Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ

Із Буковини до Закарпаття
Із Буковини до Закарпаття
Чернівці - Івано-Франківськ – Галич – Міжгір’я – Пилипець – Ужгород
Добавлен: 28 июня 2016 г.
Просмотров: 3206
Автор: gh
Продолжительность: 7 дней
Пробег: 450 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 8.7
голосов: 3
1  
Отзывы

День 1. Маршрут починався із Чернівців, куди я приїхала зі Львова трохи після сьомої ранку. Зустрілась на вокзалі із подругою, котра прибула на 20 хв. раніше Київським поїздом. Хоча, щоб дістатись до центру, місцеві мешканці радили перейти дорогу та сісти на трамвай, ми вирішили іти пішки, оскільки погода була гарна та у нас не було багато «майна». Із вокзалу до центру приблизно 1 км., але треба зважати, що дорога іде вгору. Проходили через таку турецьку площу.  

Проживали у готелі Магнат-де-люкс, що по вулиці Шептицького, яка іде від площі Центральної. Якщо їхати громадським транспортом – зупинка «Ляльковий театр».  Готель, відповідно,  знаходиться у центрі Чернівців, але на тихій вуличці. За двохмісний номер платили 350,00 грн.  Добре співвідношення ціна-якість. Чернівці – для мене одне з тих місць, де виникають думки, що хотіла б тут жити.  Багато будівель з часів Австро-Угорської  імперії. Ну хоча б такі будинки-близнюки:

   

А це театр імені Кобилянської.

Або відомий Чернівецький університет.

Та коридорами університету:

Вхід на територію університету тільки з екскурсоводом. Після екскурсії університетом погуляли також парком, що знаходиться позаду університету.  

Зустрічається у Чернівцях і такий креатив:

До речі,  по неділях о 12 годині туристично-інформаційний центр Чернівців проводить безкоштовні екскурсії.  Найбільш туристична вулиця Чернівців – імені Кобилянської, колишня Панська, і надалі залишається панською та нічим не поступається популярним туристичним вулицям європейських міст.

День 2. Із Чернівців у нас маршрут лежав до Івано-Франківська. По парних числах місяця Одеський поїзд о 15.45 відправляється із Чернівці та близько 18 години ми були вже в Івано-Франківську. Далі нам треба було знайти естакаду (шляхопровід через залізничні колії). Ще у тамбурі поїзда привітний місцевий житель почав допомагати нам з дорогою до готелю.  Якщо повернутись обличчям до будівлі вокзалу, то естакада знаходиться з правої сторони вокзалу. Хвилин через 15 були вже у нашому готелі «Станіславському дворі», що по вулиці Деповській. Незважаючи на близьке розміщення до вокзалу, звідти від поїздів жодних звуків не було чути. У готеля гарна доглянута  територія, чисто, все нове. Ціна 300,00 грн. (червень 2015року) за двохмісний номер із включеним сніданком – це дуже добре. До центру приблизно 3 км.  Щоб дістатись до центру міста прийшли знову до вокзалу, потім перейшли дорогу (вулиця Залізнична) та направлятись повз скверик перпендикулярно залізничним коліям по вулиці Гаркуші, наткнулись на туристичну карту, котра привела нас до центру міста. Івано-Франківськ – приємне місто зі збереженою архітектурою часів Польщі та Австро-Угорщини., хоча історичний центр невеликий. Підвела погода, порадували ціни. На центральній площі  - площі Ринок, у торговому центрі на двох верхніх поверхах знаходиться ресторан. Варто піднятись, щоб і звідти глянути на історичний центр міста.

День 3. На наступний день дорога у нас лежала у Галич. До Галича із Івано-Франківська їхати приблизно півгодини на автобусі. Автобуси ходять із інтервалом у півгодини із автовокзалу, що знаходиться поруч із залізничним, ліворуч,  якщо вийти з будівлі залізничного вокзалу.  Дорогою до Галича автобус проїзджає  село Крилос, на місці якого і знаходилась столиця Галицького-Волинського князівства. Тепер у селі музей історії давнього Галича.  Зараз місто Галич – це спокійний райцентр. Зі слів місцевої жительки «у Галичі нічого немає, все у Крилосі», хоча насправді і Галич варто відвідати. Таким є Галицький замок 14 ст., правда, лише частково збережений.  

Замок ми знайшли не відразу, він знаходиться, як і годиться, на висоті. Із високого пагорба  відкриваються гарні види, тишина, спокій…

Також Галич запам’ятався смачною дешевою традиційною кухнею у кафе на центральній площі (там воно було єдине, потрібно піднятись на другий поверх).

День 4. Їдемо у Міжгір’я. Із Івано-Франківська із автостанції № 2 по вулиці Горбачевського ходять туди автобуси, лише двічі на день. Дістатись на автостанцію № 2 можна автобусом, який зупиняється навпроти залізничного вокзалу (треба перейти дорогу - вулицю Залізничну). Їхати, як для Івано-Франківська, довго, десь півгодини. Потім приблизно 4 години жахливої дороги і ми вже у Міжгір’ї.  Міжгір’я – це місце контрастів.  Селище знаходиться у гарному місці, зі всіх сторін дійсно гори, чудова природа.  Але відношення людей до цієї природи… купи пластику у річці… занедбаний райцентр. До речі, із Міжгір’я найлегший шлях дістатись громадським транспортом до озера Синевир, потрібно їхати до села Синевирська Поляна, звідти іще пішки.  Але на Синевир ми не потрапили, автобуси ходять лише раз в день, о 12:30, по вихідних не ходять.  Якщо збираєтесь на Синевир без свого автотранспорту,- потрібно планувати ночівлю у селі Синевирській Поляні.  Проживали у Міжгір’ї на вулиці Ольбрахта у пані Лариси в готелі «Люкс». Насправді «Люкс» виявився студентським гуртожитком. На цій же вулиці Ольбрахта у ресторані із темними вікнами подали нам прокислий суп. Познайомились із місцевою жителькою, пані Людою, що прогулювалась із своїм улюбленцем-песиком. Гуляли разом, пройшлись по хитаючому мосту через річку, яка називається Річкою.  Містком дійсно сильно хитає.

А такий вигляд на гори із вікна кухні, де проживає пані Люда.

День 5. Їдемо на Шипіт, село Пилипець.  Із автостанції Міжгір’я приблизно щогодини відправляються автобуси до села Пилипець. Ми їхали тим, що направляється на Ужгород.  Водій та пасажири підказали нам, що ближче іти до Шипоту не із села Пилипця, а із Подобовця. Іхати хвилин 40. Вийшли на зупинці, направились дорогою в сторону Пилипця. Дорога розгалужується, права іде до самого села, ми слідували лівою.  Дорога приємна, гірські пейзажі, людей немає, лише зустріли одного хлопця, який виявився професійним фотографом. Ось зроблене ним фото.

Дійшли до асфальтованої дороги, це вже село Пилипець, поворот направо. Відстань від автобусної зупинки у селі Подобовець  до заповідника «Шипіт» приблизно 6 кілометрів. Вхід на територію заповідника платний, коштував 10 грн. На території  заповідника натрапили по дорозі на невеликий табун коней і на таку чудернацьку свинку.  Не стрималась, щоб не погладити.

 На підході до водопаду Шипіт – кілька невеликих водопадів. Сам 14-метровий водопад Шипіт варто подивитись не тільки знизу, а й зверху (треба бути обережним, особливо у вологу погоду).

Село Пилипець – це відомий гірськолижний курорт. Піднялись лише до початку руху канатно-крісельного  підйомника.  Навіть звідси - чудесні види, шкода, що не піднялись на саму гору Гимба. Було холодно, 9 градусів, ми пішли грітись в один із місцевих ресторанів. До речі, стан підйомників зовсім не такий прекрасний, як природа, таке враження, що вони ще із радянських часів.  Назад до Міжгір’я повертались на зупинку до села Пилипець, відстань - приблизно 7 кілометрів, прямий напрямок із Шипоту, дорога  асфальтована, чисто, тут цивілізація, не те, що у Міжгір’ї, і вдруге зустріч із цим же хлопцем-фотографом…

День 6. Відправляємось із Міжгір’я до Ужгорода. На автостанції Міжгір’я – кінцева зупинка автобусів, що прямують на Ужгород. Автобуси ідуть досить часто, відправлення лише до 3-ої години дня. Тут вже досить добра дорога, не трусить, та й сама дорога до Ужгорода у якійсь мірі – це екскурсія по гірській місцевості. Їхати близько 3,5 годин. До речі, автобус зупинявся і у селі Пилипець, до цієї зупинки вже були знову сидячі місця. Можна і з села Пилипець добиратись до Ужгорода, головне вчасно побачити, не пропустити та зупинити автобус. Також автобус проїзджав Воловець, , Сваляву, Мукачеве… Кінцева зупинка - поруч із залізничним вокзалом Ужгорода.  Ужгород – найбільш західний обласний центр України. Ця близькість до розвинутої Європи  помітна вже на залізничному вокзалі. Мабуть, вперше в житті я подумала: «Який же гарний вокзал!».  Відразу біля залізничного вокзалу – кінцева зупинка автобуса № 5, який іде до центру міста – до зупинки «Площа Кор’ятовича». Поселились у готелі «У Аніти» по вулиці Берчені, це 5-7 хв. пішки від площі Кор’ятовича. Цей готель – як заміський будинок.  Двохмісний номер стандарт на червень 2015 року коштував 330 грн. із включеним сніданком. Номер досить великий, хороша ванна кімната, огороджена територія, великий та різноманітний, як для невеликого готелю, сніданок.  Після поселення я пішла досліджувати Ужгород. Невелике гарне місто!

День 7. Ужгород.  Сніданок у кафе готелю.  Вирушили із подругою гуляти Ужгородом. Хотіли потрапити на професійну екскурсію, а замовили якусь «індивідуальну екскурсію» у пані, що торгувала сувенірами у будочці біля лялькового театру та синагоги. Згадався вираз, що, якщо турист не обманутий, то це не справжній турист. У той час відчула себе справжнім туристом.  Усе решта в Ужгороді сподобалось. Тут є і Ужгородський замок, і найдовша в Європі липова алея, і дуже  туристичні вулиці Корзо та Волошина із кав’ярнями та ресторанами, і фаст-фуди із дешевою та смачною їжею. Або таке подвір’я із вулиці Волошина.

Є й  «веселі» яскраво розфарбовані сходи із вулиці Фединця, і величний  ясен Масарика на набережній.  Відвідали Ужгородський замок, потім - дегустацію вин.  Із кав’ярень із дуже смачною випічкою можу порадити кафе Флоренцію по вулиці Волошина, а із закладів швидкого харчування – заклад із назвою «їдальня на Фединця» по вулиці Фединця. Хотілось відвідати біля Ужгорода і Невицький замок, і водопади у Лумшорах, і старовинні винні підвали у с.Середньому, але забракло часу. Час повертатись. Поїзд Ужгород – Київ. 15,5 год. їзди. Напевно, це виснажливо. Ми із подругою на верхніх полицях, а наші сусіди на нижніх – подружня пара: чоловік незрячий, його дружина – на інвалідному візку. Вони їдуть не на лікування, а на спортивні змагання… І я думаю: «Якщо люди у такому фізичному стані подорожують, то якщо є здоров’я, - подорожувати треба обов’язково!».       

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 8.7
голосов: 3
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 

Пользователь
Отзывов: 198
 
29 июня 2016 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Доброго вам дня.Молодцы, что не имея машины съездили в эти замечательные места.И мне приятно,что я тоже побывал в некоторых из них и планирую побывать. Моя сестра недавно вернулась с поездки в Верховину,останавливалась на 1 день в Ивано-Франковске и тоже в "Станиславском дворе" 350грн за 2-х с завтраком.Очень понравилось как и город.Надо заметить,что она без ума от Западной Украины к тому же она россиянка.Всё ей понравилось и отношение к людям лучше даже чем в своей стране. Жаль, что  вы не смогли побывать на Синевире. Мы с сестрой  в октябре 2013 г ездили на своей машине,останавливались на 3 дня на Синевирском перевале база Камянка. Ездили и на Синевир,Шипiт.Посетили Колочаву,Чинадево,Мукачево и Ужгород. Есть отчет об этой поездке,но украинские автопутешественники изъездили все эти края,и думаю ничего нового я им там не открою разве только фотографии.В общем Западная Украина-это чудесная земля,напоминающая так любимую нами Европу.каждый раз с нетерпением ждешь новой встречи с ней. В Ужгороде вам было бы интересно посетить корчму"Деця у Нотаря" Думаю у вас еще все впереди и обязательно заедьте в Мукачево посмотреть замок Паланок.Желаю вам новых интересных путешествий и впечатлений.