містом з «Найкращою якістю життя» у світі. 2012 року Цюрих визнано найдорожчим містом світу, за яким йдуть Токіо та Женева.

Цюрих є одним із важливих транспортних вузлів Європи через те, що в місті розташований найбільший залізничний вокзал та міжнародний аеропорт. Цюрих є також міжнародним фінансовим центром, оскільки тут розташовані великі банки та страхові компанії. Не зважаючи на відносно невелику кількість мешканців, Цюрих по праву вважається містом світового рівня. Цюрих є також одним із центрів туризму в Швейцарії внаслідок його розташування на Цюрихському озері, прекрасній старій частині міста, що підтримується в гарному стані, та різноманітним культурним дійствам і розвагам.

Майже бездоганна чистота вулиць, холодна стриманість, високі стандарти і рівень життя - все це можна зустріти в Цюриху, який розкинувся на берегах річки Ліммат. У цьому місті ніби витає дух вікового порядку і давно сформованого респектабельного способу життя.

В старій частині міста трохи проблематично з парковками. Вимушені залишити авто трохи далеченько від набережної. Але в цьому є і свій плюс – дивимось на місто.

Міська ратуша збудована в стилі стриманого бароко, але інтер'єр відрізняється розкішшю і великою кількістю декоративного оздоблення. Зсередини ратуша, скоріше, нагадує палац, ніж зал засідань міської влади. Споруда є символом благополуччя міста, розміреного і упорядкованого життєвого укладу людей.

Церква святого Петра зі старовинними баштовими годинниками з 4-х метровою хвилинною стрілкою і діаметром циферблата близько 9 метрів була зведена на фундаменті, що зберігся з VIII століття. У XIII столітті будівля була перебудована в готичному стилі, а в 1706 році придбало свій сучасний вигляд. Частина храмових приміщень знаходиться в міській власності, інша частина належить Швейцарської реформістської церкви.

Церква Фраумюнстер.

Лінденхоф - квартал, що входить в історичну частину Цюріха і розташований на горбистому березі, звідки прекрасно проглядаються околиці. На території району знаходиться один з кращих оглядових майданчиків міста на висоті 25 метрів над рівнем річки.

https://youtu.be/PEilJRgs4gw

Цюрихське озеро

Ще трохи погуляли по місту і повертаємось до свого авто.

Цюрих залишив лише позитивні емоції. Навіть не очікував побачити в Цюриху такий "серьодньовічний дух": Деякі маленькі вулички настількі вузькі, що коли прямуєш ними, ніби мандруєш машиною часу. Крім того Цюріх - це яскраве поєднання протилежностей: швейцарської стриманності та швейцарського блиску.

Їдемо до містечка Оберкульм, де в горах розташований будинок, в якому ми будемо ночувати. В принципі, ми і шукали житло десь в горах. Не помилились. Коли ще прямували до житла, вже з'їхали з автобану і перед нами відкривались красоти навколишньої природи. І ліс, і гори, і поля. Трохи не туди звернули, зупинились, щоб подивитись дорогу, як виїхати. А вже темніло. Зупиняється машина і нам пропонують допомогу. Не знадобилась, але все одно приємно.

День 3

Оберкульм – Берн – замок Шильон – Женева - Ліон

Що можна сказати. Краще один раз опинитись в такому раю, чим багато разів послухати і подивитись фото/відео. Приїхали ми близько 22-ї години. Господарі нас чекали. Дуже гостинні люди. Житло просто шикарнюче. А яка природа, які аромати альпійських трав і квітів. Зразу виникає питання, чому у нас все не так, чому ми так не живемо? Поки збираємо речі, роблю фото і відео цієї краси.

https://youtu.be/mdloSn-ghGk

Ну от дійсно не хочеться нікуди їхати. Але потрібно. Беремо курс на Берн.

Берн - де-факто столиця Швейцарії, четверте за кількістю населення місто країни (після Цюриха, Женеви та Базеля). Також є столицею кантону Берн. Швейцарці офіційно називають Берн не столицею, а «федеральним містом».

Більшість населення Берна розмовляє німецькою мовою, точніше — верхньоалеманською говіркою. Є деякий відсоток франкомовних мешканців.

З 1983 року Стара частина Берну визнана об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.

Невеликий затишний Берн зовсім не схожий на столицю в звичному розумінні цього слова. Його потопаючи у зелені вулички, вкриті червоною черепицею будинку, церковні шпилі були б більш доречні в благополучній провінції, де люди століттями живуть розміреним життям, а не знаходяться в гущі подій. Проте, Берн - адміністративний центр Швейцарії, куди багато держав направляють своїх послів. Для туристів в місті відкривається широке поле діяльності.

Ми зупинились на цьому паркінгу: 46.944578, 07.445071.   До речі, там і купались в річці. Вода дуже холодна, але кристально чиста. І дуже сильна течія. Якщо хто буде купатись, будьте уважні.

Прямо від стоянки направляємось вверх в старе місто. Зверху відкривається красивий вид на місто.

Будівля парламенту (федеральний палац) був зведений в 1894-1902 рр. за проектом Г. Ауера в стилі неоренесанс. Будівля використовується як місце засідань швейцарських органів державної влади. У висоту палац досягає 64 метрів. Його дах увінчаний величезним куполом, на внутрішній стороні якого викладені мозаїкою герб Швейцарії і 22 її кантонів (станом на початок XX століття). Будівля відкрита для відвідувань. З спеціальних галерей є можливість споспостерігати за парламентською сесією.

Національний банк Швейцарії. Банк має дві штаб-квартири: одна розташована в Берні, інша — в Цюриху; філія банку розташована в Женеві, представництва — в Базелі, Лозанні, Луґано, Люцерні та Санкт-Галлені. Національний банк Швейцарії випускає банкноти швейцарських франків. До речі, швейцарський франк є однією з валют, яку називають "валюта притулок".

Прямуємо до знаменитих бернських фонтанів, багато з яких були створені ще в XIII - XVI століттях. Бернські фонтани охороняють статуї казкових істот, виготовлених скульптором Г. Гінкго.

Цитглогге (Zytglogge) - визначна середньовічна вежа в Берні. Побудована на початку 13 століття, вона слугувала місту як охоронна вежа, в'язниця, башта годинника, центр міського життя.

Ратуша Берна - зразок архітектури змішаного стилю. У її зовнішності вгадуються романські риси, а також елементи ранньої та пізньої готики. Ратуша була побудована на початку XV століття для потреб міської ради. Згодом будівля неодноразово перебудовувалася, при цьому його архітектурний вигляд дещо змінювався. У наші дні крім міської ради тут засідає церковний парламент кантону Берн.

Церква святого Петра та Павла - перший католицький храм, побудований після перемоги Реформації в Швейцарії. Церква зводилася в період з 1858 по 1864 рр. Незважаючи на приналежність до католицької єпархії, церква Святого Петра і Павла є відносно незалежною від Ватикану.

Церква Нидегкирхе - невеличка церква з високим шпилем, зведена в середині XIV століття. У непрості роки Реформації храм був майже покинутий, богослужіння поновилися тут тільки з 1566 році. В середині XX століття була проведена реконструкція будівлі під керівництвом архітектора М. Перінкайолі.

Бернський собор - кафедральний собор протестантської церкви Берна, розташований в історичній частині міста. Будівництво храму тривало кілька століть - з XIV по кінець XIX ст. Інтер'єр собору досить простий і лаконічний. Всі зайві, на думку церковних реформаторів, прикраси були вилучені звідси ще в далекому XVI столітті, щоб віруючі могли зосередитися тільки на спілкуванні з Богом.

Старий міст і види з нього на місто. Стали свідками, як місцеві мешканці відпочивають на воді. Пливе якась бочка, до неї прив'язана людина і так разом з бочкою течія їх і несе. От тільки як вони в такій холодній воді плавають, це загадка.

Столиця залишила після себе дуже цікаві емоції. Найголовніші з них я би охарактеризував як "безтурботність та умиротворення". Інколи тобі здавалось, що найстраніший злочин, який може трапитися у цьому місті - це перехід вулиці на червоне світло, або паркування у забороненому місці. Сюди мабуть гарно приїхати відпочити душею, написати мемуари, задуматися про філософські проблеми Всесвіту. laugh

Посиділи в кафе, попили кави і поїхали далі. А саме, на Женевське озеро, замок Шильон. До замку можна проїхати верхньою дорогою, або звернути з автобану і проїхати вздовж озера. Ми вибрали другий варіант. Вирішили подивитись знаменитий курорт Монтре.

Монтре - курортне місто на березі Женевського озера на заході Швейцарії, у франкомовному кантоні Во, на так званій «Швейцарській рив'єрі». Місто знамените безліччю дорогих готелів і приголомшливими краєвидами озера та гір.

Що можна сказати? Це, напевно, швейцарське Монако. Дуже респектабельні готелі, дорогі автомобілі. Видно, що в Монтре приїздять дуже великі гроші.

Замок Шильон -  стоїть на скелі, незначно підноситься над поверхнею озера і з'єднаний з берегом мостом. В принципі, чогось особливого не побачили. Але, якщо є бажання та час – можна подивитись.

  

Женевське озеро, як і всі озера, це казка.

https://youtu.be/Qs9_pZoFBxU

Ще одна цікава обставина. Автобани в Швейцарії будуються на висоті не просто так. В них вмонтовані датчики, які при ймовірному нападі на країну будь якого агресору приведуть в дію вибуховий пристрій і вся ця конструкція рухне. От так країна захищає свою територію.

Далі наш маршрут пролягає вздовж озера до Женеви.

Женева дуже відрізняється від Цюриха та Берна. Можна сказати, що це місто з бетону та скла. Діловий та фінансовий центр. 

Оперний театр.  Побудований в 1879 році. Довгий час у Женеви не було музичної сцени, так як місто перебувало під впливом ідей Реформації, яка заперечувала розкіш і неробство. Театр відкрився постановкою опери Дж. Россіні «Вільгельм Телль». У XX столітті будівля була повністю знищено в результаті пожежі, його відновили до 1962 року.

Монумент Гийома-Анрі Дюфура – офіцера швейцарської армії.

Музей Rath - художній музей у Женеві, використовується виключно для тимчасових виставок. Це найстаріший створений за призначенням музей мистецтв у Швейцарії.

Собор святого Петра - головний міський собор Женеви, побудований на місці ранніх християнських храмів в XIII столітті. З 1535 собор Святого Петра є кальвіністської церквою. Він став одним з перших храмів в Європі, які взяли ідеї Реформації.

Квітковий годинник розташований на території англійського парку.

Фонтан Же-До є символом Женеви і являє собою струмінь води, що виривається з Женевського озера. Система підсвічується завдяки потужній ілюмінації.

Міст Монблан через річку Рона, звідки відкривається прекрасний вид на фонтан Же-До, гору Монблан - найвищу точку на території Західної Європи і острів Руссо. Конструкція була споруджена в 1862 році. По краях парапетів моста майорять прапори всіх швейцарських кантонів. Місце дуже популярно у туристів, так як неподалік розташовуються міські пам'ятки і відомі магазини.

Ще трохи погуляли по місту.

Женева здалася нам класичним "стереотипним швейцарським" містом: банки, всесвітньо відомі торгові марки, бутіки, магазини годинників, ділові зустрічі, дорогі машини. І серед усього цього дещо на задньому плані історичні пам'ятки. І доречі, Женева відноситься вже до франкомовних кантонів (на відміну від Берну та Цюриху), і це відчувається у атмосфері міста: населення неначе "знімає" з себе вбрання немецької педантичності.

Швейцарія дуже сподобалась. Маю надію, що ми ще повернимось до цією країни. Вже намітили маршрути, по яким хочемо проїхати. Але цю країну краще бачити в теплу пору року, особливо гори. Дуже красиві гори, рослинність. Коли писав звіт, одні зі знайомих в грудні були в Швейцарії і показували фото тих місць, де і ми побували. Дуже велика різниця. А от зимові лижні траси там - дуже гарні. І сніг в горах. Так що, хто за чим їде в Швейцарію. 

А у нас намічені маршрути, хочемо поїхати вже саме по горам та озерам. Але це потім.

На цьому наше знайомство зі Швейцарією закінчується і ми направляємось до Ліона, де ми ночуємо.

Якщо хто небудь буде їхати з Женеви у Францію через Ліон, раджу знімати відео або фотографувати красоту гір, через яку пролягає дорога. Дорога пролягає через величезний каньон з відвісними скелями, які утопають в зелені дерев. Ми цього не зробили і трохи жалкую. Дуже красиво.

А ми вже пізно ввечері приїхали в Ліон. Завтра дивимось це місто.

 

День 4

Ліон – Бордо

Ліон - адміністративний центр департаменту. Третє, після Парижа і Марселя за населенням місто Франції, великий діловий центр країни. Місто розташоване на злитті річок Рона та Сона. Перші поселення були збудовані на західному березі річки Сона. Зараз в цьому місці знаходиться історична стара частина міста, яка входить до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Ми приїхали в центр міста і залишили авто на паркінгу. З паркінгами ніяких проблем, їх багато. По місту проводиться багато ремонтних робіт, багато вулиць перекриті. Через одну з таких вулиць ми повинні проїхати. Вона закрита. Трохи помилився і виїхав на односторонній рух "проти течії". І тут назустріч поліція. Ну, думаю, все. Готовимся до штрафу. Але, скоріш за все, побачили наші номери, поморгали фарами і махнули рукою, щоб ми проїхали проти руху буквально метрів 30-50. Були приємно здивовані.

З погодою трохи не пощастило. Цілий день йшов дощ. І багато фотографій не вийшло. В фотоапарат попала водичка і він перестав працювати на 2 доби. Робили фотки частково на фотоапарат, частково на телефон. Як кажуть, маємо те, що маємо.

В місті дуже багато проводилось ремонтних робіт, тому багато об’єктів прийшлось фотографувати на фоні техніки, будівельних лісів та всього іншого. Але краще так, чим ніяк.

Ратуша Ліона була зведена в середині XVII століття за проектом С. Мопена. Фасад будівлі виходить на площу Терро, яка кілька століть тому була всього лише брудним міським ринком. Завдяки будівництву ратуші, Терро змінилася і перетворилася в адміністративний центр Ліона.

Поряд з ратушею знаходиться фонтан Бартольді. Скульптурна група фонтану розташовується на площі Терро. Вона була створена за проектом скульптора Ф. Бартольді, який виступив автором знаменитої американської Статуї Свободи. Майстер будував фонтан для міста Бордо, однак міська влада вирішила, що у них недостатньо коштів для фінансування проекту. У підсумку фонтан був проданий в Ліон. Однак існує легенда, що ліонці просто вкрали фонтан у Бордо.

Опера Ліона. Дуже красива будівля. В 1993 році його збудували замівсть старої будівлі. Глядацька зала сучасної споруди розрахована на 1100 місць.

Церква Сен-Нізьє. Цей храм присвячений Святому Нікетію, який жив в Ліоні в VI столітті. Церква розташовується в кварталі Прескіль. Споруда була побудована на руїнах римського храму, з тих пір воно багаторазово перебудовувалася.

 

Трабулі – це пішохідний прохід крізь квартал, що дозволяє потрапити з однієї вулиці на іншу або з однієї будівлі в іншу. Вони є унікальною особливістю ліонської архітектури. Трабулі будували в різних архітектурних форматах - у вигляді критих галерей, провулків і вузьких проходів. Зараз ці елементи міського середовища перетворилися в туристичні об'єкти. Головним чином, трабулі зосереджені в історичній частині Ліона. 

Ідеш так собі, нікого не чіпаєш. Потім якісь старенькі двері. Заходиш туди, там вузенький коридор, чи вуличка, проходиш кілька десятків метрів і виходиш на іншій вулиці.

Фонтан на площі якобінців в Ліоні знаходиться на місці старого колодязя, що забезпечує місто водою. Включений до додаткового переліку національної спадщини ЮНЕСКО.

Фонтан має назву "Ліон - прославили його", іноді назва перекладають як «Від Ліона тим, хто його створив». Ліонські майстри зобразили храм-ротонду. Під його куполом в ніші розташувалися фігури майстрів різних епох - людей, які прославили місто.

Площа Белькур знаходиться в центрі Ліона. У XIX столітті тут проходили наполеонівські військові паради, зараз це місце є одним з найбільш жвавих в місті. У центральній частині площі встановлено монумент на честь «короля - сонця» Людовика XIV.

Квартал Круа-Русс. Місце, куди в XIX столітті на постійне місце проживання масово переселялися ткачі. Назва кварталу пішло від однойменного пагорба Круа-Русс. Як відомо, Ліон з початку XIX століття став центром текстильної промисловості країни, так як саме тут був винайдений ткацький верстат. Професійне співтовариство робочих ткацьких фабрик швидко розросталося, йому було потрібно більше життєвого простору і в підсумку ткачі облюбували Круа-Русс.

Міст Бонапарте присвячений одній з найяскравіших історичних постатей - Наполеону Бонапарту.

Пішохідний міст біля палацу правосуддя.

Палац правосуддя.

Ліонський собор. Головний міський храм, зведений в XII-XV століттях. Для його будівництва використовувалися матеріали, здобуті на руїнах давньоримських споруд. Храм був розграбований за часів Французької революції. Знадобилося не одне століття, щоб влада взялася за його відновлення. Собор відреставрували лише на початку XX століття.

Базіліка  Норт-Дам-де-Фурв’єр. Храм другої половини XIX століття, розташований на вершині пагорба Фурв’єр. Він був зведений на місці базиліки XII століття, зруйнованої під час протистояння католиків і гугенотів. Нотр-Дам-де-Фурв’єр зобов'язана своєю появою подій 1870 року, коли городяни молилися про захист для Ліона від прусських військ і обіцяли звести храм, якщо небесні сили чи дадуть до їх прохань. В результаті армія ворога так і не дісталася до міста.

Античний театр на пагорбі Фурв’єр. Споруда належить до епохи стародавнього Риму, вона була зведена в I столітті до н. е. У другому столітті після настання нашої ери театр був розширений і став вміщати до 10 тисяч чоловік. В основному, на сцені грали музичні комедії, про що свідчить кам'яна стіна, яка відмінно відображає звукові хвилі і створює хороший стереоефект. Театр розкопали в XIX столітті, з початку XX століття провели ряд реставраційних робіт.

Я не знаю, з чого його будували. Мені стало ікаво і я спробувал трохи поковиряти кладку. Ніяких шансів. Таке враження, що все з якогось заліза. Так само я пробував свого часу поковиряти кладку залишків будівель в Помпеях, результат такий само. Да, вміли будувати, нічого не скажеш.

 

Вид на місто з пагорба Фурв’єр.

Ну і ще трохи фотографій вузьких вулиць і двориків Ліона.

https://youtu.be/m8gw2C9hsgc

На цьому наше знайомство з Ліоном завершилось. Навіть не очікував, що Ліон так сподобається. На наш погляд, Ліон впевнено можна ставити на друге місце (разом із Страсбургом) найкрасивіших міст Франції, після Парижу. Зазначені вище трабулі створюють неповторну атмосферу цього міста, яка поглинає своєю неспішністю та мрійливістю. Тут просто гарно гуляти історичними кварталами міста, та заходити у кафешки.

Їдемо в Бордо. Ночуємо в гарному комплексі, який омивається невеликим каналом. Сидимо на балконі і дивимось на воду.

 

День 5

Бордо – Хетарія – Мадрид

Ми направляємось в центр міста. Ще вдома вибрали 2 паркінга, будемо визначатись на місці, де доцільніше залишити машину. Паркінгів багато, проблем не має. Кому цікаво, даю координати:1) 44.835600, -00.585004; 2) 44.839194, -00.584786.

Бордо – місто на південному заході Франції, адміністративний центр регіону та історичної області Нова Аквітанія та департаменту Жиронда.

Бордо розташоване на берегах річки Гаронни, за 32 км від узбережжя Атлантичного океану. Комітет ЮНЕСКО вніс історичний центр міста Бордо, який називається Порт Місяця (Porte de la Lune), в список Світової спадщини у Франції за унікальність міського ансамблю.

Старий Бордо сконцентрований навколо кварталу Святого Петра, від якого розходяться вузькі вулиці і де в ряд розташовані старі церкви і розлогі садиби з балконами з кованого заліза і аркадами. Останніми роками ведеться багато реставраційних робіт, але, не зважаючи на це, багато вулиць все ще виглядають дещо застарілими.

Регіон славиться головним чином своїми винами, що отримали визнання у всьому світі. Виноробство нерозривно пов'язане з історією Бордо. Ось вже майже два тисячоліття виноградники є формуючим чинником в житті бордолезців. Місто Бордо знаходиться в центрі найбільшого району виноградників, що займають близько 120 тисяч гектарів родючої землі. На цій території розташовані тисячі шато, десятки приватних і кооперативних винних льохів і півсотні торгових домів.

Перші виноградники в Бордо з'явилися завдяки древнім римлянам. Саме вони заклали традиції виноробства, які згодом прославили цей регіон на весь світ. Також римляни дали імпульс судноплавству і розвитку торговельних зв'язків, завдяки чому через століття Бордо перетворився в найбільший культурний центр Франції, який не поступається ні в чому Парижу.

Бордо є і туристичним містом. Кожного року приблизно 3.000.000 туристів відвідує місто.

Вина Бордо ми вже знаємо давно, тепер будемо дивитись саме місто.

Саме в Бордо нас підвела техніка і фотоапарат майже не працював. Викладаю все, що вдалось сфотографувати на телефон.

Собор Сен Андре - кафедральний собор, присвячений Святому Андрію (в православній традиції він відомий як Андрій Первозванний). Будівля була зведена в XI столітті на місці зруйнованого храму IX століття. За довгий час свого існування собор пережив кілька перепланувань внутрішнього простору і оновлень фасаду. З кожною новою реконструкцією його вигляд поступово змінювався, зберігаючи при цьому еталонні готичні риси.

Розміри собору нереально великі.

 

Палац Роган. Раніше палац служив резиденцією архієпископа Бордо - Ф. М. де Рогана. Комплекс був зведений в XVIII столітті під керівництвом запрошеного архітектора В. Луї, який також працював над проектом Гран-театру Бордо. Будівля кілька разів змінювало господарів. За часів революції тут розташовувався трибунал, в епоху правління Наполеона Бонапарта - імператорський палац, з 1835 року у будівлі знаходиться мерія Бордо і музей.

На цій фотографії видно і собор, і палац.

Поруч з собором знаходиться вежа Пе-Берлан. Вона розташована на однойменній площі, яка отримала назву на честь архієпископа П. Берлан. Особистість цього служителя церкви залишилася в історії завдяки тому, що він заснував міський університет для незаможних студентів. Вежа є дзвіницею кафедрального собору Сен Андре, хоча і знаходиться від нього в деякому віддаленні. Конструкція була споруджена в 1863 році, в 1869 році на її вершину був поставлений 8-ми тонний дзвін.

Вежа настільки велика, що сфотографувати її вдалось тільки в вертикальному положенні телефона. А в цьому форматі фото не завантажуються. Так що, кому цікаво, подивіться в інтернеті. А в мене тільки відео.

https://youtu.be/m4sSB1EKAuw

Базиліка Святого Михайла – це готична церква, побудована в період з кінця 14 - го століття. Знаходиться в самому серці стародавнього кварталу Сен-Мішель.

Окрема дзвіниця, яка становить 114 метрів, була побудована в 15 - му столітті. У 1881 році під вежею були виявлені галло-римське кладовище і катакомби з декількома природно муміфікованими тілами. Церква є пам'яткою історії. Вежу можна відвідувати щодня з квітня по жовтень.

Вежа Гросс-Клош. В середні віки вежа входила в систему міських укріплень Бордо. Вважається, що споруда була зведена в XV столітті на місці зруйнованих воріт. Зображення Гросс-Клош присутнэ на міському гербі і є символом Бордо. Сучасного вигляду споруда набула в XVIII столітті, коли дві бічні вежі обзавелися конусоподібними дахами. Північний фасад прикрашений фігурами казкових горгуль, в центральній частині знаходиться циферблат астрономічних годин.

Ворота Кайо або палацові ворота. В XV столітті через ворота Кайо здійснювався головний вхід в Бордо. Вони були зведені після перемоги в битві при Форново, коли війська Карла VIII здобули перемогу над італійською армією.

Біржова площа знаходиться біля набережної Гаронни. Її архітектурний вигляд в стилі бароко склався в XVIII столітті. Проект розробляв А. Ж. Габріель. Площу оточують будівлі митного музею і біржового палацу. Головною прикрасою цього місця є фонтан дзеркал, який являє собою широку і рівну поверхню, залиту водою. За допомогою спеціальних розпилювачів дрібні краплі розбризкуються в повітря, через що над площею іноді варто туман.

Ми трохи почекали і почалось заповнення підлоги водою, а потім «почали робити туман». Красиво. Супер.

 

Поки була "пауза" на фонтані, пішли подивитись на річку Гаронну. Доволі сильна течія. Враження таке, що це сельовий потік з гір. Вода кольору глини. І це нескінченно. Так що наш Дніпро ще не такий забруднений.

Гран-театр зведений у класичному стилі на місці, де в давню епоху розташовувався римський храм. Можливо, цей факт в результаті вплинув на вибір зовнішнього вигляду споруди. Фасад театру відповідає канонам античного коринфського ордена, портик доповнений статуями богинь римського пантеону. Для будівництва був запрошений архітектор В. Луї. З XVIII століття театральна сцена Бордо є центром культурного життя міста.

А це фірмовий десерт Бордо, який має назву Canelе - невеликий кулінарний виріб, фірмовий десерт Аквітанії і французької кухні в цілому. Canelе має м'яке і ніжне тісто, ароматизований ромом і ваніллю, а зовні покрито твердої карамелізованою скоринкою. Має форму невеликого жолобчастого циліндра, приблизно 5 см заввишки і діаметром 5 см. Зовні воно хрустке і карамелеве, а всередині м'яке.

Ми купували три різних види. Дуже смачно. І кава дуже гарна. 

На цьому наші відвідини Бордо завершились. Місто викликає асоціації з вином. Але не тільки для дегустації божественного напою потрібно приїхати на берега Гаронни до славного міста Бордо. Є у міста свої відмітні знаки, своя принадність і свої пам'ятки.
Найбільше ми хотіли подивитися на площу Біржі, прозвану дзеркальної. Фонтанчики, великі і малі, перетворюють простір площі в величезне дзеркало.

Але, як на мене, Бордо менш цікавіший, ніж Ліон. Хоча, перед початком подорожі, коли ми кілька разів коректували маршрут, я був за те, щоб Ліон виключити. Помилявся. Як кажуть, все пізнається в порівнянні.

Направляємось в Мадрид. Їхати ще майже 700 км. В районі Сан-Себастьяну будемо їхати близько від води. Тому вирішуємо заїхати на годинку на пляж.

Вже на місці зорієнтувались і заїхали ось на цей паркінг прямо на пляжі в Біскайській затоці, в містечку Хітерія:   43.303967, -02.202685.

Покупались і далі на Мадрид. Дорога від Бургосу до Мадриду дуже не цікава. Дуже мало машин, мало заправок. Сама натуральна пустеля. І дуже спекотно. Це дорога через плоскогір’я Месета - плато в Іспанії та Португалії, що займає більшу частину Піренейського півострова. Бували моменти, що висота над рівнем моря досягала 1400 метрів.

Але ця дорога зовсім безкоштовна. І ціни на паливо значно нижне, ніж у Німеччині, Швейцарії і Франції.

Таке враження, що життя тут зупинилось. Якщо хто буде їхати цією дорогою, раджу мати достатній резерв палива. На автобані з заправками реально проблемки, населенних пунктів, щоб з'їхати, також малувато. Тому краще "перебдеть, чем недобдеть".

Майже вся територія в оливкових деревах. Але чим далі на південь, тим менше і їх стає. А потім вже починаються місця, де майже нічого не росте і земля вже якогось білого кольору.

Така собі скучнувата дорога, якою ми нормально добрались до Мадриду.

 

День 6

Мадрид

Ми повний день в Мадриді.

Як столиця держави, Мадрид є домом для державних установ Іспанії. Тут розташовані Генеральний суд, міністерства, державні установи та пов'язані з ними структури, а також офіційна Резиденція королів Іспанії. На економічному рівні, Мадрид є основним діловим і фінансовим центром Іспанії, а це майже 50,1 % доходів в казну країни, та більше 5000 провідних іспанських компаній. Це місце знаходження основного фондового ринку в країні, з численними національними компаніями і з кількома найбільшими світовими корпораціями. 

Розкішний королівський Мадрид - один з центрів європейського туризму. Мільйони іноземців відвідують місто щороку. Іспанська столиця стала розвиватися після сходження на трон династії Бурбонів в XVI столітті. Тоді почали будуватися пишні церкви і палаци, зводитися монументи героям нації. Прогулюючись по Плаза Майор і дегустуючи закуски тапас на центральному ринку Сан-Мігель, можна відчути дух Мадрида - строгий, урочистий і в той же час динамічний і спрямований в майбутнє. Колишню велич іспанської нації дбайливо зберігається в скарби музею Прадо, запечатано в стінах палацу Паласіо Реаль, замуровано в кам'яну бруківку Плази-дель-Соль. Поїздка в іспанську столицю - це подорож у світ мистецтва, витонченої архітектури і дивовижною гастрономії, а також занурення в яскраву і автентичну культуру.

Ворота Алькала. Розташовуються на площі Незалежності в центрі столиці. Конструкція виконана в неокласичному стилі, має три великих і два малих прольоту з боків. Фасад прикрашений скульптурною групою і написом, де увічнено ім'я Карла III. В XVII столітті через ворота проходила дорога до Алькала-де-Енарес. Монумент став одним із символів модернізації Мадрида в епоху Карла III.

Палац і фонтан Сибелес.

Однією з головних площ іспанської столиці є Пласа-де-Сибелес. Тут знаходиться монументальний фонтан XVIII століття і палац споруди початку XX століття. З 2007 року в будівлі розміщується резиденцією мера міста. У минулі століття городяни брали питну воду з фонтану, а будівля палацу весь XX століття служило головним поштамтом. В наші дні Плаза-де-Сибелес - популярне місце серед туристів і жителів Мадрида.

 

Поруч розташований національний банк Іспанії. Заснований у Мадриді 1782 року Карлосом III, на даний момент є членом Європейської системи центральних банків

Будівля Метрополіс (Edificio Metrоpolis) - це офісний будинок в Мадриді, розташований на розі вулиць Алькала і Гран Віа. Відкрита в 1911 році, вона була розроблена Жюлем і Раймондом Фервей для страхової компанії La Union y el Fenix. В даний час він належить Metropolis Seguros.

Друга за красою (після Metropolis) будівля, а може комусь і перша, що стоїть на Гран Віа - музей годинників Грассі, який був відкритий в 1953 році. Тут представлена колекція, зібрана Алехандро Грассі, засновником будинку. Алехандро Грассі був захоплений всілякими способами вимірювання часу, і музей став результатом його багаторічної діяльності. Частина експонатів походить з колекції Франсиско Переса Олагера-Феліу, французьких, англійських і німецьких майстрів. Решта виставлені предмети мають абсолютно різне походження. Можна сказати, що тут представлена історія механічних годинників від перших зразків XVI століття з залізними механізмами до імперських годин століття XIX. На фасаді завжди горить реклама якоїсь марки годинників. Зараз це Rolex.

Площа Пуерта-дель-Соль. Назва місця перекладається з іспанської мови як «ворота сонця». Тут знаходиться відомий символ Мадрида - ведмідь, який підпирає суничне дерево. Посередині площі встановлено пам'ятник Карлу III. На Пуерта-дель-Соль завжди людно. Тут продавці різдвяної лотереї губляться в групах китайських туристів з величезними фотоапаратами, а шопоголіки перебігають від одного магазину до іншого в пошуку знижок.

Площа Пласа-Майор. Центральна площа Мадрида, звідки стартує більшість відомих туристичних маршрутів. Пласа-Майор вважається серцем так званого Мадрида Габсбургів, одного з найчарівніших і старовинних районів міста.  З'явилася в XVII столітті на місці старовинної площі Аррабаль за часів правління Філіпа III. З тих пір тут відбувалися важливі державні події: страти, бої биків, коронації іспанських королів, громадські свята і грізні суди Інквізиції. У наш час на площі збираються вуличні художники, артисти та цікаві роззяви.

Ринок Сан-Мігель. Гастрономічний ринок розташований в центрі Мадрида і приймає до 10 мільйонів відвідувачів на рік. Яскрава столична пам'ятка, куди їдуть туристи, щоб продегустувати різні іспанські закуски-тапас. Тут можна покуштувати свіжих устриць з келихом шампанського або смачний хамон, приправлений травами і спеціями. Пробувати делікатеси можна нескінченно, тому що кожен прилавок пропонує щось своє.

Ринок Сан Мігель є гастрономічною меккою міста, сучасної майданчиком, де представлені всі регіони Іспанії: від кращого іберійського хамона до найсвіжіших морепродуктів, щодня доставляються з Галісії, середземноморського рису і кращих сирів Кастилії, Астурії і Країни Басків. Продукти харчування й вино найвищої якості продаються на 30 постійних і 3 мобільних прилавках ринку.

Пробували різні блюда. Смачно. Людей дуже багато, ні, нереально багато. І всі щось купують, їдять та п'ють. Дуже гарна атмосфера. 

Сади Сабатіні є частиною Королівського палацу і були відкриті для публіки королем Хуаном Карлосом I в 1978 році. Вони вшановують ім’я Франческо Сабатіні, італійського архітектора 18 століття. Сади складаються з порізаних живоплотів, в симетричних геометричних зразках, прикрашених басейном, статуями і фонтанами з деревами, також розташованими в симетричній геометричній формі. Звідси відкривається вид на палац.

Королевський палац. Справжній іспанський «Версаль», один з найкрасивіших королівських палаців Європи, збудований в XVII столітті. За часів правління диктатора Франко палац був націоналізований, тому королівська сім'я більше тут не проживає, а тільки влаштовує офіційні прийоми. В інший час будівля відкрито для туристів.

Кафедральний салон Альмудена. Монументальний і величний кафедральний собор Мадрида, де проводяться пишні громадські богослужіння і служать святкову месу. Храм присвячений Діві Марії Альмуденскій - святій покровительці іспанської столиці. Перший камінь у фундамент заклав король Альфонсо XII в 1884 році. Собор був остаточно добудований лише до кінця XX століття.

Парк Буен-Ретіро - міський парк в центрі Мадрида, популярне місце недільного відпочинку мадридців і визначна пам'ятка міста. Один з найбільших парків іспанської столиці, має площу 120 га. Спочатку примикав до палацу Філіпа IV і був місцем розваг, святкових балів і театральних вистав. Після смерті Філіпа IV парк запустів, а згодом сильно постраждав під час війни з Наполеоном. Палац Буен-Ретіро був знесений, в парку збереглися лише будівлі філії музею Прадо і Музей армії. Парк, відновлений при Фердинанді VII, прикрашає невелике озеро з пам'ятником королю Альфонсу XII. 

На цьому наше знайомство з Мадридом закінчилось. Ночуємо і рано врані в дорогу.

Спочатку Мадрид всім не дуже сподобався. Якось всі були не дуже в захваті. Напевно, в якийсь момент виник перебір з побаченним, багато переїздів і т.д. А от зараз, поки писав, знову окунувся в атмосферу міста і знаєте, все нормально. Гарне місто, є багато чого подивитись. Мадрид має свою "родзинку". Нескінчена іспанська сіеста, запахи паельї та океан бутіків - це все створює своєрідну атмосферу Мадриду. І до речі, якщо ви шанувальник мистецтва не втрачайте шансу відвідати музей Прадо. Він дійсно дуже класний.

Така сама реакція була свого часу з Мюнхеном. Вийшов перебор з побаченим і цей перебор прийшовся саме на Мюнхен. А потім пройшов деякий час і все стало на свої місця. Так що, столиця Іспанії - гарний маршрут для подорожей. А тим, кому подобається шопінг, там безліч магазинів відомих брендів.

 

День 7

Мадрид – Толедо – Гранада

Рано вранці ми вже в Толедо. Невелике, але дуже приємне місто.

Залишаємо авто на паркінгу біля толедського алькасара (39.857346, -04.019504) і починаємо наше знайомство з цим містом.

Толедський алькасар. Грізна фортеця, що височіє над містом, готова витримати будь-яку облогу. Її вежі і стіни добре проглядаються з будь-якої частини міста. Замок збудували в XVI столітті за проектом А. де Коваррубіаса. Свого часу він служив резиденцією королів Кастилії. Під час громадянської війни 1930-х років споруда була пошкоджена під час облоги, але пізніше його відновили. Сьогодні в Алькасар розташовуються бібліотека і військовий музей.

Площа Сокодовер знаходиться в центрі Толедо на місці колишнього арабського ринку, де в середні століття торгували худобою. Звідси починаються популярні туристичні маршрути. Тут проходять ярмарки, концерти, фестивалі та інші громадські заходи. Після пожежі 1589 року площа практично повністю згоріла. Сучасний архітектурний вигляд місця склався тільки до середини XIX століття.

Направляємось до кафедрального собору Святої Марії. Чудовий готичний собор XIII-XV століть, який був зведений на місці стародавньої церкви вестготів. Він є одним з найбільших в Іспанії. Його вежа досягає у висоту 44 метри. Всередині собору зберігається цінне зібрання творів мистецтва. У колекції є роботи незрівнянних Тиціана, Караваджо і Ель Греко, а також унікальні ювелірні вироби, створені в Середні століття.

Багато бачили в Європі різних соборів. Цей дійсно один з найбільших і красивих.

https://youtu.be/m2eaJ0sH3fg

https://youtu.be/Gmmja52UVQk

Ще дуже рано, туристів майже нікого ще немає. Магазинчики тільки відчиняються. Цікаво ходити вузькими вулицями і дивитись на вітрини магазинів.

Театр Рохас був відкритий в 1879 році. У його розробці взяли участь кілька архітекторів. Він отримав свою назву на честь знаменитого толедского драматурга Франсиско де Рохас.

Автором першого проекту театрального будівництва був міський архітектор Луїс Антоніо Фенек. Він представив відповідні малюнки в ратуші в 1866 році. Незабаром після смерті Фенека Раміро Амадор де лос Ріос був призначений муніципальним архітектором. Він негайно прийняв остаточний знесення попереднього театру і почав будівництво нового театру Рохаса.

Монастир Сан-Хуан-де-лос-Рейес. Францисканська обитель, заснована Фердинандом Арагонским і Ізабеллою Кастільської в XV столітті. Монастир зведений за проектом Х. Гуасу в стилі ісабеліно - суміші європейської готики, мудехар і мавританської манери. Католицькі королі вирішили побудувати його на честь перемоги над португальцями в 1476 (битва при Торо). На даний момент монастир є чинним.

Синагога дель Трансито - юдейський храм XIV століття, зведений при правителі Педро I Кастильська. У XV столітті частина комплексу синагоги купив художник Ель Греко. Після вигнання євреїв будівлю було передано католицькій обителі Сан-Беніто. У 1877 році синагога була оголошена національним пам'ятником. Зараз там розташований єврейський музей етнічної групи сефардів, а в одному з будинків - будинок-музей Ель Греко.

Барокова церква Сан Ільдефонсо була зведена в XVII-XVIII століттях. Будівельні роботи тривали майже 100 років, над проектом встигли попрацювати п'ять архітекторів. Навіть після освячення храму ще протягом 40 років добудовували окремі будівлі. Спочатку церква будувалася для Ордена Святого Ігнатія, але після його скасування вона стала парафіяльним храмом. Єзуїти повернули собі будинок в 1930-х роках.

Ще погуляли містом і їдемо далі.

Враження від Толедо самі найкращі. Мабуть, Толедо - це квінтесенція "середньовічної" Іспанії. Маленькі вузенькі вулички з бруківки, стародовані приховані подвір'я та католицькі церкви - залишають незабутні враження про це місто. Інколи дух середньвіччя просто зашкалює.  Шкода, що мало часу було.

Сумували не має часу. Нам ще сьогодні треба переїхати в Гранаду, подивитись місто і завтра з ранку дуже серйозна екскурсія.

Їдемо знову по іспанській пустелі, ділимось враженнями від побаченого. Нереальна спека. Ніякої природи. Але в цьому є своя краса.

Отже, ми в Гранаді. Ще в Києві, коли шукали паркінги, зрозуміли, що саме в цьому містечку і в Кордові дуже тяжко з парковками. Старі міста, дуже вузькі вулиці, біля житла машину не залишиш. А паркінгів в обмаль.Для прикладу. Коли їхали на паркінг, на одному з поворотів я ледве своєю Тойотою вписався. В притик. На паркінг з першого разу не зміг заїхати, прийшлось трохи сдати назад і вже потім заїхав. Але все це не критично. Пішли дивитись місто.

Андалусія - це серце півдня Іспанії, її кров, душа і історія. Гранада - це серце Андалусії, в якому все ще зберігаються спогади про могутність минулих років. Місто притягує туристів пристрасними ритмами фламенко, блиском католицьких соборів, чудовою архітектурою старих кварталів і невгамовним циганським духом, як ніби ширяє в повітрі. Грандіозна Альгамбра - свідок розквіту Гранадского емірату, дивовижні печери кварталу Сакромонте, усипальниця прославлених Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастільської - ось лише невеликий список пам'яток Гранади. Тут з незапам'ятних часів цвітуть сади Хенераліфе на тлі засніжених хребтів Сьєрра-Невада, а вечорами гостинні таверни запалюють свої вогні і запрошують глядачів насолодитися видовищним танцем фламенко.

Пам'ятник Фердинанд і Ізабелла в Plaza Isabel la Catolica. Ізабела I - королева Кастилії, Арагону і Гранади. Одна з найвидатніших державних діячів Іспанії та Європи часів відродження. Представниця Трастамарського дому. Народилася в Мадрігалі, Кастилія. Донька кастильського короля Хуана II й португальської інфанти Ізабели. Зайняла кастильський престол після смерті зведеного брата Енріке IV. Одружилася із арагонським королем Фернандо II. Утворила династичну унію Кастилії та Арагону, що стала основою сучасної Іспанії. Перемогла у війні за кастильську спадщину проти Хуани та Португалії. Ліквідувала Гранадський емірат, чим завершила Реконкісту. Вигнала євреїв з країни. Підтримала експедицію Колумба, який відкрив Новий світ. Разом із чоловіком отримала від папи Олександра IV титул католицької правительки Іспанії. Померла в Медіні-дель-Кампо, Кастилія. Похована у Гранадському соборі. У Католицькій церкві титулується слугою Божою. Національна героїня Іспанії. Прізвисько — Католи?чка.

Дуже цікава особа. Знаменита своїм зізнанням, що за все життя милася всього двічі - при народженні і в день весілля. Да, цікава дама.

Кафедральний собор XVI-XVII століть, побудований на честь перемоги Реконкісти і звільнення Іспанії від мавританського панування. Гранада стала останнім оплотом халіфату, який ставав слабкішим і після її завоювання в 1492 році католицькі королі вирішили побудувати грандіозний християнський храм. У вигляді кафедрального собору Гранади помітно вплив декількох архітектурних стилів: готики, бароко, класицизму і епохи Відродження.

Alcaiceria – це базар, на якому торгують чим завгодно.

Поміж домами виивішують такі навіси, щоб вберегтись від спеки.

Цікаві невеликі дворики.

Пам'ятник Непорочного Зачаття знаходиться в Jardines del Triunfo, поруч з Королівської Лікарнею і каплицею Фрея Леопольдо. Відданість Гранади Непорочного Зачаття зародилася у католицьких монархів в 1496 році. Непорочне завжди було присутнє в мистецтві Гранади, багато художників представляють її як жінку, одягнену як Сонце з Місяцем під ногами, і дванадцятьма зірками, що оточують її голову, або навіть нищівними голову дракона, як сказано в Апокаліпсисі.

Квартал Сакрамонте - унікальний циганський квартал, який є частиною історичного району Альбайсін. З XV століття в печерах, розташованих у схилів одного з міських пагорбів, селилися цигани. Вважається, що саме ці іспанські «гітанос» і створили прекрасне мистецтво фламенко. Печери є житловими досі, вони обладнані відповідно до сучасних реалій. У деяких живуть люди, інші пристосовані під концерти фламенко і музеї.

Оглядовий майданчик Мірадор-де-Сан-Ніколас розташовується на території району Альбайсін. Всі екскурсії по цій історичній кварталу обов'язково включають відвідування Мірадора. Звідси відкривається відмінні види на Альгамбру, особливо романтичний і зачаровує у вечірній час. На майданчику частими гостями стають вуличні музиканти і торговці сувенірами.

  

Цей день закінчився, завтра дивимось Альгамбру.

 

День 8

Гранада - Кордова

Альгамбра - архітектурний та парковий ансамбль та музей, пам'ятник мавританської архітектури та ісламського мистецтва 13—14 ст., колишня резиденція емірів династії Насрідів правителів Гранадського емірату. Складається з палацу, мечеті, та фортеці, оточений ландшафтними садами. Розташований на терасі пагорбу Сабіка в східній частині міста Гранада.

Назва "Альгамбра" буквально перекладається з арабського, як "червоний замок". Деякі пов'язують це з кольором висушеної сонцем глини, з якої побудовані палаци, інші вважають, що назва походить від "червоних пламен факелів", якими освітлювали замок під час багаторічного будівництва.

В даний час Альгамбра є музеєм ісламського мистецтва і культури, який щорічно відвідують мільйони туристів з усього світу.

З 1984 року належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Залишаємо автомобіль ось на цьому паркінгу 37.173162, -03.582279 майже поруч з центральним входом.

Коментувати фотографії немає сенсу. Я краще покажу фотографії, які передадуть атмосферу цього музейного комплексу.

І трохи відео:

https://youtu.be/xC8QHURwuBk

https://youtu.be/izNHfnlh8_k

https://youtu.be/_QjqSNWmwgY

Гранада. З цього міста ми почали знайомство із "південною мусульманською Іспанією". Місто захоплює, оскільки знаходиться на перетині двох культур. Зараз ти дивишься на величний католицький храм, а вже через квартал ти у мусульманських трущобах. Колорит! Окремого слова заслуговує Альгамбра. Це просто космос, це неімовірне видовище.! Мабуть, це найбільш незабутній момент із всієї Іспанії. Ніякі фото/відео не передадуть всієї атмосфери. Це треба бачити. Неімовірний кайф від цієї екскурсії. 

Моя порада: якщо будете десь недалеко від цього міста, виберіть можливість подивитись цю красу.

Все, їдемо далі, в Кордову.

Кому ікаво, на виїзді з Гранади є Lidl (37.151767, -03.592178). Гарний магазин з гарними цінами. 

Дорога зовсім не цікава. Спека, рослинність майже відсутня.

В Кордові ми проживали в самому історичному центрі. Під’їхати машиною під будинок не було можливості. Все перекрито, проїзд тільки за перепустками для мешканців міста. Для нас забронювали безкоштовне місто на підземному паркінгу, але речі довелось носити від паркінгу до будинку.

Це було єдине малесеньке-малесеньке неподобство. Але, коли ми наступного дня від’їжджали, то ми змогли під’їхати під сам будинок. 

А зараз ми поселились ось в такому будинку, де всього 4 квартири. Зверху купол, всередині все в квітах.  Дуже красиво.

А далі йдемо дивитись місто.

Кордова - адміністративний центр. Розташоване у південній частині країни. Лежить на правому березі річки Гвадалквівір, у родючій, спекотній місцевості. Засноване 169 до н.е. як римська колонія в часи панування Риму. У середньовіччі була столицею Кордовського халіфату. Має багато історичних пам'яток. Старе місто — об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО. 

Кордова - перлина Андалусії, древнє місто, в якому протягом століть гармонійно співіснували три культури: християнська, іудейська і мусульманська. Заснована ще до приходу древніх римлян, Кордова досягла свого розквіту в раннє середньовіччя під владою могутніх мавританських правителів. Відвойована у арабів християнами, вона поступово з блискучою столиці халіфату перетворилася в провінційний, але не позбавлений чарівності місто. Сьогодні Кордова - мальовничий, буквально потопає в ароматі весняних квітів місто. Щороку тут влаштовується конкурс на найкрасивіше патіо.

Мескіта - одна із знакових пам'яток Андалусії, колишня головна мечеть великого Кордовского халіфату, яка з XIII століття перетворилася в католицький собор. Грандіозна споруда в стилі традиційної мавританської архітектури було побудовано в VIII столітті при емір Абдар-Рахмана I. Для робіт були запрошені кращі майстри ісламського світу, які в підсумку створили пережив століття шедевр.

Трохи історії

На місці, де тепер стоїть Мескіта, раніше розташовувався римський храм, а після - церква вестготів. Коли маври прибули до Кордови, церква була розділена на дві частини, щоб служити і в якості мечеті, і в якості церкви. Але в VIII столітті маври повністю придбали церкву і почали будівництво мечеті. Первісна будівля була досить простою, але з плином часу різні правителі Кордови розширили його до нинішніх розмірів.

У 1236 році, коли Кордова була знову завойована католицьким королем, мечеть вирішили залишити в колишньому вигляді, але в XVI столітті король Карлос дав дозвіл на будівництво собору прямо в центрі мечеті. Однак, відвідавши собор, він імовірно сказав наступне: «Вони взяли щось унікальне з усього світу і знищили це, щоб побудувати те, що Ви можете знайти в будь-якому місті». Ніхто не заперечує про унікальність Мескіти: чудова будівля, яка неймовірним чином поєднує в собі мавританську і західну архітектуру.

Добавлю від себе. Розміри Мескіти неймовірно великі. Щоб їх оцінити, краще в Google подивитись фотографії з висоти. От по ним і можна оцінити всю велич цієї мечеті/собору.

Біля входу є невеликий парк.

http://Patio De Los Naranjos https://youtu.be/WaAKtem9G1M

А тепер сама мечеть/собор.

Mosque-Cathedral https://youtu.be/D_EmZdRFbI8

Алькасар християнських королів - середньовічна фортеця, розташована в історичному центрі Кордови. За часів Реконкісти вона служила головною резиденцією католицьких королів - Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастільської. Алькасар був зведений на місці стародавнього вестготского зміцнення, зруйнованого маврами під час завоювання Іспанії. Згодом правителі Кордовского халіфату відбудували фортецю заново і стали використовувати її в якості королівського палацу.

На жаль, вхід був зачинений. Ми туди не попали. Є тільки фото парку перед входом в алькасар.

Пуерта дель Пуенте - це ворота ренесансу. Ворота розташовані перед входом на Римський міст. В середні віки вони були частиною кріпосної стіни і виконували оборонну функцію. З іншого боку, зведення Пуерта дель Пуенте мало сприяти розширенню в'їзду в місто і збільшення потоку торговців, що сприятливо впливало на економіку міста.

Римський міст – це кам'яний арочний міст через річку Гвадалквівір довжиною 250 метрів, що складається з 16 арок. Він був побудований в I столітті до нашої ери і був частиною Августової дороги. У X столітті араби відреставрували міст. Конструкція підтримувалася в робочому стані протягом середніх віків і нового часу. До середини XX століття цей міст був єдиною переправою через річку. Тільки з 2004 року він став пішохідним.

https://youtu.be/TCVZG8l5K6E

Вежа Калаорра - оборонна споруда XII століття, зведена при Альмохадах на березі Гвадалквівіра. Архітектура споруди являє собою зразок пізнього ісламського стилю. При звільненні Кордови від маврів вежа була пошкоджена, але в XIV столітті її відновили. З 1930-х років вона включена в список об'єктів, що охороняються культури. Сьогодні на її території розміщений музей трьох культур.

На першому фото і на ідео видно цю вежу.

Вулиця квітів - одна з найкрасивіших вулиць міста і символ Кордови. Білі фасади будинків, балкони, патіо і вікна прикрашені горщиками з яскравими квітами. Особливо мальовничо вулиця виглядає навесні, коли рослини починають цвісти і стіни покриваються яскравим килимом з троянд, гортензій і герані. В цей час влаштовується конкурс на найкрасивіший дворик. Жителі відкривають свої патіо для відвідування, щоб туристи могли оцінити красу оформлення.

Ми вже такої краси не побачили. Вся квіткова краса в травні місяці. В розпал спекотного літа квіти вже майже відсутні. Але на цій вулиці ми побували. І можна уявити, яка там краса, коли все в квітах.

Єврейський квартал в Кордові був побудований за часів арабського панування. До кінця XV століття на його території проживали іудеї, поки Ізабелла Кастильська не розпорядилася вигнати їх з міста. Вузькі вулички «Худеріі» (так називається квартал на іспанський манер) все ще зберегли дух середньовічної мавританської Кордови. Зовнішність району не змінювався протягом багатьох століть.

Римський храм, На сьогодні це залишки давньоримського святилища, які знаходяться прямо посеред жвавого міського кварталу на перетині вулиць. Вони були виявлені в 1950-х роках під час будівельних робіт. Очевидно, що в античний період історії Кордови храм був головним міським святилищем. Споруда була зведена в I столітті. Вважається, що воно використовувалося для відправлення культу римських імператорів.

Площа Тендільяс - красива і популярна площа в центрі Кордови, знаходиться на перетині головних торгових вулиць міста Cruz Conde і Gondomar, в 10-15 хвилинах ходьби від Мескіти. Колись, в XIV столітті тут знаходилося безліч маленьких крамниць і магазинів - tendillas, вони і дали назву площі. Сьогодні площа знаходиться в центрі пішохідної зони, в центрі площі в фонтані встановлено кінний пам'ятник Великому Капітану - відомому полководцю Гонсало Фернандеса де Кордова, уродженцю Кордови. На площі Тендільяс проходять міські заходи і свята, городяни зібравшись в на площі зустрічають прихід Нового року під бій курантів у вигляді гітарної музики.

Трохи невдало зроблено фото і сам пам'ятник майже не видно. Він трохи видніється справа. 

Ця статуя - данина архангелу Рафаелю, зберігачу міста Кордови

Ще трохи красивих фотографій міста. Це ми вже просто ходили по місту і нам по дорозі попадали різні красиві будиночки, дворики, вулиці. От просто приємно так собі ходити, нікуди не поспішаючи і просто милуватись красотою.

 

Із усіх міст південної Іспанії Кордова сподобалась найбільше. Більш того, на мою скромну думку (яка авжеж не претендує на об'єктивність) - це найкрасивіше місто Іспанії взагалі. Повноцінний сплав європейської та мусульманских культур, незабутній поморанчево-біло-синій колір вулиць, та звичайно південна спека - це усі складові цього надзвичайно колоритного міста. Доречі, приємний факт, що це місто поки що не постраждало він напливу туристів - поки що тут можна доволі спокійно гуляти вулицями та насолоджуватися атмосферою міста.

 

День 9

Кордова - Севілья - Лісабон

Ми в Севільї. Паркінгів дуже багато. Ми залишили свій автомобіль на стоянці за 1 € за весь час. Дуже багато «зазивал», які пропонують поставити машину без порушень прямо на вулиці. Одним словом, варіантів достатньо.

Севілья є центром однієї з найцікавіших і автентичних іспанських провінцій - Андалусії. Тут народилися на світло видовищна корида і запальне фламенко. Тут живе сам дух іспанського півдня і дбайливо зберігаються стародавні традиції предків. Севілья була заснована фінікійцями в III тисячолітті до н.е., потім протягом довгого часу місто було римською колонією. В середні віки місто перебувало під протекторатом Кордовского халіфату. Безліч унікальних архітектурних пам'ятників збереглося з тих часів. Туристи можуть милуватися католицькими храмами, побудованими на місці мавританських мечетей, гуляти по історичних кварталах і оглядати арабські вежі на берегах річки Гвадалквівір. У XVII столітті Севілья була головним портом Іспанської імперії. Звідси відпливали експедиції до Нового Світу. Багато в чому сучасний архітектурний вигляд міста склався саме в той час.

Площа Іспанії. Архітектурний ансамбль площі розташований в центральній частині ландшафтного парку Марії Луїзи, що на півдні Севільї. Напівкругла будівля уряду, а також численні особняки оточують площу. Посередині розташовується фонтан, оточений невеликим штучним каналом.

Севільський Алькасар. Протягом декількох століть маври володіли більшою частиною Піренейського півострова. По всій Іспанії розкидані архітектурні пам'ятники, створені в період їхнього панування або відразу ж після їх вигнання. Севільський Алькасар - чудова фортеця в стилі мудехар, палац севільських правителів, створений в XIV столітті на руїнах переможеної арабської фортеці. І в наш час королівська сім'я Іспанії використовує деякі приміщення палацу в якості особистої резиденції.

Кафедральний собор вважається одним з найкрасивіших католицьких соборів в світі. Він був зведений в XV столітті на руїнах мавританської мечеті. Проект для «будівництва століття» створив архітектор А. Мартінес. Роботи були завершені на початку XVI століття, однак деякі елементи інтер'єру собору були закінчені тільки в XX столітті. Усередині храму знаходиться могила Христофора Колумба і кастильских королів XIII-XIV ст.

 

https://youtu.be/4wfyqnDHA8c

https://youtu.be/jg-zcdYOL_g

Погуляли кварталами Санта Крус та Тріана і збираємось їхати далі. 

Вевілья - дуже яскраве, зелене місто, в якому своєрідна атмосфера перманентного свята. Воно ставить жирну и впевнену карпку в огляді південної Іспанії. Окремо хочу сказати щодо площі Іспанії - це дійсно одна із найкрасивіщих площ у світі. 

Отже, покидаємо Іспанію і беремо курс на Португалію, кінцеву мету нашої подорожі.

Нам ще дуже далеко їхати до Лісабона, нам потрібно приїхати не пізніше 22-ї години. А по дорозі ми планували подивитись ще декілька відомих пляжів. Але, брак часу дозволяє заїхати тільки на один - Praia da Marinha в Португалії (37.090202, -08.412677).



Важливе зауваження стосовно платних доріг в Португалії. Перетинаємо кордон Іспанія-Португалія через річку Гвадіана. Думаємо, що правила проїзду по Португалії такі самі, як і в інших країнах. Зразу за мостом через цю річку, з правої сторони є з’їзд і зразу заїзд, як на платні дороги. Ми їдемо прямо, нікого не чіпаємо і тут виникає питання: «А що це було і чому там всі стоять»?
 У нас виникає підозра, що це якось пов’язано з платними дорогами. Починаємо шукати в інтернеті. А в цей час їдемо далі, Автобан. Зупинитись не можливо. Оба-на. Виявляється, що в Португалії проїзд платними дорогами такий самий, як повсюди в Європі. Але є дві ділянки, які приватні і на них діють інші правила. І ми якраз їдемо по такій ділянці. А там система оплати – повний дурдом «Сонечко». Зупиняємось на першій заправці. Рядом зупиняються британці. Трохи нам пояснюють. Потім йдемо на заправку і купуємо картку. Цю картку потрібно активувати на португальський номер. Повинна прийти смс-ка з підтвердженням. Нам не прийшла. Потім нам пояснили, що вона може прийти через кілька днів. Нам так і не прийшла. Одним словом, система діє наступним чином. Купуєте карту. Беріть мінімальну на 10 €. Активуєте з введенням номеру автомобіля. Дорога розбита на ділянки, за проїзд кожної зчитується сума. Потім потрібно приїхати на пошту і перевірити баланс. Одним словом, повний гембель. Ми проїхали до пляжу майже половину відстані безкоштовно. На пляжі було багато російськомовних і українців. Вони там вже багато років живуть.  Наші тернопільчани сказали, їдьте по селам до Лісабону безкоштовно, навіщо платити? Я забив в навігатор безкоштовні дороги. Замість 2,5 годин безкоштовні дороги мені обходились майже в 5,5 годин. Якщо нікуди не поспішаєш, може й нормально, а от коли у тебе кожна година на вагу золота, та ще й приїхати ми маємо не пізніше 22-ї годинии… Кажу «Дякую. Дуже дякую». Одним словом, на автобан, який веде до Лісабону, виїхали селами, а далі вже по автобану.
Як і в 2018-му в Греції, так і в Португалії, дуже видно, що Європа «ввалила» великі гроші в ці країни. В Португалію під Євро 2004. Дороги гарні. Але майже до самого Лісабону ніякої інфраструктури і дуже мало машин. А от ближче до Лісабону все оживає. Але проїзд доволі дорогий.
В місто ми заїжджаємо через міст Васко да Гама, вантовий міст, що переходить у віадук через річку Тежу у північно-східній частині міста Лісабона. Є найдовшим мостом у Європі, його довжина становить 17,2 км, у тому числі 0,829 км основного мосту, 11,5 км — віадук, і 4,8 км під'їзних доріг.  Рух по мосту було відкрито через 18 місяців після початку будівельних робіт.
Блін, 18 місяців. Це на будівництво нового мосту довжиною майже 20 км. У нас в Києві в червні 2018-го закрили на ремонт половину мосту на ремонт, довжиною приблизно метрів 300. Ми їхали в Португалію в серпні 2019-го, його досі ремонтували. А в Запоріжжі, де я прожив 45 років, почали будівництво мостів ще в 2002-му. Досі будують. Напевно, вже ніколи і не добудують. От і вся різниця між «развитым социализмом и диким капитализмом».
Ось трохи відео моста, по якому ми заїжджаємо в Лісабон.

https://youtu.be/xmD1AomV8jE

Завтра цілий день гуляємо по Лісабону.

 

День 10

Лісабон

Лісабон - в далекому минулому столиця могутньої морської імперії, яка подарувала світові великих Васко-да-Гама і Фернана Магеллана, а нині мальовничий і атмосферне місто, ще зберігає пам'ять про свою колишню велич. Драматичним і переломним моментом в історії Лісабона став 1755 рік, коли потужний землетрус зруйнував його майже до самої основи. Але, не дивлячись на те, що середньовічна архітектура і багато безцінні пам'ятки були втрачені, відновлений Лісабон зразка XVIII-XIX століть представляє величезний інтерес для туристів.

В останні століття війни обходили Португалію стороною. Тому Лісабон, можливо, єдиний мегаполіс в Європі з оригінальним старим центром 18 століття.

Лісабону ми присвячуємо цілий день. Все, що вспіємо побачити, все наше. Але, забіжу трохи наперед, зауважу, один день для Лісабону – напевно, мало. Це вже зрозуміли потім. Думаю, якби ще один день, то вже побачили б дуже багато. Але, хто ж знав.

Ми залишили машину біля житла і поїхали в центр громадським транспортом. Купили карту Viva Viagem, яка діє в метро, трамваях, автобусах, поромах і фунікулерах.

Недалеко від нас було метро. На поверхні автовокзал, під землею – метро.

Зразу зустрічаємо знамениті жовті лісабонські трамвайчики. По вузьким і нерівним вулицями центральної частини Лісабона прокладені трамвайні маршрути, які обслуговуються вже більше ста років. Знамениті жовті трамваї належать Лісабонській трамвайній мережі. Особливо популярним є маршрут №28. Він проходить через усі історичні райони міста, робить безліч крутих поворотів і заїжджає в дуже колоритні місця. Трамвай №28 постійно забитий туристами, так як багато хто воліє знайомитися з містом за допомогою поїздки.

Монастир Жеронімуш - одна з ключових пам'яток Португалії, визнана національним пам'ятником на самому початку XX століття. З 1983 року він включений з список спадщини ЮНЕСКО. У монастирі спочивають останки великого мореплавця Васко да Гами. Обитель була зведена до кінця XVI століття на доходи, отримані з виявлених земель. Історію Жеронімуш тісно пов'язують з грандіозним періодом Великих географічних відкриттів і могутністю Португалії.

https://youtu.be/1e4ozHj67ME

https://youtu.be/vwToplEuWeo

Поруч розташоване знамените кафе-кондитерська Pastеis de Belеm, де роблять дуже смачні паштейн де Белен (беленські тістечка). Дуже цікава історія цього кафе.

У 1834 році остаточним законом Pedro IV скасував усі релігійні ордена, які існували на території Португалії. У тому числі і орден ієронімітів. Монастир Жеронімуш закрили. Монахов розпустили. У пошуках засобів для існування, вони продавали тістечка.

Беленськая вежа і монастир Жеронімуш, завжди привертали відвідувачів. У XIX столітті дістатися до цих місць з Лісабона можна було на поромі. І мабуть, монастирські солодощі користувалися популярністю у людей які приїхали погуляти по місту Белем.

Заповзятливий Domingos Rafael Alves, який неподалік від монастиря тримав завод з переробки цукрової тростини, вирішив взяти їх на роботу. У 1837-му році перші тістечка стали продавати в прибудові до заводу, де тепер і є та сама однойменна паштеларія.

З початку XX століття кондитерська належить одній родині і передається з покоління в покоління. 27 квітня 1918 була запатентована торговельна марка, і з тих пір ні одне тістечко, крім тих, які виробляються тут не можуть іменуватися Pastel de Belem.

Поряд з тим, як район Белем вростав в Лісабон, з появою трамвайного сполучення, популярність тістечок з Белема росла з неймовірною швидкістю. З 60-х років XX століття, коли в Лісабон стали приїжджати туристи, слава тістечка вийшла вже далеко за межі Португалії.

Рецептуру і технологію виробництва справжніх тістечок знає всього 5 осіб, рецепт передається тільки перевіреним людям, тим які вже пропрацювали в кондитерській більше 15 років, які фактично стали частиною сім'ї.

Були випадки промислового шпигунства, коли китайці під виглядом знімальної групи намагалися забрати в пробірках інгредієнти. Все це лише додає популярності старої кондитерської, з гарними залами в традиційній плитці азулежу.

P.S. Те, що китайці крадуть все, це загальновідомий факт. Але щоб ще й рецепти тістечок - це щось.

Щодня в кафе приходить 4 - 5 тис. чоловік. Працює 160 чоловік, з них 30 офіціанти, а 3 – майстри, які знають секрет. Продають приблизно 20.000 тістечок щодня.

Далі прямуємо на набережну.

Praca do Impеrio - це міська площа та парк, розташований поруч з основними пам’ятками та туристичними пам’ятками в цивільній парафії Белем.

Пам’ятник першовідкривачам знаходиться в Белемі. Монумент стоїть недалеко від річки Тежу, звідки кораблі вирушали в наукові і торгові експедиції до Індії і на Схід. Монументальний ансамбль прославляє епоху великих географічних відкриттів Португалії XV-XVI століть.

Спочатку пам’ятник був побудований як тимчасова споруда і був приурочений до відкриття Всесвітньої виставки в Португалії в 1940 році. Ідея пам’ятника належить португальському архітектору Хосе Анжело Коттінеллі Тельмо і скульптуру Леопольду де Альмейда. У 1943 році споруда була знесена. У 1958 році уряд Португалії підтримав намір побудувати постійний монумент, присвячений великим відкриттям. У 1960 році був побудований новий пам’ятник, більший ніж його попередник. Висота ансамблю, побудованого у вигляді каравели, досягає 52 метра. На носі каравели – фігура Генріха Мореплавця. З боків від інфанта розташовані фігури (16 з кожного боку), що зображують видатних осіб епохи великих географічних відкриттів. 

А трохи далі знаходиться вежа Белен - архітектурний пам'ятник XVI століття, внесений до списку ЮНЕСКО. Вежа була зведена на честь відкриття Васко да Гама шляху до Індії, в різний час в ній розташовувалися: оборонний форт, пороховий склад, в'язниця, митний пункт.

Праса-ду-Комерсиу, або площа торгівлі вважається однією з найкрасивіших в Європі. Вона знаходиться на березі річки, де раніше стояв палац Рібейра, зруйнований землетрусом. Кілька століть тому Праса-ду-Комерс була парадними воротами Лісабона. Сюди приставали кораблі з багатствами, вивезеними з португальських колоній, і прибували королівські делегації. Про колишню славу свідчать величні монументи і суворі адміністративні будівлі.

https://youtu.be/7vcNRabQRRQ

Площа Росіу виникла на місці давньоримського іподрому, її історія налічує не одну сотню років. Площа розташована в районі Байша - одному з найколоритніших і цікавих місць в Лісабоні. До 1755 роки її оточували розкішні палаци в стилі мануеліно, так як все місто купався в розкоші завдяки нечуваними багатств португальських колоній. Після землетрусу весь район і площа були відбудовані заново.

На жаль, на момент відвідин площа була огороджена, велись якісь ремонтно-будівельні роботи. Фотографії відсутні.

Вулиця Аугушта є центральним пішохідним бульваром Лісабона, в будь-який час року повний туристів і місцевих жителів. Він тягнеться від площі Росіу до тріумфальної арки. Вулиця рясніє незвичайними атмосферними кафе і магазинами. Мостова вулиці Аугушту викладена вручну, на ній оригінальний орнамент сплітається в химерний малюнок. Місце було названо на честь португальського таксиста Аугушту Мачеда, який возив пасажирів по Лісабону майже 70 років.

Ось таких вуличних співаків ми там зустріли.

https://youtu.be/vPnWYRp292Y

Санта-Жуштський ліфт — чавунний ліфтовий підйомник. Інша назва — Кармівський ліфт. Призначений для надання допомоги пішоходам в подоланні крутого схилу. Сполучає вулицю Санта-Жушти із площею Карму. Збудований 1902 року, висота – 45 метрів.

Funicular da Gloria - фунікулер, який веде в верхній район міста, де є невеликий сквер і оглядовий майданчик, а також безліч ресторанів з місцевою кухнею. Насправді, можна пройти пішки цей шлях і познімати як фунікулер піднімається.


https://youtu.be/uvHglpMGpYE

Оглядовий майданчик Сан-Педру-де-Алкантара. Популярний оглядовий майданчик, на якому можна зустрічати світанок або захід сонця. На ньому знаходиться багато закладів харчування, де можна гарно поїсти. Але краще, на мою думку, все таки в районі вулиці Аугушта. Там більш сприятлива атмосфера.

Церква святого Рохе - єзуїтська церква, один з найстаріших храмів цього ордена. Вона була зведена на місці кладовища в XVI століття. Храм отримав назву на честь Святого Роха - покровителя хворих.

Кафедральний собор - головний собор Лісабона, що виник в епоху Раннього Середньовіччя. Вважається, що на його місці стояв римський храм, який вестготи перетворили в християнську церкву. В період арабського панування на Піренейському півострові храм був зруйнований, а на його місці була зведена мечеть. У 1150 році з'явилося нове приміщення, яке простояло шість століть до землетрусу. Однак собор не був повністю знищений стихією, його реконструювали.

Оглядовий майданчик Miradouro de Santa Luzia.

Монастир Сан-Вісенте-де-Фора був зведений в XVI-XVII ст. на місці церкви Святого Вінсента - покровителя Лісабона. Обитель є однією з найбільш шанованих в Португалії, якийсь час тут розташовувалася резиденція міського архієпископа. Монастир побудований в стилі пізнього ренесансу. На території Сан-Вісенте-де-Фора знаходиться усипальниця династії Браганса.

На цьому знайомство з Лісабоном завершилось. Шкода, що так швидко. Були дуже приємно вражені цим містом. Жовті трамвайчики, бруківка та біло-блакитний азулежу - головні складові неповторного вигляду Лісабону. А ще окремо хочеться зазначити, що на відміну від багатьох топових туристичних міст, тут дуже безпечно. Майже немає жебраків, інших підозрілих осіб і т.д. Вуличні торговці не нав'язливі. А ще сонце, океан, портвейн та мадейра.

Одна порада по Лісабону. Місто побудовано в своїй більшості з будматеріалів білого кольору. Тому краще мати сонцезахісні окуляри, дуже впливає на очі.

 

День 11

Лісабон - Сінтра - мис Рока - Назаре

Сьогодні в другій половині дня ми вже будемо зупинятись на кількаденний відпочинок на океані в місті Назаре. А поки ми ще подивимось  пам’ятки Сінтри і заїдемо на мис Рока, найзахіднішу точку Європи, на атлантичний океан. Навіть не уявляємо, що таке океан.

Португальське містечко Сінтра складається з прекрасних палаців, екзотичних парків і мальовничих природних ландшафтів. Звідси рукою подати до знаменитого мису Рока і національного парку Сінтра-Кашкайш. В Сінтрі велика кількість історичних пам'яток і великий поток туристів зовсім не порушує мирного перебігу провінційного життя. З XII століття місто було літньою резиденцією португальської аристократії. Сюди приїжджали насолодитися природою і чистим морським повітрям, подумати про сенс життя і заспокоїти нерви.

Національний палац Сінтри був зведений при правителі Жоан I в XIV столітті і перебудований в псевдо мавританської манері при Мануеле I. Стіни споруди прикрашені унікальними Севільський кахлями XV-XVI ст. Внутрішнє оздоблення палацу досить скромне, особливий інтерес викликають різьблені дерев'яні стелі, виконані в арабському стилі. Комплекс був оголошений національним пам'ятником на початку XX століття.

Якщо чесно, не викликав ніяких позитивних емоцій. Добре, що він знаходився по маршруту.

Направляємось в парковий комплекс з палацом  Кінта да Регалейра, одну з найбільш відвідуваних визначних пам'яток Португалії. Раніше маєток належав члену масонської ложі і мільйонеру Монтейру. За його задумом, архітектура палацу і парковий дизайн повинен був відповідати його філософським уявленням про життя. В результаті був реалізований проект, в якому змішалися стилі, незвичайні фантазії і примхи ексцентричного масона.

В парку комплексу Кінта да Регалейра є дивовижне місце, яке користується шаленою популярністю у туристів. Це широкий колодязь, кам'яна «підземна вежа» зі сходами і арками, вибудувана відповідно до уявлень масонського вчення про будову Всесвіту. «Колодязь посвяти» - це алегоричні сходи, що з'єднують небо і землю, на дні людина перебуває в темряві, а на вершині пізнає світ і благість духовного знання.

https://youtu.be/lbfMdvosDOA

https://youtu.be/2wKasQOC22M

https://youtu.be/z8HZudPcUHo

https://youtu.be/_Hwd2mxBRW0

Оце супер екскурсія. Море задоволення.

Палац Пени. В XVI столітті на місці палацу стояв монастир, побудований на честь народження спадкоємця короля Мануела I. Але обитель була зруйнована в результаті землетрусу 1755 року. Вціліла лише капела і вівтар. У 1840 році на місці руїн почали зводити палац, який згодом використовувався як королівська резиденція. Архітектурний комплекс оточений ландшафтним парком з екзотичною рослинністю.

https://youtu.be/7MzMHGkx5sc

Коли йдемо на вихід, проходимо через парк.

З оглядового майданчика палацу Пени видно замок Маврів. Замок стоїть на вершині Серра-да-Сінтра, він оточений мальовничим ландшафтним парком. Споруда була зведена в VIII столітті, коли весь Піренейський півострів був під владою арабських завойовників. У XII столітті зміцнення відійшло до португальців. Аж до повного вигнання маврів, замок виконував оборонні функції. Після землетрусу 1755 року спорудження довго лежало в руїнах, відновлення відбулося в XIX столітті, але замок втратив свій історичний вигляд. Підніматись туди вже не було часу. Зробив фото.

Дуже цікаво і дуже красиво. Багато хто каже, що потрібно 2-3 дні, щоб повністю обійти усі замки в Сінтрі. І мабуть це правда. Найцікавіше у Сінтрі, на мій погляд, - це Колодязь у Кінта де Регалейра. 

Один мінус – дуже великі пробки. Дорога йде серпантином, дуже вузька. Поток транспорту дуже великий. Парковок дуже мало. І це створює величезні затори. А більше ніяких мінусів.

А тепер на зустріч з океаном. Дорога дуже приємна, кілька кілометрів і ми на місці.

Мис Рока - крайня точка Євразійського континенту в 18 км. від Сінтри. Мис розташовується на території природного національного парку Сінтра-Кашкайш. Місце являє собою скелю, що підноситься над океаном на 140 метрів, воно завжди було овіяне легендами і романтичним ореолом. На мисі встановлено маяк і є невелика сувенірна крамниця, де за кілька євро мандрівникові видадуть сертифікат про відвідування найзахіднішої точки Європи.

Не всі вірили, що ми на таку відстань поїхали на своєму авто. Прийшлось робити підтвердження.

https://youtu.be/05AWYAerBVM

https://youtu.be/6VigcOczJVA

Ну що, одна з наших мрій здійснилась. Ми вперше побачили океан. І приїхали сюди своїм автомобілем. Це класно.

Залишився останній переїзд до Назаре. В дорогу.

P.S. Планували ще подивитись обідуський замок в містечку Обідуш. В нас були готові координати паркінгу, але ми для себе визначились, що саме з цим замком будемо вирішувати вже безпосередньо після виїзду з мису Рока. На жаль, брак часу не дозволив заїхати в цей замок. Хоча з дороги його побачили. 

Отже, прямуємо в Назаре. Ніяких складнощів, нормально доїхали і пішли розміщатись в оселю.

Саме в Назаре ми довго вагались з вибором житла. Було два варіанти. Одна квартира була ближче до міського пляжу, друга  - далі і на пагорбу. Ми з дружиною категоричні противники міських пляжів. Ми любимо відпочивати там, де мало людей. Тим паче, машина завжди під рукою. Все таки перемогла ось ця квартира з дивовижним видом на океан та на міський пляж.

Чому вибрали саме Назаре, про це завтра. А зараз їдемо на пляж Норте спілкуватись з океаном.

https://youtu.be/rvhjJ1J0_P8

А такий вид відкривається на нічне місто з оглядового майданчика. 

 

День 12-15

Назаре

Чотири доби ми будемо купатись в океані і ніжитись під спекотними променями португальського сонця. crying crying 

Це ми так мріяли. Але сувора дійсність внесла свої корективи.

Але спочатку - про  Назаре.

Назаре один з кращих пляжних курортів Португалії. Місто розташоване в затишній і широкої бухті з золотистими пісками, в тіні піднімається мису Сітіу, який протягом багатьох років служив надійним притулком для рибальського флоту, човни якого витягали на пісок подалі від лютих хвиль Атлантичного океану.

Туристи називають Лісабон серцем країни, а Назаре - її душею. І душа ця пристрасна, красива і благородна. Закохуватися в містечко можна нескінченно і також нескінченно милуватися великими хвилями Назаре в Португалії.

У наші дні на зміну рибному промислу прийшов туризм, однак Назаре як і раніше пишається своєю спадщиною і не втратив своє колишнє обличчя. Вимощені бруківкою вузькі вулички ведуть від пляжу, будинки рибалок перетворилися в стильні готелі, а літні жінки, як і раніше, носять традиційний одяг. Жінки в Назаре і сьогодні носять по сім спідниць і по старинці займаються лагодженням рибальських принад і сушінням риби, сидячи на березі. У багатьох туристів виникає відчуття, що час тут зупинився, але це не завадило місту стати одним з найбільш відвідуваних курортів країни. Тут створені всі умови для комфортного відпочинку.

Влітку Назаре наповнюють туристи з усіх країн світу різного віку і місто стає неспокійним і багатолюдним. Взимку місто перетворюється на справжню Мекку для безстрашних любителів серфінгу, яких тягне сюди можливість підкорити величезні хвилі, які з неймовірною силою обрушуються на знаменитий Північний пляж (це той пляж, на якому ми вечері були при приїзді).

Назаре порадує вас вишуканими стравами зі свіжої риби і морепродуктів.

Місто поділене на дві частини. Верхня – стара частина, тут зосереджені основні визначні пам'ятки Назаре в Португалії. У нижньому місті знаходиться пляж, сувенірні лавки, кафе, ресторани, магазини і вся туристична інфраструктура. Хоча, зазначу, що в старій частині міста також достатньо різних кафе та ресторанів. Ніяких проблем.

Назаре, цей дивовижний рай для серфінгістів, знайшов спортсмен з Гавайських островів Гарретт Макнамару. Йому належить світовий рекорд - Гарретт зміг підкорити величезну хвилю в 24 метра (хоча деякі любителі доводять, що висота була 34 м). З тих пір серфінгісти з багатьох країн з'їжджаються в Назаре, щоб перевірити свої сміливість і відвагу. До речі, у кого є бажання, можете загуглити «Назаре великі хвилі», буде кілька роликів з цим рекордом і з цими великими хвилями. Насолодитись цим видовищем можна з мису, який розташований між міським та північним пляжами.

Так відкіля беруться такі високі хвилі?

Все починається далеко-далеко в океані, там, де дмуть сильні вітри і вирують шторми. Завдяки тому, що океан дуже-дуже великий, а хвилі різного розміру рухаються з різною швидкістю, за час, поки вся ця вируюча каша доходить до берега, вона «просівається», одні маленькі хвилі складаються з іншими в великі, інші, навпаки, взаємно знищуються. У підсумку до берега приходить те, що називається Groung Swell - рівні гряди хвиль, розбиті на сети від трьох до дев'яти з невеликими проміжками затишшя між ними.

Завдяки вітрам акумулюється величезна енергія, яка потім рухається в бік берега. В міру приближення до берега океанічний свелл перетворюється в хвилі, але на відміну від інших місць нашої планети, біля берегів Португалії на нього чекає сюрприз. Вся справа в тому, що саме в районі міста Назаре морське дно являє з себе величезний каньйон, один з найглибших в Європі (північний каньон), глибиною 5 кілометрів і протяжністю 230 кілометрів. Це означає, що океанічний свелл не змінюється, а доходить, як є, до самого континенту і обрушується на прибережні скелі всією своєю міццю. Крім того, це поглиблення в поверхні дна розташовується перпендикулярно, а не паралельно берегу. У берегової лінії глибина різко зменшується, для хвиль це додатковий бар'єр, який багаторазово збільшує їх висоту.

Вся ця інформація є в інтернені, кого цікавить, пошукайте. Ми навіть знайшли з унікальними малюнками цього підводного каньону.

От в таке місце ми і приїхали. Великі, ні, гігантські хвилі і стали головним аргументом. Ми ще й думали повчитись плавати на дошках. Але…

А поки ми з сином зранку йдемо на розвідку. Знайшли базар, на якому є все. Але щось нам не дуже до вподоби здалися ціни.

 Ми купили трохи овочей та фруктів і вирішили ще поїхати в магазин і там подивитись на рибу та морепродукти.

Рядом з нами був Lidl та Cоntinente, один на проти одного. Що таке Lidl, ми знаємо і сміливо йдемо туди. Ціни в порівнянні з ринком приємно вражають. На все. Так я ми самі готуємо, накупили всього і пішли подивитись, що це за мережа Cоntinente.

Ба-бам… surprise surprise Ми в шоці. Там ще більший вибір. Ціни ще дешевші. А вибір риби та морепродуктів просто вражає. Ну що робити? Добре, що це тільки перший день і скуплятись нам прийдеться ще. Їдемо готувати собі святковий чи то сніданок, чи вже обід. Так трохи на скору руку приготували.

 

Ну а тепер трохи про те, як ми ніжились під спекотними променями сонця.

Це ж треба проїхати 5000 км, щоб потрапити в одне із самих холодних літо за декілька років. Дощ, дощ і знову дощ. Дуже сильний вітер, всі дні червоний прапор у рятувальників (заборона купання), вода – дуже холодна, майже крижана. І що робити? Але при всьому цьому я спромігся добре згоріти. Настільки добре, що ще ніколи так не згорав.

Але, як кажуть, «у природы нет плохой погоды». Милувалися океаном, дихали чудовим повітрям, тікали від величезних хвиль, загорали, коли з’являлось сонце, пили чудове португальське вино, насолоджувались морепродуктами. Одним словом, весело проводили час.

Ранкова кава на балконі.

Так продають рибку та морепродукти на пляжі.

Зайшли в кафе з’їсти по десерту. Коли принесли порції, ми чуть не вмерли від побаченого. З’їсти все нереально. Замість того, щоб спочатку подивитись на сусідні столики і побачити розміри порцій, ми спочатку зробили замовлення, а коли все принесли, почали дивитись по сторонам.  Якщо перефразувати вже покійного спікера українського парламенту Івана Плюща, "пытались впихнуть в себя невпихуемое".

Так ми загораємо. Кінець серпня. laugh

Червоний прапор.

Трохи фото та відео океану.

https://youtu.be/VSdcKKIdbSo

Чим зайнятись в непогоду на пляжі? Безумовно, будувати піщану фортецю. Правда, не довго вона простояла. хвилі до неї достали.

А це хтось інший побудував тау красу.

Граємо з океаном в гру «Втечем від хвиль чи ні».

https://youtu.be/0stcQupCwYE

На краю мису оглядовий майданчик, з якого взимку спостерігають за гігантськими хвилями.

Це фото з міського пляжу, а на верху знаходиться старе місто.

Трохи фотографій самого міста. Це ми піднімаємось з пляжу до житла. Старі будівлі, напівзруйновані будівлі стоять і їх не чіпають. Напевно, чекають свого часу.

Фунікулер з міського пляжу в старе місто.

Що ще хотілось би відзначити. Коли ми вдруге купували продукти вже в мережі Cоntinente, вбив на повал рибний відділ. По-перше, коли ти купуєш рибу, тобі її обов'язково чистять, вичищають всі нутрощі і віддають повністю готовою для приготування. Так само робили з великих осьминогом. Хоч побачили, як його розроблюють. За це не беруть грошей, як у нас. Це обов'язкова процедура при продажу дарів океану. По-друге, ми вирішили купити креветки сухої заморозки. Гарні такі за розміром і ціна в них була 8,0 €. Коли нам почали насипади в пакет і взвішувати, ми подумати, що це якась помилка або щось з вагами. Кілограм, який нам насипали, був за розмірами, як у нас би вийшов ближче до 2-х кілограмів. Коли ми їх приготували, вони не зменшились в об'ємі. І ми їх реально не змогли з'їсти. І тут на мене найшло прозріння. Сумнівів, що в нас добре дурять на кількості льоду в заморозці, ніколи не було. Але, щоб в таких масштабах. Порядних слів не залишилось.

Ще ми в кафе пробували їх фірмове блюдо - варені равлики під пиво. Вони дуже маленькі, м'ясо достається зубочисткою. Дуже смачно. Фотографія є, але вона трохи не в тому форматі і буде під кутом 45 градусів. Тому не викладаю. І ще ми хотіли самі приготувати рибу на грилі, але нам порадили цього не робити, бо правильно не зможемо це зробити. Краще замовити в кафе. Дійсно, так і є. Професійно приготовлена риба на грилі - смакота.

От так весело пролетіли 4 доби і завтра ми починаємо рух в зворотньому напрямку. 

Океан дуже сподовався. Все було чудово. І тепер хочеться подивитись великі зимові хвилі. Навіть не уявляю, що це за видовище. 

 

День 16

Назаре - Порто - Байонна

За 4 доби нам потрібно проїхати до Києва приблизно 4300 км. Такий собі жорсткий переїзд.

У нас в планах побачити Порто. Сенсу тратити окремо один день на поїздку в Порто і назад в Назаре не було ніякого. Вирішили подивитись це місто, коли будемо повертатись додому. Зразу скажу, що часу виявилось замало. На це місто треба відводити мінімум день.

З паркінгами також не існує ніяких проблем. Їх багато. Ми зупинились як могли ближче до центру. Знайшли безкоштовну парковку прямо на вулиці. Знаки про заборону стоянки відсутні, місцеві машини стоять. Все нормально. Залишили і пішли.

За часів римлян місто Порто носив назву Порту Кале і був найважливішим містом країни. Пізніше ця назва міста дала ім'я країні. Порто розташувався на обох берегах річки Дору, з'єднаних між собою прекрасним мостом. Його історичний центр характеризується абсолютно особливою атмосферою і пожвавленням, тут в будь-якому місці можна спробувати знаменитий портвейн. Порто в усі часи був відомий перш за все як робоче місто, в останні ж роки він швидкими темпами перетворюється на культурний центр країни.

Livraria Lello (Книгарня Лелльо) — одна з найстаріших книгарень Португалії, заснована 1869 року. Вважається однією з найкрасивіших книгарень у світі. Книгарня складається з двох поверхів, на другий ведуть витончені червоні сходи, дах магазину складений з витончених вітражів. На даний момент книгарня зарахована до національних пам'ятників Португалії.

Вважається, що книгарня Лелльо знайшла своє відображення в серії романів про Гаррі Поттера. Джоан Ролінг справді на початку 1990-х років якийсь час мешкала в Порту, де викладала англійську мову й відвідувала книгарню Лелльо.

Щоб відвідати цю книгарню, потрібно купити квиток і ще відстояти невелику чергу.

Вежа Клерігуш є впізнаваним символом Порто, вона проглядається з будь-якої точки міста. Протягом багатьох століть споруда служила в якості орієнтира для морських суден, що заходять в гавань Порто з боку Атлантичного океану. Сама по собі вежа є церковною дзвіницею храму, зведеного в середині XVIII століття.

Площа Свободи є центральною площею Порто, оточена чарівними особняками і адміністративними будівлями XIX-XX ст. в стилі модерн. Зовнішній вигляд площі і найближчих кварталів разюче відрізняється від хаотичної забудови старої частини міста, так як всі споруди зводилися згідно єдиному архітектурному плану. Посередині встановлений пам'ятник королю Педру IV, створений в середині XIX століття.

Національний банк Португалії.

Ратуша Порто. Будівля ратуші має шість поверхів, підвал і два внутрішні двори. Центральна вежа має висоту 70 метрів, а на її вершині встановлені куранти, до яких можна потрапити внутрішніми сходами на 180 сходинок. Інтер'єри будівлі прикрашені мармуром і гранітом. Гранітний фасад прикрашений скульптурами Хосе Соуза Кальдаса і Енріке Морейри, що представляють Порто і його виноградарство, промисловость та мореплавство.

Церква святого Ідельфонсо розташована в історичному центрі міста Порто, недалеко від площі Баталья. Церква була побудована на місці каплиці XIII століття, присвяченій Святому Аліфону. Напівзруйнована каплиця була знесена і на її місці почали будувати новий храм. Церква побудована в стилі бароко, будівля має форму подовженого восьмикутника, в якості будівельного матеріалу використовувався граніт.

Вулиця Санта Катаріна - торгівельне серце Порто, де зосереджена максимальна кількість магазинів, сувенірних крамниць, кафе і кондитерських. Через це вулиця користується величезною популярністю у туристів. Тут можна придбати взуття, сумки та інші вироби з місцевого коркового дуба, оригінальний португальський портвейн, покуштувати різноманітну випічку або випити келих відмінного вина.

Кафедральний собор Порто - головний міський собор, який розташовується в найвищій точці Порто. Тому його видно практично з будь-якої частини міста. Унікальність цього храму в тому, що він був зведений в XII столітті і дійшов до нас в первозданному вигляді. Собор не перебудовували, що не розширювали і не зносили. Навколо собору протягом декількох століть розростався Порто. Собор прикрашений традиційної керамікою азулежу.

 

Поруч розташований ганебний стовп.

Церква Глеруш побудована в стилі бароко, цікава архітектура. Ця церква спочатку належала ордену єзуїтів, але після того, як в XVIII столітті вони були вигнані, була передана ордену августинців. Вона присвячена святому Лаврентію, але її загальновідоме назва перекладається як церква цвіркунів.

Палац біржи побудований в неокласичному стилі, розташований на місці колишнього францисканського монастиря. Обитель згоріла на початку XIX століття, руїни швидко прибрали до рук місцеві торговці. Вони тут же приступили до будівництва штаб-квартири для своєї комерційної асоціації.

Поруч розташований монумент святого Франциска.

Квартал Рібейра. Колоритний центральний квартал, розташований біля річки Дору. Він занесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Багатьом будинкам в Рібейро по 300 років, але вони до сих пір житлові. Квартал спускається до набережної Каіша-да-Рібейра за допомогою системи крутих сходів і вузьких вуличок, серед яких легко заблукати. На набережній розташовані таверни, ресторанчики з традиційною кухнею португальських рибалок і оглядові майданчики з лавками.

 

Магазин вболівальників команди Порто.

Церква Кармо і Кармелітів. Два храму, розташовані настільки близько один до одного, що на перший погляд їх можна прийняти за єдину споруду. Церква Кармо зведена в стилі бароко і рококо, фасад церкви Кармелітів виконаний в більш спокійній класичній манері. Будинки прикрашені в'яззю блакитних азулежу роботи майстра Сильвестра Сільвестрі. Внутрішні інтер'єри церков багато розписані і декоровані, деякі елементи оброблені золотом.

 

Час швидко сплинув. Дуже шкода, що на це місто було так обмаль часу. Воно має свою незабутню атмфосеру та серце. І взагалі не схоже на інші міста Португалії. 

Прямуємо до містечка Байонна у Франції на кордоні з Іспанією. Там ми ночуємо в дуже гарному будинку.

 

День 17

Байонна – замок Шамбор – Жуї-оз-Арш

Ще одне місто, куди ми запланували заїхати – це замок Шамбор.

Замки Луари — архітектурні споруди, розташовані в долині річки Луари, у більшості випадків побудовані або значно перебудовані в період французького Відродження, у ті часи, коли французькі королі жили на берегах великої річки, її приток або поблизу від них (XV—XVI ст.). Велика частина замків все ж йде корінням у Середньовіччя, досі зберігаючи архітектурні риси того часу.

Велика кількість чудових архітектурно-історичних пам'яток у цій частині Франції визначило занесення долини Луари до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, це територія між Сюллі-сюр-Луар (департамент Луаре) і Шалон-сюр-Луар (Мен і Луара).

Замок Шамбор  — найбільший замок на Луарі. Зведений за наказом короля Франциска І, який бажав бути ближче до своєї коханої — графині Турі, що проживала поруч. Шедевр Відродження розташований на схід від Блуа, домінує над усією місцевістю. Одні вважають, що своєю пишністю Шамбор поступається лише Версалю, інші заперечують, говорячи, що задум і розмах палацу на Луарі затьмарює паризьку резиденцію Бурбонів.

Класний замок. Королі знали, де будувати свої резиденції. Особливо коментувати тут нічого. Тільки фотографії.

Якщо ще колись будемо їхати Францією, хотілось би подивитись всі ці замки. Не дарма є у багатьох турагенцій окремий тур по цим замкам. Розумієте, їдеш по сільській місцевості. Живописна природа, дуже красиві поля, поруч тече річка. І стоять замки. Проїжджаємо село, а там сидять собі місцеві мешканці, відпочивають, спілкуються і п'ють вино в дику спеку. Ну де ви бачили, щоб у нас в селі люди сиділи в кафе і відпочивали? Да, печалька. crying

Все, на цьому наша подорож завершилась. Направляємось в містечко Жуї-оз-Арш поблизу Меца. Там ночуємо в старовинному маєтку. Приїхали вже дуже пізно, щось фотографувати не мало ніякого сенсу. Та, по великому рахунку, вже нічого і не хотілось. Бажання було тільки одне – впасти і спати.

 

День 18

Жуї-оз-Арш – Краків

День 19

Краків – Київ

Це вже дорога додому. Де будемо ночувати, відкладали до останнього. Були варіанти Краків, Ряшів, Львів. Але Львів відкинули, бо просто б не доїхали. Тим паче, не відомо, скільки будемо стояти на кордоні (Краковець). Потім відкинули і Ряшів. Начебто і не дуже далеко від Кракова, але після 3-х діб переїзду втома вже дуже дається взнаки. В принципі, правильно зробили. Бо до Кракова ми приїхали майже о 10-й вечора.

А наступного дня ми вже на кордоні. Хоч на в’їзд до України машин було дуже мало, наші митники зробили все можливе, щоб ми не забували, що повернулись додому. Пройшли кордон за 2,5 години. А ввечері вже були дома.

Коротке резюме від подорожі.

Цей маршрут тепер у нас став найдовшим по відстані. Найдовшим виявився і переїзд з Києва до місця першої ночівлі (Нюрнберг).

Останні дні, коли повертались додому, ми за день проїжджали від 1000 до 1300 км. Для європейських доріг це вже стає нормою. Тяжкувато, але не смертельно.

Вперше побували в Швейцарії, Португалії та побачили океан. Все просто супер.

Якщо пройтись по країнах, які проїхали:

1) найдешевший бензин - Польща, потім Іспанія. Найдорожчий - Португалія;

2) Платні дороги - Німеччину і майже всю Іспанію проїхали безкоштовно, Щвейцарія - 40,00 CHF на рік, Польща - 10,00 € в одну сторону, Португалія - не дешево, Франція - дуже дорого;

3) Продукти в магазинах - Іспанія приємно вразила, в Польщі і Швейцарії не скуплялись, в Німеччині нормально, в Португалії також нормально;

4) коли їдеш по Франціїї серед полів, дуже красиві поля. 

В кінці свого звіту за 2018-й рік я написав: «…на материковой Европе осталось всего 6 стран, где мы еще не были - Португалия, Швейцария, Дания, Черногория, Босния и Албания. Косово, ввиду их непонятного юридического статуса, пока не рассматривается».

Тепер таких країн залишилось три: Чорногорія, Боснія та Албанія. Косово поки виносимо за дужки. Ну а на півночі ще залишились Скандинавія та Британія.

І мабуть останнє. З 1997-го року по 2011-й включно ми постійно їздили в Крим, мінімум 2 рази на рік, благо тоді жили на відстані 450 км від Алушти. Від Криму не залишили «живого міста». Напевно, там вже не було таких місць, де б ми не побували. Але в вересні 2011-го року я сказав, що більше в Крим ні ногою (набридла невідповідність ціна / якість). Весною 2012-го відкрили для себе Карпати, а в серпні 2012-го, на свій страх та ризик, вдвох з дружиною вперше поїхали за кордон в Хорватію. І ось результат наших поїздок. Це позначені всі місця, де за цей час ми побували.

Наша дружня компанія бажає всім гарних подорожей та чудових емоцій.

До нових зустрічей.

P.S. Якось так вийшло, що написав про останню подорож. В нас були ще дві короткі подорожі до Данії та до замку Мон-Сен-Мішель. Там був авіапереліт, а потім на авто та на громадському транспорті. Думав все написати в одному звіті. Коли почав писати, зрозумів, що це буде повна каша. Цей звіт написав за 5 днів на новорічних "канікулах". Почав писати про Данію. Написав приблизно половину і тут пропало бажання. Чернетка висить в звітах . А ще про замок хотів написати. Коли допишу, не знаю.

 

 

 

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 10
голосов: 7
ИНФОРМАЦИЯ О СТРАНЕ

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 56
 
8 мая 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: WolK
Дякую.
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
7 мая 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Цікава і насичена подорож! Практично вся Європа зі сходу на захід і зворотно, стільки позитивних емоцій! Звіт не залишає байдужим, хочеться сісти за кермо та їхати світ за очі! А географія Ваших європейських подорожей з 2012 року заслуговує на повагу. Тримайте такий темп і надалі!
 

Пользователь
Отзывов: 350
 
5 февраля 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
интересно? однозначно!!! но, расстояния.....! удивляюсь вашим пробегам в первые два дня. тяжеловато. думаю, на такое путешествие необходимо не менее месяца.
из личных наблюдений. каждый год вынуждены преодолеть 1000 км до границы. проезжаем за один день. и без особых напряжений. а вот по автобанам ездить значительно утомительнее. однообразие и скука, борьба со сном. поэтому и пробеги там - 500-700 км. не то, что по нашим хайвеям - неожиданность подстерегает кругом, даже там где ее не должно быть. надеюсь, что наши дороги еще не скоро превратятся в настоящие автобаны. Подмигивающий  единственное, вспоминаю 2018 год: Белград-Подгорица, западным маршрутом -  500 км по горам. дорога узкая, практически отсутствие прямых участков. сложная, но очень красивая дорога.
первый раз на авто выехали за пределы в 2012. в какой-то мере благодаря этому сайту. и после этого крым для себя закрыли. причины те же. Улыбка  потом добавились новые Грустный
 

Пользователь
Отзывов: 56
 
5 февраля 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: nattochka8
Можно ехать по 1000 км, но тяжело. А если одному, то это уже вопрос к Вашему водителю.
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
4 февраля 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Таки сегодня управилась. Ну, спасибище! В конце отчёта задумалась. А ведь если, начиная от Польши ехать по 1000 км в день, то можно до Порту/океана доехать за 4 дня. Но это при условии двух водителей в машине. Так? У нас один.

P.S. Понравилось видео, где вы от волн бегаете! Супер! Классная у вас компания, хорошо путешествовать с детьми! good
 

Пользователь
Отзывов: 56
 
4 февраля 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: nattochka8
Да, все очень вкусно. И кофе отменный.
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
4 февраля 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать

P.S. Те, що китайці крадуть все, це загальновідомий факт. Але щоб ще й рецепти тістечок - це щось.
  - насмешили!


Щодня в кафе приходить 4 - 5 тис. чоловік. Працює 160 чоловік, з них 30 офіціанти, а 3 – майстри, які знають секрет. Продають приблизно 20.000 тістечок щодня.
Вам понравились? Вы продегустировали?

Я с вами ещё в Лиссабоне. Думала быстро прочту. Но тут столько всего, что решила читать так: один ваш день в один мой вечер. Всё не вмещается в мозгах. А вам ещё и рулить приходится, пока я читаю.   Смеющийся
 

Пользователь
Отзывов: 379
 
4 февраля 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Поездка грандиозная, ничего не скажешь! Столько знаковых мест - взрыв мозга! Но ваши перегоны...Про себя подумала, когда читала: хотела бы я сейчас такое количество километров за рулем провести? Наверное, уже нет. Но, безусловно, каждый выбирает свой формат путешествий.
С удовольствием посмотрела на знакомые испанские картинки, Испания хорошо в памяти обустроилась и зовет еще.
Интересно было сравнить свои свежие впечатления о Португалии с вашими.

 "sco-dra" :
Майже немає жебраків, інших підозрілих осіб і т.д.
.

В наш приезд в Лиссабоне их было достаточно.

Одна маленькая неточность, если позволите:
 "sco-dra" :
А ще сонце, океан, портвейн та мадейра.


В Лиссабоне нет океана, там есть река Тежу.

В Назаре по статистике самые большие волны с ноября по февраль. Мы были в конце ноября и тоже этих грандиозных волн не увидели. Но и без них океан поражает своей мощью.
Спасибо за труд и новых дорог вашей дружной команде!
 

Пользователь
Отзывов: 56
 
4 февраля 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: oleynik
Да, Вы правы. Эмоций много. Когда писал, впечатление было такое, вроде ты снова в пути.
 

Пользователь
Отзывов: 56
 
4 февраля 2020 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: ЕСА
На жаль, Крим вже закрита тема. Хоча й не хочеться це визнавати і в це вірити..


КАЛЕНДАРЬ СОБЫТИЙ
Все события