Херсонський край для мене незвіданий, тому, як виявилась нагода, ноги понесли мене саме сюди.
Місто невеличке, лише на 300 тис. чол. І, на мій погляд, недооцінене. Постійно перебуває в тіні молодших Одеси та Миколаєва, хоча планувалось як південна Пальміра, перлина Причорномор'я. І грошей в місто Потьомкін та Катерина ІІ вбухали неміряно.
Отже, почнемо з початку. Південні території до XVIII ст. були обжиті доволі мало. Це була в більшості своїй буферна зона, де стояли козацькі укріплення та різноманітні дозори.По ній ходили татари на Україну-Русь, вижигаючи попутно все живе, потім руські
на татар, тож пожити мирно не вдавалось. А ще були купці, контрабандисти, та різноманітні авантюристи, які мали надію поживитись на торгових шляхах. Додайте також майже повну відсутність лісу, будуватись було складно, тож територія залишалась доволі необжитою.
Але у 1774 році була підписана Кючук-Кайнарджійська мирна угода між Османською та Російською Імперією. І стала необхідність побудувати форпост, конкретно укріплену й потужно оборонну споруду, щоб дбати про південні рубежі та контролювати дії. Так і виник
Херсон.
Катерина виношувала в душі плани відродити велику Русь, розширивши володіння Росії аж до Костянтинополя. І бачила свого онука Костянтина спадкоємцем престолу Візантії. Тому й задумала Херсон як центр православ'я в південному регіоні на противагу мусульманському
султанату. Під це навіть була підведена назва міста. В давньому Херсонесі прийняв християнство князь Володимир, тому новоспечене місто 18 червня 1778 року отримало назву Херсон.
Розбудовувати його взявся князь Григорій Потьомкін. І, треба зазначити, місто він полюбив. Вкладав у нього багато власних коштів, постійно випрошував гроші в імператриці. Тому до початку ХХ ст. місто активно розвивалось. Стало не просто адміністративним
центром Херсонської губернії, а й культурним та економічним центром. Незважаючи на те, що фарватер у Херсоні був мілкий, лише до 3 м, там будували торгові й військові кораблі. Хоча й зі своїми особливостями: спочатку корпус, його спускали на воду та бурлаки
тягнули до Голої Пристані, де вже оснащували пушками та всім іншим, і там спускали на воду. Роботи з заглиблення фарватеру велись і при Царській Росії, і при більшовицькій. Зараз його глибина становить 7,2 м, але все ж таки він мілкий, тому як порт Херсон
однозначно поступається Одесі і Миколаєву.
Зараз місто квітне розами, їх дуже багато, як і фонтанів. В Херсоні свій останній притулок знайшов англійський філантроп Джон Говард, який все своє життя присвятив покращенную умов життя ув'язнених в тюрмах. Він помер від висипного тифу. Точне місцезнаходження
його могили невідоме, але у місті є пам'ятний знак на його честь — сонячний годинник.
Нам у червні ще дуже повезло, бо масово розквітнув мак. Всі узбіччя майоріли червоним, і ми милувались дикорослими квітами досхочу.
Ще в Херсоні та поруч дуже багато курганів, трапляються кам'яні баби. Є сучасні пам'ятки, наприклад, узагальнюючий образ козака, що проливав кров на цих землях.
Наша наступна зупинка —
Шато князя Трубецького.
Тут виробляється натуральне сухе біле та червоне вино. Історія господарства досить давня, з 1898 року, коли були закладені виноградники. Фактично, великі наділи земель належали матері Петра Миколайовича Трубецького, Любові Василівні Орловій-Денисовій. Вона
була негарною, не дуже знатною, але багатою. Свахи звели її з бідним нащадком княжого роду Гедиміновичем Миколою Петровичем Трубецьким, і пара склалася.
Традиційно, доходи сім'я отримувала з шерсті овець, але у кінці ХІХ ст. ринки заполонила австралійська продукція, і більшість господарств стали неконкурентними та почали банкрутувати. Перед Петром Миколайовичем повстав складний вибір. Треба було розпочати
новий бізнес. Його родич, Лев Сергійович Голіцин (той самий, з Криму, який вже активно виробляв ігристе вино), вмовив його зайнятись виготовлення сухих вин по традиційній французькій технології. І задум вдався.
Багато сонячних днів, схили Дніпра, розташовані під ідеальним кутом для прогрівання ягід, та наполеглива праця дозволили отримати чудовий результат. Вже у 1900 році Трубецький представив свою продукцію на міжнародній виставці в Парижі та отримав гран-прі!
Ми погуляли підвалами та провели дегустацію. Це однозначно треба спробувати, бо враження неймовірні, не оминайте!
День другий.
Олешківські піски.
Чи знали ви, що в Україні, як раз поруч з дніпровськими плавнями, є пустеля?
Технічно це піщаний масив, площею 210 тис га. В принципі, пісок у низині Дніпра, був завжди, але його просування стримувалось рослинністю. Існує теорія, що Олешківські піски у їх сучасному вигляді утворилися внаслідок масового розведення овець. У XVIII-XIX
сюди це була основна промисловість, один лише барон Фальц-Фейн мав отару близько мільйонів голів. Шерсть херсонських мериносів активно експортувалась по всьому світу, аж до Канади й Америки. Таке велике поголів'я могло просто зжерти всю траву, а вітрова ерозія
вже довершила справу.
В результаті маємо природнє диво. Екологи розробили й промаркували маршрут, тому пісками гуляти дуже зручно. Тропа кільцева, десь на 1,5 години. Краєвиди вражають. Білий пісочок, як на пляжі, норки кандибок і ховрашків, несподівана тополя чи яблуня посеред
пустелі, сосни, трави, копанка з водою – мікс просто нереальний, дуже рекомендую побувати. Але обов'язково з запасом води, панамкою та сонцезахисним кремом :).
Наостанок ми встигли покататись на справжній яхті. 10-метрова білосніжна красуня вивела нас у плавні до качок, вужиків та жовтих кувшинок, ставши неймовірно смачною вишенькою на торті, завдяки якій день перетворився на просто бездоганний.
Тож, сміливо рушайте до Херсонщини! Їй є чим вас здивувати!