Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ НА АВТОМОБИЛЕ

Побачити Збараж
Побачити Збараж
Київ - Збараж
Добавлен: 15 января 2013 г.
Просмотров: 3547
Автор: oleynik
Продолжительность: 1 день
Пробег: 400 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 8.3
голосов: 10
19  
Отзывы

(грудень 2011, фото грудень 2012)

- Боже, яка краса! – пролунало в нічному парку Збаразського замку.

Йшов перший сніг цієї зими. Але можна було б сказати – останній сніг цього року. Закінчувався грудень, закінчувався рік, через декілька днів наступить Новий. І тоді б вже можна було б сказати – першій сніг в цьому році. Це був перший сніг цієї зими.

Ми втекли з великого міста. Сірого, брудного, вогкого. Настільки вогкого, що ледь помітний вітерець наскрізь пронизував холодом. Від сірих міських пейзажів ставало ще холодніше. Ставало сумно від того, що скоро Новий рік, але навколо ніякої святкової атмосфери. Буденність, велика конусоподібна конструкція замість ялинки на центральному майдані і жахлива сірість. Я не люблю сірий колір. Він ніякий. Не чорний, не білий, він просто ніякий. Ніяких емоцій, просто нічого. Так і останні дні старого року в великому місті. Майже миттєво вирішили, швиденько зібрались, вскочили в машину і вйо в сторону гір. Вирвались за місто і вже дещо легше дихається, коли дивишся на безкрайні поля та горизонт за вікном. Вже просто спокійно їдеш та ні про що не думаєш. Тільки про те, щоб ця дорога не закінчувалась так швидко, щоб продовжити подорож і, до речі питаннячко, – а де переночувати? - бо виїхали на ніч. Ну то вже як вийде. Може Тернопіль. А може до чи після нього. Так і їхали особливо не поспішаючи і не заморочуючись ночівлею. Все вийшло само собою.

Стемніло. Світло від фар машини врізалось в нічну мряку. Іноді, зустрічне світло засліплювало, змушувало пригальмовувати, знов набирати хід, вдивляючись в вологу стіну перед носом машини. Раптово, десь вдалині, проблиснув червоний вогник – хоч якийсь маячок в цій темряві. Чіпляєшся за нього і летиш наче метелик на світло в ночі. Це хоч і афоризм, але такий, що ледь не набув реальності. Маячком виявився слабенький габарит якогось мопеда, тому і здавався він далеко на нічній дорозі. До метеликів він наблизився так швидко, що вони ледь не підсмажили собі крильця.

- Все, досить. Зупиняємось.

Першим по дорозі трапився Збараж. Порожній готель біля замку. Чемна покоївка. Вітаємось, залишаємо речі, виходимо і через старий парк ідемо в місто. Парк не освітлюється, на фоні суворого неба височать замкові мури. На вулицях мряка, а невеличкі калюжі примушують стрибати через них та розім’ятись з дороги. Десь внизу затихає вечірнє місто. Пригадалось перше знайомство зі Збаражем.

Спекотне літо. Поглинаючи в себе замок за замком, фортеці та монастирі, добрались і до Збаразського замку. Він більш охайний ніж інші, більш акуратний. Відреставрований, наповнений залами з різними, в основному не хитрими експонатами. Стандартна і суха розповідь екскурсовода і якби не напис, непомітно зроблений на колоні в одній із зал замку одним із наших наймолодших – «Тут был Саша», - може особливо нічим би Збараж і не запам’ятався. Пройшлись по замковим підвалам, навколо рову, оглянули парк, зі схилу помилувались собором – от і ще одна «галочка» в подорожах. Чи то від пересичення замками, чи то таким здався Збаразський, але якимось швидким і сухим виявилось знайомство.

Цим грудневим вечором кам’яні мури, наче з минулою образою, насупились, пригадуючи нас та Сашу. Не озираючись на них дійшли до центру міста. Для вечері знайшли тепле та досить приємне місце, з веселою назвою «Витребеньки». Столік на двох. Не дивлячись на те що тепле, але все ж приємне на смак «Микулинецьке», - зігріває після дороги та мряки. Ще ковток і роздивляєшся ресторанний антураж та його вечірніх відвідувачів. Навпроти день народження. Чемні тьоті, дяді та від присутності тьоть і дядь, такі ж чемні їх невістки та зят’я. Сини та доні не такі чемні, вони більш балакучі, більше собі наливають, частіше посміхаються, іноді навіть регочуть, але не голосно, не порушуючи атмосферу вечора. Причоски у невісток і доньок майже однакові. Вони понакручували собі спіралі та пружини, що наче жирні пейси звисають на вуха. У тьот причоски скромніші. Короткі стрижки, але з такими ж накрученими гідроперидними чолками. Кофти в тьоть виблискують чи то бісером, чи то сріблястими нитками, вплетеними в рожеві та сірі кольори, що обтягують шикарні бюсти. Доні і невістки в платтях, які від талії розходяться рожевим або білим дзвіночком та відкривають, в основному, стрійні молоді стегнята. А що ж дяді, зят’я та синочки. Ковтаючи «Микулинецьке» роздивляєшся чоловічу половину. Не так довго, як жіночу, бо з загальних аксесуарів – спітнілий лоб, коротенька стрижка, білий накрохмалений, або ще «нестіраний» комірець сорочки, ну і сірий, виблискуючий перламутром піджак на спинці стула. По черзі, чоловіча половина виходить курити на двір, чим вносить де яке пожвавлення в день народження. Ліворуч за столиком молода пара. Вони тільки закохались, тому, між ковтками чаю, беруть один одного за руки, схрещуючи їх над столом. Іноді він, в проявах любові, нагадує коханій про тістечко, а вона, розпробувавши перший шматочок, в проявах тієї ж любові, другий, на сріблястій ложечці, протягує коханому. Вони мило їх пережовують, запивають чаєм і знов беруться за руки. Праворуч три молоденькі дівчинки. Їм по 18-20 і їм сумно. Вони п’ють чай та каву, щось іноді промовляють одна до одної, відламують шматочок тістечка, повільно жують і сумують – їм нема з ким потриматись за руки.

Так, - можна ще «Микулинецьке»? - бо місцеві страви ну дуже смачні і, до речі, - «принесіть горілочки». Якої?, - та несіть яка є, наприклад «оцю». Добре в Збаражі. Минуло може хвилин 30 – 40, а вже стільки ПОДІЙ.

На душі тепло. Тепло і приємно від «Микулинецького», а ще приємно, що і мені є з ким потриматись за руки в цей вечір. Та так приємно, що дійсно хочеться взятись та показати на заздрість язика, трьом дівчаткам з сумуючими поглядами. Але руки зайняті столовими приборами, а грибочки так смакують, що цю радість хочеться розділити з чоловічою половиною з дня народження. На жаль, на дні народження з’являється велика, багатоповерхова конструкція, прикрашена різноманітними заморськими фруктами, а не грибочками. Тьоті охають, плескаючи в долоні, дяді тягнуться за порізаними апельсинами, синочки та зят’я гребуть банани, протягують їх до рота та дивляться на молоду жіночу половину. Ті сором’язливо відводять погляди, червоніючи беруть по шматочку ківі, а де хто по одній виноградині, на мить затримують її між губами, стріляють поглядом на молоду чоловічу половину, миттєво ховають ягідку і мрійливо, закочуючи очі, зі смаком розкушують соковитий фрукт. А хто це поруч з днем народження? Це два, чи то місцеві підприємці, чи то менеджери якоїсь фірми. Пиво, дві чарочки, знову пиво, в повітрі літають – «шеф», «бабки», «бухгалтер», «товар», «склад» і т.д. Ну це не цікаво. От день народження – оце да! Так і проходить вечір. Вечір на двох в славному Збаражі. Наостанок гарячий чай – «чорний, так з цукром, скільки? - два кусочки, так і з лимоном, ні тістечка не треба», та гаряча кава. І так приємно, так добре… Ну вже про це згадував.

Ми виходимо на свіже повітря і диво, - на дворі справжнісінька зима. Настільки справжнісінька і незвичайна, що визиває подив та усмішку. Ми вже привикли до сірості та не сподівались побачити зиму в останні дні цього року. З темної висоти валить густий, лапатий сніг. Світло нічних ліхтарів наповнено нереальними за розміром сніжинками, бо вже не пам’ятаєш коли такі бачив. В нічному Збаражі тихо. Пухка біла ковдра вкрила тротуари та дороги. Не хочеться робити перший крок, бо ковдра ще не до кінця зоткана. Один рух і на ній лишаються чорні сліди. Стоїш, задравши голову і милуєшся першим снігом цієї зими. Сніжинки падають на обличчя, приємно охолоджують і тануть. Поглядом дивишся на ту, з ким пару хвилин назад, схрестив би руки над столом з гарячим чаєм. Лапаті сніжинки вкривають її волосся, обережно падають на вії і тихенько спочивають, не сміючи розтанути. Добре і приємно в Збаражі. Йдемо нічним парком. Де не де, в світлі паркових ліхтарів, мерехтить рій сніжних джмелів. Саме джмелів, бо за розмірами та повільністю польоту, сніжинки близькі до цього велетня. А ліхтарі, наче великі кульбаби, притягують до себе сніжних комах. Мури замку вже не такі похмурі і сердиті. Старе каміння вкрилось білими визирунками. В них яскравими плямами грає світло ліхтарів, а іноді мов по театральній сцені, пробігають промені світла нічного авто. В парку тихо. Ледь-ледь чутно, як сніжинки торкаються до гілля старих дубів та опалого осінню листя. Біля дверей готелю милується першим снігом чемна покоївка. Вона посміхаючись дивиться на верхівки дерев та ліхтарі, вітається, відчиняє двері, та, на останок обертаючись поглядом до парку, заходить всередину. Де кілька хвилин у двох, не промовляючи ні слова, спостерігаємо темний парк, старий замок, милуємось початком довгожданої зими.

- Боже, яка краса! – лунає в нічному парку Збаразського замку.

Перші морози і невеликі проблеми наступного ранку. За ніч авто вгрузло в теплий осінній грунт, що встиг підмерзнути. Сам собі пригадуєш практику зимового керування автотранспортом. Роздратований, через де який час, вже більш впевнено тримаєш кермо, а колеса вже чіпляються за асфальт. На пропозицію попити вранішньої кави, повертаєш в центр міста і на прохання зупинитись «тут біля кафе», - зупиняєшся і вмить розумієш, що вже не до кави. Забувши про зиму, зупинився на пагорбі, вкритим першою кригою. Ожеледиця. Дратуєшся на «тут біля кафе», лаючи і перший сніг, і зиму і сам Збараж з його дорогами. Поволі задкуєш, звертаючи у перший «карман», розвертаєшся і забувши про Збараж і каву виїжджаєш на трасу. Гаряча кава в Тернополі зігріває та приводить до норми. Дивишся на вії, які вчора вкривали сніжинки. До Нового року залишилось пару днів. Ковток ароматної кави, -
- А добре було в Збаражі.
- Так, добре… Добре було в Збаражі.

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 8.3
голосов: 10
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 129
 
3 февраля 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: WolK щиро дякую!
 

Пользователь
Отзывов: 339
 
3 февраля 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Хороший рецепт вирватись від сірої буденності - сіли і поїхали в сторону гір. І справа не в Збаражі, хоч він і не підкачав, а в бажанні і настрої. А щодо Ваших звітів, мені вони подобаються, хоч і здається Ви знаходитесь в творчому пошуку, тобто формуєтесь як звітописець, тож і критика лунає. Тож бажаю Вам удачі в процесі подальшого звітонаписання.
 

Пользователь
Отзывов: 334
 
23 января 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Десь погоджуся з попереднім відгуком... щось таке собі вийшло. Якщо сприймати як літературний опис, то сюжет кульгає. Якщо як рекламу Витребеньок - то тема не розкрита : )
 

Пользователь
Отзывов: 129
 
21 января 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: nolan

Такий от я, СУХАР паніровочний!
 

Пользователь
Отзывов: 86
 
19 января 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
не романтично і не туристично...
він мав би "тонути в її очах", "дивитись як змінюється колір очей від золотавого бурштину до кольору гречаного меду" або "тонути в очах  наче в омуті", "поринати в блакитну глибину", милуватися таким близьким та рідним обличчям". А він дивится на чужих тіток та на те хто і як їсть банан. Ото романтика! Мені було б прикро...
 

Пользователь
Отзывов: 129
 
19 января 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Gold_a
Приятно, спасибо!
 

Пользователь
Отзывов: 7
 
19 января 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
а мне очень понравилось. написано атмосферно! искренне.до определенного места в тексте читала с мыслью, что автор женщина - так лирично-романтично написано. перед глазами вырисосывался фильм - предложение за предложением. не могу сказать, что появилось впечатление, что я как-будто бы побывала в Збараже во время прочтения, но на дне рождения точно!)))) атмосферу и то что чувствовал автор в тексте передать удалось. и пусть это нельзя назвать полноценным отчетом, но такие вещи поднимают настроение и вдохновляют на новые путешествия!
 

Пользователь
Отзывов: 218
 
16 января 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Извиняйте тогда!
 

Гость
 
16 января 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
в 2011 не захватил фотоаппарат, в начале 2012 был текст не было фото, а без фото отчет не принимают. в 2012 захватил фотоаппарат, но снег не падал, был утренний парк в замке. Ну а сложить все вместе получилось в 2013. Надо было название пива убрать, некоторые восприняли отчет через призму (бокал) автора. Написан то он был гораздо позже. За отзыв спасибо
 

Модератор
Отзывов: 346
 
16 января 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Если эмоции бьют через край - значит отчет имеет место быть. Сам такое переживал. Только жаль нет фоток ТОГО вечера с падающим снегом. И еще одна странность-вопрос: почему так долго муза приходила? Путешествие в 2011, фото - в 2012, сам отчет - в 2013? А так - понравилось.


КАЛЕНДАРЬ СОБЫТИЙ
Все события