Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ

Містами Німеччини. Хід по діагоналі
Містами Німеччини. Хід по діагоналі
Берлін - Геттінген - Гайдельберг - Мангайм
Добавлен: 27 марта 2013 г.
Просмотров: 2727
Автор: WolK
Продолжительность: 1 день
Пробег: 1200 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.5
голосов: 10
8  
Отзывы

Щось весна цього року виявилась якоюсь вередливою. Нехтуючи закликами Організації об’єднаних націй визнати процес глобального потепління, укріплює біологічні організми морозами та геть лишає їх всілякої пігментації, перетворюючи все навкруги в планету-альбінос.

Напевно в цьому можна знайти певні переваги, бо ж сніговий прошарок наче свіжопофарбовані стіни берлінських квартир, прикриває своєю білизною весь накопичений осінньо-зимовий бруд.

А знаєте, що переважна більшість багатоквартирного житлового фонду Німеччини не належить тому хто в ньому живе. І якщо в нас, практично всі є приватними власниками тої чи іншої метражної площі, на якій мешкає, і неважливо, придбана вона за грошові одиниці чи отримана, як компенсація із соціалістичного минулого, все одне – ми маємо нерухоме майно. А німці – не мають, ну вважатимемо це також певною компенсацією.

Тож переходять квартири із рук в руки, і треба сказати доволі часто, а тому для спрощення процедури приймання-здавання, оздоблені всі вони білими шпалерами, які отримують новий шар фарби перед кожним новим орендарем. 

Ось так, сидячи в білих кімнатах, спостерігаючи такий самий вуличний антураж, згадується минулорічна березнева обстановка, коли природа радувала око не замерзлою рідиною, що спускається звідкись з неба, а місцями, ніжним цвітіням деяких нетерплячих дерев, кожна пелюстка яких нагадувала посмішку афроамериканця з реклами зубної пасти Лакалут.   

То була справжня весна – покращена, дарма хоч і не сьогодні, а ще вчора. До того ж, німці й тут перестрахувалися, бо вважається в них, що весна приходить не з першим березня, як у нас, а лишень в день весняного рівнодення, і такі неосвічені пройдисвіти як я, інколи виглядали повними профанами, на звичний розсуд трактуючи закінчення зимового періоду.  

Та як би там не було, головною рушійною силою було не число на календарі, а погода за вікном, тож подорожувальна активність тодішньої весни досягла максимальної позначки на неіснуючій доки шкалі бажання мандрувати.

Неспокою додавали два залізничні квитки на будь-який напрямок Федеративною Республікою, якими було якось заохочено мене за небайдуже ставлення до акцій Дойче Бану та хорошу туристичну поведінку. Треба було негайно визначатися і вириватися за межі звичних 300 кілометрів від Берліну.

Вихідними даними для моніторингу напрямку стали розклад німецької залізниці та улюблений, перевірений роками, атлас автомобільних доріг Німеччини за 2000 рік. Така собі чудова книженція, де виокремлено хоч і не багато, але на сто відсотків обов’язкові для відвідування міста, які жодного разу не змусили усомнитися в правильності вибору.

А вирішальним критерієм стали найбільша пішохідна територія міста й список ста найвідвідуваніших туристами місць Німеччини, який було оприлюднено незадовго до цього, і який очолив він, невідомий на той час Гайдельберг. Тож в дорогу, на південний захід країни перебування, через шість Федеральних Земель, до нього, найвідвідуванішого.

З чудовим настроєм, зручно вмостившись біля віконця, шаленого по українським міркам потяга, для якого і 300 км/год. не Хьюндай в чистому полі, мчуся я вже добре знайомими теренами, спостерігаючи завіконну природу, яка наче нічим не відрізняється від київського передмістя.

В одну мить промчавшись двісті кілометрів потяг робить першу зупинку в місті Вольфсбург, який через свій молодий вік не пробуджував бажання його відвідати. Та вже так була прокладена залізнична колія, що ця обставина примусила притулятися до вагонного скла, накопичуючи візуально безліч цікавих спостережень.

Спочатку винирнула на протилежному березі каналу, який прокладено акурат в паралелі з рейками, скляна споруда Фольксваген Арени, а потім і весь, так званий Автоштадт, зведений на початку сторіччя, як розважально-познавальний центр на базі колишніх виробничих площ Концерну Фольсваген, який дав колись поштовх розвиткові міста, і над яким височіють дві вежі-близнюки, заселені народними автівками.

Таким чином, вже перша зупинка мого експресу цілковито заінтригувала, дозволивши спостерігати під час стоянки автомобільний випробувальний полігон, таку собі смугу-перешкод, втиснену якраз між двома транспортними артеріями, залізничною та водною, по яким активно туди і назад рушать транспортуючі засоби, під зав’язку затарені продукцією німецького автопрому.

Напрямок наступної туристичної вилазки визначено, потяг зрушує з місця, і чекай на зустріч, Вольфсбурге, через пару тижнів.

Наступна ділянка німецькими ландшафтами прямо скажемо – розчарувала, бо ледь не більшістю своєю проходила в тунелях під землею!? Відверто кажучи певним чином ця обставина мене шокувала, особливо шанобливим ставленням до своєї природи та екології.

І тільки коли потяг приперонився в місті Геттінгені, мене трохи попустило і накрило спогадами. Еге ж бо, тут я був зовсім нещодавно, а на Дорозі інформацію про це затиснув, тож коротенька історія одного мого перебування в цьому студентському місті, така собі згадка про подорож в, і без того, звіті-згадці про минулорічне, тобто минуловесняне.  

От щоб я не казав, а Геттінген я відвідував сто пудово рівно рік назад, бо було то свято Святого Патріка, як і сьогодні, коли я стукаю по клавіатурі, обертаючи події тих далеких днів в цілісну форму друкованих речень.

Ну що ж, якщо Святий Патрік, то ірландці гуляють, бо ірландці, як ті вірмени, три чверті яких мешкають за межами Вірменії, тобто свято стає дедалі міжнародним. А разом з ним, відлуння арабської весни та примари комунізму бентежать, щільно і нетипово, наповнені різним людом вулички міста.

На календарі 17 березня, місто ожило. Як колись на суботник, всі прошарки населення випорхнули на тепле сонечко, утворивши черги за морозивом і тисняву в кав’ярнях. Шорти, короткі спідниці і … фото з вікна спалі, того ж числа березня,  хіба що роком пізніше! 

Та і це не головне, як казала Вєра з «Службового роману», справжнім вибухом стала кількість велосипедного транспорту в місті, яка просто приголомшила прямо із залізничного вокзалу. І це при тому, що Геттінген не входить до десятки найкомфортніших для велосипедистів міст Німеччини, є й такий, його, до речі, Мюнстер очолює. 

Подумки знов спішуюсь в цьому весняно-квітучому місті, де хочеться сісти на складний стілець, і дивлячись на залізничний вокзал, думати про якісь високі матерії.


 
Та сповненим думами можна знаходитись і в динаміці, рухаючись повз групи студентів, чисельність яких складає 25 % населення міста, до їх альма-матер, Геттінгенського університету, що має відношення до більш ніж 70 нобелівських лауреатів.

Центральна пішохідна частина міста вирує життям. Стомлене зимовою паузою, мульті-культі населення випорхнуло із своїх гніздівок і неначе зграя горобців наповнило місто веселим гомоном.

Напевно, слідуючи зазначеній статистиці, і серед них є майбутні нобелівські лауреати, хто ж знає?  

Настільки контрастно виглядає панство юності в обіймах середньовічного фахверкового різноманіття, що подекуди створюється відчуття декорацій в якомусь модному креативному молодіжному клубі.



В самому центрі Старого міста, як водиться, утворилася Ринкова площа зі Старою Ратушею та «найцілованішою» дівчиною в світі, а точніше Лізою з гусаками, цілувати яку, по старій традиції, після отримання диплому, відправляються нещодавні студенти. 

Ну і звісно, різноманітні верхівки церков над дахами непошкодженого в часи другої світової війни міста, починаючи пропливати за вікном потяга, повертають мене із другою похідної спогадів, нагадуючи що зараз ти є пасажир, а не пішохід. 

 

Через деякий час промайнули хмарочоси фінансової столиці Німеччини Франкфурта-на-Майні і потяг вийшов практично на фінішну пряму, прямо направлено рухаючись рівно на південь до Мангайму, від якого вже рукою подати до головного об’єкта сьогоднішньої подорожі.

Якісь дрібниці часу і приміська електричка десантує мене до минулорічного квітня Гайдельбергу, де на привокзальній площі зустрічає металевий креативний кінь, який в різних інтерпретаціях і позах, прикрашає німецькі міста, символізуючи надійність і непорушність Дойче залізниці. 

 

Ставиться конкретна мета – якнайшвидше дістатися центральної, одної з найбільших в Німеччині, пішохідної території. Тож по конях, точніше по трамваях.

Поступово рівнинне нове місто закінчується, на горизонті з’являються пагорби у весняному зеленінні та квітінні, а це говорить, що треба поки на сьогодні підв’язувати із залізничними засобами пересування і ставати на ноги.

Стартовим майданчиком до урочистого входу в Старе місто став Бісмарк плац, веселенька така площа, наповнена транспортною та людською метушнею, де  кожен займається своєю справою.

А я ж занурююсь, прямою як проспект Перемоги, Головною вулицею в Гайдельберзькі глибини, відхиляючись то вліво то вправо від заданої траєкторії, захопившись мандрувальним дайвінгом.

Старе місто розташовано не такою вже широкою смугою між річкою Некар, по лівому борту відносно мого руху, і, наче дніпровськими схилами, якщо дивитися в правосторонні ілюмінатори, геть нарізане тоненькими промінчиками вузьких вуличок, неначе кругляшки салямі у вакуумній упаковці супермаркета, що їх з’єднують.

Ну я от таке накрутив, що нічого не зрозуміло, але перебудовувати останній абзац не буду, бо ще більше заплутаю.

Все місто квітне та випромінює весняні аромати, всі посміхаються і вештаються кругом, вже здається, без всілякої потреби.

А мене зносить боковим вітром на набережну, що дає можливість спостерігати протилежний берег, який не може залишити байдужим.

 

На тому ж березі де знаходжусь, можна заховатися за міськими оборонними стінами, де розташувалися музеї і... велика студентська їдальня, найпопулярніше місце зустрічі місцевих студентів.

І хоч ріка живе своїм різноманітним життям, мені слід не відволікатися і просуватися до серцевини міста.

 

Блукаючи комбінаціями гайдельберзьких вулиць можна без кінця милуватися охайністю та привабливістю місцевої забудови, яка органічно вписується до місцевого ландшафту.

Але не інтер’єром єдиним притягує до себе місто. Його миролюбна атмосфера міста-музею просочена побутовою простотою реального життя. Якесь давно позабуте відчуття гармонії створюють зненацька побачені башточки і куполи, площі і фонтани, серед яких протікає звичайне людське життя.

 

Разом з тим, все побачене, можна було вважати лише прелюдією перед найвищою фазою туристичного задоволення, бо ж тепер я занурився на найбільші глибини, в самий-самісінький центр міста, а він вартий того, щоб натягнути акваланг аби вистачило повітря все його пропісочити.

Накопичувати задоволення починаю на Ринковій площа міста, центральне місце на якій займає Церква Святого Духа, до якої з усіх боків течуть струмочки строкатих вуличок.

Починаючи з Ринкової площі  утворився цілий каскад середньовічних майданів, які бентежать свідомість питанням вибору, яка ж з них є найкрасивішою. 

В цій комбінації, зайняла свою стратегічну позицію і міська Ратуша, одним фасадом виходячи на вже згадану площу, а іншим також на ринкову, тільки  Зернову площу.

На відстані простягнутої руки від Зернової ринкової площі, розташувалася Карлова площа з її хитро підстриженими деревами.

А об’єднує всі ці три площі, і не в останню чергу, через щільне їх розташування, можливість спостерігати з їх бруківки головну пам’ятку міста, власне, те саме, як не зовсім конкретно зазначалося на початку звіту, що і є самим найвідвідуванішим туристами місцем Німеччини  - Гайдельберзьким замком.

Але Замок залишаю на закуску і повертаюсь до річки, через яку перекинутий ще один витвір місцевої архітектури – Карлов міст.

З моста відкриваються чудові панорами обох гористих берегів, з їх руїнами замку, Баштою Бісмарка та різними іншими цікавими ракурсами. 

Примостову територію, та власне і не тільки, окупували численні ресторації та кав’ярні, утворивши мікромісто із розвиненою мережею шляхів пересування офіціантів між прилеглими терасами.

Своєрідним слаломом, між столами різноманітних закладів, додаючи до купи ще не знайомі вулиці, вибираюсь я знов до Ринкових площ.

Мерія міста розпочала шлюбний сезон, збагатившись кругом себе квітково-весільним дійством, а я підходжу до приміщення вокзалу місцевого підйомника-фунікулера.

 

Тепер вперед і вгору, на приступ фортеці, на зустріч, так би мовити, з минулим, а воно в Замку вже майже 800 - річне.

Завдяки ще одному різновиду залізниці, яким випала нагода сьогодні скористатися, вмить опиняюся на рівні старовинної споруди, а вагончик рушить кудись далі, ще вище.

Замку не випало щастя зберегтися в товарному вигляді до наших днів. Частково він відновлений, проте все одно можна класифікувати його як руїни. Але як би там не було, міць каміння примушує поважно ставитись до його могутності та величі.

 

Поруч із Замком організована оглядова тераса, з якої відкривається панорама Старого Гайдельберга, всього того, що я мав посмакувати зовсім нещодавно.

Ну а паркова зона навкруги, з чистим напівгірським весняним повітрям, свіжою зеленню листя зачаровує і примушує розлягтися просто неба на лавці аби максимально сповнитись тим, що безкорисно пропонує тобі мати-природа.

Вважаючи спуск на фунікулері нижчим за свою пізнавальну гідність, різноманітними тропами і дорогами протоптую собі шлях до долу, де прямо з під гори виниряє авто-залізничний транспортний тунель. Час полишати це дивне місто, бо попереду очікує шлях практично крізь всю Німеччину, по діагоналі, з її південного-заходу до північного-сходу .

Та це не привід, не приділити хоч би годинку пересадочному Мангайму.

Відразу від залізничних воріт міста починається його паралельно-перпендикулярна центральна частина, пронумерована як поле для «морського бою» в шкільному зошиті в клітинку.

Вибираю клітинки де існує більша ймовірність знайти якусь флотилію, а саме віддаючи перевагу пішохідним, спочатку горизонталям, а потім і меридіанам Мангайму.

Центральна частина міста в цей вихідний день перетворилася на такий собі своєрідний німецький Стамбульчик, в якому колись мешкали Гете, Шилер і Моцарт. 

Зустрічаю знайомий по Гайдельбергу веселий трамвайчик, розумію що втратив через незнання можливість прокататися на ньому з одного міста до іншого, дарма що більше 20 кілометрів труситися, але ж сам факт. Потихеньку пробираюсь через весь центр і знов потрапляю, як і в попередньому місті, на набережну Некара, яка зовсім не схожа на попередню свою картинку.

Вдруге за сьогодні не форсую цю водяну перешкоду, а розвертаюся і в протилежному напрямку, через всі ті ж квадратики центра міста, рушу до головної ріки міста – Рейну.

Треба віддати належне рейнській набережній, яка не дивлячись на суцільно промисловий характер міста, витримана в кращих традиціях паркового улаштування і з’єднана з протилежним берегом величезним транспортним мостом, який не відмовляє в своїх послугах ані пішоходам, ані автомобілістам, ані залізничникам.

 

Забравшись на цей магістральний шляхопровід, який з’єднує не просто два берега ріки, але й два міста, і навіть дві Федеральні землі Баден-Вюртемберг та Райнланд Пфальц, за браком часу знов не можу собі дозволити повноцінну переправу, а задовольняю себе лишень формальним перетином кордону. Добрий день місто Людвігсхафен, а з ним, сьома за сьогодні адміністративна федеральна одиниця,  і до побачення. Де-юре і їх відвідав.

 

Але зараз треба полишати колекціонування територій, закриваю клясер і мерщій до великої залізниці, до цього алегоричного металевого коня, який не стане впадати у відчай у разі мого запізнення.

Все я в вагоні, на добраніч подорожувальник, прокинемось у Берліні. 

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.5
голосов: 10
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 337
 
1 апреля 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Toledo
Большой данкешен!
 

Пользователь
Отзывов: 547
 
29 марта 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Как всегда,отлично!
 

Пользователь
Отзывов: 337
 
28 марта 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Дякую, шановні, за увагу до мого звіту, а ще більше за відгуки!
shamay1967 - да уж классное местечко, наверное, стрессово было его покидать, но желаю скорее вернуться и не на 5 дней.
Rom 1960 - цікава місцевість, але в нас дівчата кращі і не тільки.
kalimera - прикольно, що я вже "напомацки" впізнаюся, а Німеччину люблю, але вже трохи набридла - час повертатися до дому.
AlexUA - стильность - это важная для меня оценка, а вот массовость читательской аудитории - не главное, пусть будет мало, но все любители.
Еще раз всем Спасибо!
 

Пользователь
Отзывов: 1808
 
27 марта 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Володя - твои отчеты легко узнаваемы, чувствуется стиль, хотя и сильно на любителя - я отношусь как раз к любителям Улыбка Много очень похожих фото - ну это я так - ворчу... Улыбка
 

Пользователь
Отзывов: 297
 
27 марта 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Якби цей звіт був не підписаний, або дали б переглянути лише одне речення, автора впізнали б безпомилково!  Сподобалось, як завжди.
Маленький жарт щодо автора: Чи любите ви Німеччину так, як люблю її я - шалено, до нестями, з витребеньками у карколомних позах!
Щиро дякуємо, в тому числі і за весну хоча б на фото!  +10!
 

Пользователь
Отзывов: 416
 
27 марта 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Кстати,на фото № 90 виден желтый домик со шпилем.Вот там мы и жили.Дом в лесу,птицы поют,вид на замок шикарный.Классно.
 

Пользователь
Отзывов: 195
 
27 марта 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Файно.
 

Пользователь
Отзывов: 416
 
27 марта 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
СПАСИБО за Хайдельберг.В том году гостили у тетки жены.В этом году едем снова(на 5 дней).Так приятно видеть знакомые места.Володя спасибо за приятные воспоминания.