Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ

За вікном Буча. Реверсний рух
За вікном Буча. Реверсний рух
Буча
Добавлен: 28 мая 2016 г.
Просмотров: 1838
Автор: WolK
Продолжительность: 1 день
Пробег: 1 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.7
голосов: 6
3  
Отзывы

Купка колишніх дачних поселень на північно-західних підступах до столиці, поступово перетворюється на своєрідний міський анклав, відокремлений від Києва невеликим лісовим прошарком.

І все б нічого, тільки прошарок той стає все тоншим і тоншим, а кавалькада автомобілів, що рушить ранком до мегаполісу, вже значно переросла потужності так званої «варшавки».

Якщо перша складова мене відверто бентежить, то друга залишає поки що байдужим, бо рухаюся на службу зустрічним курсом і ніщо не заважає сприймати симфонію ближніх вогнів за розділовою смугою по-філософськи.

Відходячи від окреслених факторів, хочу зазначити, що всякий раз, коли проїжджаєш крізь одне з тої купки – Бучу, негативне відходить на другий план, а на сцену виходить майже по-європейськи впорядковане містечко, принаймні зовні.

Частина 1. Буча фасадна або по дорозі на роботу

По літньому теплий квітневий ранок. Час близько восьмої. Безшумно вкочуюсь сюди з боку Києва затіненою хвойним лісом дорогою. Місто потрохи прокидається, а я роблю зупинку.

Ні не тут, бо чту дорожній кодекс - просто сидіння павільйону зупинки заряджають позитивом і хочеться тут чекати на маршрутку. Проте, залишаю авто на парковці, ще зачиненого, супермаркету і починаю свій екскурс зі скверу на честь і пам'ять воїнів-афганців.

Трохи далі зустрічаю Тараса Григоровича. Як справи, Кобзарю!? І так бачу, що добре. Хоч навкруги і не лани широкополі, і не Дніпро, і не кручі, а мило і охайно, як і заповідав поет.

Його очі дивляться в глиб чепурненької вулиці з жовто-білими бордюрами, тротуари якої вже прикрашає весняний квіт фруктових дерев.

Триповерхові будиночки обабіч дороги набули нового вигляду, прибравшись у різнокольорову вагонку та одягнувши металопластикові окуляри.

Центральний пішохідний майдан поки що порожній, сплять фонтани і тільки птахи влаштовують веселий гомін, допоки не розлетілися по гніздах висиджувати свої яйця.

Від майдану, по інший бік вулиці, що перебуває під наглядом Шевченка, додолу спускається алея-променад з театральними тумбами та мистецькими композиціями.

Вже Адам Казимирович Козлевич підігнав свою «Антилопу» до біржі автомобілів і як писали класики «час молочниць вже пройшов, а час робочого люду ще не настав». Саме час пити каву.

Може я щось наплутав і це ще не зовсім Європа, як там раніше йшлося, бо вулицями міста вільно, наче саваною, гуляють дикі тварини не нашої широти, питаючи перехожих «як дістатися Занзібару!?»

Дивлячись на їх відполіровані ікла та вуха розумієш, що місцевих таке сусідство зовсім не дивує і не пригнічує, а навпаки живить і забавляє.

 

Повернувшись на головну вісь сьогоднішнього маршруту, на все ту ж вулицю, яка до речі названа на честь енергетиків, про що стає відомо навіть англомовним, рушу далі.

Замикає її, нещодавно освячений, Храм на честь апостола Андрія Первозванного. Сонце виграє на його білих стінах та золотих куполах, нагадуючи про наближення початку робочого дня.

Час займати своє місце у сідлі і відправлятися до нових звершень на виробничій ниві. Повз мене намотують стадіонні кола прихильники ранішнього бігу, а хтось тим часом спостерігає з вікон новобудов за Бучею, ними і мною. На цю мить я перетворився на часточку міста.

Ось і вона, траса Київ – Ковель, звана у просторіччі «варшавкою», якою я і поїхав собі далі.

Бувай, Буча! До зустрічі після роботи!          

Частина 2. Буча паркова або по дорозі з роботи

Хто добре працює, той не тільки їсть, але і раніше додому їде. А враховуючи теплі і тривалі квітневі дні, може дозволити собі кудись заїхати та щось подивитися.

Зовсім нещодавно, тільки сьогодні зранку, я казав Бучі «до побачення», а тепер знов вітаюся. Дежавю? Ні, реверсний рух. Заїжджаю з протилежного боку і вже не на роботу, а з роботи.

Наразі на порядку денному стоїть не фасадна Буча, а лісова – спрямовую коня до Міського парку.

Будній день, години три пополудню – кількість відвідувачів парку можна перелічити по пальцях. Працьовиті мабуть люди тут живуть, не до відпочинку їм. Я би навіть сказав, що їм і не до Бучі, бо більша частина зараз перебуває в Києві. Та прийдуть вихідні і завирує парк не тільки містянами, а й сусідами зі столиці, для багатьох з яких він є ближчим за київські.

Потрохи починає накрапати дощик та він не може скорегувати плани. Заховавшись під білою ротондою, що знаходиться на невеликому природному постаменті, оглядаюся по сторонах.

В глибині парку, що поступово йде на ухил, привертає увагу та погляд французький дворик. Він сьогодні належить тільки мені і можна уявити себе, ну хоча б, власником Межигір’я.

В компанії тендітної білявки дефілюю лабіринтами стрижених кущиків, марно очікуючи квітіння, ще допоки зелених, тюльпанових бутонів.

Мереживо доріжок переплетених струмочками плутає між деревами і зрештою приводить до перших, зустрінутих мною, відвідувачів парку, що прилинули один до одного і під шум фонтану навішують на свої молоді вуха різноманітні сентименти.

Повний штиль. Яскрава дитяча флотилія стоїть на рейді очікуючи вікенду аби підняти якорі і відправитись у своє галасливе дитяче плавання.

Допоки наймолодші мучаться у своїх дошкільних та шкільних закладах, під кронами дерев бавляться їх бронзові однолітки, позбавлені освітньої потреби.

Симпатичні русалки винирнули із своїх вод на полювання і, сумно оглядаючи все навкруги, розуміють, що й сьогодні не зможуть нікого залоскотати.

Парковий антураж просочений амурною атмосферою і пропонує закоханим серцям скористатися ним і вдихнути на повну всю гаму своїх емоцій та відчуттів.

Ковані мости, альтанки та різні арт-об’єкти, сполучені між собою як пішими тропами, так і вело-доріжками, безумовно варті того, аби знайти час і вибратись сюди у будь-якому форматі.

Має парк і свій став, з острівком та пляжами. Єдиною ложкою дьогтю в діжці з медом, є панорама Бучанської колонії, яка відкривається з його берегів. Але то таке. Як то кажуть – не зарікайся.          

Час спливає. Закінчується номінальний робочий день і на мене чекають домашні справи. Сідаю за кермо і м’яко кочуся ідеальним, хоч і не довго, полотном дороги.

Ось такий, туди-сюди, видався робочий день. Нівроку!    

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.7
голосов: 6
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 

Пользователь
Отзывов: 2
 
2 июня 2016 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Можно и без великов,в парке есть прокатный пункт - и велосипеды и веломобили на любой вкус.А для любителей экстрима есть "Шаленна бiлка"- трассы и для самых маленьких и для "крутых" спортсменов...В общем приезжайте - не пожалеете!!! Классный парк!
 

Пользователь
Отзывов: 340
 
30 мая 2016 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: IV Спасибо за отзыв! Главное желание, а время найдется)
 

Пользователь
Отзывов: 527
 
29 мая 2016 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Хорошо написано, с удовольствием прочитал. Вот живешь сколько лет на Оболони, сколько раз ездил по "варшавке" через Бучу, а про парк и не знал. Наверное нужно грузить велики в машину и ехать в парк, погонять по нему. дай бог чтобы только время нашлось Улыбка +10


КАЛЕНДАРЬ СОБЫТИЙ
Все события