Зазвичай, у більшості туристів, які відвідують Болгарію, в спогадах залишаються добре багатьом відомі, знані та розкручені маршрути. Домінує серед напрямків літнє чорноморське узбережжя від Варни до Бургасу, розбавлене час від часу вилазками у напрямку Великого
Тирново із сусіднім Арбанасі, сходженням на Шипку та попутнім візитом до Мадарського вершника. Взимку додається два-три гірськолижних курорти. Малочисельний турист добереться до Софії, відвідає Рильський Монастир та пішим порядком обійде сім однойменних гірських
озер. Ось наче і все!? Ні, можливо ще культурна столиця Пловдив не позбавлена туристичної уваги.
Можливо Вам здалося, що певним скепсисом просочені перші рядки звіту. Якщо так, то це помилкове враження. Всі перелічені об’єкти історичної, культурної та рекреаційної складової мені, як і багатьом, до вподоби і мають право на існування на верхніх щаблях
болгарського туристичного рейтингу.
Треба віддати належне, що при всій повазі до Болгарії, в архітектурному та історичному контексті, вона поступається розташованим по сусідству країнам та й в економічному плані накульгує, що робить масовий туризм тут поки що недосяжним.
Проте, Болгарія має неоціненний ресурс в особі неперевершеної її природи, яка тут скрізь, варто лише завернути із запротореного роками маршруту. Несподівано на Вас очікуватимуть дивовижні, унікальні, а головне, майже безлюдні природні пам’ятки.
Враховуючи те, що я вже рік перебуваю у цій сонячній, південній країні, і користуючись невеликими її розмірами та відносною ціновою доступністю, намагаюсь при першій ліпшій нагоді досліджувати та відкривати для себе нові та цікаві місця. Тож, не стану приховувати
від шановного читача вже побачене і намагатимусь ділитися накопиченим матеріалом.
І перед тим, як перейти до викладення основного матеріалу, зазначу – найдоречніше пізнавати Болгарію власним авто. Підстава дуже проста – туристична логістика в нерозкручених напрямках, м’яко кажучи, недостатня; покриття доріг, в переважній більшості, більш
ніж прийняте, навіть гірських та другорядних доріг (основні дороги часто густо поступаються напрямкам місцевого значення).
Тож, ближче до Болгарії, до її потаємних місць. Сьогоднішня розповідь присвячена трьом з ним, двом печерам та ще одному дивному об’єкту. Послідовність викладення буде відповідати хронології їх відвідування.
Печера «Очі Бога»
На відстані 100 км від Софії знаходиться одна з найцікавіших природних пам’яток Болгарії – унікальна печера з назвою «Очі Бога».
Офіційно зветься вона «Прохідною», а свою поетичну назву отримала завдяки двом величезним отворам в склепінні гори, крізь які сонячні промені освічують усе величезне її нутро.
Якщо зупинитися під ними і подивитися вгору, то відчувається, що на тебе дивляться два гігантських яскравих ока. Масштаби печери підкреслюють твою нікчемність і ти відчуваєш, що за тобою стежать вищі сили і ти вбачаєш над собою погляд Всевишнього.
Печера входить до складу геопарку Іскар-Панега, що поблизу селища Карлуково і несподівано з’являється подорожуючому величезним отвором в зеленому обрамленні рослинності.
Уже на самих підступах до неї, вона починає заворожувати своїми розмірами, що не можливо передати ніякими фотографії та розповідями, і які можна опанувати лише особистою присутністю.
Складається враження, що ти просуваєшся через якийсь портал між двома світами. Напрочуд дивовижний, кам’янистий шлях довжиною в 263 метра веде кудись у незвідане.
І коли потрапляєш в самісінький епіцентр, коли втрачаєш візуальний зв’язок зі своїм світом, з його звичними ландшафтами, відчуваєш себе десь у далекому космосі, немов на іншій планеті.
Треба віддати належне і назві «Прохідна», бо й дійсно її можна пройти наскрізь і опинитися на протилежному боці печери.
Та тільки дороги далі немає, непролазні хащі та високі скелі повертають тебе в скелясті обійми.
З висоти 45 метрів на тебе спостерігають «Очі Бога», крізь які пролітають краплі дощу і створюється враження, що то накрапають сльози.
Все окутано містичною пеленою і вхід до печери вже мариться контурами африканського континенту.
Ти прагнеш сам подивитися на людей «божим поглядом» і рушиш кудись вгору, в пошуках дивовижних отворів.
Здивування від того, що величезна порожнина знаходиться прямо під тобою, під дорогою, якою ти їхав в пошуках сьогоднішніх пригод, додає дивовижності усьому цьому природному створінню.
Знайти «очі» виявляється доволі складною та небезпечною справою. Вони немовби зачинилися, заховавшись серед непрохідного колючого чагарника, і раптом з’являючись перед тобою бездонною прірвою.
Ноги починають тремтіти, відчуваючи свою беззахисність перед містичною глибиною, яка через один необачний крок може забрати твоє життя, і ти починаєш бачити вже «очі диявола», відчуваючи на собі його магнетичний погляд.
Швидконіг полишаєш небезпечну територію і через двісті метрів повертаєшся до звичайних земних пейзажів, безпечних і злегка ідеалістичних.
Такою є найбільша в Болгарії печера – величезна, цікава і містична.
Кам’яні гриби
На півдні Болгарії, в передгір’ї Родопських гір знаходиться дивна пам’ятка природи, що зветься Кам’яні гриби.
І це не просто поганки чи якісь умовно-їстівні, а справжні – шляхетні, білі гриби.
Треба відзначити, що своєрідні грибні місця існують не тільки тут. В різних куточках світу, зокрема і в українському Криму, існують дивовижні кам’яні плантації. Та механізм утворення у кожного свій.
Ці, які проросли біля селища Белі Пласт, складаються з вапняку, що під дією води з доісторичного водоймища, яке існувало колись на цьому місці, набули такої чудернацької форми.
Його течії сформували ніжку грибів, в той час коли шляпки знаходились над рівнем поверхні, не потрапивши під їх руйнівну дію.
Існує давня легенда, яка запевняє, що одного разу чотири місцеві дівчини, що були сестрами, прийшли за водою і побачили вороже військо. Дівчата хотіли попередити своїх односельчан про небезпеку та не змогли, загарбники наздогнали їх та повідрубували їм голови.
В ту ж мить, на очах вояків, голови перетворилися на кам’яні глиби.
Зрозумівши, що це місце прокляте, військо полишило його. І з тих пір, кажуть місцеві, ранішня роса на кам’яних грибах є ніщо інше, як сестрині сльози.
Та як би там не було, стоять білі красені заввишки до трьох метрів і розважають заїжджу публіку.
Втім, лущаться вони потроху від вітру та бажаючих на них залізти.
Печера «Утроба»
Найдивовижнішою та наймістичнішою природною пам’яткою Болгарії сміливо можна вважати печеру Утроба.
Виходячи з її назви, не складно здогадатися, що нагадує вона за своїми формами.
Така схожість печери не могла залишитись осторонь уваги людського ока і вже з давніх-давен, з десятого сторіччя до Різдва Христового, тут існувало культове фракійське Святилище, на місці якого згодом, у ближчі до нас часи, народився так званий Храмът на
Великата богиня-майка.
Раз на день, рівно об 12 годині, сонячні промені проникають у отвір печери, символізуючи злягання Бога-Сонця та Богині-Матері.
Та найбільш містичним є те, що лише один раз на рік, в день зимового сонцестояння, а за іншою версією, 25 грудня в День Різдва Христового, промені досягають вівтаря Печери-Храму на глибині 22 метрів, уособлюючи запліднення Богині-Матері та народження нового
життя.
Вважається що печера Утроба наділена значною енергетикою і здатна подолати людське безпліддя, відкриваючи своє лоно та даруючи надію для бездітних пар, що їдуть сюди з усього світу.
Але дістатися омріяного місця доволі складно. Печера заховалася високо серед Родопських гір в місцевості Тангардък кая.
Маршрут довжиною більше двох кілометрів веде доволі небезпечним скелястим шляхом.
А для того, аби потрапити у саму Печеру, доведеться ще здолати височеньку та хитку драбину.
Проте, усі труднощі сходження будуть компенсовані неперевершеними краєвидами, які супроводжуватимуть Вас від підгір’я до омріяної висоти.
І на закінчення зазначу, що Утроба залишається єдиною аналогічною печерою в світі.
Ось такі дивовижні витвори природи заховані в болгарських глибинках. Та це далеко не все, а значить очікуйте продовження. Всім дякую за увагу!