Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ

Містами Німеччини. Посмішка Тюрінгії
Містами Німеччини. Посмішка Тюрінгії
Мюльгаузен - Айзенах - Зуль - Єна - Гера
Добавлен: 23 февраля 2015 г.
Просмотров: 2164
Автор: WolK
Продолжительность: 3 дня
Пробег: 250 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.3
голосов: 9
17  
Отзывы

Трапляється…

Електронне табло житомирської траси сповістило про мінус дванадцять за бортом, біленький службовий «Богданчик» злившись з вкритою свіженьким шаром снігу долиною річки Ірпінь, нахабно обходив лівою смугою всіх кому ні попадь, хоч ти Жигуль, а хоч би й Лексус - йому було байдуже!

Інакше й бути не могло. Вмістивши в своїй утробі такий яскравий, неначе букет польових квітів, прошарок суспільства, мчав до своєї мети – в нього було завдання. І дарма, що кожен з пасажирів суб’єктивно трактував завдання, їх об’єднувала мета - вони їхали на роботу… Трапляється…

Людина, яку обставини та внутрішня рушійна сила спрямовують назустріч сталому, традиційному потоку не обов’язково наражається на нездолані перепони, не завжди їй доводиться продиратися крізь джунглі людської нетерпимості. Вона знаходиться трохи в іншому вимірі, тут поруч, але й не тут, її ніхто не чіпає, а вона нікому не заважає, їй байдуже. Щоранку всі поспішають поринути до пекла мегаполісу, а вона навпаки, займає спорожнілу нішу, в якій думки очищуються від зайвих домішок, а вона, на двадцятикілометровій віддаленості від міста, повільно сприймає все ясним, не спаплюженим поглядом… Трапляється…

Суворі ранкові хмари поступово розчиняються, починають пробиватися лагідні, вже майже весняні, сонячні промінчики. Погляд привертають грайливі виблиски на бані каплички та півметрові бурульки, які гребінцем виросли над великим, за місцевим сприйняттям, панорамним вікном… Трапляється …

Зовсім поруч на кухні їдальні готується натуральний селянський харч, у собак вже минув буремний шлюбний період і їм ніщо не заважає вартувати територію, в боксі відпочиває трудяга «Богданчик», а навкруги ліс і тільки ліс… Трапляється…

Повітродувка поступово з’їдає кисень, очі липнуть, царина Морфею накриває заповідний клаптик землі, який вартий глибинних філософських розмірковувань, а інтернет вже котру годину відсутній. В такі часи ти не знаєш, що відбувається наразі, не знаєш, що має бути попереду, ти можеш лише озирнутися і заглибитись в світ спогадів, де закарбувалась в пам’яті країна, з якою мене єднало більше восьми років цього сторіччя.

Міста, про які сьогодні пригадалося, розташувалися своєрідною посмішкою на мапі центрально-земельної німецької Тюрінгії, що сприйнялося мною як позитивний сигнал для невеличкої замальовки про них.

Лівий куточок посмішки, весело піднятий гримасою умовного обличчя, охопив містечко Muehlhausen. Головною його чеснотою став елемент несподіваності, коли фактаж перевищує очікуване.

Від залізничного вокзалу до Старого міста веде пряма КарлаМарксова вулиця, перетинаючись з іншими Карловими вулицями і таранячи щільні угрупування мало-мобільних груп ветеранів праці.

Ще декілька надломів вулиць, переплетених струмочком, що тут і там виниряє з-під мостової, прорізаючи собою вузенькі шпарини між будинками та усілякими ретро вкрапленнями, і у користування мандрівникові потрапляє пішохідно-історичний Кам’яний шлях.

Чепурненька така вуличка, неначе картинка з рекламного буклету, легенько здіймаючись угору, коридором між квітковими ліхтарями націлює на шпиль церкви Марії.

Упродовж всієї своєї довжини її перетинають вужчі, але від того не менш привабливі вулички, які приховують в собі багато цікавого, красивого та несподіваного.

Ну, а яке ж середньовічне місто без шпилів!? Їх багато, вони різноманітні. Деякі можна побачити за кілометри, а деякі раптово з’являються зорові. Їх можна рахувати, колекціонувати і, звісно ж, фотографувати.

Старе місто оточує оборонний мур. Місцями він аутентичний, місцями підроблений, колись він є частиною дворику, а колись містком, та в будь-якому разі він, як і більшість йому подібних, в багатьох європейських містах, слугує елементом інтер’єру паркової території, що зазвичай улаштовується по зовнішньому периметру їх історичної частини.

Кам’яний шлях, добігаючи свого кінця, трансформується в Чоловічу вулицю (Herrenstr.), яка пронизує Жіночі ворота (Frauentor). В цьому місці сформувався своєрідний фасад міста, що у вигляді фортифікаційного міксу з брам та башточок, здіймається, неначе на подіумі, над великим брущатим майданом.

З висоти оборонних редутів з’являється можливість окинути поглядом червоно-коричневий дах Старого міста, відчути його масштаби та контури, зрозуміти, що час не владний над ним, ще б пак, цю картинку бачать очі мандрівника вже не одну сотню років.

Час фортець вже давно минув, крізь вікно історії проглядається сьогодення, що гармонійно переплетено з місцевими артефактами. Зміна поколінь відбувається тут поступово і зважено.

Забаганки туристів задовольняє маршрут, прокладений між епохами, вузьким ходом по камінню мура крізь міць його споруд та зелень провінційного містечка.

Лінії губ все більше розпливаються у посмішці, даруючи привіт спогадів із назвою Eisenach, який подарував ще один теплий літній епізод мого німецького буття.

Місто, у порівнянні з попереднім, більш масштабне – споруди вищі, а дороги ширші.

Шлях до центральної площі Markt пролягає Карловою вулицею, що начувається наректися КарлаМарктовою. ЇЇ капіталом слугують невеличкі крамнички, які причаїлися на перших поверхах, під спокійними кольорами свіжо відновлених облич будинків.

На Ринковому маркті зібралися до купки Ратуша, та тезки – церква й фонтан «золотого» Георгія. Останній диригує ансамблем з дорогоцінних верхівок, виконуючи світло-сонячну композицію жовтих поверхонь.

Далі починаються гори, з’являються витіюваті підйоми, на схилах яких красуються комунальні маєтки. Територія поступово укутується лісовими обіймами, повітря набуває присмаку листя та хвої.

Дорога стає все крутіша та крутіша. З поодиноких природних оглядових майданчиків, за відкритими лаштунками дерев, все зменшується і зменшується місто, віддаляється лінія горизонту, ховаючись за рельєф місцевості.

На самісінькій маківці, як нагорода за незламність, зустрічає велетень Вартбург. Не зважаючи на свою могутність, видається він добрим та дещо ледачим, йому не треба перейматися – він дивиться на все з висока.

Десь дам, далеко внизу, вирує життя, люди проклали чавунні рейки, перекинули мости через долини, винайшли однойменний автомобіль, а він все пливе і пливе крізь час та хмаринки поодаль від мирської метушні.

Відчуваючи свою нікчемність, спускаєшся новими лісовими тропами, повертаючись до людського мурашника, а назустріч тобі, за порцією осмислення, поспішають нові герої на загублених в часі кабріолетах.

Сум, сум важким туманом заволок останні рядки, наповнив тугою сюжетну лінію, і тільки посмішка Тюрінгії слугує єдиною панацеєю, а з нею і Зуль, своєю скорострільною та м’якозвучною назвою, має збалансувати емоційний фон звіту.

Місто розташувалося південніше за всі, що згадувались, і ще згадаються, заховалося між пухнастими зеленими пагорбами. Жовтіючи макіяжем церков під ідеально блакитним небом, випускає в щасливе подружнє життя своїх містян.

Ті ж, хто наразі не задіяні до урочистого плетіння уз Гіменею, розмірено гуляють, цього недільного дня, вулицями міста, сидять у кав’ярнях, а хто, просто неба, потягуючи цигарку, плете балачки. Панує благодать.

         

 Здається, ніщо не може зруйнувати їх спокій, та тільки ось величезна хвиля, гостросюжетно так, намагається накрити лісовим цунамі центр Зуля, підійняти під себе багатоповерхову флотилію, що не встигла вчасно вийти у відкрите море, а на гребні цієї стихії, в бризках гілок та листя, неначе серфінгіст-екстремал, еквілібрує відчайдушна церковка.

На щастя, в якусь мить, вищий розум натиснув на паузу, сили природи  вщухли і все завмерло, подарувавши чудовий фоновий малюнок для гостей і господарів цього ризикованого міста.

Мандруючи крізь пелену містичних афоризмів та контури цілувальної зброї, починаємо підніматися вище і вище, поволі линемо до чогось світлого та піднесеного, аж поки не дістаємося самого раю - Єни.

Центральна залізнична станція Jena Paradies, а з нею і автобусна, опори зупиночних павільйонів якої не ставлять під сумнів функціональну приналежність, в оточенні архітектури з елементами оборонного декору, слугують парадними вратами.

Зовсім недалечко розташувалася невеличка Ринкова площа, із смарагдовим годинником Ратуші та яскравими сучасними сталагмітами з натяками на бароко, з-за спин яких проглядають міська церква та скляний циліндричний ісполін.

Останній, своїм зростом перевершив все і вся, піднявся над хрестами та дахами, злетів над янголами, і якщо своїм розумом піднятися до рівня його поверхні, автівки здадуться дрібними різнокольоровими бусинками розірваного намиста.

Приютив він у своїх округлих боках безліч бюро, магазинів, університетські та ділові приміщення, звісно ж ресторан та ще й, позиціоновані, як другі за висотою у Німеччині, готельні номери. А з панорамного майданчика, як з розвідувального безпілотника, моніторяться потаємні куточки та дворики міста.

Грайливими, різножанровими промінчиками розходяться від цього стрижня, що наче випурхнув з якогось мангетеннського гнізда, низькорослі райони та вулиці, додаючи краси круговерті схилів.

Можливо історія міста пішла б шкереберть, не перемогло б тбіліське Динамо у фіналі Кубка Кубків єнакіївський FC Carl Zeiss, якби ж той Цейсс свого часу не заснував у тут оптичну майстерню, не спускалися б сьогодні з гір на місто білою лавою виробничі потужності, не притулялася б до Хмарочоса, така ж біла, наукова складова.

Спустившись на землю, у мікросвіт, можна натрапити на неначе курортні - диво оази, неначе лицарські - диво фортеці, які час від часу потрапляють у полон денної темряви – велетенської стрілки-тіні.

А тим часом, в едемському саду панує ідилія, райські пташки надзьобують крихти вафельного стаканчика, а антихрист намагається затьмарити це графіті-реквієм по червоно-блакитній коаліції.

Від біблейського до міфологічного вигинається лекало усміхнення, презентуючи поселення, що якимось дивним, нетрадиційним, чином успадкувало ім’я давньогрецької богині Гери – покровительки шлюбу. А може і традиційним, бо ж назва Іваново жодним чином не співзвучна з нареченими, а Троєщини - з дружинами, та все одно, багатьом відомо куди себе спрямовувати, якщо життя дає тріщину.

Абстракціонізм міркувань змінюється сюрреалізмом людських форм, які в погоні за коханням плутаються в павутинні спалень, вікон, стін … За чудними мгновєніямі, скутий голкими оковами шипшини, із сумом та заздрощами, спостерігає митець.

Дезінфікуючись в кольорах світлових фільтрів, тримаючи курс на сталінський ампір з годинником, стрілки якого, неначе крила млина, раз за разом пролітають оглядовими отворами, починаєш відчувати це, трохи дивакувате))), місто.

Якщо тобі і пощастить, без зайвої потреби висунувшись з вікна, уникнути зіткнення з хвилинною, а то іще гірше, годинниковою несподіванкою, можеш залишити свій слід на рейках, що підступно затаїлися серед травички затишних двориків, чекаючи на появу з печери брязкаючого дракона.

Якщо ж і цей рівень подолано, доведеться мати справу з магією знаків, кольорів та символів. Їх чаклунство, намагаючись спантеличити ясний розум, хитро переплело вулиці міста, утворивши локально аномальну зону лівостороннього руху.

Разом з тим, стара частина Гери виглядає цілком реалістично. На Ринковій площі, спірально обвита віконцями, повторюючи рух гвинтових сходів, гармонуючи з небесною палітрою, спостерігає за нелюдом, що знущається над тваринкою, Ратуша. Дійство, що відбувається на площі, мало кого цікавить, бо шляхи, які сюди ведуть, практично позбавлені потенційної аудиторії.

Куди людніше трохи поодаль адміністративного центру. Магнітом, що притягає сюди публіку, слугує природне вкраплення в особі річки Білий Ельстер, у водах якої мочать білі ніженьки та гріють на бережечках свій бодіарт емансиповані бюргерині, додаючи, в компанії з острівком історичної спадщини, різнопланової привабливості.

Фінішна пряма простягається повз палац, з його парковою територією, де можна очікувати на початок вистави в театрі, що слідує далі, а можна й не чекаючи, прямо з корабля на бал, із залізничного вокзалу, який знаходиться по той бік, що аж зупинку так і назвали Театр/Вокзал. Таке теж трапляється.

Аж раптом … величезний металевий птах, лякаючи природу потужними децибелами, накренився над білою гладдю лісу та прийняв курс на своє Гостомельське гніздо. Туман свідомості розсіявся, заблимали лампочки на роутері. Котирування валют, вартість пального, пророцтво оракула … все в одну мить заполонило вже майже очищені чакри. Мантри скінчилися … Трапляється …

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.3
голосов: 9
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 342
 
25 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: shamay1967 Спасибо! Я вот уже на второй год пошел, как из Германии вернулся. Потихоньку начинаю скучать. Хорошая страна!
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
25 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Hermes Спасибо за красивое сравнение! Иногда хочется так проплыть, ну хотя бы мысленно, оторваться от реальности.
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
25 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: nikolay25 Спасибо! Когда перечитывал то, что сам написал - поймал себя на мысли, что в некоторых местах чувствуется заимствование, в стилистике имею ввиду. Cреди "кредиторов" узнался Ильф с Петровым и ... Nikolay25. Такой получился реверенс, но, правда, я Вас время от времени при общении цитирую. Таке теж трапляється...
А что до "испиолина", явление редкое для Германии, духовность у них главенствует. Хотя "стекляшка", находясь в эпицентре природного "котлована" смотрится довольно интересно, но ... вульгарно. Куда изящнее и гармоничнее картинка 13, это да!
 

Пользователь
Отзывов: 455
 
25 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Володя, спасибо за мою любимую Германию.
 

Пользователь
Отзывов: 159
 
25 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Красивый отчет.  Будто плывеш по реке, споворотами, порогами, берегами.
 

Пользователь
Отзывов: 260
 
24 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
+10. Всё очень понравилось.
1. Понятно, что центральная фотография в отчёте – это №76. Но мне почему то понравилась №13. Смотрел и смотрел на неё и не мог оторваться, словно пейзаж притягивает магией. Хотя, могу и ошибаться. Бывает….
2. Поскольку центральная фотография в отчёте – это №76, то всё и крутится вокруг неё. Куда ни отойти и с какой бы стороны не посмотреть – она отовсюду видна, эта Стекляшка. Исполином она вросла в небо, лестницей взметнулась высоко в небеса: выше стоянки автобусов, выше мостов, даже деревьев, и только местная церковь не желает уступать в конкуренции духовности с суррогатом. Обратите внимание на титульную фотографию отчёта –  являясь фрагментом фотографии №74, она негромко взывает задуматься. Хотя, скорей всего, я ошибаюсь. Бывает….
 

Пользователь
Отзывов: 38
 
24 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: WolK Це скоріше мені тоді пощастило так вчасно зайти.)))
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
24 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Ganna Дякую! Мені пощастило, бо останнім часом друкуюся раз на рік.
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
24 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Vitasik Спасибо! В этом отчете нарезка фотографий двух-трехлетней давности. Мы могли попасть в объективы друг друга))). Баштай, как и вся Саксонская Швейцария очень красива и заслуживает особенного внимания. Поскромничаю - коротко это дело охвачено в моем отчете "Містами Німеччини. Саксонія - перезавантаження"
 

Пользователь
Отзывов: 38
 
24 февраля 2015 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: WolK
Мені взагалі завжди подобались ваші звіти хоч я дуже давно не заходила і не читала. Але сьогодні зайшла подивитися деяку інформацію і побачивши ваш звіт не змогла проти мимо. Тому ще раз хочу подякувати)


КАЛЕНДАРЬ СОБЫТИЙ
Все события