Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ НА АВТОМОБИЛЕ

Еллада - подорож на три моря
Еллада - подорож на три моря
Київ-Румунія-Болгарія-Греція-Македонія-Сербія-Угорщина-Київ
Добавлен: 31 октября 2018 г.
Просмотров: 1003
Автор: sco-dra
Продолжительность: 17 дней
Пробег: 6532 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.8
голосов: 10
21  
Отзывы

ПУТЕШЕСТВИЕ СОСТОЯЛОСЬ НА АВТОМОБИЛЕ:
Toyota Avensis
Марка: Toyota Avensis
Тип и объем двигателя: 2.0
Средний расход топлива в поездке: 7.9 л/100км

   Привіт всім любителям авто подорожей і просто мандрівникам. А також тим, хто з тих чи інших причин не зміг нікуди податися на відпочинок, але планує це зробити найближчим часом і кому може стати в нагоді нижчевикладена інформація.

   Цього року вирішили відвідати Грецію. Чому Греція? По-перше, ми там ще не були. По-друге, захотілося подивитися цю давню цивілізацію. Чому на три моря? Тому, що вирішили об’їхати всю Грецію і побувати на Егейському, Середземному та Іонічному морях.

   Рішення прийнято, збираємося в дорогу. Все як завжди. Уже поїздки в Європу не викликають ніякого мандражу. Тим більше, з відсутністю віз. Враження таке, що вирішили поїхати кудись недалеко по Україні. Що і в якому порядку робити, ми вже знаємо.

   В цьому році виїзд запланували на тиждень раніше, ніж зазвичай. Склали план, які місця хочемо відвідати і почали складати «скелет» маршруту. Вирішили почати з півострова Халкідіки, а саме, з відвідин Афона. Потім проїхати повністю по всьому узбережжю Ситонії, далі на Кассандру, звідти в Салоніки. Однозначно на ніч залишитися в Салоніках. Далі подивитися здалеку на Олімп, відвідати Метеори і Делфі. Далі Афіни. Після Афін рухаємося на півострів Пелопоннес, по можливості проїжджаємо його по максимуму і далі рухаємося на кілька днів на пляжний відпочинок, в район від Лефкади до Парги. Якою дорогою будемо повертатися приблизно для себе визначили, але остаточного рішення не приймали. Вирішили, що вже будемо вирішувати при від'їзді. Безвіз - він і в Африці безвіз, можна виїжджати через будь-яку країну. Відповідно, і житло можна шукати та бронювати по прибутті. «Скелет» готовий, шукаємо житло поблизу місць відвідування запланованих пам'яток.

   Оскільки в Грецію їхали вперше, шукали інформацію, хто і як заїжджав в країну. Основна маса мандрівників в'їжджали по маршруту Софія - Салоніки. Але багато хто їде на пляжний відпочинок і, заїхавши через Салоніки, дивляться місто, а потім роз'їжджаються по місцях відпочинку. Оскільки ми вирішили починати з відвідин Афона, для нас це було не зовсім зручно, тому що виходив великий гак і втрата часу. Тому, ми вирішили з Русе по Болгарії рухатися на південь і заїжджати через п / п Маказа, далі по автобану на Афон.

   Відкритим залишалося питання, де перетинати кордон з Румунією - зі сторони Чернівців або через Рені. Вирішив не випробовувати долю і їхати тією дорогою, де вже раніше проходили кордон.

   Все готово, житло заброньовано, страховка на авто і медицинські страховки в наявності. До подорожі готові.

День 1

Київ – п/п Порубне/Серет – Дрегушень

   Виїхали з Києва о 16-30. До Житомира дорога відмінна. Житомир - Чуднів дорога була здебільшого жахлива. Хоча, потрібно визнати, велися роботи по її ремонту. Швидкість була дуже маленька, ями дуже небезпечні, тому, їхали дуже обережно, що в підсумку позначилося на часу в дорозі до кордону. Але такі наші сьогоднішні реалії. Від Чуднова до Старокостянтинова дорога краще, ями не такі вже відверті, але дуже сильна колія. Від Старокостянтинова до Хмельницького вже набагато краще, ближче до Хмельницького вже досить хороша і вже далі до кордону все нормально.

   На прикордонний перехід Порубне / Серет заїхали в 1-30. Перед нами була тільки одна машина львівська, хлопці їхали в Болгарію. Нашому здивуванню не було меж, тому що з румунської митниці ми виїхали в 1-36. Проходження українсько-румунського кордону зайняло 6 (шість!!!) хвилин. Ми від'їхали на стоянку, яка знаходиться відразу за постом і я пішов купувати віньєтку. За порівняння з 2015-м роком, видно рух вперед в цьому питанні. Тепер віньєтку можна придбати безпосередньо на митниці. Ціна - 3,0 €.

   Євро приймають вільно, але залізні не беруть. Решту дають румунськими леями. Оформлення віньєтки зайняло ще 15 хвилин. Все, ми пройшли кордон. На такий швидкий перехід ми не розраховували. Я планував 1,5 - 2,0 години. Житло в Румунії ми з самого початку не бронювали, вирішили, що будемо їхати, скільки вистачить сил і заночуємо в машині десь на заправці. Часу було майже 2 години ночі, стан був доволі нормальний. Домовляємося з дружиною, що вона не спить, говоримо про що завгодно, щоб водій не заснув в нічній тиші. Тільки хтось починає відчувати, що «встромляє», відразу ж зупиняємося і лягаємо спати.

   Румунія досить важка країна в плані їзди, тому що багато сіл, швидкість обмежена. За вікном друга година ночі, дороги порожні, поліції немає. А нам ще по цій самій Румунії їхати до Болгарії. Тому вичавлюємо з цієї ситуації максимум. Каюсь, перевищував швидкість. Але якби цього не зробив, на наступний день приїхали б на ночівлю теж дуже пізно. Більше 100 км / год не їхав. Десь близько о третій ночі почали відчувати, що потрібно зупинятися. По дорозі якраз була заправка Socar в населеному пункті Дрегушень, на ній і зупинились. Відбій. На цьому наш перший день закінчився.

День 2

Дрегушень – Велико-Тирново

   Спати в машині не зовсім зручно. Почували себе як «побиті собаки». Але ми знали, на які неподобства ми погодились. Попили кави, прийшли до тями і продовжили свою подорож. Коли ми підтверджували бронювання, в нас питали орієнтовний час прибуття. Запланував прибуття до Велико-Тирново з 19 до 20 години.

   Зроблю невеликий відступ. Цього разу ми на сайті Airbnb забронювали житло тільки в 2-х містах, а все інше на Вooking. Це вперше, завжди було навпаки. Ціни приблизно однакові. Далі напишу, чому саме так вийшло.

   Вище я вже писав, що по Румунії їхати тяжко, бо дуже багато сіл, в яких, в свою чергу, багато автівок та кінських підвод. Не дивуйтесь, але автівок в Румунії дуже багато. І що кидається в очі, майже не в кожному населеному пункті, в селах також, є так звані «розбірки» та пункти продажу потриманих авто.

   Окрім сіл, нам потрібно було ще проїхати через доволі не маленькі міста Бакеу, Фокшани, Бузеу та Бухарест. У всіх цих містах були великі «тягнучки», які нас дуже вибивали з нашого графіка. Вся дорога до Бухареста пролягала по степній Румунії, яка в якійсь мірі схожа з нашим Приазов’єм.

  

    Нарешті ми добралися до Бухареста. Навігатор нас повів окружною дорогою і ми повинні були її проїхати приблизно за пів години. Але тут нас чекав сюрприз. Поток транспорту був шалений. Була п’ятниця, приблизно 16-30. Ми застрягли в «тягнучці» майже на 2 години. Коли подивились в картах пробки, то виявилось, що дорога через центр міста була зовсім вільна. Але вже було пізно.

   Ще один невеликий відступ стосовно зв’язку.  Мобільний зв’язок нас цікавив мало, головне – це інтернет. На Київстарі був пакет 60,0 грн за 150 МБ, на Водафоні – 40,0 грн. за 100 МБ. Тобто, ціна однакова. Але ми ще придбали пакет у Тревел Сім, який діяв тільки на території Греції і коштував 150,0 грн за 1 ГБ. Тобто, набагато дешевше. Покриття було майже завжди. Причому, 4G. Отже, в нас 2 телефона з Київстаром, 1 з Водафоном. На всіх телефонах свій інтернет, яким ми будемо користуватись тільки за нагоди. В навігаторі, який в цій поїздці був і навігатором, і, служив роздачею інтернету, був включений Тревел Сім. Який ми переключали в піший режим, коли мандрували по маршрутах.

   Отже, ми нарешті проїхали Бухарест і їдемо в напрямку кордону з Болгарією. На румунському кордоні працювало декілька постів. Я підійшов до віконця і даю паспорти. Паспорти не потрібні, просять віньєтку. Вносять дані з віньєтки на смартфон, сплачуємо за проїзд через міст 6,0 € і все, поїхали.

  

   Заїжджаємо на болгарський кордон. Віддаємо документи, нас просять стати на вказане місце. Чекаємо. Через 5 хвилин віддають паспорти і вуаля, їдемо далі. Вся процедура від заїзду на румунський кордон, проїзд моста та виїзд з болгарського кордону, з оформленням документів, зайняла 15 хвилин.

   Зразу за прикордонним постом є заправка, на якій продаються віньєтки. Вартість – 8,0 €. Купуємо, чіпляємо на лобове скло і вперед.

   Ще один відступ. Якщо в Румунії віньєтка являє собою звичайний лист ф. А4, на якому роздрукована вся інформація, то в Болгарії віньєтка кріпиться на лобове скло в правий верхній кут. Це обов'язково.

    По Болгарії їхати вже веселіше. Швидкісний режим вище. Маємо надію приїхати до 20-ї години. Коли вже заїхали в гори перед Велико-Тирново, почалася шалена шквальна злива. Нічого не видно, рухаємось потихеньку. Так і доїхали до міста.

  

 

   Наші друзі, які наразі живуть в Болгарії, порадили нам приїхати в Велико-Тирново раніше, щоб могли подивитись це старовинне місто. Але ми приїхали трохи вже запізно. Зразу зупинились на оглядовому майданчику і сфотографували види на місто.

  

   Прибули на місце. Швидко розмістилися і, хоча вже стемніло, пішли дивитись на світлове шоу, яке повинно було відбутись.

 

   На жаль, ми нічого не побачили. Була світлова проекція на фортецю Царевец (головна пам’ятка міста), але все було в повній темряві на далекій відстані і фото/відео не вийшло. Ну що робити? Зайшли в найближче кафе, випили чаю на гірських травах та пішли відпочивати. Майже 2 доби в дорозі даються взнаки.

День 3

Велико-Тирново – Урануполі

   Ранній підйом. Сьогодні нам потрібно до вечора добратися до нашого житла в Урануполі, звідкіля і почнуться наші мандри. Запланований час прибуття – з 19-ї до 20-ї години.

   При плануванні маршруту за точку відліку був взятий саме цей населений пункт. І саме тому ми першу ніч спали в авто, а на другу поставили собі за мету, як максимум, зупинитись в Велико-Тирново, як мінімум – в Русе. План нашої подорожі був наступним: ми жертвуємо нічним відпочинком на території Румунії і винаймаємо житло в Болгарії тільки для того, щоб переночувати, відпочити і встигнути добратись до Урануполі на зазначений час. З цього міста наступного ранку ми починаємо вже справжню подорож.

   При пошуку житла ми зіткнулися з тим, що не могли знайти в цьому населеному пункті житло за тією ціною, за яку завжди в Європі винаймали. Спочатку почали шукати житло по нашому шляху. Найближче, що знаходили, було  на відстані 100-150 км від пункту призначення. Спочатку розглядали ці варіанти. Але потім почали аналізувати ситуацію і прийшли до розуміння того, що краще заплатимо дорожче за житло, але не будемо на 2 години раніше виїжджати вранці. І все вийшло супер. Підняли цінову планку  і нам попадаються апартаменти на відстані 750 метрів (!!!) від порту в Урануполі. І після цього ми вирішили, що будемо шукати та бронювати житло як найближче до місць наших маршрутів, щоб зовсім не витрачати час на переїзди. Час – це наші гроші. Ми поїхали за тисячі кілометрів для того, щоб ознайомитись з історією Греції і інших країн, а не для того, щоб тратити такий дорогий час на зайві переїзди.

   Кордон з Грецією переходимо в п/п Маказа. Тому, беремо курс на Димитровград, Хасково, Кирджалі і далі вже на кордон. На території Болгарії потрібно заправитись до повного баку, тому що паливо в Греції занадто дороге – від 1,59 € (найнижча ціна, за якою заправлялись) до 1,69 € (найдорожча ціна, за якою заправлялись). По карті подивився, що останні нормальні заправки в місті Кирджалі. Зупиняю свій вибір на заправці мережі OMV (41.629742, 25.377759). Гарна мережа з гарним сервісом, одна з тих, на яких постійно зупиняємось в Європі. Можна смачно перекусити.

   Час на вагу золота. Але все таки вирішуємо при виїзді з Велико-Тирново зробити трохи фотографій. А то якось не дуже зрозуміло, були в місті, а фотографій нема.

   В цих апартаментах ми зупинялись на ніч. І такий вигляд мають вулички цього старовинного міста.

     

   Підіймаємось на площу, на якій були вночі, благо, вона була в 100 метрах від житла, фотографуємо навколишні красоти.

       

     А потім вже з моста через річку Yantra (43.081067, 25.649922) фотографуємо фортецю Царевец.

  

 

   Кажемо Велико-Тирново до побачення і їдемо на кордон. Дорога пролягає через гори. Гори доволі красиві. Нагадують наші Карпати. Їдемо і отримуємо задоволення від навколишньої краси.

     

   Сонячна енергетика в Європі присутня всюди. Цілі поля, «засаджені» сонячними батареями.

 

   Недалеко від Кирджалі, біля села Белі-Пласт, натрапляємо на пам’ятку архітектури «Кам’яні глиби» (41.785905, 25.432307). Це скупчення скельних утворень заввишки до 3-х метрів, яке займає площу приблизно 3 га. Знаходиться під егідою ЄС.

      

   Що кинулося в очі. Коли проїхали Димитровград, а за ним і Хасково, було таке враження, що в містах немає людей. Була субота. Ми припустили, що може люди роз’їхались по морям? Але, коли заїхали в  Кирджалі, зрозуміли, що ми не помилились. Дуже гнітюча обстановка. Майже відсутні люди. Мало транспорту. Видно, що місто не дуже заможне (наші сумніви наступного дня підтвердились). Їдемо в напрямку АЗС, нам залишається декілька сот метрів. І ось тобі таке перетворення. surprise Суперова сучасна заправка. І неймовірна кількість автомобілів. Судячи з номерів, з багатьох країн Європи. Як потім з’ясувалось, я не помилився. Це дійсно була остання заправка на виїзд з Болгарії і перша на в’їзд з Греції. Одні заправлялись, щоб проїхати на дешевому паливі по Греції, інші, після дорогої Греції, заправлялись дешевим болгарським паливом.

   P.S. В Румунії заправлялись один раз по ціні 5,73 румунські леї. В Болгарії, на виїзді з Велико-Тирново паливо коштувало 2,34 лева, в Кирджалі - 2,21 лева.

   Їдемо до кордону, дорога пуста, машин майже немає. Ми в передчутті швидкого проходження кордону (до гарного швидко привчаєшся). Навігатор показує ще майже 2 кілометра до пункту перетину, але ми під’їжджаємо до дуже великого скупчення автівок. Що коїться? Нічого не розуміємо. По дорозі нікого не було, де всі взялися? Розуміємо, що це черга. І дуже велика черга. За бортом саме натуральне пекло (до + 35). А черга тягнеться дуже повільно. Одним словом, ми застрягли на 1 годину та 40 хвилин. Коли під’їхали до п/п, з’ясувалось, що все робиться дуже оперативно. Спільний болгарсько-грецький пост. Нам оформили документи за 5 хвилин. Але дуже велика кількість автівок утворила таку чергу. І тут ми розуміємо, що це не просто велика черга, це така велика кількість людей їде до Греції. Тобто, ми не помилились і зробили правильний вибір. Супер.yes

   Після проходження кордону їдемо по горах Греції. Краєвиди шикарні. Але ще кращі дороги. Реально суперові дороги. І зовсім нові. Рухаємось в напрямку автобана. Відзначу, що дороги в Греції не дешеві. Але гарні. Кожен сам робить вибір, якими дорогами їхати. Я десь в середині нашої подорожі вирішив проекспериментувати і відключив функцію платної дороги в навігаторі. На відстані приблизно в 300 км різниця в часі склала майже на 3 години більше. Ми вирішили, що не такі багаті, щоб їздити по безкоштовним дорогам та марнувати свій час. На цьому все і закінчилось.

   Рухаємось до місця призначення. Швидкість на автобані обмежується в основному 130 км/год. По факту всі їдуть швидше. Для себе фіксую, що дороги зовсім нові. Виникає питання, хто фінансує їх будівництво? Припускаємо, що це ЄС (підтвердження наших думок буде завтра і ще через 3 дні). До речі, радіо ловить хвилю завжди. Немає таких відрізків, де не працюють ніякі станції. Одна хвиля перестала ловити, пошук знаходить іншу. До речі, так майже всюди в Європі. yes А тепер порівнюємо з нашими реаліями. no Музика сама різноманітна. Навіть не очікували. Приємно були здивовані. 

   Ближче до міста Кавала вже з дороги стали бачити море. Настрій і так гарний, а стає ще кращим.

Відео: Автобан Комотіні-Кавала 1

Відео: Автобан Комотіні-Кавала 2

Відео: Автобан Комотіні-Кавала 3

 

  Зупиняємось на оглядовому майданчику (40.521516, 23.823307). Перед нами відкривається красота Егейського моря. Купуємо перші грецькі оливи та масло.

 

Відео: Оглядовий майданчик біля Stratoni

   Ще трохи і ми на місці. Шикарне житло. Море за 5 хвилин. Залишаємо речі і йдемо купатись в Егейському морі. Вода дуже тепла, дуже чиста і дуже солона. Гарне завершення дня і гарний початок відпочинку.

Відео: Урануполі, пляж

День 4

Урануполі – Афон

   Маршрут по морю прокласти не можливо, тому викладаю скрін монастирів, розташованих на півострові, вздовж яких ми пливли на теплоході.

   Півострів Халкідікі має на своїй території ще три півострова – Афон, Ситонія та Кассандра, які ще називають «пальцями».  

   Починаємо знайомство з Грецією з першого «пальця». Ми запланували собі екскурсію на теплоході вздовж півострова Афон. Прохід на його територію заборонений.

   Нині Афон – це автономна монастирська держава в Греції, релігійний, науковий і туристичний центр. Найвища юрисдикція належить Константинопольському патріарху Грецької православної церкви. Відвідати монастирі, які розташовані на Афоні, майже нереально. Для громадян Греції діє процедура, за якою вони повинні отримати дозвіл, який видає Кабінет з обслуговування прочан. Іноземці мають отримати дозвіл від Міністерства у справах Македонії та Фракії. Якщо навіть такий дозвіл отримали, знаходитись на території Афону мають право тільки чоловіки. Жінкам забороняється навіть наближення до узбережжя.

   З порту Урануполі відходять туристичні теплоходи, які здійснюють екскурсію вздовж узбережжя Афона. Туди і направляємось. Але спочатку фото містечка та моря від наших апартаментів.

    

   Машину залишаємо на паркінгу (40.324566, 23.983344). Вартість – 4,0 € за добу. Далі йдемо купувати квитки. Власниця житла дала нам координати, куди підійти і купити квитки. Там дуже багато різноманітних кораблів, корабликів, теплоходів. На різний смак. Ми підійшли ось сюди (40.325276, 23.980319). Вартість одного квитка – 20,0 €. Загальний час екскурсії зайняв майже 5 годин. Це того варте.

   Сідаємо на комфортабельне судно і вперед.

     

   От на цьому теплоході (самий великий, на фото вище) ми і здійснювали подорож.

 

      ***На жаль, деякі назви невеликих монастирів та скітів мають назву тільки грецькою мовою. Коли їх тут прописую, програмаа блокую назву. Мабудь, вважає за спам або вірус. Тому, спробую викласти ці назви в перекладі. Наскільки буде коректний переклад, сказати не можу. 

   Першим на нашому шляху появляється скіт, який google перекладає тільки на англійську - Skete New Thebais. 

  

   Далі ми бачимо будівлю, яка належить монастирю Arsanas Zografou. Сам монастир розташований в глибині півострова, з моря його не видно. А це, мабуть, якісь каплички. Це болгарський православний чоловічий монастир.

  

   Далі ми бачимо грецький чоловічий православний монастир Дохіар.  Вважається, що цей монастир заснований в 10-му столітті, але обставини з його створення є спірними. Головний храм, побудований на фундаменті старого храму, присвячений Архангелам Михаїлу і Гавриїлу.

       

Вище за монастирем Дохіар ми бачимо капличку.

  

   На горизонті з’являється грецький чоловічий православний монастир Ксенофонт. Афонський монастир Ксенофонт заснований 998 року Ксенофонтом, від імені якого обитель отримала свою назву. Після падіння Константинополя не тільки для монастиря Ксенофонт, але й всього Афону, настали важкі часи — монастир періодично розграбовують пірати. Відновлена обитель 1545 року волоськими боярами Лукою, Радулом і Матвієм Бассарабом. Від свого заснування монастир населяли слов'яни, лише пізніше він перейшов у володіння греків.

     

   Монастир святого Пантелеймона, або Россікон — раніше український, а тепер російський чоловічий православний монастир на Святій горі Афон, займає в святогірській ієрархії дев'ятнадцяте місце. Традиційно монастир вважається «російським», хоча за етнічним складом ченців став цілком російським тільки в останній чверті 19 століття, коли перейшов під фактичний контроль російської церкви і російського уряду до початку першої світової війни. Як і решта афонських монастирів, будучи патріаршою ставропігією, знаходиться в прямій канонічній юрисдикції Константинопольського Патріарха; його монахи, за чинною з 1924 року Статутною Хартією Святої Гори, зобов'язані приймати громадянство Грецької Республіки (надається автоматично під час вступу до монастиря).

      

   Восьме місце в святогірській ієрархії займає грецький чоловічий православний монастир Ксиропотаму. За переказами заснування монастиря Ксиропотаму покладено в 5 столітті візантійською імператирицею Пульхерією, сестрою імператора Феодосія II. Нею споруджено храм на честь Сорока севастійських мучеників, про яких їй було видіння. У 7 і 8 століттях обитель Пульхерії спорожніла, але царевич Павло, з'явившись на Сухій протоці і заснувавши монастир, який носить його ім'я, звернувся до імператора Романа I із поданням про відновлення Ксиропотаму. Клопотання його імператор прийняв, але через три століття відновлений монастир зруйновав землетрус, вже у добу правління Михайла IX Палеолога, як стверджують афонські сказання — в покарання за прийняття унії з Римом.

Андронік II Палеолог знову відбудував усі будівлі, що і нині існують у Ксіропотаму.

   

Далі бачимо якусь капличку.

   Православний монастир Дафні відомий своїми мозаїками часів Македонської династії, виконаними в стилі честь Аполлона Дафнійського. Антична споруда була зруйнована варварськими племенами готів 395 року. Первісні споруди християнського монастиря створені в шостому столітті. 

 

   Далі бачимо скіт, який має назву, якщо вірити googlе, Святилище Сан-Модесто.

 

   Грецький чоловічий православний монастир Симонопетра займає в святогірській ієрархії тринадцяте місце. Монастир Симонопетра заснований в 1257 році святим Симоном, який врятувався тут у печері, дотепер збережений у своєму первісному вигляді. Інтенсивне будівництво монастиря відбулось у 14 столітті за сприяння Йована Углеша, сербського деспота, вдячного святому Симону за зцілення його дочки.

   

   Монастир Григорія (або Григоріат) — грецький чоловічий православний монастир на Святій горі Афон, займає в святогірській ієрархії сімнадцяте місце. Цей монастир первісно був слов'янським. Він заснований в 14 столітті монахом Святим Григорієм, від імені якого обитель отримала свою назву.

     

   Діонісіат, або монастир Діонісія  — грецький чоловічий православний монастир на Святій горі Афон, займає в святогірській ієрархії п'яте місце.

   Монастир Діонісія заснований в 14 столітті ченцем на ім'я Діонісій Корісос. Від імені ченця походить назва обителі. Хрисовул (печатка, що скріплює декрети західноєвропейських і візантійських монархів у Середньовіччя та епоху Ренесансу) для заснування монастиря був випущений в 1374 році імператором Олексієм III Комніним, який фінансував будівництво. Цей імператорський указ досі зберігається в монастирі.

   Монастир побудований на високій скелі над морем. В 1535 року монастир був майже повністю знищений пожежею. Відновлення почалося швидко, зокрема католікон був перебудований в 1547 році і прикрашений майстром Цортісом, представником знаменитої, так званої, критської школи. Впродовж 18 століття створено золотий іконостас, навколо головного храму споруджено кілька каплиць.

   

   І останній монастир, який ми побачили, це монастир святого Павла - грецький чоловічий православний монастир на Святій горі Афон, займає в святогірській ієрархії чотирнадцяте місце.

   Монастир святого Павла заснований в 9 столітті преподобним Павлом Ксиропотамським, який походив із царського роду. Обитель деякий час була слов'янською. Соборний храм (католікон) присвячений Стрітенню Господньому, а найдавніший храм монастиря — святому Георгію Побідоносцю.

   Прочани і нині відвідують печеру, де жив святий Павло Ксиропотамський, усамітнено від усього мирського, при самому морі.

   

   Всього діючих монастирів на Афоні, якщо вірити офіційній інформації, двадцять. Деякі розташовані всередині півострова, деякі – з протилежної сторони. Так що, побачили ми тільки частину монастирів. Але і ця кількість побаченого вразила.

   Окрім монастирів, ми ще любувались красотами моря та півострова. Підійшли теплоходом впритул, наскільки це можливо, до гори Афон, потім розвернулись і направились у зворотному напрямку, в порт Урануполі.

            

Окрім фотографій, ще декілька посилань на відео:

Відео: Подорож уздовж г. Афон 1

Відео: Подорож уздовж г. Афон 2

   Повернулись в порт. Екскурсія закінчилась. Які відчуття та емоції? Як кажуть російською – «шок и трепет». Дуже сподобалось. Все побачене треба переосмислити. Треба багато пошукати інформації, щоб закріпити в голові все побачене.

Урануполі – Вурвуру

   Все, що планували в Урануполі, виконано. І в нас ще з’явились додаткові години, які нам знадобляться. Ми направляємось до нашого житла в місті Вурвуру, яке знаходиться вже на іншому «пальці» - на Ситонії. Переїзд короткий, приблизно 100 км.

   А щоб не витрачати даремно час в дорозі, в той час, коли я за кермом, дружина шукає інформацію по Афону, по монастирям. Інтернета в нас багато, покриття чудове, швидкість 4 G. І ми поєднуємо приємне з корисним – їдемо по узбережжю, отримуємо задоволення від навколишньої природи та вивчаємо історію Афона.

   Спускаємось з гірської місцевості вже на другий «палець» - Ситонію. І зразу фото на пам’ять, вже з Ситонії.

  

   Рядом бачимо от такий будиночок.

   Вони завжди трапляються вздовж дороги. Їх багато. В мене якось промайнула думка, що може це пам’ятники тим, хто загинув в ДТП? Але подумав, що якось не логічно. Але після цього вирішили взнати, що це таке. Знову заходимо в google і знаходимо таку інформацію:

   «Те, кто путешествовал по Греции и Кипру , особенно если ехали на машине, не могли не обратить внимание на небольшие памятники у дорог, сделанные в виде церкви. Причем они могут быть и железными, и деревянными и из камня, песчанника или гипса. Вот именно они и называются кандилакиями. Кандилакии чем-то сродни нашим венкам и крестам у дорог, но в Греции их ставят не только там, где кто-то погиб во время ДТП, но и там, где наоборот, все выжили, как напоминание о бренности жизни. А возле домов кандалакии ставят зачастую просто как память об умерших родственниках. Кандилакии бывают двух видов - просто в виде церкви или же с дверцей, за которую ставят иконы, свечи, фотографии и цветы - получается как бы маленькая часовенка. Купить такую церквушку можно на множестве базарчиков вдоль дорог, точно так же как у нас всевозможных гипсовых гномиков для сада.»

   Тим часом ми вже недалеко від нашого пункту призначення. Ще один оглядовий майданчик.

  

   Ми вже на місці, нас чекають. Готель від моря на відстані метрів 150. Швиденько заносимо речі і на пляж. На другому фото наш готель останній прямо по дорозі.

     

    Боже, у нас вагон часу. Ми собі можемо дозволити побути на морі приблизно 4-5 годин. Море дуже тепле. Відмінний варіант для маленьких дітей. Дуже багато росіян. Так багато ми більше ніде їх не бачили. Ми читали, що саме в тих містах росіяни багато купували нерухомості. Але ми нікого не чіпаємо, з нами також ніхто не заводить ніяких розмов, хоча розуміють, звідки ми. Ну і добре. Насолоджуємось сонцем, морем та природою. 

   Час сплинув дуже швидко. Вже стемніло і ми пішли в готель. Ще коли тільки приїхали, власник нам показав, куди припаркувати машину – за будівлею, яка була дуже схожа на ресторанчик чи кухню. Ми про себе відмітили, що це супер, на території є ресторан. Ідемо з пляжу, вже темно, а на кухні (вона відкрита) кипить робота – мангал горить, люди метушяться, щось жарять-шкварять. Після 3-х днів нам вже захотілось нормально поїсти. Приходимо в цей ресторанчик. Стоять столи зі стільцями, ніхто за ними не сидить. А декілька чоловіків щось готовлять. Ну, думаємо, зараз будемо куштувати грецьку кухню.  Хочемо риби та морепродуктів.

   Вибираємо собі стіл, сідаємо і просимо меню. Німа сцена. На нас дивляться, як на прибульців з іншої планети. Греки не розуміють англійську, ми не розуміємо грецьку. Ну, слово "меню" вони зрозуміли. Зібрався консиліум. І тут з нами починає спілкуватись один з чоловіків, який розмовляє російською. Ми зразу подумали, що це російський актор Олег Меньшиков. Дуже схожий. І з’ясовується, що це кухня власників цього готелю. Вони не готують для відпочиваючих. Просто в них зустріч старих друзів і вони готують собі святкову вечерю. А якщо ми хочемо риби і м’яса, можемо купити в найближчому магазині. Але там вже нічого нема, буде тільки завтра.

   Не знаю, який вираз обличчя був у нас.  Але тут ініціативу в свої руки бере другий із співвласників готелю (з одним ми вели переписку та займались бронюванням, він нас і зустрічав, другого ми не бачили). Починається розмова між ними з жестикуляцією руками. І нам виносять вирок. "Так як Ви наші гості, а вже в магазині нічого не купите через те, що пізно, ми Вас запрошуємо до нашої компанії". Тут вже ми впадаємо в ступор. Хто ми такі, щоб нас звати за стіл? Але вже все вирішено. Оце так попросили меню. laughlaughlaugh

   Ми просимо сказати, де знаходиться магазин, ми хоч купимо вина на стіл. Ми ж не дикуни. Одним словом, ми швиденько в магазин, благо, він ще був відчинений. Купили вина грецького, оливок. Відмітили для себе, що вино занадто дороге в порівнянні з винами Франції, Іспанії, Німеччини, Хорватії і навіть Італії. 

   Поки ми прийшли, вже всі нас чекають. Що сказали? Ми вражені. Стіл просто ломиться від всяких блюд. І нас саджають за стіл. Риби 5 чи 6 видів, креветки, мідії, салати, вино і оливки наші, вино і оливки хазяїв, морозиво і йогурт. Да, йогурт. Але це не той йогурт, що у нас. Це для нас було відкриття. Греки йогурт їдять завжди. Нам все розтлумачили, що це таке, який купувати і ми також кожний ранок його їли. Реально дуже смачний і дуже ситний. Невеличка піала – і майже до вечора ти не голодний.

   Нам пояснили, що в Греції вино п’ють тільки розбавлене водою. Приблизно 1:3. Ми не зрозуміли, як це. Думали, що це якісь місцеві забобони. Але так і є. Так як в Греції дуже жарко, сонячних днів набагато більше, то природньо, виноград отримує більше сонця і природній процент цукру вищий. Тому, сухе вино міцніше, чим зазвичай. Ще один нюанс, греки майже не купують вино в магазинах в пляшках. Вони купують або у тих, кого знають, або з винзаводів в 5-ти літрових тетрапаках. Ми купували різні вина, в тетрапаках дійсно добре вино.

   Отже, за столом зібрався інтернаціонал – три грека (двоє з них власники), двоє болгар, італієць і нас двоє. Греки розуміють тільки свою мову, італієць тільки свою. Ми також не дуже знаємо італійську і грецьку. З болгарами трохи спілкуємось. І як, ви думаєте, ми спілкувались? "Елементарно, Ватсон". Все дуже просто.

   Чоловік-болгарин (була ще жінка-болгарка) відносно добре володіє російською (при СРСР працював десь за Уралом), знає грецьку та італійську. І він у нас був головною дійовою особою, тамада. Боже, який кайф. Представники 4-х країн за одним столом, кожний розмовляє своєю мовою і всі одне одного розуміють. Клас. У мене перше питання було, хто будував дороги? Як ми і думали, це гроші ЄС. Дорогам приблизно 5 років. В процесі співбесіди з’ясовується, що греки дуже невдоволені Євросоюзом. На моє логічне запитання «Чому?» відповідають, що з приходом ЄС дуже багато підприємств перестало існувати. Поки конкретики ніякою не почули, але невдоволення велике. Потроху з’ясовується, що болгарин та італієць – компаньйони по бізнесу. Болгари вирощують в дубових лісах під Пловдівом трюфель. Італієць їх скуповує, переробляє, робить трюфельну пасту і продає вже як італійський товар далі по світу та Європі. Сам болгарин ще займається вирощуванням томатів і робить сушені томати. Це його основний бізнес. Але на ринок Європи вийти не дають. Тому вимушений задовольнятись тільки вирощуванням і продажом томатів, знов таки, в Італію. І потім, під знаком Італії, ці сушені томати реалізуються далі. На моє питання, чому сам не продаєш, відповідає, що не пускають на цей ринок.

   Потім я поділився побаченим після Димитровграду, що людей не видно в містах. Сказали, що так і є. Та територія є повністю депресивною, молодь виїжджає в Європу, назад не повертаються, в тих містах доживають свій вік люди похилого віку. Потім цю тему підхопили греки і сказали, що в них аналогічна ситуація. Молодь також їде в Європу і не повертається. Як все схоже з нашою країною.crying

   Отак, в розмовах за дружнім столом закінчився далеко за північ наш день. День, насичений різноманітними подіями. Ми були приємно здивовані.

День 5

Вурвуру – Салоніки (через всю Ситонію і частково Кассанндру)

   Настав новий день, пора їхати далі. Маршрут цього дня спланували таким чином, щоб проїхати по всьому узбережжю Ситонії, потім переїхати на Кассандру, подивитись її частково і потім їдемо ночувати в Салоніки.

   Наші гостинні господарі вже не сплять. Йдемо прощатися. І тут знову починається вчорашній вечір-2. Нас запрошують поїсти, хоча б попити кави. Чесно, нам якось не по собі. Треба знати міру. Як старі добрі друзі прощаємось і їдемо далі.

   Сьогодні в нас цілий день – пляжний відпочинок. Будемо по нашому маршруту заїжджати на різні пляжі, купатися і їхати далі. В цей день у нас ніяких екскурсій, тільки море, сонце і гори.

   Перший пляж – це Porto Elea Camping & Bungalows (40.169417, 23.864492). Розташований в тихій бухті. Назва каже сама за себе – кемпінги та бунгало.

       

   Ми з верхньої дороги спустились майже до низу. Але вирішили, що не будемо купатись тут, а поїдемо далі. Якщо подивитись уважно карту, то там видно, що за кемпінгами трохи далі є маленька бухта і там дикий безкоштовний пляж. В кемпінги проїзд тільки для проживаючих.

   Їдемо далі на пляж Armenistis beach (40.154291, 23.915155). Це також закрита територія. Там розташовані кемпінги, трейлери, палатки. Коли з верхньої дороги тільки звертаєте, зразу велике скупчення машин. «Дикі стоянки». Не зупиняйтесь, їдьте прямо за вказаними координатами. Дорога буде все вужче, може виникнути бажання вернутись і припаркуватись там, де всі зупинились. Але, не робіть цього. Сміливо їдьте до кінця. Попадаєте на «дику стоянку», на якій майже нікого нема. Залишаєте своє авто та йдете на пляж. Тут 2 варіанти:1) або платите 4,0 € за вхід з кожного, або 2) проходите безкоштовно. Розповідаю, як це зробити. Закрили автомобіль, взяли свої плавки/купальники і рухаєтесь прямо в тому напрямку, як їхали. Попереду буде паркан, невеликий такий, яким огороджена територія ось цього містечка.

  

   Справа від вас – паркан. Ви йдете вздовж нього по стежці. І так до самого кінця. Паркан та кемпінг завжди справа. І виходите ось на такий чудовий пляж. Ліворуч – скелі, праворуч – пісок. Вибираєте що вам до вподоби.

  

   Шикарне море, красиві скелі, чистий пісок. Купаємось та приймаємо сонячні вани.

        

А потім точно так назад. І дивимось, як інші відпочивають.

    

   Прийшли на стоянку і їдемо далі. Ми вирішили, що туди/сюди одягатись/роздягатись якось безглуздо, тому далі мандрували в плавках/купальниках. Покупались, сіли і поїхали. Прикольно.

   Отже, наступний наш пляж – Orange beach (40.125469, 23.969984). Тут у нас починає щелепа відвисати. Спочатку від кількості автомобілів.

    

Відео: Пляж Mega Portokali Beach 1

   Потім, від бухти та води.

Відео: Пляж Mega Portokali Beach 2

Відео: Пляж Mega Portokali Beach 3

    

   На наступній фотографії добре видно на задньому плані гору Афон. Далі ще буде фотографія з гарним видом на Афон.

І ще трохи красивого Егейського моря.

     

   Все, їдемо на наступний пляж – Achlada beach (40.103127, 23.986948) біля містечка Toroni. Фото з верхньої дороги з оглядового майданчика.

   

   Ми доїхали до південної точки півострова Ситонія. Там є оглядовий майданчик і ресторан грецької кухні. Будемо робити дегустацію страв.

   На першому фото на задньому плані також видніється Афон. Це останній раз ми його бачимо.

    

Відео: Півострв Сіітонія. Ресторан Panorama Kalamitsi

   Перші враження від кухні. Смачно, дуже великі порції. Домашнє вино набагато смачніше магазинного.

   Як кажуть в одному прислів’ї : «Вся жизнь – борьба. До обеда с голодом, после обеда – со сном». Спати не хочеться, голод перебили. Купаємось далі.

   Наступна зупинка – пляж Mamba beach (39.963860, 23.96561). Рядом з ним, в іншій бухті, схоже, ферма з вирощування мідій (39.958575, 23.976100).

 

   А потім знову попадаємо в казку – пляж Porto Koufo beach (39.965552, 23.925249). Він вже знаходиться з протилежної, західної сторони, півострова. Коли під’їхали, не повірили своїм очам, що так близько до води. Суперовий пляж. Вода дуже тепла. Якщо дивитись на карту, то цей пляж розташований в бухті.

Відео: Porto Koufo beach

      

   Заходимо в воду, зразу у воді якесь плато доволі довге. Я намагаюсь через нього перейти, а нам греки щось кричать і показують. Не розуміємо, що не так. Після цього розуміємо, що на цьому плато живуть морські їжаки. Вони там на сонечку гріються. Трохи в сторону нормальний прохід на глибину і ніщо не заважає плескатися в воді.

  

   Покупались і їдемо на останній пляж на Ситонії Ethnik Beach Bar (39.996577, 23.873634). також пісчяний пляж. На цьому пляжі вже побільше людей. Правда, і він сам побільшу площу займає. Також багато трейлерів, які розташовані або поодинці, або таборами.

   Був свідком такої картини. Йду до машини. Стоїть трейлер з німецькими номерами. Судячи з усього, відпочинок закінчився і німці збирають речі. Чоловік та жінка, віком до 40 років, збирають навкруги сміття, яке там присутнє. Може воно й не їхнє, але вони не дозволяють собі залишену засмічену територію після себе. yes Ще бачили, як греки, йдучи мимо якогось сміття, піднімають його і викидають в смітник. Хоча вони його не кидали. Тому так чисто в Греції. yesyes

     

   Особливо описувати нічого, покупались і все, треба їхати далі.

   Їдемо на останній з «пальців» - півострів Кассандра. Весь ми його об’їхати не вспіваємо, тому вирішуємо заїхати тільки в містечко Каллітея. В принципі, ми не помилились, що не марнували свій час і не поїхали далі. Кассандра  найближче розташована до Салонік. І всі Салоніки їдуть відпочивати туди. Також, ті відпочивальники, хто прилітає в Салоніки, також здебільшого їдуть на Кассандру.

   Ми приїхали на пляж Sea To See Beach Bar (40.073634, 23.451514). Відмінність цього пляжу від інших, на яких ми в цей день побували – дуже велика кількість людей, дуже багато галасу, на пляжі палять і п’ють спиртні напої. Це клубний пляж. Особисто нам не дуже сподобалось. Але це на нашу думку. Нічого поганого сказати не можу, але в цей день ми бачили набагато кращі місця.

  

   Отже, покупались і кажемо до побачення Егейському морю.

   Які враження від Халкідікі та Егейського моря? Чудові. Поки що це саме тепле з усіх морів, на яких ми побували. А сама вода – це просто якась казка. Ну і здивувала природа. Ми собі уявляли Грецію як країну з дуже скудною рослинністю. Поки все не так. Поки що ми приємно вражені цією країною.

   Тепер нам треба перемістити свої тіла в Салоніки, де у нас заброньований готель. Одягаємся, а то буде якось «немножко по-дебильному», якщо приїдемо в готель в пляжному одязі.

   В Салоніках нас чекало перше розчарування. Готель бронювали через Вooking і було вказано, що є паркінг. Але по приїзді виявилось, що мається на увазі партнерський паркінг, який розташований метрів за 200 від готелю.  Паркінг гарний, підземний. Залишаєш машину і ключі. Вони самі переставлять машини. Дають чек, що забрали ключі. В принципі, не страшно. Паркінг має назву Karavan Sarai (40.637957, 22.942411). Ціна за час перебування з 18-ї до 10-ї години – 12,00 €. Так як у них з готелем партнерські відносини, то з нас взяли 9,00 €.

   Поки поставив машину, поки зібралися, вже стало темно. Вирішили піти подивитись нічне місто та пам’ятки. Ми вибрали готель зовсім рядом. Знали, що приїдемо пізно і часу буде обмаль. Перше, вийшли на набережну. Вночі все світиться. Людей дуже багато, особливо молоді. Сама набережна трохи вузенька. Море дуже брудне і вода має не дуже добрий запах. Мабуть, позначається близкість морського порту.

 

   Рухаємось на головну площу міста – площу Аристотеля.

   

   На площі розташований пам’ятник Арістотелю. Пишуть, що його потрібно потримати  або потерти за палець і «будет вам счастье». У нього пальці на руках і ногах всі блищать. Народ потирає так, щоб не помилитись. laughlaughlaugh

  

Після цього рухаємось до Білої Вежі. По дорозі попадається магазин горіхів (40.630259, 22.943321).

Відео: Салоніки

   А далі вже Біла Вежа. Вдень вона, напевно, виглядає красиво. А в нас вийшло те, що вийшло. Ми її бачили, буде що згадати.

   Рядом розташований пам’ятник Олександру Македонському.

 

   Далі вже просто гуляємо вузькими вуличками і йдемо в напрямку готелю. Ще один пам’ятник Македонському.

   Ще хочемо побачити площу давньої Агори (Square Ancient Agora) і римський форум (40.637317, 22.945575).

    

   На цьому наше знайомство з Салоніками завершилось. Що сказати за це місто? Тяжко щось сказати. Скажу так, враження не справив. Знову таки, це наша думка. Можливо, було обмаль часу і ми не побачили місто вдень, тому і склалось таке враження. Але, якби мені запропонували ще раз туди поїхати, не поїхав би. Немає в ньому якоїсь родзинки, заради чого хотілось би знову побувати в цьому місті. І все одно, бути в Греії і не подивитись це місто також не можна. Треба їхати і дивитись, а потім вже робити свої висновки.

День 6

Салоніки – г. Олімп – Кастракі (Метеори)

   Сьогодні у нас дуже цікавий маршрут. Плануємо подивитись здалеку г. Олімп, а потім переїхати на Метеори. На Олімп плануємо потратити не більше 1 години, щоб вспіти подивитись по максимуму Метеори.

   Виїжджаємо з Салоніків, але спочатку заїдемо в супермаркет Carrefour (40.645252, 22.919736), щоб нормально скупитись на 3-4 дні. Він розташований в торгівельному центрі, в напрямку виїзду з міста.  Паркінг надземний, безкоштовний.

   Невеликий відступ по магазинам в Греції.

   В Греції було великим здивуванням мала кількість мережевих супермаркетів. Майже всюди невеликі магазини, в яких не дуже великий вибір товару і не дуже «приємні ціни».  Як завжди, почали шукати великі мережеві супермаркети, які, зазвичай, розташовані за містом. А в Греції з цим проблема. В Салоніках знайшли, потім в Афінах. Але в інших містах не завжди вони присутні. З відомих брендів Google видавав Lidl та Carrefour. Але по факту це були невеликі магазинчики цих брендів з занадто великими цінами і скудним асортиментом.

   Але, з Carrefour нам повезло. За зазначеними координатами ми знайшли цей магазин. Паркінг біля ТЦ доволі великий, проблем з парковкою не було. Ціни з маленькими магазинами відрізнялись дуже сильно. Вибір товару великий. Все, що нам було потрібно, купили і відправились в дорогу.

   Перед від’їздом шукали інформацію по Олімпу, але інформації було замало. Зупинились на варіанті, який описували мандрівники, що на оглядовому майданчику (40.118566, 22.482839) монастиря Св. Діонісія відкривається дуже гарний вид на г. Олімп. А на авто далі нікуди і не піднімешся. Від цього і відштовхувались в своїх розрахунках маршруту.

   Той, хто буде їхати за таким маршрутом, рекомендую запам’ятати ось цю заправку (40.143750, 22.522862), на фото вона зліва на задньому плані.

Далі дуже довго не буде ніяких заправок. І якщо у вас буде мало палива, може бути не дуже добре. Я вже в зворотному напрямку до неї добирався на майже пустому баку.   

   А поки їдемо по такій місцевості. І десь далеко вверху має бути гора Олімп.

     

   В один з моментів навігатор втратив GPS-сигнал. Ми швидко підключаємо в он-лайн режим карти google на телефоні. Так, як забули, яку точно назву має монастир, просто забиваємо Олімп і по телефону їдемо далі. І починаємо підніматись в гори все вище і вище, все далі і далі від «цивілізації». Зупиняємось «в кармані». Види дуже красиві.

  

   Навігатор знову запрацював. Але де монастир? В цей момент в зворотному напрямку під’їжджає авто з румунськими номерами. Кажемо слово Олімп. Показують вверх по дорозі. Питаю, як далеко, мотають головою, що ще багато. Нічого не зрозуміло, куди ми їдемо. Слідкую за рівнем палива, щоб можна було повернутися до заправки, якщо нічого не знайдемо.   А поки ми піднімаємось все вище та вище.

   

   Дорога складненька, але краєвиди дуже гарні. І от ми добираємось до самого кінця (40.084158, 22.406950). Далі дороги немає. Машин доволі багато. Ми розуміємо, що приїхали не до монастиря, як планували. Якась невеличка будівля, це кафе. Люди одягають рюкзаки, кросівки, беруть теплі речі. Але ж ми планували швидко подивитись з оглядового майданчика на Олімп і їхати далі. Вирішуємо трохи піднятись вгору і вернутись назад. Ми не вдягаємо кросівки, йдемо в шльопанцях. Починаємо підніматись в гору, а стежки ось такі.

  

   Кажу дружині, давай повертатись. Краще поїхали на Метеори, бо ми і так вже вибились з часового графіку. Ні, каже дружина, давай ще чуточку і потім вернемось. А навкруги отака краса.

  

Відео: г. Олімп 1

   І тут в мене відкривається друге дихання і я хочу піднятися на гору, на скільки це можливо. В шльопках!!! Ні, ну хто скаже, що ми нормальні??? Доходимо до якоїсь проміжної точки. Там є джерело. Вода дуже холодна. Та в таку спеку – це саме те. Трохи відпочили і пішли далі.

    

   По дорозі – такі вказівники.

   Зверху йдуть туристи з рюкзаками в напрямку Е4. І ми туди.

   

   Доходимо до якоїсь галявину. Вже дуже високо. Один телефон сів, навігатор не бачить сигнал, зв’язок також відсутній. Оце так забрались.

   

Відео: г. Олімп 2

   І коли нам вже залишилось зовсім трохи ось до цього пункту Spilios Agapitos / Zolotas Refuge (40.080111, 22.372810), у дружини остаточно дорвався один з шльопанців. Облом. Йшли, йшли і не дійшли. І тут ми пожалкували, що не вдягнули кросівки. Треба вертатись назад. Потихеньку пішли вниз. Вже недалеко від паркунгу натрапили на водоспад. Вода – крижана. Зайти неможливо.

  

https://youtu.be/xA-tIT0lKo4

https://youtu.be/jUX8EvOL5IM

   А далі вже йдемо до свого авто.

   

https://youtu.be/GmAAbcqGQLo

   Замість запланованих «пів години» ми затримались майже на 5 годин. Але це того варте. Якщо хтось вирішить піднятись, беріть з собою бутерброди, воду, і, обов’язково, спортивне взуття. Координати є, не заблукаєте по протоптаним стежкам.

   А ми швиденько обідаємо прямо на капоті свого авто і повертаємось назад, до заправки. Думаю, що палива вистачить. Опускаємось по гірській дорозі і тут бачимо скупчення автомобілів (40.104921, 22.479804). Мабуть, щось цікаве. З цього місця відкривається вид на населений пункт Літохоро, з якого починають своє сходження пішохідні туристи на г. Олімп. Вони там стартують, потім доходять до того місця, куди ми доїхали, а потім тим маршрутом, яким вже ми йшли, роблять сходження на Олімп. Ще з цього місця відкривається вид на величезну ущелину.

    

Відео: г. Олімп 3

   Відвідини гори Олімп завершились. Тепер їдемо на Метеори. З графіку вже вибились. Їхати ще далеко. Планували після обіду бути на місці і по максимуму оглянути монастирі. Судячи з усього, нашим планам не судилось збутися.  Як би там не було, а їхати потрібно. У нас в селищі Кастракі заброньоване житло.

   На в’їзді в Кастракі ми зупиняємось перед величезною кам’яною глибою.

  

      Що таке Метеора? Метеора – це комплекс монастирів, розташований на вершинах скель Фессалії. На сьогоднішній день збереглись і є діючими 6 монастирів. Після Афону, за своїми розмірами,  це друге місце з такими монастирями. Пишуть, що ці скелі з’явились приблизно 60 млн. років тому. І на цьому місці було море. Як кажуть місцеві мешканці, бувший пляж.

   В цьому містечку ми ще раз переконались, що ми правильно зробили, коли бронювали житло безпосередньо в місцях безпосередньої близькості до наших маршрутів. Судіть самі: 1) Урануполі – житло на відстані 750 метрів від місця початку екскурсії; 2) Кастракі – 1,5 км на авто до найближчого монастиря. Точно така картина була надалі в Афінах, Охриді і Белграді. Ніякої втрати часу.

   Отже, ми на місці. Власниця готелю - бувша росіянка. Вона наполягла, щоб ми швидко  занесли речі в номер і їхали фотографувати монастирі на заході сонця. Фото повинні бути гарними. А завтра зранку вже їхати і дивитись монастирі, які працюють з 9 –ї до 16-ї години. Так і робимо. Через декілька хвилин ми вже біля монастиря Святого Миколая Анапавсаса. Щоб відвідати монастир Святого Миколая Анапавсаса треба спершу піднятись на пагорб із 143 сходинками до підніжжя скелі Успокоїння, а потім ще 85 сходинок, що висічені у скелі.

   Час заснування монастиря точно невідомий. Вважають, що перші аскети зявились на цій маленькій та відносно низькій скелі у 13 ст, а засновником обителі був монах Ніканор за прізвищем Анапавсас. Оскільки скеля Успокоїння невеличка, площа, придатна для будівництва, була дуже обмеженою, тож усі будівлі монастиря розгортались у висоту.

   На першому рівні розташована каплиця Святого Антонія, тому прийняти вона може лише одного священнослужителя. На другому рівні — храм Святого Миколая, побудований ще у 16 ст. На третьому рівні знаходяться келії, стара трапезна, маленька церква Святого Іоана Предтечи.

   

Відео: Метеори 1

   Далі їдемо до жіночого монастиря Русану, або Святої Варвари. Цей монастирський комплекс розташований на особливо обмеженій площі, так що здалека створюється уявлення лише однієї будівлі, звідки мариться тільки купол храму. Після відновлення монастир діє як жіночий, другий на Метеора після монастиря Святого Стефана.

   Про походження назви монастиря достеменно нічого не відомо. Вірогідно, вона устворилась від імені засновника чи місцевості його походження. Друга версія приписує заснування монастиря у 1388 році монахам Нікодиму та Венедикту. Неможливо встановити, що було причиною, та монастир все ж припинив своє життя. І справжніми фундаторами вважають братів Максима та Йосафа з Янін, яким надало скелю Русана у розпорядження єпископство Стагон у 1527 році. 

   За третьою ж версією, храм побудований 1530 року, тобто все одно — після того, як на скелі Русану оселились брати.

       

   Далі рухаємось в напрямку монастирів Варлаам та Мегала Метеора. А по дорозі фотографуємо навколишні краєвиди.

                

Відео: Метеори 2

Відео: Метеори 3

   З дороги відкривається вид на монастир Святого Варлаама. Вважають, що назву монастир отримав від імені монаха Варлаама, першого поселенця, який піднявся на скелю, в першій половині 14-го століття і збудував маленький храм, присвячений Трьом ієрархам. Також відомо, що монах Варлаам був сучасником Святого Афанасія Метеорського, який заснував монастир Мегала Метеора.

   Проте справжніми творцями монастиря вважають братів Нектарія і Феофана Апсара, що оселились на Метеорі 1510 р. 

   

Відео: Метеори 4

   Рядом знаходиться монастир Мегала Метеора. Це найбільший і найдавніший православний монастир серед метеорських, заснований з початком 14 століття монахом Афанасієм на одній із скель Фессалії.

   До вершини скелі ведуть 154 сходинки. Перші будівлі, які зустрічаються на шляху — це замок із балконом та колишній монастирський склад. Нещодавно у приміщенні складу відкрито фольклорний музей, де зібрано давні знаряддя та посудобителі. Трохи вище від фольклорного музею знаходиться Собор. Також поблизу знаходиться вівтар та лікарня, що розташована навпроти нього. По правий бік від Собору знаходяться дві каплиці.

    Мегала Метеора являє собою комплекс будівель післявізантійського періоду, що понині залишились неушкодженими і створюють повноцінну картину побуту давнього монастиря.

   Завтрашній день ми розпочнемо саме з оглядин цього монастиря.

 

Відео: Метеори 5

   Далі направляємось до монастиря Святої Трійці. Це чоловічий православний монастир на одній зі скель Фессалії. Не існує достовірних свідчень про дату заснування обителі. Один з непідтверджених переказів свідчить, що монастир був заснований монахом Дометієм 1438 року. Проте існує історична згадка про монастир Святої Трійці разом із монастирем Великий Метеор, датована 1362 роком. Достеменно відомо, що зведення собору відбулось 1476 року, на це вказує напис на південному фасаді храму.

   

   Швидко темніє. Залишився останній монастир – Святого Стефана. Це жіночий православний монастир.

   Монастир був заснований у 14 столітті, проте сама скеля стала заселеною у 12 столітті. Творцем обителі вважається нащадок родини Кадакузінос ченець Антоній. Реставратором давнього собору монастиря в середині 16 століття, а відтак і другим творцем, був монах Філофей. У цей же період приблизно 1545 року патріарх Єремій І оголосив монастир патріархальним та незалежним — цей привілей діяв понад 200 років. Наприкінці 18 століття був побудований новий собор, присвячений Святому Харалампію, який ще з 17 століття вважавс другим покровителем (після Святого Стефана) обителі.

   Сьогодні Монастир Святого Стефана єдиний серед метеорських має сучасну під'їзну дорогу та кам'яний мост, розташовані на одній висоті зі скелею.

  

Відео: Метеори 6

   Задачу мінімум зробили. Проїхали по всім монастирям і зробили фото. Наступного дня підемо на екскурсії. А тепер повертаємось до готелю.

   Гарний невеликий готель. На першому поверсі таверна. Дуже багато туристів-відпочивальників. Нам запропонували відвідати місцеву кухню. Ми з радістю погодились. Замовляли страви грецької кухні і рибу. А також вино. Як я вже вище писав, власницею готелю є бувша росіянка. Дуже доброзичлива жінка. Вона нам запропонувала домашнє біле вино. Класне вино. Коли вже відвідувачів стало дуже мало, хазяйка готелю підсіла до нас, хотіла дуже поспілкуватись. В неї був дуже сильний російський акцент. Як виявилось, її мати виїхала до Греції дуже давно. Там вона вийшла заміж за грека, з яким у них цей готель. Казала, що дуже хоче знов побачити свою батьківщину – Пітер, в якому не була вже 17 років. Тоді стало зрозумілим, що з нею можна спілкуватись. Сиділи до пізньої ночі, розмовляли на різноманітні теми.

   Мене завжди цікавлять питання ведення бізнесу. Хотілося ще від неї взнати відношення греків до ЄС. Перше, що спитав – це дороги. Дороги будуються за гроші  Євросоюзу. Коли ЄС почав «вливати» кошти в економіку країни, дуже піднялись на все ціни. Піднялись податки. Тепер стало зрозуміло, чому Греція не є дешевою. Кредити потрібно віддавати, а повертаються вони через підняття цін, тарифів та податків. Той самий шлях буде проходити і наша країна. Іншого шляху не буде. Якщо нам потрібні дороги, за якими буде підтягуватись вся інфраструктура, без кредитів – ніяк. А повернення кредитів – це удорожчання життя, підвищення податків. В принципі, нічого нового. Далі мені стало цікаво, чому  так «туго» з великими супермаркетами. І от тут нас здивували відповіддю.

   Коли Грецію прийняли в ЄС, почалась експансія європейських торгівельних мереж (рітейла) на ринок Греції. Ми сспочатку шукали Ашан, але по Греції ніякої згадки про нього нема. Були тільки Lidl та Carrefour. І от нам розповідають, що Ашан не впустили на ринок країни. А мережам Lidl та Carrefour греки зробили бойкот. Вони перестали купувати будь-що в цих мережах. І першим «впав» Carrefour. Вони збанкрутіли. Спочатку об’єдналися з місцевою мережею (Carrefour Marinopoulos), а потім остаточно продали свій бізнес. Зараз ці магазини працюють під брендом Sklavenitis.

   А з Lidl ситуація ще цікавіша. Греки купували все тільки в своїх магазинах, у місцевих. Причина? Кажуть, що ЄС вбила місцеву промисловість, сільське господарство. Lidl продавав в своїх магазинах продукцію тільки своїх виробників. І коли над ними замайоріло збанкрутіння, вони погодились продавати до 50% товарів місцевих виробників. І все одно, місцеві стараються нічого не купувати в цих мережах. Власниця готелю наводить такий приклад. Для своїх потреб, для кухні, вони всі продукти (рибу, м’ясо, молоко, сири, йогурти, ковбаси і т.д.) купують у своїх виробників. Вино купують тільки домашнє. Отак вони воюють з експансією іноземного рітейла.

   Мені стало цікаво, чому майже все бронювання житла відбувається через Вooking і занадто мало через Airbnb. Відповідь: їхня податкова полює за тими, хто здає житло через цей ресурс. Потрібно купувати щось на аналог ліцензії. Раніше люди викручувались, казали, що не займаються бізнесом, а просто віддають родичам або знайомим на вихідні пожити в своїх помешканнях на час своєї відсутності. Але зараз такі "відмазки" вже не працюють. Тому, вони або офіційно працюють з Вooking, або  з задоволенням користуються «сарафанным радио».

   Питаю, чи стало краще з приходом ЄС? Для туристичного бізнесу – так. Її бізнес став працювати цілий рік. Навіть взимку. Для багатьох галузей економіки наступила смерть.

   Податківці – такі самі, як і наші (це ми зробили такий висновок). Податки нараховують зі стелі. Беруть середні показники галузі в цьому регіоні і нараховують тобі податок. Сплачувати потрібно на рік вперед. І твої проблеми, працюєш чи ні. Схоже на те, що їхні митарі та наші працюють за загальною програмою "обмін досвідом". crying 

   Отак і закінчився ще один день. День, який був насичений цікавими подіями.

День 7

Кастракі (Метеори) – Делфи - Афіни

Сьогодні ми плануємо подивитись мінімум 3 монастиря, потім дивимось Делфи і робимо переїзд в Афіни. В Афінах будемо 2 ночі.

   Ми жили в готелі прямо під скелями. Фото з балкону.

  

   Власниця готелю нам порадила починати огляд з монастиря Мегала Метеора. Потім Варлаам. А далі вже як вирішимо. Монастирі починають працювати з 9-ї години. Ми замовили собі сніданок, каву. І тут власниця готелю презентує нам пляшку грецького вина. Дуже ми їй сподобались. А може, нарешті, було с ким просто поспілкуватись. Прощаємося як давні друзі. Реально нам сподобалось в цьому готелі. Гарна кухня, гарне відношення до всіх відпочивальників. Отже, в дорогу.

   Під’їжджаємо до місця парковки і що ми бачимо? Поставити авто немає де. Все зайнято. А на годиннику ще немає і 9-ї години. Розумію, що чекати когось, поки від’їдуть – нереально. Ще ніхто навіть не зайшов в монастир. Дружина йде купувати квитки та займати чергу, а я їду в зворотньому напрямку і шукаю місце парковки. Прийшлось доїхати до монастиря Варлаам. Там знайшов місце. Ну, це й не погано. Трохи пішки вверх, потім пішки вниз.

   Черга доволі велика. Став підніматись по сходах наверх, а мене не пропускають, щось лаються. Прийшлося штовхатись та пробиратись до дружини. Це я зробив фото вже зверху.

   Далі вже дивимось сам монастир.

  

   Вид з оглядового майданчика вниз, в долину.

  

   Ущелина біля скелі, на якій стоїть монастир.

       

   Фотографувати багато чого не можна. Більше ходили і дивились. Все. Йдемо до наступного монастиря. Вже коли вийшли, сфотографував чергу в монастир.

   Наступний монастир – Святого Варлаама. Тут ще звисають мотузки. Кажуть, що до сих пір піднімають їжу мотузками. Не бачив, все може бути.

  

   Тут також багато чого заборонено знімати, то ми ходили і дивились.

           

   Якийсь майстер робив реставрацію стелі.

  

   Зранку сонце зовсім по іншому світе, ніж увечері. І фотографії стають ще красивіші. Тому фотографуємо вдруге.

      

   Останній монастир, який ми вирішили подивитись – Святого Стефана.

          

   Вид на Кастракі зверху.

  

   На годиннику – майже 13-а година. Планували максимум до цього часу. І ось тут ми попадаємо в корку. Такий варіант передбачував, тому став так, щоб мене не заблокували. Але все заблокували туристичні автобуси. Як ми зрозуміли, ближче до обіду підтягуються всі екскурсії з різних міст. Великі автобуси загородили всі стоянки і дорогу. А вона доволі вузька. І от в цей момент один з автобусів починає вирулювати. Ми «падаємо йому на хвіст» і за ним виїжджаємо на свободу. Далі тримаємо курс на Делфи.

   Делфи – це давньогрецьке місто біля підніжжя гори Парнас в південно-західній Фокиді. Великий релігійний центр з храмом і оракулом бога Аполлона. У 7-6 віках до н. е. Делфи виконували роль загальногрецькго святилища. З початку 6 ст. до н. е. в Делфи відбувалися загальногрецькі Піфійські ігри.

   Піфійські ігри, що відбувалися в Дельфах один раз на чотири роки, залучали для спортивних змагань спортсменів з усього грецького світу. Організовані в 6-му столітті до н.е. в честь Аполлона, спочатку вони присвячувалися музиці і поезії, але незабаром, були додані і спортивні змагання. Найвідомішими були великі гонки колісниць, що відбувалися на стадіоні, який так само можна побачити в Дельфах. Переможець Піфійських ігор отримував лавровий вінок з міста Темпе Фессалії, де Аполлон підібрав лавровий лист по дорозі на Дельфи.

   На час ігор в Греції встановлювалося священне перемир'я. В цей час в Делфи стікалися паломники і торговці, відбувався обмін товарами, новинами. У Делфи скупчувалися численні дари - посвячення Аполлону і величезні скарби, які перебували під захистом Дельфійської Амфіктіонії, завдяки яким Делфи став великим центром кредитно-позичкових операцій. З кінця 5 віку до н. е. роль Делф почала слабшати. У 80-і роки 1 століття до н. е. Делфи були розграбовані фракійськими і племенами. В кінці 1 ст. н. е. храм в Делфах був відновлений. Нині Делфи - невеликий населений пункт.

   Спочатку була дорога як дорога. На досить великому відрізку оливкові гаї.

   

   Далі дорога проходить через гори на доволі високій позначці над рівнем моря. Вуха заклало, як працює двигун – не чути, витрати палива різко зросли. Зросли до такої межі, що в мене щось смикнуло всередині. Я вже почав думати, що заправився поганим паливом. Річ у тім, що в Греції, особливо в сільській місцевості та невеликих містечках, більша частина заправок – це сімейний бізнес. Настільки сімейний, що коли під’їжджаєш до такої заправки, яка зазвичай складається з однієї колонки, стає моторошно. Враження таке, що це колонка часів далекого СРСР. Ми вже про таке забули. І от заливаєш ти паливо на такій заправці і гадаєш, доїдеш чи ні.  І такі заправки можуть бути ледь не в городі біля хати. Але, потім ми все це зрозуміли, особливо, після того, як в Вурвуру та в Кастракі довго спілкувались з греками і вони нам розповідали, що малого бізнесу в них ще дуже багато. А паливо в них всюди нормальної якості.

   Отже, ми їдемо горами на висоті до 1500 метрів і витрати пального з 7,8 стрибнули до майже 12,0 л. Стало якось не по собі. Умом розумію, що це така дорога, але сумніви не полишають. В цей день за кермом була дружина. Їй було страшно їхати такою дорогою. Справа – прірва, зліва – скелі. Одні серпантини. На одному з відрізків був серпантин з розворотом на 270 градусів на доволі малому відрізку. Перший раз таке бачу. Страшно стало навіть мені. Отак і їхали.

   

   Нарешті заїхали в місто. Невеличке місто. Знаходимо оглядовий майданчик.

     

   Є два варіанти відвідування цього комплекса: 1) дивитись тільки древнє місто; 2) дивитись древнє місто та археологічний музей. Якщо ви віддаєте перевагу 1-му варіанту, краще зупинятись тут, біля центрального входу в древнє місто – 38.481659, 22.503037. Якщо вирішите відвідати і музей (і це буде дуже правильне рішення), то можете залишати авто або в вище вказаному місці, або біля музею – 38.480135, 22.500035. Ціна на квиток включає і відвідування музею, і древнього міста. Нічого не втрачаєте в фінансах. Але ми не встигали, тому в музей не пішли.

   Невеликий відступ стосовно музеїв. Музеї присутні майже скрізь. Все, що цінне знаходиться при розкопках, виставляється в музеях, які знаходяться завжди рядом. Ціни на квитки майже завжди включають відвідування музеїв. Кожен приймає рішення, як йому бути.

   Заходимо на територію комплекса. Для того, щоб відвідувачи не заходили на заборонену територію, все огороджене мотузками або ланцюжками. Додатково, по периметру та в спеціальних містах, стоять сек’юріті,  які при порушеннях свистять.

   Древнє місто весь час підіймається в гору. І самою верхньою точкою є стадіон. Починаємо свою екскурсію. 

   Спочатку йдуть розвалини древнього міста.

       

   Потім ми бачимо останки Treasury of Athens (казначейство Афін). Майже скрізь біля розвалин присутні зображення, як виглядали, або могли виглядати, споруди в ті часи.

 

   Далі ми бачимо залишки Stoa of Athenians. Це якась будівля, яка була присвячена афінянам після персидських війн.

 

   Підходимо до розвалин храму Аполлона. В 1987 році внесений до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Нині від стародавнього храму залишилися лише фундамент і кілька колон. Проте, вони велично підносяться над іншими стародавніми руїнами, розташованими вниз по схилу. Вони складаються з пористого вапняку - м'якого матеріалу, яке сприяло розпаду. Фундамент і малюнки, які збереглися, дають уявлення про те, де спочатку стояли 38 колон і статуї, що підтримують великий класичний фриз і фронтон.

         

   Театр Аполлона в Дельфах - це частково зберігшийся античний пам'ятник, який дуже гармонійно поєднуються з гірським рельєфом місцевості. Театр був побудований на священній ділянці недалеко від храму Аполлона.

  

   На фото, на якому відкривається вид на театр зверху, видно, як високо ми забралися. Наше авто десь дуже далеко внизу.

   І в довершення всього побаченого добираємось до древнього стадіону.

 

Відео: Делфі - стадіон

   На цьому оглядини древнього міста завершені. В музей ми не вспіваємо, бо нам ще довго їхати до Афін.

   По дорозі проїжджаємо містечко Арахова (Arachova). Не можемо збагнути, що тут такого, що ми пропустили? Дуже багато машин, людей. Всі ресторанчики забиті, в магазинах повно людей. Дуже цікаво. Як кажуть, google в допомогу. Заходимо і відшукуємо таку цікаву інформацію про це містечко. Поруч з Араховою розташовані сучасні лижні споруди на горі Парнас, які користуються популярністю у відвідувачів. Виявляється, взимку афіняни їздить сюди кататися на лижах. Ви уявляєте собі – Афіни і лижі? Я не можу уявити. Але ж зараз літо, за бортом +40. Які лижі? Читаємо далі. Арахова славиться своїм чорним вином, його «бруківкою», барвистим текстилем, килимами та  ремеслами і виробами з гравюри. Одним словом, моя думка, зуміли скористатися близькістю Делф та лижних трас і заманили туриста. Браво!!! А містечко, до речі, досить таки привабливе.

   Це було останнє місце «цивілізації». Далі ми поступово починаємо «зниження». Дорога йде весь час вниз. По дорозі місцями попадаються заправки на 1-2 колонки. Але вони всі закриті, частково розтрощені. І от на одній з ділянок, ще були гори, ми зупиняємось на стоянці. Я вже не пам’ятаю, чого ми зупинились. Щось дивились в навігаторі. З машини не виходили. Там раніше були якісь магазинчики, кафешки і заправка. Зараз все закрите, щось розтрощене. Але прапори майоріють. Для кого, не зрозуміло. Одним словом, людей нікого немає. І от я щось дивлюсь в навігаторі, а боковим зором в водійське дзеркало бачу, якийсь дядько стоїть позаду авто. Стоїть і стоїть. Думаю, може щось трапилось, може якийсь охоронець. Незрозуміло, хто він і що хоче. Відкриваю двері, а він питає «Coffee»? Ми впадаємо в ступор. Яка кава в цьому гадюшнику? Але в дядька такий вид. Видно, що дуже бідно живе. Але ми не можемо збагнути, хто він? Якщо пропонує каву, то не охоронець. Невже власник одного з цих кафе? Для розуміння, які там будівлі. Для цього потрібно повернутися в часи СРСР, коли були металеві пункти з прийому склотари. Один в один. Тільки зі скляними вітринами. Ми дуже любимо каву, можна сказати, кавомани. Але в той момент не дуже й хотілося. Але щось в душі йокнуло. Стало шкода цього дядька. Ми, мабуть, звалились йому з неба. Вирішили випити кави. Присіли за стіл. Ну думаємо, зараз шмурдячка скуштуємо. Він так довго його готовив. Я зазирнув всередину кафе. Самий натуральний совок. Радянська столова. Але апарат для кофе гарний. Це було дивно. І от нам приносить власник цього закладу каву. Ви знаєте, з такою обережністю навіть офіціанту не подають. А я ка гарна кава!!! Ми збентежені. Не розуміємо, що він тут заробляє? Людей немає, все в такому занедбаному стані і така гарна кава. Мабуть, колись все працювало, а потім потік транзитних туристів вичерпався. І можливо, такі як ми «гості з неба», це єдиний заробіток у цієї людини. Реально, стало дуже жалко цього чолов'ягу. Може він ще має надію, що все наладиться, але ми розуміємо, що для нього це крах. Там нема і не буде людей. Це ми зрозуміли трохи пізніше. А поки випили по філіжанці кави і збираємось їхати. А він  такими очима на нас дивиться і каже, може ще по одній? Блін… Мабуть, ще не все людяне в нас вмерло і ми погоджуємось випити ще по одній чашці кави. І знову нам дуже довго та педантично готують каву. Випили. Попросили розрахунок. Здивувались, що ціни нижче, чим завжди. Залишили йому по чеку та ще кілька євро і поїхали.

   Вже зовсім з’їхали з гір, витрати палива майже вернулись до норми, все супер. До Афін не так вже й далеко. І от ми їдемо по місцевості, де все більше та більше зустрічаються покинуті сільськогосподарські будівлі (мабуть якісь ферми) та промислові будівлі (різні промзони). Після нашестя туристів, заможних населених пунктів ми опинились в місцевості, де відсутнє життя. Багато чого покинуто. Аналізуємо ситуацію і приходимо до висновку, що колись це були райони, де було розвинене сільське господарство та якась промисловість. А потім країна опинилась в ЄС і ці галузі економіки «вмерли». Це те, про що нам розповідали греки. Саме з цього греки так вороже налаштовані проти ЄС. Все це дуже схоже з нашими померлими колгоспами і багатьма підприємствами, які не змогли вписатись в нові правила економіки. І саме тому так багато ми бачили покинутих малих заправок, кафешек та магазинчиків. І така картина була до виїзду на автобан до Афін.

    З’їжджаємо з автобана і вже в передмісті Афін. Зверніть увага на кількість смуг на в’їзд/виїзд (приблизно 2:00 хвилина відео).

Відео: В'їзд в Афіни

   Ще трохи і ми на місці. Нас чекають. Як і домовлялись, автомобіль прямо під під’їздом, місце заброньоване. В Афінах ми завтра цілий день.

День 8

Афіни

   Цей день ми повністю присвячуємо оглядинам Афін. Маємо надію, що все встигнемо. Коли бронювали житло, зупинились на цьому варіанті, бо пропозиція ціна/якість, точніше, ціна/місце розташування, нам найбільше сподобалось. Ми проживали в районі Каллітея, який був в пішій доступності від центру древнього міста.

   Прямуємо до Акрополя. Відразу зазначу, що з урахуванням того, що ми постійно підіймались в гору, через 15 хвилин ми були вже біля каси і стали в чергу за квитками.

   А поки йдемо вулицями міста. І в око впадає така картина: перші поверхи будівель, найдорожчі квадратні бізнес метри. Є гарні магазини, якісь офіси і поруч з ними покинуті, розбиті об’єкти нерухомості. Думали, що це ми в якомусь не правильному районі міста зупинились. Ні, така картина присутня сьогодні для всіх Афін. До речі, таку картину бачили і в Салоніках.  Згадали наші бесіди з греками, коли вони казали, що криза 2008 року дуже боляче вдарила по країні і дуже багато бізнесу припинило своє існування. А багато хто досих пір тяжко виходять з цього стану. І підтвердження цього ми побачили.

   

   Але, в основному, більше нормальних будинків.

 

   Зразу скажу, що Афіни – це невеликі будівлі. І коли дивишся на місто зверху – всі будинки білого кольору.

   Ми вже біля каси. Черга доволі велика. Каси, через які ми знаходили, знаходяться тут: 37.969646, 23.729045.

   Ціна на квитки. Є два варіанти ціни – базова та повна (це я так обізвав). Для того щоб зайти на територію, все одно будете купувати квиток. Це щоб піднятись на Акрополь. А от далі, якщо буде бахання відвідувати пам’ятки архітектури, прийдеться окремо платити за кожен вхід. Або можна купити квиток («все включено») і ходити все дивитись. Ми так і зробили.

   Мої поради. Якщо будете в Афінах влітку, обов’язково беріть з собою кепки, панамки і воду. В Афінах дуже жарко. Ми забули свої кепки і в мене голова згоріла. Дуже жарко і сонце дуже сильно пече.

   Знизу відкривається така картина.

   Заходимо на територію.

  

   Спочатку прямуємо мимо театру Діоніса.

     

   Одеон Ірода Аттичного був споруджений на південному схилі Акрополя близько 161 р. н.е. Іродом Аттичним на згадку про його померлу дружину. Одеон має форму амфітеатру на 5 000 місць із триповерховою кам'яною стіною. До нашого часу в ньому збереглося майже все від прадавніх часів.

  

   Далі вже підіймаємось на Акрополь. Одразу проходимо скрізь Пропілеї (Propylaea) - парадний вхід, проїзд, утворений портиками та колонадами, розташованими симетрично відносно осі руху.

 

   Парфенон  — головний храм Афінського Акрополя, присвячений богині АфініПарфенос, покровительці міста та всієї Аттики; визначна пам'ятка давньогрецького мистецтва.

Був зведений до 438 року до н. е. за 10 років. Зазнав руйнування 1687 року під час облоги Акрополя венеціанцямиперіоду війни з турками. 

   Парфенон побудовано на найвищому пункті Афінського Акрополя, на місці давнього святилища, закладеного ще до навали персів, імовірно, в добу правління Пісістрата. Він слугував храмом ще давнішого палацу мікенського періоду і в історіографії отримав назву гекатомпедона. 

    

   З Акрополя відкривається вид на все місто. Афіни настільки великі, що прийшлось знімати відео з 4-х частин. Вид дуже красивий.

         

Відео: Афіни Акрополь 1

Відео: Афіни Акрополь 2

Відео: Афіни Акрополь 3

Відео: Афіни Акрополь 4

 

  Ерехтейон  — пам'ятка давньогрецької архітектури (421—406 до н. е.), храм на місці суперечки Афіни та Посейдона-Ерехтея на Акрополі в Афінах за право володіти Аттикою. Він має унікальний для грецької архітектури асиметричний план.

 

   Храм Ніки Аптерос — давньогрецький храм ансамблю Афінського акрополя, який примикав до південно-західного крила Пропілей. Споруджувався храм в період 427—421 років до н. е. Його присвятили богині Афіні Ніці Аптерос — Афіні Переможиці Безкрилій. Храм звели на тому самому місці, де в мікенську добу існувала захисна вежа Акрополя.

 

   Все побачили. Сподобалось. Тепер направляємось до інших пам’яток архітектури. І починаємо з гори Ареопагу (Areopagus Hill) – 37.972379, 23.723218.

   Ареопаг  — вищий судовий і урядовий контролюючий орган Стародавніх Афін. Спершу Ареопаг — рада знаті, згодом Ареопаг складався з службових осіб — архонтів, його довічних членів. Особливо зросла роль Ареопагу в період перед реформою Солона.

   Назва походить від кам'янистого пагорбу Ареса, що знаходився недалеко від Парфенону і де проходили засідання архонтів. За легендою вперше на цьому місці Посейдон звернувся до суду з 12 олімпійських богів звинувативши Ареса у вбивстві свого сина Галлірофія.

   З нього Акрополь відкривається зовсім по іншому.

 

   Вид на місто з Ареопагу. Внизу – афінська агора. Туди будемо прямувати.

   Спочатку прямуємо до башти вітрів та римської агори (37.974432, 23.725440). Башта вітрів — восьмикутна годинникова вежа із пентелійського мармуру римської агори в Афінах. Механізм поєднував у собі одночасно сонячний годинник, водяний годинник та флюгер і був побудований давньогрецьким астрономом Андроніком із Кіроса близько 50 до н. е. Башта вітрів, висотою 12 та діаметром 8 м. Значна висота пояснюється необхідністю розгледіти годинник на башті з будь-якого куточка агори. Тож, її по праву можна вважати першою годинниковою вежею.

   Під фризом облаштовано 8 сонячних годинників та зображено вісім богів вітру, що чітко відповідають 8 основним та проміжним напрямкам вітру.

   Римська агора представляла собою величезну прямокутну площу, оточену з чотирьох сторін колонадою, за якої розміщувалися магазини і складські приміщення. Центральний вхід відомий як ворота Афіни Архегетіс розташовувався на західній стороні агори, був також вхід на східній стороні - східні пропілеї. Поруч зі східним входом в 1-му столітті н.е. був побудований адміністративний центр агори Агораномейон і так званий Веспасійон (громадський туалет).

   Римська агора була розкопана археологами в 20-м столітті. На жаль, велика частина цієї стародавньої споруди не збереглася до наших днів.

      

   Бібліотека Адріана (37.975546, 23.725799) — бібліотека, заснована 132 року римським імператором Адріаном, що розташовувалася з північного боку Акрополя.

   Будівля була споруджена в типовому стилі Римського Форуму. Вона мала один вхід з пропілеями коринфського ордеру. Внутрішній дворик був оточений колонами, посередині розташовувався декоративний басейн овальної форми. Сама бібліотека була у східній частині споруди. Там зберігалися численні папірусні сувої. У прилеглих кімнатах було облаштовано своєрідні читальні кабінети, у кутках бібліотеки були читальні зали.

   Бібліотека зазнала серйозних пошкоджень під час вторгнення герулів 267 року й була відновлена за префекта Геркулія в 407–412 роках. За часи панування Візантії на місті бібліотеки було споруджено три церкви, руїни яких дійшли до нашого часу.

     

   Стоа Аттала (Stoa of Attalos) - критий перехід афінської Агори (37.974778, 23.724026). Він був побудований і названий на честь короля Атталоса II з Пергама, що правив між 159 р до н.е. і 138 р. до н.е. Стоа ідентифікується як подарунок місту Афіни за освіту, яке Атталос отримав там.

  

   Церква всятих апостолів (37.974043, 23.723799), також відома як Святі Апостоли Солакіса, або Агії Апостолі — візантійська церква, зведена у 10 столітті на південно-східній околиці сучасного району давньої агори в Афінах і є одним з найдавніших християнських храмів Афін.

   Церква Святих Апостолів має виняткове значення як єдина пам'ятка Афінської агори, яка збереглась повністю в своєму первозданному вигляді (окрім храму Гефеста, який піддавався кільком пожежам). Також це був перший храм середнього візантійського періоду в Афінах, який ознаменував собою початок, так званого, «афінського типу», для якого характерне влучне поєднання чотири-опорності із хрестово-купольною формою храму.

 

   Афінська агора (37.974483, 23.722284) — найбільш широко відома та найдавніша із збережених правдавніх агор, розташована біля підніжжя пагорба Афінського акрополя. До реформи Пісістрата у 6 ст. до н. е. цей куток Стародавніх Афін був зайнятий приватною забудовою, дебільшого житловою. Проте за наказом тирана усі помешкання були ліквідовані, криниці закриті, а місцевість перетворена на центр Афінської демократії. Крім того він наказав побудувати дренажі, фонтан та храм олімпійських богів. Пізніше Кімон також сприяв розбудові агори. У 5 ст. до н. е. були побудовані храми Гефеста, Зевса та Аполлона.

     

   Храм Гефеста, також Гефестейон (37.975583, 23.721110) — периптеричний храм, побудований у доричному стилі на пагорбі Агорайос на північний захід від Афінської агори. Храм Гефеста є найкраще збереженим серед усіх давньогрецьких культових споруд. За свою багатовікову історію храм навіть служив Храмом Св. Георгія Акаматіса грецької православної церкви у період з 7 ст. до 1834 р.

  

   Афінська національна обсерваторія — науково-дослідна установа в Афінах, а також пам'ятка архітектури, одна з багатьох туристичних атракцій в історичному центрі міста. Останні два роки в будівлі обсерваторії розміщується також Афінський музей геоастрофізики, експонати якого представляють історії спостереження дослідників за зірками, планетами і земною атмосферою від 19 століття до початку 20-го століття в Аттиці.

   

Далі направляємось до арки Адріана (37.970206, 23.731981) - триумфальна арка в Афінах на сучасному проспекті Амалії. Побудована 131 р. на честь приїзду римського імператора Адріана, відомого своїм філеллінізмом, на давній дорозі, що вела від прадавнього міста — Плаки — на схід до комплексу нового міста, який серед інших споруд включав Храм Зевса Олімпійського. Побудовано арку із білого пентелійського мармуру, який також використовувався під час зведення Парфенону, стадіону Панатінаїкос та багатьох інших споруд в Афінах, хоча якість матеріалу могла значно відрізнятись. Так для арки використано мармур нижчої якості. При цьому унікальність арки полягає в тому, що її висічено із суцільного мармуру без цементу чи будь-яких інших будівельних сумішей. Окремі частини скріплювались скобами особливої конструкції.

 

   Храм Зевса Олімпійського (37.969863, 23.734109), або Олімпейон — найбільший храм Стародавньої Греції, своїми розмірами перевершив Парфенон, був також найбільшою спорудою Пелопоннесу. У первісному вигляді мав 104 колони заввишки 17 м, з них донині збереглись лише 15.

  

   Панатінаїкос (37.969504, 23.740105) — унікальний, єдиний у світі стадіон, побудований із білого мармуру в Афінах.  На ньому, за ініціативою Евангеліса Заппаса, в 1896 р. було проведено перші в сучасній історії Олімпійські ігри.

   

Відео: Афіни стадіон Панатінаікос

   Зміна варти біля будівлі парламенту на майдані Конституції (37.975434, 23.735978) – це те, що варто побачити. Це якась вистава у виконанні гвардійців.

  

Відео: Афіни зміна караулу

   З того, що ми запланували, залишилось піднятись на гору Лікавітос (Вовчу гору) та відвідати порт Пірей. Ми розуміємо, що на Лікавітос вже пішки не дійдемо. Реально втомились. От прямо рядом з будівлею парламента сіли біля кущів на бруківку і сидимо. Їхати в Пірей потрібно тільки на таксі або міським транспортом. Тоді вирішуємо, що добираємось до нашого житла автобусом (пішки вже нема сил), приходимо в себе, сідаємо на свою машину і їдемо в Пірей. Потім їдемо на Лікавітос і вже звідти – до житла. Так і зробили.

   Ми заїхали прямо в порт (37.944707, 23.640189), тут можна спокійно стати автомобілем. Порт Пірей – це справжній мурашник. Маю на увазі морські суда. Одні заходять, інші відходять. Дуже багато паромів, які курсують на Італію та на острови.

        

   На Лікавітосі є паркінг (37.983918, 23.745831). Планували там залишити авто і вже пішки піднятись на вершину з оглядовим майданчиком (37.981831, 23.743171). Але, дорога була перекрита поліцією. Прийшлось серед житлових будинків шукати місце для парковки і йти наверх пішки. На вершині відкривається вид на Афіни. Це найвища точка Афін. В принципі, фото майже такі самі, як з Акрополя.

   

   На цьому наша культурна програма з оглядин Афін завершилась. Що сказати за Афіни? Дуже сподобалось. Було дуже спекотно, дуже втомились за цілий день. Але все супер!!!  

День 9

Афіни - Коринф - Мікени - Ареополі (печери Дірос) - Захаро

   Покидаємо Афіни. Все побачене ще потрібно переварити. Цей день – святковий, день незалежності України. Відмічати будемо вже ввечері на Середземному морі. А до того моменту нам потрібно проїхати приблизно 500 км та подивитись багато чого.

   Спочатку ми відвідуємо Carrefour (38.036658, 23.795679) на виїзді з Афін. Цей магазин на карті ще був позначений як Carrefour, а по факту на магазині вже реклама Sklavenitis грецькою мовою( тут чомусь блокуються назви грецькою, мабуть програма не сприймає цю мову). Це великий торгівельний центр з безкоштовним підземним паркінгом. Магазин дуже сподобався своїми цінами. Все класно. Рекомендую.

   Їдемо далі. Першим нашим пунктом призначення буде старовинне місто Коринф, а якщо точніше, наша мета – Коринфський канал. Це найкоротший європейський канал довжиною 6,3 км, що з'єднує Іонічне й Егейське моря. Проритий через Істмійський перешийок, що відділяє півострів Пелопоннес від материка. Ширина каналу - 24 м, глибина 8 м. Стіни каналу природного походження, головним чином з вапняку, висота стін досягає 75 м. Через канал перекинуто три мости. Додатково з обох боків каналу функціонують вантажні мости.

   Перші спроби побудови каналу були ще в 7 в. до н.е. потім на протязі багатьох століть це питання з різними успіхами піднімались, поки нарешті уже в наш час цей канал не побудували. На сьогодні він вже не є економічно цікавим, так як його ширина не дозволяє проходити великим кораблям. Зараз він більше використовується для організації туристичних оглядин на маленьких судах. Також там діє один з найбільших в Європі центрів з екстримальних стрибків, так звана «тарзанка».

       

Відео: Коринфський канал 1

Відео: Коринфський канал 2

Відео: Коринфський канал 3

Відео: Коринфський канал 4

 

  Далі прямуємо в старе місто. Ми зразу вирішили, що особливо дивитись нічого не будемо. Надивились всього в Афінах. Краєм ока дивимся і їдемо далі. Так і вийшло. Тим паче, ціни на квитки доволі високі, все, що можна, сфотографували через паркан. Якщо кого зацікавить, ось координати парковки – 37.907595, 22.880180.

   Трохи фотографій старого Коринфа.

 

   

   Далі, на горі, якась фортеця.

  

   Наступна наша зупинка – Мікени (37.730289, 22.754281). Мікени  — це давньогрецьке місто в північній частині Арголіди, на півострові Пелопонес, південна Греція. Мікени розташовувалися на скелястому хребті, нависаючи зі сходу над проходом, яким можна було потрапити з Пелопоннесу на північ Греції. Місто відігравало важливу роль у доісторичну епоху.

   За легендами, який Гомер озвучив в «Одіссеї» і «Іліаді», Мікени заснував Персей, убивця Медузи Горгони. Після риси типових для міфології Греції братовбивчих воєн до влади в місті прийшов Агамемнон, син ватажка ахейців у війні з Троєю. Його влада була недовгою, проте місто стало справжнім центром Греції. Мікени зачахнули лише до класичного періоду. У цей час вони потрапили під владу Аргоса, а вже за Олександра Македонського стали просто руїнами.

   Зараз ЮНЕСКО внесло руїни Мікен до Списку Всесвітньої спадщини. Розкопки на території міста тривають уже сотню років, однак щороку археологи відкривають щось нове.

   Ворота лева – головна пам’ятка Мікен. Вони являють собою монолітні блоки, які прикрашені рельєфним малюнком у вигляді левиць, що стоять перед вівтарем. Сенс зображення до сих пір не відгаданий.

  

   Зразу біля входу так зване перше коло.

  

   На вершині гори знаходиться археологічний майданчик.

     

Відео: Мікени 1

Відео: Мікени 2

 

  З протилежної сторони можна вийти та пройти до музею.

   Мікенський Акрополь. Тут захоронені такі люди, як Клітеменестра - дружина командира троянської експедиції, та Егісф - вбивця батька Агамемнона. Більш вражаюча споруда - кругла кам'яна споруда, що використовується як святилище або гробниця. Вона відома як «гробниця Агамемнона» або «казначейство Атрея». Вхід в цю споруду було побудовано абсолютно без будь-якого сполучного розчину. Вхід веде в коридор, довжина якого 15 метрів, який поступово переходить в зал, перекритий двома плитами з каменю. Довжина однієї з них - 9 метрів, а вага - 118 тонн.

   ***На жаль, ці фотографії були зроблені смартфоном. і при завантаженні вони розташовуються під кутом в 90 градусів. Тому я все видалив.***

   Ви знаєте, Мікени сподобались. Спочатку я був проти Мікен, але після оглядин не пожалкував, що туди поїхали.

   Далі їдемо до містечка Ареополі, а точніше, до печери Дірос (36.638440, 22.381199). Ця печера відома тим, що там протікає підземна річка і екскурсія по ній відбувається на човнах.

   Під’їхали на паркувальний майданчик. Бухта в Середземному морі. Дуже красиво.

  

   Вздовж берега йде бетонна стежка. Питаємо, як пройти до печери. Всі показують в цьому напрямку і кажуть, що відвідування безкоштовне. Ми підходимо до цієї печери. На вході сидить грек і просить квиток. Ми щось нічого не розуміємо. Показуємо йому рекламний буклет, на якому фото печери. Він щось мотає головою. Ми розуміємо, це не те, що ми шукаємо. І вказує в напрямку кас, тобто, треба купувати квитки. Ми вже зовсім нічого не розуміємо. Йдемо назад. Потім стоїмо і думаємо, що робити. Зробили такий крюк в декілька сот кілометрів і не можемо знайти печери. Одні туристи кажуть, що вхід безкоштовний, а інші (молода пара) кажуть, що вхід платний та віддають нам свої квитки. Термін дії ще дійсний, так як час не вийшов. Ми за їхніми квитками заходимо в печеру. Сталактити та сталагміти.

         

   Ми біля підземної річки. Тільки не розуміємо, де човни і де екскурсія? Подивились навкруги, зрозуміли, що нічого не має і пішли на вихід.

   Щось тут не так. Прийшли на паркінг і думаємо, що робити. Є будівля, в якій ресторан. Є місце для відпочинку над морем, де сиділо багато людей і явно чекали своєї черги. З нами вони не були в печерах, на пляжі їх немає. Куди поділись? Якийсь ребус. А «ларчик просто открывался». В куту, зліва від ресторану, якась непримітна будівля. І якийсь чолов’яга стоїть, явно якийсь працівник. Вирішили ще в нього спитати. Підходимо і бачимо вхід в цю печеру з підземною рікою. Стільки часу даремно витратили. Дозволяє зайти всередину.

    

   Питаємо, як можна попасти на екскурсію? А він каже, що сьогодні вже ніяк, завтра з 9-ї години. Працюють до 18-ї години. Зараз близько 17 годин. Він нам роз’яснює, що тільки що остання група на сьогодні поплила. Тепер тільки завтра. Оце так облом. Нашу мрію зарубали на кореню. Ми ж бачили, які фотки люди викладали, яка краса. І от так все обломилося. Ніхто не міг показати, що печера прямо біля машини, за 50 метрів. Пішли не в ту печеру, змарнували час і коли знайшли, виявилось, що спізнились. Настрій впав нижче плінтуса. До цього моменту все було без всяких «косяків», а тут так по-дурацькі все вийшло. «Штірліц, це провал». laughcryingsurprise

   Стоїмо біля машини і думаємо, що далі робити? Уже і морю не радієш. Ну що, йдемо на пляж, купаємось в Середземному морі і їдемо на ночівлю.

   Заходимо в воду і… Яка краса. Такої теплої води я ще ніколи не бачив. Яке тепле було Егейське море, але Середземне – ще тепліше. Реально не хочеться з нього виходити. Рядом плаває хлопчина, на березі бігають діти. І тут дівчина кричить: «Тату, подивись там кудись». Він їй щось у відповідь. Оце так поворот. Наші люди. Я повертаюсь до нього і кажу: «Зі святом». У нього очі на лоба. Ну да, де ще можна було зустрітись українцям? Тільки майже на самому півдні Греції за тисячи кілометрів від України. laughlaughlaugh

   Виходимо на берег. Там його дружина, познайомились. Вони зі Львова. Майже кожен рік відпочивають в цих краях і постійно їздять в ці печери. Дамочка ще розповіла, яка там краса. Пливеш на човні, глибина до 18 метрів, знизу такі самі сталактити/сталагміти, як і зверху. Все видно, вода чистюща. Одним словом, добила нас. Як кажуть, «контрольний постріл в голову». Ну що, послухали ще, попрощалися, побажали одне одному всього найкращого та поїхали.

   Від Діросу нам потрібно було переїхати до Захаро. Їхати можна було двома напрямками: вздовж узбережжя по горній дорозі з серпантинами і красотою за вікном, на Каламату і далі на Захаро, або, по автобану до Захаро. Перший варіант – красиво і ближче. Другий – далі по відстані, але скоріше за часом. Перший варіант дуже приваблював, але вибрали 2-й, бо вже було доволі пізно. А їхати ще далеко. В принципі, не помилились. Приїхали, коли вже почало темніти. Швиденько заносимо речі і на море. Треба покупатись в Середземці ще раз, та треба відзначити свято. Прийшли на море, вже темно. Ну і нормально, зате нікого навкруги.

   Йдемо назад, тихенько між собою спілкуємось, нікого не чіпаємо. Підходимо до готелю, біля входу за столиком сидять двоє. І тут бац: «Добрый вечер. Вы русские»?

   Відбувається короткий діалог:

- «нет, мы не русские»;

- «ну так вы же на русском разговариваете»;

- «мы из Украины»;

- «все равно свои»;

- «для кого свои»?;

- «русские, украины, какая разница, все равно братья»;

- «да нет, мы с Украины, какие братья»?;

- «а мы из Казахстана, греки».

   Оце поворот. Хлопець дійсно натуральний грек, «калірований», а дама натуральна казашка. Починаємо спілкуватись, як їх з Казахстану сюди занесло? З’ясувалось, що вони з депортованих греків. Я так зрозумів, що у грека батьки, або навіть бабусі/дідусі, були понтійськими греками і були депортовані свого часу. Для нас це було відкриття, що було і таке в СРСР. Потім вже читали, дійсно, було таке. Коли Горбачов прийшов до влади, то включили «зелене світло» і вони поїхали на свою історичну батьківщину. 

   ***Добре, що грека зустріли. Хоч покопались в історії. А з приводу понтійських греків, дуже цікава історія. Понт – це південно-східна область Малої Азії. Якщо подивитись на карту Туреччини, то це область, яка зараз знаходиться в районі Трабзона, Самсуна. А опинились понтійські греки в СРСР в наслідок геноциду з боку Османської імперії, яка вступила в першу світову війну на боці Німеччини і вважала понтійських греків неблагонадійними. Їх почали виселяти вглиб держави та знищувати. І багато греків перебрались на Кавказ, Краснодарський край та Крим. А потім вже Сталін їх, разом з кримськими татарами, почали вивозити в Сибір та Казахстан. Отака цікава історія.*** crying

   Головне питання було, чому ми реагуємо на Росссію. «Россия – это сила, это мощь, ее все боятся, с ней нужно дружить и т.д.» Путін – кумір, мачо, всім би такого лідера.  Питаю, ти коли приїхав в Грецію? Відповідає - в 90-х. Судячи з його віку, він ще був дитиною, виїхав з батьками. Кажу, як ти можжеш мені щось розказувати, якщо я там живу, а ти в Греції? І знову свої мантри «Россия – это сила, это мощь, ее все боятся, с ней нужно дружить и т.д.» . Слово за слово, якось спілкування переходить в площину відносин Греція-Туреччина. І тут він видає, що Туреччина – це країна без історії, без своєї території, вона всі території захопила на протязі віків. І забрала багато грецьких земель. І греки ненавидять турків, не зважаючи на те, що ці 2 країни – країни НАТО. А це вже цікаво. Я в нього питаю, а чому тоді ми повинні «любити» Росію, якщо вона забрала в нас Крим і частину Донбасу? «Потому что Россия сильная, с ней нужно дружить, это братья». Да, тяжко спілкуватись. Далі я в нього питаю, а як греки відносяться до того, що Туреччина анексувала частину Кіпру? «Греція не визнає цю територію турецькою, вони на «ножах», не зважаючи на те, що там вже виросло ціле покоління. І ніколи не визнають».  Я питаю, а чому ми повинні визнавати анексію своїх територій, чому ми повинні «любити» Росію, яка веде війну проти нас? І знову та сама відповідь. Одним словом, щоб не доводити до кипіння ситуація, побажали друг другу гарного вечора та розійшлись.

   Отак, на мажорній ноті, завершили день незалежності.laugh

День 10

Захаро - Архая Олімпія - Патри - Lichnos

      Покидаємо Середземне море і їдемо на Іонічне на відпочинок.

   Ранок почався чудово. Захаро - це, по нашим міркам, саме що не є село на березі моря. Просинаюсь вранці - десь недалеко мичать корови, хрюкають свині, співають півні. Збираємо речі. І тут до нас в номер, через загальний балкон,  заходить дитина віком 1,5-2,0 роки. Боже, де це чудо взялось? Ми забули, що ми в Греції, дружина в нього питає, як тебе звати? А він відповідає:"Вова". Па-ба-бам!!! Оце так ранок. Чуємо, хтось кричить, розуміємо, що це його шукають, розуміємо, що звуть Вову, але не російською і не українською. Виходжу на балкон. А це наш вчорашній знайомий - грек. Кажу, що він у нас. Він заходить, питаємо, це хто? Каже - син. Такий собі легенький шок. У грека, у натурального грека, якого батьки привезли в ранньому дитинстві на історичну батьківщину, син, який народився в Греції, якому до 2-х років, який також натуральний грек (весь в батька) дали ім'я Вова. Ми чогось не розуміємо. Питаємо, а чого Вова? Каже, а ми і мовою з ним розмовляємо ще російською. Повинен знати і рідну грецьку і російську. Не англійській мові з дитинства навчають, а російській. Шок. surprise

Я от тепер думаю, в честь якого Вови він назвав сина? Того, що в Мавзолеї, чи того, якого Гаага чекає?

   Одним словом, з нашим другом греком було весело. laugh

  Спочатку заїхали на пляж зробити фото і сказати Середземному морю до побачення.  

  

   По дорозі вирішуємо заїхати на останні руїни древньої Греції – стародавня Олімпія в Архая Олімпії.

   Олімпія — давньогрецьке поселення в Еліді, північно-західній області Пелопоннесу, яке ніколи не слугувало власне містом. Тут розташовувалися лише постійні житла жерців Храму Зевса і проводилися Олімпійські ігри.

   Архая Олімпія — місто в Греції, розташоване поблизу Стародавньої Олімпії, батьківщини Олімпійських змагань і Олімпійських ігор сучасності.

Традиційне місце запалення Олімпійського вогню і початковий пункт естафети при проведенні сучасних Олімпійських ігор. Тут базуються Міжнародна олімпійська академія, Археологічний музей Олімпії, архів і фототека аерофотознімків. Дуже розвинений туризм.

   Зупинились ось на цьому паркінгу – 37.641777, 21.625042. Трохи пройшли і опинились біля входу на території стародавньої Олімпії. В цьому місці продаються квитки. Рядом ще є музей, якщо є час і бажання, можна відвідати.

   Зразу йдуть Гімнасіон. Це були дві довгі, що йдуть уздовж Марсового поля, галереї з біговою доріжкою, де проходили змагання бігунів при поганій погоді.

   

      Далі залишки Палестри. Палестра - квадратна будівля  з відреставрованої колонадою, призначалося для спортивної боротьби і тренування атлетів. Палестра служила для переодягання, вмиванню і відпочинку спортсменів. Тут же розташовувався обідній зал і бібліотека.

   

   За ними йдуть Теоколеон та Героон і майстерня Фідія. Там з 430-го по 420 г. до н.е. майстер створював з золота і слонової кістки статую Зевса, якій судилося загинути в Константинополі під час пожежі.

  

   Філіппейон - храм Філіпа II Македонського, єдина відома грецька ротонда неримської доби

 

    А от і храм Зевса, тобто те, що від нього залишилось. Це давньогрецький храм, присвячений верховному олімпійському богові Зевсу, який слугував центром архітектурного ансамблю давньої Олімпії. Храм побудований з місцевого каменю - твердого вапняку. На фасадах храму було по 6, а з бічних сторін - по 13 колон. Скульптурне оздоблення виконано з мармуру. Рельєфи дванадцяти метоп зображували кожна по одному подвигу Геракла. Сюжетом скульптурної композиції головного, східного, фасаду послужив міф про змагання Пелопса і Еномая, на західному була зображена кентавромахія. Збережені скульптури фронтонів храму і метопи виставлені в музеї.  

   Саме велич цих колон, які ще стоять, які вже лежать, вражає. Як могли люди в ті давні віки таке будувати? Ніякої техніки, ніякого обладнання. Не розумію. Ну і ще мене завжди цікавить, скільки людей там померло, на цих будмайданчиках? Цей камінь потрібно було добути. Потім доправити на місце. Потім обробити. Потім встановити. Ну це так, ліричний відступ. Дивимось на залишки храму.

   

  

   Рештки Леонідайону. Старовинний будинок для знатних приїжджих, заснований жителем Наксоса Леонідом в IV ст. до н.е. і двічі розширювався в римську епоху. У центрі будівлі був доричний перистиль з 44 колонами, навколо нього розміщувалися житлові приміщення, а зовні проходили галереї.

   

   Південні вани.

  

   Булетріон – міська управа. Відкритий археологами 1879 року. Він складався з головного будинку та двох флігелів.

  

   Садиба Нерона.

   

   Іподром і стадіон. Щоб потрапити на стадіон, ви проходите склепінчастий коридор I століття, яким користувалися учасники змагань і судді. Стадіон був розрахований не менше ніж на 20 тис. глядачів (тільки чоловіків, адже атлети виступали оголеними). Ще й тепер можна розрізнити лінії старту і фінішу.

   Багато туристів хочуть побути древніми греками і змагаються в бігу по полю стадіона.

  

Відео: Архая Олімпія, стадіон

   Храм Гери - один з найбільш ранніх відомих доричних храмів.

  

   Знову все дуже сподобалось. Я сам собі дивуюсь, я почав отримувати задоволення від таких екскурсій. Захворів, не інакше. laughlaughlaugh

   На музей вже нема ані сил, ані часу. Вже хочеться купатися і відпочивати. Поїхали далі, на Патри. В Патрах хочемо проїхати по місту і подивитись церков Андрія Первозванного.

   Ви знаєте, місто сподобалось. Сучасний стиль, чисто, дуже багато відпочивальників. Під’їхали до церкви (38.241786, 21.727727).  Собор Андрія Первозванного - православний собор в місті Патри, побудований в 1974 році. Святиня всього християнського світу. Є найбільшим православним храмом Греції і другим за величиною на Балканах (після собору Святого Сави в Белграді).

        

   За храмом знаходиться будівля архієпископа Патр.

  

   Архітектура міста приблизно вся така.

 

   Виїзд з Патр пролягає через сучасний міст Ріо-Антіріо. Хочемо на нього подивитись з берега і сфотографувати. Заїжджаємо в порт, з якого йдуть пороми (38.310309, 21.784009). Там ще якась фортеця невеличка виявилась. Але більше ніяких фортець. Більше нікуди не піду. Не хочу. Досить.

   Офіційна назва - міст «Харілаос Трикупіс», найбільший вантовий міст в Європі, що поєднав західний Пелопоннес через Коринфську затоку із західною частиною Центральної Греції, а саме міста Ріо та Антіріо. Міст названо на честь прем'єр-міністра Греції Харілаоса Трикупіса, який першим висунув пропозицію спорудження мосту. Розпочати будівництво моста в 19 столітті економіка Греції не дозволяла, воно стало можливим тільки в середині 1990-х років. Підготовка ділянки та роботи з поглиблення дна Коринфської затоки почалися в липні 1998 року, а будівництво масивних пілонів-опор — в 2000 році. Міст відкритий 7 серпня 2004 року, за тиждень до відкриття літніх Олімпійських ігор 2004 року в Афінах.

   Довжина мосту Ріо-Антіріо становить 2 880 м, він поки що залишається найдовшим вантовим мостом в Європі. За довжиною основного прольоту (560 м), він входить до першої десятки мостів у світі. Ріо-Антіріо — міст із найдовшою у світі підвісною палубою (2 252 м).

   

   Рядом стоять пороми. Чого стоять – не зрозуміло. Трохи пізніше взнали.

   

Відео: Патри міст

   Дуже красивий міст. Зверніть увагу на останні секунди відео, коли ми вже біля виїзду. На табло світиться ціна 13,30 €. Ми трохи були, як би так красиво сказати, здивовані. surprise Все гадали, це ціна за автобан чи за проїзд через міст? Якщо за автобан, то це повинна бути ціна майже за весь маршрут до місця призначення. І все одно багатенько. А якщо за міст? Так і вийшло. Це ціна за проїзд через міст. crying

   Діватись все одно нікуди. Заплатили і поїхали. А далі ще кілька відрізків автобану за гроші.  Поки їхали, почали в інтернеті шукати інформацію, що це за така ціна? Виявилось, що проїзд платний. А за 5,0-6,0 € можна переправитись тими самими поромами, біля яких ми фотографувались. Якщо хтось не дуже поспішає, то може і є сенс переправлятись поромом.

   Далі ми вже прямуємо безпосередньо до готелю в містечко Lichnos, в якому ми проведемо цілих 4 дні.

   Опускаємось до готелю. Нам відкриваються отакі красоти. Тут ми будемо жити.

 

   Розташовуємось в готелі і йдемо на пляж. Бачимо, що біля оливкових дерев, біля кожного дерева, висять сітки для збору оливок. Раніше селяни вибирали оливи з посохлої трави, чим дуже сильно травмували собі руки. А потім прийшла цивілізація в цю галузь сільського господарства і тепер дерева з врожаєм трусять прямо в сітки.

   

   Бачимо щось на зразок кемпінгу з трейлерами та палатками.

    

   Ми на Іонічному морі. Це третє море в Греції, на якому ми побували. 

   Море чудове, вода чиста. Пляж чистий. Але, це трохи не наш формат відпочинку. Пісок та доволі багатенько відпочивальників на пляжі. А ми любимо скелі та дикі бухти. Спробуємо знайти.

День 11-13

Пляжний відпочинок

   Ранок. Вид з балкона на бухту. Пішов плавати в басейн.

 

   Заходимо в Google та знаходимо не далеко пляж, на відстані 7,5 км від нашого помешкання (39.279814, 20.465713). Вирішили поїхати та подивитись.

Відео: Agios Giannakis, проезд на пляж

   Ми не помилились в своєму виборі. Добратись на цей пляж можна тільки на машині. А таких, хто захоче шукати такі місця, не так і багато. Беремо з собою свої стільці і прямуємо до води. Те, що потрібно – дрібна галька та скелі. Людей дуже мало.

          

   На пляжі  працює кафе.

  

Меню не таке вже і велике, але для того, щоб не бути голодним, цього досить. Меню пишуть крейдою прямо на дошках на трьох мовах – грецька, англійська та італійська. Чому італійська? Тому що італійці поромами їдуть відпочивати до Греції.

   От таку каву подають.

   В бухту зайшли яхта і катамаран. Відпочивають по дорослому. У нас з собою ще є армійський бінокль, так ми дивились, що вони опускали на воду: мотоцикл, дошки для серфінгу, моторний човен з лижами.

  

Відео: Agios Giannakis beach 1

Відео: Agios Giannakis beach 2

Відео: Agios Giannakis beach 3

 

  Одним словом, купаємось та приймаємо сонячні вани.

   На вечір вирішуємо поїхати прямо з пляжу в Паргу. Коли шукали житло, то хотіли зупинитись саме там. Але житла не знайшли. І слава богу. Отак вийшло, що знайшли суперове житло в дуже тихому містечку. Правда, тоді ми ще цього не знали. Отже, їдемо подивитись Паргу.

    На скріні я обвів червоним кольром магазин, бувший Carrefour, нині Sklavenitis. Грецьку мову цей сайт не сприймає, дивіться, як грецькою він позначений на фото. Це зараз така мережа по всій Греції. Ціни в них нормальні і вибір товару добрий. Координати паркінгу біля магазину - 39.282554, 20.407277.

   Заїжджаємо в Паргу і офігіваємо. Після нашого тихого містечка тут просто неімовірна кількість людей і транспорту. Я думаю, що багато тих, хто на цьому сайті пишуть та читають, відпочивали в нашому Криму. Парга – це приблизно Алушта. І машину припаркувати просто немає місця. Ми вже з верхньої дороги заїхали в місто, там ще гірша ситуація. Координати парковки я зняв ще в готелі вранці, прийшлось їхати на паркінг. Один, той що позначений на карті (39.285794, 20.401722), був зайнятий. Проїхали трохи далі. Ще один паркінг (39.286781, 20.402779), хоча не карті чомусь не позначений. Тут і залишили авто. Ціна – 4,0 € з 18-00 до 9-00 наступного дня. І пішли гуляти містом.

   Парга вважається одним з найкращих туристичних місць Греції. Дуже вузькі вулиці старого міста, красива набережна, велика кількість магазинчиків. На набережній на кожному кроці ресторанчики. І тут ми зрозуміли, що як все добре склалось, що ми не знайшли тут житло, а зупинились біля Парги в тихому раю.

   На набережній розташований невеликий порт, з якого відпливають невеличкі теплоходи та катери з туристами.

       

   Йдемо по набережній. Один з ресторанчиків заповнений на всі 100%, на відміну від інших. Не зрозуміло. Робимо висновок – або дуже дешево, або дуже смачно. Запам’ятали його, приїдемо в останній день.

   Погуляли по старому місту і поїхали до готелю. Які враження від Парги? Можна порівняти з Алуштою/Ялтою. Багато людей, багато машин, багато ресторанів, екскурсії, автобуси, шум/гам. Подивитись та погуляти добре, відпочивати там не хочемо (на нашу думку).

   А це вже ввечері сидимо на балконі.

  

   Ранок наступного дня щось не дуже сонячний. Хмари на небі. Не хочеться, щоб пішов дощ.

   Вирішили заїхати на пляж нашого містечка, але вже машиною і з протилежної сторони(39.283360, 20.440381).

 

   Красиво, все гарно, але вирішили поїхати знову туди, де були вчора. А погодка щось не дуже, псується дуже швидко. І починається просто злива. Їхати до готелю не будемо, сідаємо під парасольку від сонця і чекаємо, чим все закінчиться.

  

   Майже всі швиденько роз’їхалися, на пляжі майже нікого не залишилось.

   Злива була дуже сильна, але не дуже довгою. Вийшло сонечко. І що ми бачимо? Море стало зовсім іншим. Яка краса.

    

Відео: Agios Giannakis beach 4

Відео: Agios Giannakis beach 5

 

  Так і закінчився ще один день.

   Останній день на морі видався дуже гарний. Сонце, спека.

 

   Цілий день провели на морі. Напередодні купили чохол для підводного фото/відео. І пробували робити підводне фото/відео.

Відео: Agios Giannakis, подводна зйомка 1

Відео: Agios Giannakis, подводна зйомка 2

Відео: Agios Giannakis, подводна зйомка 3

 

  Прощаємося з морем, кидаємо євроценти, щоб ще повернутись. Греція сподобалась.

   Їдемо до Парги, хочемо подивитись нове місто. А потім до ресторану, на який «поклали око». Спочатку на знаменитий Valtos Beach (39.285434, 20.391969).

   

   Походили, подивились нове місто і тепер на набережну. Як я вище писав, в ресторанчику, який ми запримітили,  має бути або дешево, або смачно. Підходимо, зайняті всі столики. А їх там штук 30. І тут люди встають і виходять. Дуже гарно. Ми сідаємо. Підходить офіціант і пропонує нам встати і вийти. Ми щось нічого не розуміємо. Він показує за межі закладу, а там, на набережній величезна черга. Офіціант сам запрошує, в порядку черги, в міру звільнення столиків. Питаємо, скільки чекати. Каже, від 30 хвилин. Робити нічого, чекаємо.

 Нарешті нас запрошують до ресторану. Хлопці працюють дуже швидко. Приємно дивитись. Приносять меню. Назва на грецькій і ціна. Вихід не вказаний. За допомогою смартфонів зробили переклад, склад блюд. Замовили. І от нам приносять перші 2 блюда. А ще м’ясні та рибні страви. Ми в шоці від розміру страв. Пару слів про інгридієнти салату: помідори, огірки, сир, оливки, смажені банани, сушена фіга (інжир), зерна гранату. Все це лежить шарами одне на одному. От цявіть собі ці різні продукти в одному блюді.yes

 

   Одним словом, ми вже просто не могли все з’їсти. Не реально. Тепер ми зрозуміли, чому в цьому ресторанчику постійно повно відпочивальників. Тут одночасно і смачно, і дешево.

   Отаке гарне виявилось у нас прощання з Грецією.

   Завтра починаємо їхати до Києва.

День 14

Lichnos – Охрид

   Відпочинок на морі та знайомство з пам’ятками архітектури Греції підійшли до свого завершення. Повертаємось додому. От тепер і вирішуємо, яким маршрутом будемо повертатись. Ще в Києві зупинились на 2-х варіантах: 1) через Скопьє та Белград, потім Угорщина і далі Чоп – Київ; 2) через північ Румунії, де ми ще не були, далі Чернівці – Київ. Вирішили, що рішення приймемо вже по закінченні відпочинку. В чому принадність безвізу – це те, що ти можеш вільно перетинати любий кордон. Для себе я майже вирішив, як будемо повертатись, ще зразу після того, як опинились в Греції. Але вирішив прийняти остаточне рішення пізніше. І от тепер, пам’ятаючи румунський трафік, тим паче, коли вже 3 рази їхали через Румунію, більше не було бажання їхати через цю країну. Тим паче, ми ще не були в Македонії та Сербії.

   Ще теоретично розглядали можливість заїхати через Албанію і далі на Сербію. Але, поки від Албанії відмовились.

   Отже, рішення прийнято. Їдемо з Греції на Скоп’є, ночуємо там і далі на Белград з зупинкою на ніч. Але тут зателефонував син, поцікавився, яким маршрутом повертаємось. Вставив  мені «пістон», чому проігнорували Охрид? Прийшлось дослухатись до молодшого покоління і в останній момент змінити маршрут. Їдемо на Охрид і там шукаємо житло на ніч.

   Охрид – місто в республіці Македонія на березі Охридського озера. Озеро належить двом державам – Албанії та Македонії. Цікаво подивитись на це озеро та порівняти з озерами, яких ми вже бачили достатньо в різних країнах.

   Сучасне місто Охрид виникло на місці античного міста Ліхнідос (Lychnidos). Під час зіткнення іллірійських племен з Римською імперією місто служило Риму як форпост. Археологічні розкопки підтверджують, що в місті дуже давно існувало християнство. Єпископи Ліхнідоса брали участь у перших вселенських соборах.

   У 861 р. увійшов до складу Болгарії. Вперше назва Охрид згадується 879 року. Тут в 886 р. розпочав свою просвітницьку діяльність, учень Мефодія (Методія) Климент Охридський. Охрид стає центром Охридської школи писемності, яку створив Св. Климент Охридський за розпорядженням болгарського Царя Бориса. У Західно-Болгарському царстві (971–1018) — столиця Болгарського царя Самуїла та резиденція болгарського патріарха. З 990 по 1018 роки в Охриді діяла автокефальна церква — патріархія. Проте, після завоювання Охрида Візантією в 1018, в Охриді залишився лише архієпископ, що підкоряється патріарху Константинопольському.

   Від часу входження у Візайтійську імперію (1018 р.) — центр Охридської автокефальної архієпископії (1018–1762). За правління Візантії було побудовано велике число церков.

   Охридське озеро — гірське озеро на південному заході Македонії, на східному кордоні Албанії. Найглибше стародавнє озеро на Балканах. Зберегло унікальну водну екосистему. Охрид разом з Охридським озером були вписані до списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. По озеру проходить македонсько-албанський кордон.

   Проблем з бронюванням житла ніяких. Поки їхали, зайшли в Booking та забронювали апартаменти в старому місті, недалеко від озера. Після цін Греції ціни Македонії приємно дивують.

   А поки покидаємо межі Греції. Автобан пролягає знову через гори. Дорога досить "свіжа". Інфраструктура відсутня повністю. Немає нічого. Тільки гарна дорога та відбійники. Чим ближче до кордону, тим серйозніші гори. Дуже багато тунелів.  І от ти дивишся на ці дороги, розумієш, що зрізати гори, будувати в горах тунелі – це величезні кошти. І порівнюєш з нашими реаліями.

Відео: Проїзд по автобану в Греції

   Зверніть увагу, на одному відрізку дороги, на протязі 3-х хвилин - чотири тунелі.surprise

   Ми на кордоні.  Грек навіть не вийшов зі своєї «будочки». Поставив штамп в паспорт і поїхали на македонський пост. Тут прийшлось трохи почекати, хвилин 5. Вийшов македонець, глянув на номери, попросив відкрити багажник, при цьому спитав, що везе Україна? Кажу, Україна везе свої тіла з відпочинку в Греції. Ліниво махнув рукою і ми поїхали. Весь перетин кордону зайняв хвилин 15.

    Перше македонське місто, яке через кілька кілометрів від кордону – Бітола. Там заправляємось вже дешевим македонським паливом і їдемо на Охрид.

   ***Про ціни на паливо в Македонії. Ціни на паливо по всій країні однакові, незалежно від того, яка мережа. Таке враження, що ціни регулюються державою.***

   Дорога від Бітоли до Охрида пролягає через гори. Їхати приємно, навкруги красива природа. Дороги не такі вже й широкі, майже на всьому протязі по одній смузі, але якість покриття доволі гарна.

Відео: проїзд по горній дорозі Бітола-Охрид

   Ми вже в готелі. Заносимо речі і йдемо дивитись місто. А зразу фото з вікна готелю.

 

   Поруч з готелем розташована православна церква Святої Богородиці. Церква унікальна своїми фресками, зроблені в стилі Палеологовского відродження. Церква Богоматері Перівлепти була побудована в 1295 році на замовлення візантійського полководця прогони Згура. Інтерес представляє не тільки зовнішній вигляд церкви, а й особливості її інтер'єру. Завдяки її виключній архітектурі і настінного живопису, ця церква входить в число найважливіших пам'ятників середньовіччя. Фрески на її стінах виконані відомими художниками того часу - Михайлом та Євтихієм, якими була закладена основа нового напряму в візантійському мистецтві.

  

   Поруч – офіс охридського архієпископа.

   Трохи подалі пам’ятка дереву Oboj Кочепик, яке посаджене дуже давно.

 

   Далі на нашому шляху античний театр,  знайдений випадково під час будівельних робіт у 1980-і роки. Він здавна був розташований на схилах двох пагорбів. До кінця 20 століття дійшли збереженими його нижня частина і декілька напівциркульних східців для глядачів.

 

   Церква святої Софії в Охриді — одна з найважливіших пам'яток Македонії, що з'явилась в XI столітті. Початково це був кафедральний собор болгарських архієпископів Охрида, в період правління Османської імперії — мечеть. Усередині храму збереглися фрески XI-XIII століття. Церква зображена на банкноті 1000 македонських динарів.

    

   Виходимо на озеро. Озеро доволі красиве. Вода чиста, трохи прохолодна.

  

   Можна йти вправо, а можна вліво, в сторону нового міста. Вирішуємо спочатку пройтись вздовж берега старого міста.

   

Відео: Охридське озеро 1

Відео: Охридське озеро 2

Відео: Охридське озеро 3

 

  Тут розташовано доволі багато ресторанчиків. Невеликі, але дуже затишні. Людей не дуже багато. Чому, не знаємо. В самому старому місті туристів доволі багато було. Трохи погуляли біля води і пішли в нове місто.

   Нове місто – це вулик. Всі туристи тут. Крамниці, крамниці і ще раз крамниці. Дуже багато крамниць з охридським перли. Македонія славиться не тільки національним колоритом, кліматом, культурою, а й цікавими, унікальними сувенірами. Одним з таких придбань є Охридский перли. Незважаючи на те, що він створений штучно, перли відрізняється якістю, красою, неповторною технікою виробництва. Охридский бісер носять королеви Англії, Швеції, датська принцеса, відомі кінодіви і зірки. Він займає одні з перших місць на ювелірних виставках.

    

   В Македонії національна валюта – динар. Але приймають і євро. Якщо будете розраховуватись в євро, майте на увазі, що решту будуть давати в місцевій валюті, але по грабіжницькому курсу. Пункти обміну є в наявності, курс в них нормальний. Ми для таких цілей завжди маємо наші банківські карти в гривні. Паливо, магазини – все через карту. Так економічно доцільніше. Потім не болить голова, куди дівати гроші, які залишились.

   Хочемо посидіти в кафе. Ціни в Македонії +/- можна порівняти з нашими. Дивимось меню, перераховую їхні ціни на наші, щось занадто дорогувато виходить. Ще одне кафе, потім ще – картина одна й та сама. Вирішуємо повернутись до старого міста. Там доволі мало було туристів, то може і ціни інші?

   Ми не помилились. Рівно в 2 рази дешевше. Ціни на рівні наших кафе. Якщо кому цікаво, між Potpesh Beach (41.110768, 20.791564) та Kaneo Beach (41.111029, 20.789287) багатенько кафе/ресторанів прямо на озері. Дуже гарна атмосфера, мало людей і гарні ціни. Порції доволі великі, враховуйте це.

   Що замовляти, не скажу. Скажу тільки про вино. Ми поцікавились, яке сухе біле вино у них є. Нам запропонували македонське сухе біле «Александр» (щось подібне до торгової марки). Що можу сказати? Вино супер. Ми перепробували вина у всіх країнах, де були, македонське гарне. Рекомендую, можете сміливо купувати та насолоджуватись.

   Ще одна порада. Македонська мова доволі зрозуміла, особливо, якщо читати те, що написано. В готелі та ресторані з нами починали спілкуватись англійською. Ми пропонували їм розмовляди македонською, а ми своєю. І дуже гарно одне одного розуміли.

   Ну і на останок – фото нічного озера.

   День завершився, повертаємось в готель.

День 15

Охрид – Скоп’є - Белград

   Цього дня нам треба подолати понад 600 кілометрів, пройти кордон Македонія – Сербія, подивитись Скоп’є і Белград. Занадто щільний графік. Я розумію, що до Белграду ми приїдемо занадто пізно і я категорично проти відвідин Скоп’є. Але дружина пообіцяла, що ми тільки одним оком тільки глянемо і все. Ага, майже так і вийшло. laugh

   За декілька кілометрів від Охрида починають зустрічатись поселення, в яких стоять мечеті. Спочатку, коли побачили одну-другу, подумали, що може якісь пам’ятки. Хоча видно було, що поселення молоді. І чим далі ми від Охрида, тим їх більше. Ні, це щось не те. Чогось ми не знаємо і не розуміємо. Але в нас в машині повно інтернету. Тревел Сім вже не працює на нашому пакеті. Та ніяких питань. Вставляю в навігатор карту від нашої sim-пари Київстару і вуаля, 4G у всій красі. Починаємо шукати інформацію.

   Що я скажу? Ми, поки їхали до Скоп’є, вивчили всю історію Македонії, Албанії і частково бувшої Югославії. Кому цікаво, як кажуть, Google в поміч. Дуже багато чого зрозуміли.

   А поки їхали, ще з’явилось одне питання. На ділянці Охрид – Скоп’є роблять нові, дуже серйозні дороги. Причому, не ті, якими ми їдемо, а поруч. І настільки серйозні (зрізають гори, тягнуть мости через ущелини, укріплюють схили гір), що зразу виникло питання, хто все це фінансує? Ну не може будувати Македонія такі дороги за свої кошти, не той потенціал. ЄС? Не може бути. Македонія не є членом ЄС. Тоді хто? Росія? Малоймовірно, тому що не видно російських мереж АЗС, виходить, що присутність Росії в цій країні майже повністю відсутня. Тобто, вони є, але не той масштаб. Залишається США. Шукаємо інформацію. Так і є. Росія дуже хотіла «застовбити» свою присутність, але по Македонії в неї не дуже гарні справи. А от штати добре взяли в оборот македонців. А тут ще і референдум по перейменуванню країни в Північну Македонію. Якщо погодяться, Греція дає своє добро на входження Македонії до ЄС та НАТО. І тоді ми зрозуміли, якщо юридично ще нічого не визначено, але вже такі великі гроші в країні працюють, то з «русского мира» Македонію вже висмикнули.

   Отак і доїхали до Скоп’є, вивчаючи історію країни та її сьогодення.

   Скоп’є – столиця Македонії. Розташоване недалеко від північного кордону з Сербією. Тільки заїхали в місто, стало якось не дуже по собі. Після Охриду Скоп’є виглядало якимось безликим містом. Наше недалеке минуле в складі СРСР. Я вже в передчутті своєї правоти, що робити тут нічого, краще не будемо гаяти час та їдемо в Белград. Дорога проходить через все місто. Виїжджаємо на центральну вулицю міста. Ну натуральний проспект Леніна в любому бувшому місті СРСР. І дуже багато всяких пам’ятників. Настільки багато, причому різних, що навіть не зрозуміло, для чого стільки? Дружина каже, давай подивимся хоча б їх знаменитий кам’яний міст. Зустрічаємо спочатку один такий автобус, потім ще такі самі. Не зрозуміло, це туристичні чи міські? Виявилось, це по місту курсують такі автобуси. Це громадський транспорт. surprise 

 

   Проїжджаємо мимо якогось парку, зупинились на світлофорі, ще багато пам’ятників. Переїжджаємо через міст і тут команда: «Стоп. Он недалеко кам’яний міст, йдемо дивитись».  Якраз рядом стоять машини, знаків не бачу, що стояти не можна. Зупиняємось ось тут (41.995741, 21.437896). Як виявилось, це офіс фінансової поліції.

   Такої кількості пам’ятників я ніде не бачив. Вони скрізь. За яким принципом вони встановлювались – не зрозуміло. На скріні видно, на якій території ми «наклацали» стільки фото. В принципі, за великим рахунком, нікуди далеко не відходячи.

   Спершу ми бачимо будівлю міністерства закордонних справ.

 

   Це кафе-бар на воді. Позаду – міст через Вардар, який має назву «Филип Втори Македонськи».

   Генеральна прокуратура республіки Македонія. Зудячи з усього, цю структуру «дуже поважають». laugh 

 

   Ми бачимо міст мистецтва і будівлі МЗС та генпрокуратури.

   

   Міст цивілізацій Македонії. Також на цих фото видно будівлі агентства електронних комунікацій та археологічний музей.

    

   Набережна, на якій один поряд одного ресторани різної кухні. Туристів дуже багато.

  

   А це готель на воді.

   А от і кам’яний міст. Під мостом пам’ятник двом дамам (пам'ятник нирців), одна з яких збирається пірнати, а інша вже під водою. Видно тільки ноги.

   

   Перед цим мостом знаходиться площа Македонія. Площа Македонія - головна площа міста Скоп'є. Вона була побудована в 1920-1940 роках. Для її будівництва центральна частина міста Скоп'є була зруйнована, і на звільненому просторі розбили величну площу з красивими особняками по її периметру.

   Після того як комуністи прийшли до влади в Югославії, площа була названа в честь політичного лідера Йосипа Броз Тіто. Нинішню назву площа отримала в 1991 році, коли Республіка Македонія стала незалежною державою.

   Площа прикрашена статуями видатних історичних діячів. Найбільш примітним пам'ятником на площі вважається пам'ятник Олександру Македонському, який офіційно називається «Воїн на коні». Уряду країни довелося піти на такі поступки, щоб не посваритися з Грецією, яка вважає Олександра Македонського своїм героєм.

   

   Імператор Юстініан I - візантійський імператор з 1 серпня 527 до своєї смерті в 565. За легендами Юстиніан мав слов'янське коріння, і вже за часів правління свого дядька Юстина І грав ключову роль у політичному житті Візантії. Святий благовірний князь. Швидше за все був іллірійцем, народився у сім'ї селян в Македонії, проте завдяки дядьку Юстину І отримав освіту в Константинополі.

   Як і Наполеон, Юстиніан І мало спав, був надзвичайно енергійним та уважним до дрібниць. Крім того, Юстиніан І був чудовим уособленням «візантійської політики». Нещирий, лицемірний, зверхній та підступний, він злегка нехтував укладеними договорами та обіцянками заради досягнення власних цілей.

   Горгія Пулевскі або Горгі Пулевскі  — македонський письменник, словникар, історик, революціонер і військовий діяч. Пулевскі є автором першої друкованої Македонської граматики і автором одного з перших словників македонської мови.

   Монумент Карпошу. В жовтні 1689 року Петро на прізвисько «Карпош» очолив антитурецьке повстання на території сучасних Болгарії та Республіки Македонія. Карпош став відомим гайдуком і після вступу військ Священної Римської Імперії у війну проти Туреччини перебрався в Знеполе (сучасний сербсько-болгарський кордон), де зібрав загони борців проти турецького ярма.

 

   Монумент Філіпу II Македонському. Філіпп II Македонський — цар Македонії з 359 р. до н. е. Батько Олександра Македонського. В 359—336 р. до н. е. завоював Фессалію, частину Іллірії, Епір, Фракію. До 338 р. до н. е.(після битви при Херонії) встановив гегемонію Македонії над Грецією.

   Філіпп II був вбитий власним охоронцем, під час святкувань з нагоди заміжжя дочки Клеопатри у Вергіні, стародавній столиці Македонії.

   Історичне значення Філіппа важко переоцінити: скориставшись результатами попереднього розвитку Македонії та здобутками своїх попередників, а також сприятливими обставинами, він за допомогою створеної ним прекрасної армії підніс Македонію до положення великої держави із всесвітньо-історичною роллю.

  

   Фонтан матерів Македонії. Цей фонтан - зворушливий пам'ятник материнству. Чотири жіночі фігури присіли під струменями води. Троє з них з дітьми. Ще одна в очікуванні. Ця композиція має ще одну назву - на честь Олімпіади Епірської, матері Олександра Македонського.

  

   Кирило та Мефодій - слов'янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов'янської азбуки, перші перекладачі богослужбових книг на слов'янську мову, брати.

   Ну як може бути будівля без статуеток?

   Фонтан зі левами. У них з рота тече вода. Але по закону підлості, як тільки я націлювався фотографувати, вона зразу припиняла текти. І так кілька разів. Тому я не став марнувати час і вичікувати, коли піймаю цей момент.

 

   Будівля державного архіву.

   Конституційний суд. Судячи з фото, його також шанують.

 

   Опера та балет.

   Арка на площі матері Терези.

   Скоп'є, схоже, встановив світовий рекорд за кількістю пам'ятників на одиницю площі. Вони тут всюди, на кожному кроці. Пов'язано це з тим, що країну довгий час не визнавали, як незалежну державу. Мабуть, щоб довести всьому світу, що Македонія древня країна з багатьма історичними особистостями і були поставлені сотні пам'ятників.

   Але, як би там не було, ми отримали задоволення від побаченого. Дійсно, коли ще можна буде побачити так багато пам’ятників? laughyes

    Залишається на сьогодні останній переїзд до Белграду. Їхати доволі далеко + кордон. Через декілька кілометрів уже на кордоні Македонія/Сербія. Здивовані. Машин багатенько. Звертаємо увагу, що багато машин з людьми мусульманської зовнішності. Так як ми вже трохи пройшлись по історії, цьому не здивовані.

   Кордон пройшли відносно швидко, приблизно за годину. Далі вже зразу виїжджаємо на автобан і до самого Белграду їдемо автобаном. Дорога – просто чудова. І весь цей час ми продовжуємо шукати інформацію про Сербію, про Югославію. Тут вже «зачипаємо» Тіто та Мілошевича. Одним словом, по Сербії пройшлись добре. Те, що ми самі думали, які процеси відбуваються на Балканах, все підтвердилось. Напевно, щось розуміємо. Коли шукали інформацію, то натрапили ось на цей блог росіянина, який дуже чітко все описав. Я здивований, тому що мої думки були майже такими самими. Тому я вирішив сам не описувати (було б схоже на плагіат), а викладаю посилання на блог. Єдине, до чого я не додумався, що «македонці-це киргизи».

   Ми вже в Белграді. Гостинний Белград - одне з найстаріших міст Європи, «ворота» на Балкани. Він стоїть на перехресті стародавніх торгових шляхів, на перетині двох річок: Дунаю і Сави. Таке розташування - і благо, і покарання: боротьба за місто велася століттями, в його історії не знайти і 100 років, що минули в світі і достатку. Відлуння війни чутно і сьогодні: Белград все ще зберігає сліди натовських бомбардувань 1999 г. Але шрами, як не дивно, лише прикрашають його еклектичний вигляд. Тінисті парки і галасливі проспекти, витончені палаци і величні храми, старовинні кріпосні стіни і скляні хмарочоси - такий сучасний портрет сербської столиці.

   А ще тут панує зовсім особливий настрій: гірка пам'ять багатостраждального народу сплітається з по-балканськи молодецьким веселощами і незгасним оптимізмом. Хлібосольний Белград завжди радий мандрівникам: гуляючи по набережних, відпочиваючи на пляжах, знайомлячись з самобутньою сербською культурою, відчуваєш себе не в гостях, а як вдома.

   Зразу їдемо до храму Святого Сави (44.797774, 20.469869). Це храм Сербської православної церкви, головний престол якого освячений в честь першого сербського архієпископа і національного героя Сербії святого Сави (1175—1236). Один з найбільших православних храмів у світі. Іменується меморіальним храмом. Зразком побудованого храму послужив собор Святої Софії в Стамбулі. У закінченій будівництвом будівлі собору тривають оздоблювальні роботи. Роботи настільки серйозні, що неможливо навіть дихати. Стоїти стовп пилу. Для відвідування відкритий тільки нижній зал.

       

Відео: Белград, Храм святого Сави

   Храм сподобався. Тепер їдемо до готелю. Треба розміститись та йти дивитись місто. І тут нас чекала неприємність. Точно така історія з паркінгом, як і в Салоніках. При бронюванні вказано, що паркінг при готелі є, по факту – паркінг десь поруч. Оце «десь поруч» вилилось приблизно в 1,5 години втрати часу. Поки поставив машину, поки прийшов, вже стало темно. Робити нічого, пішли дивитись місто в темряві. Добре, що хоч готель вибрали поруч з пам’ятками, пішки все пройшли.

   Церков Святого Марка. Храм оформлений в дусі архітектури сербсько-візантійського стилю.

   Конституційний суд.

   Будівля парламенту, або Національні збори.

    

   Національний музей Сербії  — найбільший музей у Сербії. Знаходиться на площі Революції в Белграді. Його було створено 1844 року. Зараз його колекція нараховує близько 400 тисяч експонатів.

   Поруч красиві фонтани.

   Далі ми попадаємо на вулицю князя Михайла (сербська Кнез Михайлівська вулиця) - головна пішохідна вулиця Белграда. Розташована в муніципалітеті Стари-Град. Внесена  в список пам'яток виключної важливості Республіки Сербії, більша частина будівель має архітектурне значення, оскільки побудована в 1870-х роках. Крупна торгівельна зона Белграда.

    

   Особливо вже нічого не фотографували. По-перше, ніч, по-друге, вже доволі наклацали фоток. Гуляємо, дивимось на відпочиваючих, їмо морозиво. До речі, морозиво не дуже смачне. Якесь «не справжнє».

   Йдемо до фортеці. Белградська фортеця - історико-культурний комплекс в Белграді. Складається з цитаделі (Верхнє та Нижнє місто) та парку Калемегдан. Фортеця знаходиться на узвишші висотою 125 м при злитті річок Сави і Дунаю, навпроти Великого ратного острова, що надає їй виняткове стратегічне значення.

       

   Погуляли по парку і йдемо до готелю. По дорозі бачимо будівлю національного банку Сербії.

   А ще по дорозі бачимо от такий готель.

   Ще погуляли по нічному Белграду, попили гарної кави і направились до готелю.

День 16

Белград – п/п Берегшурань/Лужанка - Берегово

   Навпроти готелюбуло кілька магазинів та кафе, які з 8-ї години вже працювали. Вирішили щось прикупити в дорогу. Зайшли в магазин, дивимось, що купити. Курсуємо поміж відділів з м'ясними продуктами, сирами та вином. Вино стоїть в пластикових 1,5 л пляжках. Дуже дивно. Ми не наважуємось його купувати. Наші асоціації, що це якесь самопальне вино. За нами дуже уважно слідкує продавщиця. Потім сама підходе і питає, чим допомогти?   Каже, я бачу, що ви придивляєтесь до вина, але щось вас турбує. Ми викладаємо свої сумніви. Вона нас завіряє, що це найкраще червоне сербське вино.. Каже, беріть і не вагайтесь. Ну ладно, повіримо. Потім питає, а біле чого не берете? Знову завіряє нас, що також дуже добре. Взяли. Потім каже, я бачу, що ви придивлялись до м'ясних страв, давайте я дам вам скуштувати. Ого, оце сервіс! Відрізає кілька видів їхнього прошуто. Смачно. Взяли. Потім контрольний постріл. Каже, давайте дам скуштувати кілька видів сиру, а ви вже самі виберете на свій смак. Взяли ще і сир. Отак нас обслужили о 8-й ранку. До речі, як і в Македонії, сербська мова дуже зрозуміла. Розмосляла кожен своєю мовою, все розуміли.yes

   ***Як виявилось, вино дійсно було суперове. І виготовлене воно було з сортів винограду, який росте в Македонії і вино з якого ми пили в Охриді. Так що, якщо будете в Македонії, сміливо купуйте їх вино, не пожалкуєте.

   Вирішуємо проїхати по набережній знизу фортеці і спробувати сфотографувати фортецю вдень. Але нічого не вийшло. Трафік великий, припаркуватись неможливо. Знайшли один «карман», заїхали. Але з того місця вид на фортецю майже відсутній. Подивились на Дунай та поїхали додому. Вся відстань від Белграда по Сербії, потім по Угорщині проходить по автобанам. Коментувати тут нічого. Дороги просто відмінні.

   Ще на території Сербії зупинились на заправці OMV. Звернув увагу, що на заправці дуже багато людей мусульманської зовнішності. Вчора бачили багато таких на кордоні Македонія/Сербія, сьогодні на заправці на території Сербії і їдуть вони в напрямку Угорщини. Звідкіля вони і куди їдуть? Ребус, загадка.

   Заправився. Стою в черзі на оплату. Переді мною батько та син мусульмани. Чомусь вони мені дуже запам’ятались. Попили кави та поїхали далі. Дорога майже порожня, машин дуже мало. Обганяємо постійно німців. Думаємо, їдуть теж з Греції? Але в Греції ми німців майже не бачили. Чогось ми не розуміємо. І от ми наближаємось до кордону. І тут починається величезна корка. Спочатку до тебе йдуть мусульмани зі всякою фігнею, щоб ти купив, або помити вікна. Реакція миттєва – блокування дверей. Прикинулись «овочами» - нічого не бачимо, нічого не чуємо. Вони постояли, поканючили, побачили, що діла не буде, пішли до інших. А черга величезна. Їдемо дуже повільно. І от ми під’їхали на пункт перетину. Тут черга вже розходиться на 6 смуг. Починаємо звертати увагу на машини. І що ми бачимо? Майже всі машини – німецькі (мерси, ауді, бмв). Природно, всі на німецьких номерах. Тільки їдуть у всіх цих авто – мусульмани. І з мерсу попереду нас виходять син та батько, які мені запам'ятались на заправі. Оце так кіно. Їдуть сім’ями – дорослі, малі, старі. Зрозуміло, що це – мусульмани біженці. Але, якщо вони вже на німецьких номерах, припускаємо, що вони вже мають якісь документи як громадяни Німеччини, або, як біженці. Але відкіля їх стільки? Ми так і не зрозуміли. Вже пізніше, коли вже приїхали додому, взнали, що якраз тоді закінчилося якесь їхнє велике мусульманське свято. І вони повертались додому, в Німеччину. Отакі справи. Можна тільки припустити, скільки їх вже в Європі.

   А для нас закінчення їхнього свята вилилось в затримку на кордоні на 2 години 45 хвилин. Хоча, митники працювали дуже оперативно. Кожна з сторін оформляла паспорти в термін до 5 хвилин. А тепер уявіть собі кількість автомобілів, якщо працювало 6 смуг в одному напрямку.

   По Угорщині була невелика корка біля Будапешту. Далі все нормально. Що кинулось в очі на автобані в Угорщині. Останній раз їхати цією дорогою рік тому. За рік побільшало доріг, які виводяться на автобан з «регіонів». І величезний (!!!) транзит фур з Європи і в Європу. Приналежність машин сама різноманітна, вся Європа. І чим ближче до України, тим менше машин.

   Завжди переходили кордон через п/п Захонь/Тиса (Чоп). Цього разу вирішили зробити перетин кордону через Лужанку (Берегово). Так довго кордон Угорщина/Україна  ми не проходили – майже 3 години. Причому, угорська сторона працювала дуже оперативно. А от наші… Ви знаєте, стало гидко. Немає слів.

   Думали, що ночувати будемо десь біля Стрия. Але 2 кордони забрали в нас майже 6 годин часу. Їхали до тих пір, поки не стали «втикати». Зупинились біля готелю на трасі та в ньому і переночували.

День 17

   Тут вже писати нічого. Поїхали і ввечері вже в Києві. Подорож завершили.

ПІСЛЯМОВА

   Спробую щось написати вже не по маршрутах, пам’ятках і т.д. Якісь свої враження.

   Після повернення з подорожі я в ФБ розмістив свій пост стосовно відпочинку в Україні та Європі. Зараз його продублюю мовою оригіналу. З етичних міркувань прізвище того, на кого посилався в своєму посту, вказувати не буду.

«Несколько недель назад ХХХХХХХХХХХ писал, что очень удобно пользоваться Airbnb и призывал других делать то же самое. И самому планировать свой отдых без постсоветского сервиса.
Полностью согласен. Добавлю немного от себя. 
Мы решили "завязать" с постсоветским сервисом в 2011-м. До этого отдыхали на Азовском море (от дома было 220 км), а с 1997-го по 2011-й - в Крыму, объездив его вдоль и поперек. И вот в 2011-м я решил, что больше не хочу быть дойной коровой для наших соотечественников. 
С тех пор увидели немного Европу, все объездили на автомобиле. Сначала по визам, последние 2 года по безвизу.
Итог: 
1) на материковой Европе осталось всего 6 стран, где мы еще не были - Португалия, Швейцария, Дания, Черногория, Босния и Албания. Косово, ввиду их непонятного юридического статуса, пока не рассматривается;
2) побывали на 9-ти морях (кроме Азовского, Черного и Балтийского) - Северное, Балеарское, Лигурийское, Тирренское, Адриатическое, Мраморное, Эгейское, Средиземное и Ионическое;
3) побывали на озерах Балатон, Плитвицкие, Боденское, Траунзее, Галлштаттерзее, Кимзее, Гарда, Комо, Охридское;
4) увидели различные горы и побывали на них;
5) посетили как различные столицы и признанные центры туризма и культуры (Краков, Берлин, Мюнхен, Амстердам, Гаага, Париж, Страсбург, Барселона, Ницца, Канны, Монако, Прага, Вена, Братислава, Будапешт Загреб, Дубровник, Венеция, Верона, Милан, Флоренция, Рим, Неаполь, Бухарест, Бургас, Стамбул, Салоники, Афины, Скопье, Белград), так и множество маленьких городов и поселков, которые ничуть не уступают по своей привлекательности, а иногда даже интереснее. И счет этим городам и городишкам, уже наверное, пошел на сотни;
6) по странам Европы проехали порядка 33.000 км (без учета Киев-граница и граница-Киев, только Европа) и можем рассуждать, как живут люди в других странах.
Страшного ничего нет. Страшно было в первый раз. На начальном этапе уходит много времени,
так сказать, домашнее задание. Чем лучше его выполнишь, тем меньше времени потеряешь (а соответственно и денег).
Так что, смело берите свою судьбу в свои руки и планируйте свои поездки сами. И поверьте, не так страшен черт, как его рисуют (это о ценах на отдых за границей). Дам несколько цифр о ценах, по которым мы находили жилье с помощью Airbnb и Вooking:
1) Париж - 40 € за 2-х комнатную квартиру в пешей доступности до центра;
2) Рим - 40 € за 3-х комнатную квартиру (3 станции метро до центра);
3) Берлин - 40 € за 2-х комнатную квартиру в пешей доступности до центра;
4) Флоренция - дорого. Сняли в пригороде, в 30-ти километрах, 3-х комнатную квартиру за 40 €;
5) Амстердам - очень дорого. Сняли в пригороде, на берегу шикарного озера, часть дома дешево;
6) Мюнхен - дорого. Сняли в пригороде за 40 км 3-х этажный дом;
7) Вена - дорого. Сняли жилье в 70-ти км, в Братиславе, 40 € за 2-х комнатную квартиру. Убили сразу 2-х зайцев. Вечером посмотрели Братиславу, переночевали, а утром переехали в Вену;
8) Афины - 40 € за квартиру в пешей доступности до Акрополя (15 минут пешком);
9) Болгария - совсем красота по ценам. У нас был отель в первой линии за 40 € из расчета на 6 человек. И нашли мы его, долго "шарясь" по сайтам и вышли непосредственно на хозяев-болгар. 
И все эти цены из расчета на 4-5 человек. 
Думаю, достаточно.
А теперь сравните с ценами на наших курортах. Мы Украину уже объездили, можно сказать, всю. И в этом году, на майские, черт нас дернул поехать в Закарпатье. После того, как нам оглашали цены по тарифу "Праздничный +++", я немного офигевал. Да, я не спорю, природа в Карпатах красивая. Но платить просто за природу из расчета 50-60 € - это много. И плюс - практически полное отсутствие дорог. 
Из Киева до Чопа - порядка 850 км. Я еду, со всеми остановками на заправку и попить кофе, порядка 11 часов. Такое же расстояние по Европе я проеду за 7, максимум 8 часов.
Вывод: берите свою судьбу в свои руки. Это дешевле, надежнее и интереснее. 
Путешествуйте.»

   Я в картах Google розміщував фотографії в тих містах, де ми були, починаючи з 2014 року. І на цей момент ось така картина вийшла.

    Це, так сказати, результат відмови від відпочинку в межах країни (тому що цінники на прайсах наших курортів ненормально завищені. При майже повній відсутності сервісу. Останній раз в цьому впевнився на травневі свята).  «Потоптались» по Європі нормально. Але є ще багато місць, куди хочеться поїхати.

   А тепер кілька вражень про країни, через які ми їхали.

   Почнемо з Румунії, через яку перетинали кордон. В розрізі трафіка, нічого не змінилось і змінитись не зможе. Але, на мій погляд, побільшало транспорту в населених пунктах. І візуально, моє враження, країна рухається вперед. Таке саме враження склалось у сина, який через тиждень після нас з друзями їздив по Румунії. Є якісь моменти, які не можу озвучити, але на мій погляд, з часу нашого останнього візиту до цієї країни (2015 р.) країна рухається вперед. Але, більше бажання їхати через Румунію в напрямку Греції або Балкан бажання не має.  Саме з того приводу того, що дуже багато часу віднімає проїзд Румунії.

   Болгарія. Там, де їхали цього разу, було вперше. Що вразило? Те, про що писав. Вимирання міст на півдні, що потім підтвердили болгари, з якими у нас була «святкова вечеря». Але, така сама ситуація і у нас. Навіть, мені здається, набагато гірша. І тенденції у нас – тільки на погіршення в цьому питанні.

   Греція. В цій країні ми були вперше. Вражень дуже багато. Почну з назви звіту – подорож на три моря. Ми поставили собі за мету побувати на всіх 3-х морях – Егейському, Середземному та Іонічному. Тому і дав таку назву звіту. Сподобалась Греція чи ні? Відповідь однозначна – так. Але все не так просто.

   Зроблю невеликий екскурс в недалеке минуле (літо цього року). Ми вже стали дуже «балуваними» і сильно морочитися, особисто нам, як виїхати  і куди виїхати, для нас це не питання. Рішення приймаємо в дуже короткий термін. І коли прийняли рішення, що будемо їхати, виникло питання – «Куди»? Варіантів три: 1) Португалія (не були); 2) Греція (не були); 3) Хорватія (були вже 2 рази). Зупинились на Греції. І от вже на етапі пошуку житла зіткнулись з тим, що вартість житла в Греції більше, ніж ми винаймали в інших країнах. Другий момент – вартість палива. Ціни – на рівні Італії. Про вартість автобанів взнали вже в Греції.

   Коли тільки перетнули кордон Греції і виїхали на автобан, виникло питання, хто сплачує «весь цей банкет», тобто, звідки такі гроші на дороги, якщо постійно кажуть, що Греція вся в боргах. Трохи пізніше все стало зрозумілим.

   Дивлячись на Грецію, я зробив для себе висновок, що така сама доля чекаю нашу країну. Ми також погрузли в боргах і без помочі світових та європейських фінансових установ нам не вижити. А борги треба віддавати, та ще й з відсотками. І якщо ми хочемо такі дороги, як в Європі, буде у нас і паливо таке дороге, і за дороги будемо платити, і податками нас будуть душити. По іншому не буде. Підтвердження моїх думок – останнє рішення нашого уряду про підвищення цін на газ. А сьогодні ще сказали, що з травня знову підвищення. І все це – рух в напрямку Європи. По іншому не буде.

   Але є і великий позитив в Греції від приходу ЄС. З цим погоджуються і самі греки. Гарні дороги «привели» в країну більше туристів (думаю, як що б у нас були гарні дороги в Карпати та по Карпатах, багато б приїздило поляків, німців, чехів. ). А от галузі економіки, які виявились не готовими до конкуренції, померли. І це ми бачили. І це також нас чекає.

   Від’їзд молоді в інші країни – така сама проблема для греків, як і для нас.

   Але, їхали ми відпочивати і для відпочинку в Греції гарно працює вся інфраструктура.

   Що приємно вразило? Це природа. Ми собі уявляли Грецію як місцевість з горами без рослинності. Але були вражені природою Греції. Була така природа, як ми собі уявляли, була і така, про яку ми навіть не уявляли. Ну і неімовірна вода.

   Знайомство з пам’ятками древньої Греції – супер. Все сподобалось настільки, що я сам собі дивуюсь.

   Що засмутило? По-перше, що при сходженні на Олімп не взули нормальне взуття і це завадило дійти до цілі (хоча, спочатку і не збирались туди йти). По-друге, завадило кілька хвилин і ми не встигли на останню екскурсію в підземну печеру. От цього моменту ми дійсно чекали, готовилися. І так все погано закінчилось. Це саме велике, і мабуть, єдине розчарування.

   Якщо виникне питання, чи їхати в Грецію на відпочинок – однозначно так.

   Македонія. Супер. Завжди казали, що Македонія та Албанія – дві найбідніші країни Європи. В Албанії ще не були, не скажу. З приводу Македонії – не думаю, що ми живемо краще. Об’єктивно. Ну а Скоп’є – це просто чудо. Зі своєю кількістю пам’ятників.

   Сербія. Стосовно Сербії скажу, що хоч вона і була самою сильною та розвиненою республікою СФРЮ, зараз Хорватія та Словенія виглядають набагато краще. Але це порівняння тільки стосовно країн бувшої Югославії.

   Всім до побачення. Всім гарних подорожей.

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.8
голосов: 10
ИНФОРМАЦИЯ О СТРАНЕ

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 38
 
14 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: macarena
Будь ласка. Подорожуйте.
 

Пользователь
Отзывов: 66
 
14 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
спасибо огромное за отчёт! особенно за координаты!
пригодился ))
 

Пользователь
Отзывов: 38
 
14 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: IV
Спасибо.
 

Пользователь
Отзывов: 38
 
14 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: oleynik
Дякую. По фотографіям на майбутнє врахую.
 

Пользователь
Отзывов: 470
 
14 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Как написал коллега -действительно фундаментальный труд. Наверное самый большой отчет в этом году. Даже не представляю, сколько времени было потрачено на него. Читается интересно, есть полезная инфа для других путешественников. Пишите еще, удачи в новых путешествиях.
 

Пользователь
Отзывов: 115
 
14 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Фуффф.... стираючи піт зі лба. Фундаментальна праця. Дивуюсь Вашій пам,яті, все це запам,ятати та викласти. Я іноді собі маленькі нотатки по дорозі роблю, щоб не забути, що хотів сказати.

1. День  4!!! Супер зустріч та атмосфера.
2. Кава від грека - зворушливо!
3. Вова и "дружба со стволом направленным в лоб" - это по ихнему. Никогда не понимал выражение - "мы же братья". Ну бл... (простите дамы) - КАКИЕ БРАТЬЯ? Почему? Я даже до всех событий не понимал этого. Только потому, что живем рядом? Ну так многие народы живут рядом. То, что на одном изыке разговариваем? Ну так немцы, австрийцы, швейцарцы на одном разговаривают! Они что, при встрече братаются. Или австралиец с англичанином, или новозеландец с американцем при встрече - "братушка..., бразушка моя... дай я тебя обниму". Или испаноязычные народы все братья. Не понимаю и не пойму. Ну да ладно...
4.  Про ЄС - ну можна вийти з ЄС як Британія. Чи повернеться промисловість? Ні. Чи повернеться сільське господарство? Ні. Чи будуть знижені ціни та податки? Ні. Куди тікає невдоволений грек? В ЄС. За чий рахунок дороги? ЄС, бо німцю треба до моря нормально доїхати. Якщо прийде до нас ЄС, що буде? Нічого страшного не буде. Яку промисловсть він завалить чи зруйнує? Ніяку. Он кричали 5 років назад, - "все заводы станут, завалят нас дешевыми продуктами, все умрет, у нас даже колея ЖД разная, как мы будем ездить". Якось живемо.

А так нічого, звіт гарний ;-))) Гарних Вам подорожей. Але трошки з фото... Ну трошки меньше, бо повторюються.
 

Пользователь
Отзывов: 38
 
12 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: VovK
Пересекали разные границы, но Захонь/Тиса всегда быстро проходили. Из 5-ти раз само дольше было 2 часа.
 

Пользователь
Отзывов: 314
 
12 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
ну вот дочитал (доехал Улыбка) понравилось. обязательно возьму на заметку для будущей поездки.
мы с балкан возвращались похожим маршрутом - через будапешт, но с ночевками. сначала думал заезжать в Украину по вашему маршруту. но друзья по дороге предупредили о возможных очередях и поехали через захонь, ужгород. как показывает ваш и наш опыт, избрали правильный маршрут. границу прошли за час двадцать. дорога отличная как до, так и после границы.
 

Гость
 
9 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: nattochka8
Да, впечатлений море. А с людьми в разных странах действительно интересно говорить. Много чего начинаешь понимать.
 

Пользователь
Отзывов: 234
 
9 ноября 2018 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
В предыдущем отзыве второй пионер-смайлик не считается, как-то случайно попал, предполагался другой, с улыбкой.