Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ НА АВТОМОБИЛЕ

Кіпр: короткий автопробіг
Кіпр: короткий автопробіг "офшором"
Львів - Краків (KRK) - Пафос - Поліс - Лімасол - Тродос - Лімасол - Нікосія - Тродос - Лімасол - Ларнака - Лімасол - Пафос (PFO) - Краків - Львів
Добавлен: 18 мая 2012 г.
Просмотров: 5301
Автор: euripid
Продолжительность: 7 дней
Пробег: 900 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 8.3
голосов: 10
10  
Отзывы

ПУТЕШЕСТВИЕ СОСТОЯЛОСЬ НА АВТОМОБИЛЕ:
Opel Corsa
Марка: Opel Corsa
Тип и объем двигателя: 1.2

Вступ.

Ідея покататися по легендарному "офшору" з’явилася минулого року, але через певні обставини поїздка тоді не склалася. Довелося перенести на цей рік. Однак, це стало переломним у всій концепції подорожі. Поясню.

На Кіпр можна потрапити, як відомо мені тепер, двома способами: перший, традиційний — купивши тур в якоїсь турфірми, які возять туристів чартерами з Києва на Ларнаку за окремим графіком,- і другий — самостійна подорож лоукостами з Європи на свій страх і ризик. Вибір було зроблено швидко на користь другого варіанту: ми з дружиною ніколи в житті не користувалися послугами турфірм, оскільки ненавидимо "організований" відпочинок, а найбільше в житті цінуємо свободу, — в даному випадку свободу вибору і свободу переміщення.

Відразу зазначу, що потрібно для можливості українцям подорожі на Кіпр самостійно через Європу насамперед: віза шенген, типу С, mult. З іншою візою вас не випустять з країни, як видала візу. Принагідно тут варто згадати, що ставлення польських, у нашому випадку, прикордонних служб не відзначалося особливою толерантністю: в аеропорту Кракова наш візи розглядалися буквально під мікроскопом, їх навіть намагалися відшкребти нігтем для перевірки на аутентичність. Віддала прикордонниця паспорти з явним невдоволенням, очевидно, від того, що не змогла депортувати чергових українців-порушників паспортного режиму в країнах Шенгену. Що ж, — які претензії до чиновниці, яка справно виконує свою роботу? Чергове "спасібо житєлям Донбаса..."

Підготовка.

Отже, планування подорожі почалося з бронювання квитків на літак. Нами було виявлено дві більш-менш прийнятні опції: з Будапешта рейсом компанії Wizzair і з Кракова рейсом Ryanair. Ціни порівнянювані, але через Будапешт явно складніше (насамперед, через мову) і відчутно далі, тому вибір випав на користь Кракова і Ryanair.

Ryanair — це ірландська авіакомпанія лоукост, яка покриває лініями всю Європу (принагідно зазначу, що під час Євро-2012 буде здійснювати рейси до Львова). Процедура бронювання нескладна, саме бронювання і онлайн-реєстрація пасажирів на рейс здійснюється через сайт компанії www.ryanair.com. Сайт не має ні україномовної, ні російськомовної версії. Тих, хто побажає мати більшу інформацію про послуги компанії, відсилаю на сайт www.ryanair-ru.com, на якому розміщено багато корисної інформації і активний форум.

Про специфіку бронювання авіаквитків в лоукост-компаній в мережі достатньо інформації, тому на цьому детально не зупиняюся. Вартість авіаквитків на двох в обидва боки вийшла бл. 180 євро. Отож, висновок — не літайте самольотамі аерофлота :)

Наступним кроком у підготовці було бронювання готелів і оренда авта. Для замовлення готелів користувалися двома платформами бронювання: загальновідомою світовою голандською www.booking.com і регіональною www.bookcyprus.com. З форумів ми вже знали, що на Кіпрі високий рівень 3-зіркових готелів, тому відразу шукали в цьому сегменті — і не помилилися. Якщо говорити про різницю між цими платформами бронювання, то ми виявили, що відомості про місця в готелях у них можуть не дублюватися, тобто, не знайшовши потрібного готелю на bookcypus.com, ми спокійно знайшли його на букінгу.ком. На час нашого перебування на Кіпрі ціни на номер коливалися від 23 до 25 євро (побіжно порівняємо ціни у нашому Криму :( . Ну, і до слова, раз згадався Крим: від Кіпру він відрізняється, користуючись мовою автомобілістів, як старі Жигулі від нового Фольксвагена, і цим все сказано :).

Нарешті, останнім пунктом підготовки була оренда авта. Відразу зазначу, що проблем з винаймом авта на Кіпрі нема взагалі — у кожному місті фірм, які здають авто, дуже багато — буквально, "на кожному кроці", особливо в Лімасолі. В аеропортах відразу в холі ви побачите стійки світових брендів як Hertz, Avis, Budget та інших. "Бренди" ми відкинули, бо знали з форумів, шо вони завищують ціни, користуючись необізнаністю туристів, які, виходячи з літака, відразу хочуть взяти авто на прокат. Були ми зорієнтовані і по цінах, зокрема, на форумах ви дізнаєтесь, що не варто розглядати пропозиції вище 25 євро/день, хоча на стійках вам можуть запропонувати і всі 40. Ми скористались платформою бронювання авто www.cyprus-car.com, де нам підійшли ціни і можливість взяти авто прямо в аеропорту, чого вимагали обставини нашого прибуття — прилітали о 23:00, ну і ми вже знали, що таксі до готелю нам обійдеться щонайменше 20 євро, що практично рівноцінно денній оренді авта. Крім того, ми знали що при оренді не менше, ніж на тиждень, є знижка. Оренда авта для нас вийшла 22 євро/день.

Отже, підсумовуючи етап підготовки: треба трошки посидіти в неті, читаючи форуми і відгуки подорожніх по Кіпру. Пошук за тегою "кипр отчеты" видає море лінків. В неті також достатньо різних карт Кіпру, які варто вивчити, зокрема карту автодоріг (caa.com.cy/caa/wp-content/uploads/2010/07/visitors.pdf). Варто також полистати сайт Кіпрської організації туризму (www.visitcyprus.com), який має також російськомовну версію. Це допоможе зорієнтуватись принаймні у підборі маршрутів і їх орієнтації. Наприклад, для любителів винних турів існує 5 детально розроблених турів, і в неті можна знати англомовний буклет. Хоча, на місці електронні карти виявилися без потреби: CTO (Cyprus Tourism Organisation) має розгалужену мережу своїх інформаційних центрів (знайдете їх за літерою "і" на вказівниках) по всій країні, де ви отримаєте безкоштовно всі потрібні карти (продаж їх заборонено!).

Тепер підсумуємо мінімум, яким має бути забезпечений український автотурист для подорожі на Кіпр і по Кіпру: шенгенська віза типу С, mult; заброньовані авіаквитки, готелі і авто, — ага, не забудьте водійське посвідчення! При бронюванні авто треба вписати його серію і номер у формуляр замовлення (у мене посвідчення звіряли з тим, яке було у замовленні).

Після всього цього можна й збиратися в подорож.

Що і скільки брати з собою? Обмеження на обсяг і вагу вашого багажу встановлює авіакомпанія: кожному пасажирові дозволено мати з собою 1 ручну поклажу розмірами 55*40*20 см і вагою не більше 10 кг. Якщо ви хочете провезти додатковий багаж, який треба зареєструвати, то майже втрачається сенс подорожі лоукостом — ціни дуже високі. Забігаючи наперед, скажу, що речей, які ми спакували у наплечник і малу валізку (спеціально під Ryanair), виявилося більш, ніж достатньо — половиною з речей ми не користувалися взагалі.

Подорож.

Звичайно, подорож почалася у Львові, звідки ми на своїй Фабії вирушили до Кракова. Опускаю цю частину, оскільки звітів про поїздки в Європу в неті предостатньо. Лише відзначу, що легенди про аптечку і вогнегасник, не старших за півроку, як і про світловідбивний жилет, не відповідають дійсності — насправді, цим ніхто не цікавиться, крім, очевидно, ситуацій з дорожніми випадками, чого, звісно, нікому не побажаємо :) Сам я таки замінив аптечку по причині її похилого віку (6 років), бо це вже був тільки пакет зі сміттям...на запитання: а чому не рік тому чи не місяць тому? відповідь кожен кожен дати собі сам :(

Якщо вам треба добратися з Кракова до аеропорту в Баліце, то найпростіше скористатися приміським автобусом, який від’їжджає прямо з Головного вокзалу. Час доїзду бл. 25 хв, вартість — 4 зл. (курс злотого на кінець квітня — 4,18 за 1 євро). Є також приміська електричка, але коштує втричі дорожче(??). До слова — завдяки допомозі друзів авто залишили в місті на безкоштовній стоянці. На стоянці аеропорту вартість паркування складає 3 євро/день.

Реєстрація пройшла спокійно, якщо не брати під увагу згадуваний вище інцидент з прикордонною службою, Boeing 737, яким перевозить Ryanair, — одне з найкращих повітряних суден, тому долетіли спокійно і вчасно. Міжнародний аеропорт Пафос зустрів вогнями і ...прикордонником, який ретельно перевірив паспорти, візи і затребував показати зворотні квитки...любить нас Європа, нема чого казати...

Фірма, в якої ми орендували авто — Fontana, її представник зустрів нас в холі аеропорту з табличкою з моїм іменем і прізвищем в руках, що справило додаткову приємність :) Оформлення тривало хв. 10-15, хлопець-серб (як ми довідалися вже при повертанні мотора) видав нам авто, ключі і провів бліц-інструктаж водіння з коробкою-автоматом :) Ліворядний рух, про який розповім далі, мав бути само собою зрозумілим. Додатково було оплачено 30 євро за бензин в баку (середня вартість Євро-95 на Кіпрі 1,4 євро), та вже на другий день виявилося, що мене розвели десь на 10 євро, але хто б то міг перевірити серед ночі, не знаючи шкали показника рівня бензину у незнайомій тобі машині? Зарахували як матеріальну підтримку емігрантів-заробітчан зі Східної і Південної Європи.

Драйв від відчуття першої поїздки по Кіпру на орендованій машині з автоматичною коробкою і по дорозі з лівобічним рухом о 24-й годині ночі передати неможливо — це треба пережити :) Звісно, я мав роздрук карти маршруту з аеропорту до готелю з гуглмапс...але, чесно — потрібна вона була проти ночі, як корові сідло. Допоміг попутник-поляк, який брав авто у тієї ж компанії і їхав з родиною в бік Пафосу, я просто попросився йому "на хвіст", щоб вивів до міста. Їхати з аеропорту до міста близько 10 хв. (вдень це займе всі 20 хв. через трафік), на головній (тільки самому Богові відомо, як я це визначив!) вулиці міста я відірвався від "головної машини" :) і, побачивши відкриту цілодобову крамницю, розпитав у дівчини про потрібну мені вулицю — на щастя, вона була зовсім поряд, тому залишилось тільки знайти свій готель, що зайняло не більше 10 хв. після додаткових розпитувань на заправці.

Дорогами Кіпру.

Перш ніж продовжувати розповідь, деякі загальні зауваги: текст практично не містить географічної чи історичної інформації про Кіпр (кожен це зможе знайти в неті), це виключно особисті враження і міркування.

Найголовніше:

- офіційна мова на острові — грецька, мова спілкування — англійська, причому нею володіють всі — від школярів столичної Нікосії до пенсіонера в гірському селищі (Кіпр може слугувати аналогією колишньої радянської республіки, яка, однак, вийшла з (СРСР) Сполученого Королівства ще у 1960 році).

- дороги на Кіпрі в дуже доброму стані, вони є кількох типів, найважливіші: тип А — це автобан з дозволеною швидкістю 100 км/год(!), і тип В — дороги, умовно кажучи, "державного значення" :). Інші дороги (регіональні типу Е і місцеві типу F) або такої ж якості як тип В, або відсутні (напрям по грунту). Є ще є й нижчих типів, але це вже, мабуть, зовсім якісь стежки між поселеннямиO Автобани сполучають між собою центри адміністративних округів (districts).

- острів маленький, але автомобілів не густіше, як у нашому обласному центрі. У маленьких містах запаркувати авто без проблем, в центральній частині великих міст — виключно на платних стоянках, вартість від 0,5 євро за півгодини до 3 євро безліміт.

- море абсолютно доступне повсюди (на відміну від горезвісного Криму, де з кожним роком зайти у море все важче і важче) — всі пляжі муніципальні, платити треба тільки за лежак, ну і решта сервісу. Купальний сезон реально починається у травні, тобто ми потрапили в перед-сезон: в море залізти вже можна, але без особливої радості :)

Ну і найзагальніші враження від Кіпру: це типова середземноморська країна з лагідним кліматом (цієї зими мінімальна температура була +6), буйною субтропічною рослинністю, ранньою весною, раннім же сухим спекотним літом (у серпні температура на сонці може сягати і +70, через що серпень — мертвий місяць, всі роботи назовні приміщень припиняються), практично цілорічними свіжими овочами і фруктами (тут вирощують і місцеві банани, але вони виглядають якимись дрібними у порівнянні з тими, що до нас возять з тропіків), дуже якісними продуктами, від чого їжа дуже ситна (нам вистачило 2-разового харчування), ландшафт і рослинність здалека нагадують той самий Крим (ох і дістанеться йому вже від мене :), тільки гори наростають не так стрімко від берега, і не переходять у степ на іншому боці, а так само полого спускаються до моря. Тутешні греки — типова південна (середземноморська) нація як зовні (у більшості темношкірі і чорноволосі), так і ментально — ніхто нікуди не спішить, але темперамент запальний — спробуйте "тормознути" на перехресті або колі — відразу влаштують клаксонний "концерт на замовлення". Проте ця показна неквапливість і навіть лінь не заважає їм сумлінно працювати, і результатом цієї праці є облаштованість і комфорт острова. Особливо ви це відчуєте, відвідавши турецьку частину, про що розповім далі.

А тепер трохи поїздимо :)

Під час планування подорожі, було підібрано деякі цікаві (з точки зору тих, хто їх рекомендував) місця, які варто було б відвідати, що й стало базою формування тих кількох наших маршрутів, які ми здійснили. Однак, головною нашою метою було максимально побачити і пізнати "на дотик" цю мініатюрну середземноморську країну, її головні регіони (а таких 3: морське узбережжя від Полісу на північному заході острова до Ларнаки і Агіа Напи на південному сході, столичний округ Нікосія та гірський масив Тродос), її людей, їх звичайне "життя, яке воно є".

Баз для виїздів у нас було 2: перша — Пафос, готель Hilltop Gardens, друга — Лімасол, точніше його передмістя Гермасогія, чи, як вимовляють назву самі греки — Єрмасолія, готель M.Moniatis.

Почну з того, що попри загальну налаштованість на активний відпочинок, спробу тзв. "пасивного" відпочинку все ж було зроблено: душа і діло прагнули спокою після довгого і таки втомливого добирання від Львова до Пафоса, однак вона зазнала повного фіаско: вже першого ж дня перебування на Кіпрі, прямо біля басейну рідного готелю в Пафосі я спалив шкіру на обличчі, — і сталося це буквально за якусь годину часу. Тому порада тим, хто "знає, як загоряти" в Криму:не дооцінюйте середземноморського сонця, воно потужніше і безжалісніше від "нашого". Так я потім цілий тиждень і світився, як червоний ліхтар світлофора :(

Отож, відразу після "сонячного удару" було вирішено з’їздити на північ округу Пафос до невеличкого містечка Поліс, відстань до нього лише 40 км.

Пафос-Поліс-Кафікас-Корал Бей-Пафос.

До Поліса (Polis) від Пафоса можна доїхати двома маршрутами: регіональною дорогою Е 701, яка плавно переходить в Е 709 або "державною" В 7. Вирішили їхати регіональними дорогами, які проходять ближче берега моря і де нижчий перевал, оскільки траса трохи зачіпає гірський масив.

Тепер саме час загадати про лівобічний рух, теж, вочевидь, спадок Об’єднаного Королівства: практично у всіх відгуках про подорожі Кіпром я читав про те, що перейти на ліворядний рух не складає особливих труднощів, — і це виявилося абсолютною правдою. Побіжно згадаю, що, повертаючись назад з Кракова до Львова, я неодноразово ловив себе на тому, що їду по "зустрічній" :) Тобто, на трасі ви відчуєте себе абсолютно впевнено, а в місті хіба що на початках повільно повертатимете і входитимете в "круг". Вже другого дня ви будете ганяти, як вправний і впевнений водій!

Дорога до Поліса зайняла хв. 40, це з зупинкою на оглядовому майданчику, звідки видно і берег, і гори . Якість регіональних доріг Кіпру — це біла заздрість українського автомобіліста , наш їм відповідник — відтинок міжнародної траси Київ-Чоп після Львова.

Сам Поліс — невеличке типу нашого райцентру містечко, затишне і привітне (як, зрештою, і всі кіпрські поселення): нас просто серед вулиці зупинив чоловік, який назвався Олімпіусом, відрекомендувався керівником тутешнього інформаційного центру CTO, який був неподалік, і запросив на каву. Забігаючи наперед, скажу, що в інфоцентр ми таки пізніше зайшли, але за тим Олімпіусом лише закурилось :) дівчина в бюро сказала, що він виїхав у відрядження і буде лише через два дні — може саме тому так щиро запрошував? :) Зате ми розжилися на карти)

Декілька фото з Поліса .

На північний захід від міста так з кілометрів 15 є ботанічний сад, а в ньому — туристичний об’єкт під назвою "купеля Афродіти", насправді це маленький грот, в якому зі стелі стікає водичка у чашу дна. І декілька фото з пляжу і причалу між Полісом і ботанічним садом.

Так сталося, що назад поїхали тою самою дорогою, бо напитали місцеву виноробню в цьому районі, і це виявилася виноробня Sterna™ в селищі Кафікас (Kathikas), якраз посередині між Полісом і Пафосом. Відвідини цієї виноробні стали одним з розчарувань у цій поїздці: вина, які Саввас, власник і за сумісництвом директор-розпорядник абсолютно кічевого "музею вина", запропонував для дегустації, на смак виявилися чимось схожим на радянське "Ркацителі" — абсолютно безтільним кисляком :( Вина ми, звісно, у нього не купили, а ціни, між іншим, були 6-7 євро за пляшку. До слова — більше ми з таким не зустрічалися, навіть навпаки — можемо дати найкращі рекомендації місцевим винам, про що трохи далі.

Фото — виноробня "Sterna" і селище Кафікас.

Останнім пунктом нашого "автопробігу" була місцина звана Кораловою Затокою (Coral Bay), вже неподалік Пафоса. Насправді це відтинок пляжу в затишній бухті, забудований дорогими претензійними віллами — хтозна, може й нашими скоробагатьками?) Є там і набережна з крамничками й іншими розвагами. Загалом місцина гламурна і особливого враження не справила.

Фото з Корал Бей.

Пафос. Пафос-Лімасол.

Зранку попрощалися з готелем і зібралися у дальшу дорогу.

Оскільки другий день нашого перебування на Кіпрі був водночас і останнім у Пафосі (Paphos-Pafos), то, ясна річ, місто стало головним об"єктом дослідження.

Місто Пафос складається з 2-х частин: власне новий Пафос — сучасний центр округу, і старий Пафос або Като Пафос, це розважальна туристична зона і територія археологічного заповідника.

Прогулянку почали з нового міста. Місто ошатне, чисте, радує розміреним спокійним міським життям. Багато крамничок, кафе, ресторанів, але водночас різноманітних цехів і майстерень. Багато зелені, гарний муніципальний парк. Випили ранкової кави на відкритому майданчику і знайшли гарне кафе для обіду Kava Сafe — з приємністю рекомендую.

Декілька фото з Пафоса.

Набережну Като Пафоса у відгуках часто називають «пафосною», і це не лише гра слів. Там розташовані найдорожчі готелі, також там найвищі ціни на сувенірну продукцію і решту дріб’язку у крамничках вздовж променаду. Закінчується набережна портом. Кілька фото набережної Като Пафоса.

Бути у старому Пафосі і не відвідати археологічний заповідник нам видалося некошерним. Це розкоп історичного античного (грецького, а пізніше римського) Пафоса, де є й знамениті «мозаїки» на колишніх римських віллах. Типовий туристичний об’єкт, вхід 3,5 євро, — підтримали Міністерство торгівлі, промисловості і туризмуO Чимось особливим не вразило, але побачити варто. Фото з археологічної зони.

На цьому й попрощалися з Пафосом, на прощання проїхавши його наскрізь у напряму до автобану А6, яким вирушили на Лімасол (Limassol-Lemesos).

Автострада А6 є по праву гордістю Міністерства сполучень і громадських робіт (саме така назва :). Мережа автобанів, як я вже писав вище, достатньо розгалужена для сполучення між собою всіх адміністративних центрів республіки. Це був амбітний урядовий проект, і перший відтинок між Нікосією і Лімасолом (А1) було побудовано 1984 року. Ідеальне покриття, загальний дизайн (роздільна смуга висаджена живими квітами!), мальовничі краєвиди, тунель протяжністю 900 м справляють незабутнє враження від поїздки цією дорогою. Дистанцію між Пафосом і Лімасолом (бл. 70 км) можна спокійно проїхати за 30 хв. без потреби перевищувати швидкість, хоча місцеві гасають ніпадєцкіO

Фото автостради А6.

Отож ми в Лімасолі, 15 хв на розпитування про наш готель — і вже освоюємо нову «базу».

Лімасол-Тродос-Кіккос-Педулас-Омодос-Лімасол.

Поїхати в гори на Кіпрі було заплановано ще вдома: ми й так любимо гори — і наші Карпати, і Кримські. Про гори Тродоса (Troodos) в неті сила-силенна схвальних і навіть дещо екзальтованих відгуків (ймовірно, від тих, хто гори бачив вперше :), додатковою принадою там є гірськолижний центр (це було відкриттям!), який, правда, на час нашого приїзду вже не працював. Однак, думка покататися на лижах на Кіпрі вже застрягла в голові, як шпичка в зубахO

Проїхати в напрямку гірського масиву Тродос з Лімасола можна кількома дорогами, а якщо строго — то двома: «державною» В8 і регіональною Е601, яка пізніше входить в В8. Ближчою до нашого готелю на виїзді з міста є В8, тому природньо поїхали по цій дорозі. Про якість державних доріг я вже писав, тому не буду повторюватися.

Мабуть, правду писали деякі дописувачі на форумах, що квітень на Кіпрі неповторний через буяння зелені і квітів, якого вже у другій половині травня ви не застанете. Їхати серед цієї краси — сама приємність. Запрошую завітати разом з нами до придорожнього кафе «Катерина» на ранкову каву. Це й не зовсім кафе, а відома і популярна в тих краях «майстерня варення і мармеладу», невеличкий сімейний бізнес, заснований на старих рецептах і традиціях приготування варення з місцевих, ясна річ, фруктів і ягід. З тераси відкривається мальовничий краєвид на підступаючі гори Тродоса. Фото з кафе «Катерина».

Далі дорога майже непримітно йде вгору, приблизно, як траса Киів-Чоп перед Верхнім Синьовидним, є невеличі серпантини, які, однак, зовсім не напрягають — і ось ми минаємо селище Моніатіс (як назва нашого готелюO) Якби не градусність дороги, то годі позбутись враження, що в’їжджаєш в Бучу з боку Києва — охайні будиночки поховались серед (сосон) кіпрських кедрів, жадана прохолода обступає зі всіх боків, і в салон авта всотується свіже і пахуче повітря Тродоса!

Тродос — це назва гірського масиву та водночас туристичної «точки на трасі», такого собі перевального пункту майже на самому вершку гір (вище тільки гора Олімп — 1900 м). У тому Тродосі, що «пункт», знаходимо кілька кафе при дорозі, гідрометеоцентр, туристичний інформаційний центр і ботанічний заповідник з музейною експозицією. Місцина дуже гарно облаштована, прокладено доріжки «для білих людей»O, і якраз тут починається основна маса популярних пішохідних стежок горами Тродоса. Ці стежки ознаковані, добре розмічені і мають статус європейських пішохідних маршрутів. Тут приємно пройтися кедровим лісом, подихати свіжим повітрям, напитися холодної гірської води прямо з джерела…і зробити кілька фоток. Більше, в принципі, тут робити нічого)

Тому після прогулянки їдемо далі, дорога неблизька.

Вершину Тродоса увінчує гора Оліпм (це, звичайно, не спправжній Оліпм, який, як відомо, розташований у Греції, та, мабуть, греки, поселившись колись на Кіпрі, мусили знайти належний пристанок для своїх богівO). На Олімп веде вузька дорога-відгалуження від траси В8, кілька крутих серпантинів — …і ви впираєтесь у шлагбаум, який перегороджує проїзд в якийсь режимний, як сказали б у нас, об’єкт…схожий чи то не обсерваторію, чи на гідрометеоцентр. Робимо кілька фото і з’їжджаємо до траси. Саме на спуску з Олімпу ви побачите крісельний гірськолижний витяг.

Далі у нашій програмі — відвідини найбільшого і найславнішого кіпрського монастиря Кіккос. До нього ще бл. 30 км, долаємо ще шматок мальовничої гірської дороги, і під’їжджамо до стоянки, густо заставленої автобусами і автівками, яку обрамлює звичайний сувенірний базарчик. З (будок) крамничок лине тихий церковний спів, що створює враження прямої трансляції з монастирської церкви — але це всього лише запис, мабуть, для охмуряння туристів, щоб охочіше розкуповували церковні і «світські» сувеніри :)

Чоловічий монастир Кіккос засновано бл. 1100 року, як переказують, візантійським імператором Костянтином, він єдиний має статус ставропігії, тобто підпорядкований безпосередньо кіпрському архієпископу, а не єпископу місцевої єпархії.

Монастирський комплекс «вбудований» в гору, розрісшися від перших печерних келій до сучасних меж. Двір монастиря заповнений паломниками, більшість з них росіяни, яких сюди безперервно організовано возять автобусами: відвідини святих місць — оплотів «істинного» православ’я — є обов’язковим пунктом туристичної програми. За популярністю серед «релігійних туристів» Кіккос лідирує, другий за популярністю об’єкт паломництва хіба що монастир у Ларнаці. Середній час перебування туриста в монастирі (у звичний час, коли нема богослужіння) — від 20 до 30 хв., бо у водіїв автобусів свій графік.

Туристи бродять територією монастиря, заглядають у закутки, але найбільше їх у церкві, тут запалюють свічки і намагаються отримати від якогось монаха благословення та доторкнутися до святих ікон чи мощів з метою загального оздоровлення або зцілення.

Всередині старої церкви, в її віковій пітьмі справді можна відчути особливу духовну енергію, однак важко зосередитись для молитви через тих самих туристів і створювану ними атмосферу комбінату побутових послуг. Не підсилює атмосфери духовності і «сувенірна» крамниця, розташована прямо в стінах монастиря — схоже, вигнані Христом торговці знову повернулися до храму!

А вже ресторан поблизу монастиря з тою самою назвою «Кіккос» до решти доповнюють враження від комплексу як успішного комерційного підприємства. Цікаво, що й офіційний сайт монастиря має розширення *.com.cy (www.imkykkou.com.cy).

Трохи про релігійність греків — подібно до всієї «старої» Європи релігія тут давно перетворилася на різновид культури, заступивши обрядами і церемоніями справжню духовність, яка таки без сумніву існувала в душах і серцях тих подвижників і служителів церкви, які її розбудовували як духовний, а не культурний інститут.

В таких думках ми покидали цей славнозвісний монастир. Фото. 

 

День впевнено перевалював у другу половину, і треба було подумати про хліб насущний. Плановим пунктом обіду був Педулас (Pedoulas). Це мальовниче гірське селище розташоване на зворотній дорозі з Кіккоса.

У відгуках про гірські поселення острова, головним чином російських авторів, колись звідкись взялось означення «горные деревушки». Чим керувався той перший автор, який назвав забудовані добротними кам'яними дво- і триповерховими будинками, а нерідко — й цілими комплексами (з помешканням для господарів, готелем і рестораном) селища «деревушкамі» — сказати важко, адже навіть в Росії «деревнями» називали віддалені поселення, в яких не було церкви, натомість поселення з церквою називали селом. Ну, ніяк ця назва не пристає до цих ошатних і доглянутих селищ, мальовничо розкиданих по схилах гір Тродоса!

Педулас відомий тим, що його церква внесена до списку історичної спадщини Юнеско. Саме селище розташоване під трасою, і спуск в нього доволі крутий, зате подолавши його, ви будете винагороджені, замилувавшися навсібіч притуленими до гір ошатними різнокольоровими будинками. Через усе селище по колу проходить внутрішня дорога, яка веде і до всесвітньовідомої церкви. Виїздів на трасу з селища декілька. Регулярні автобусні рейси сполучають Педулас з рештою країни. Бачимо виразний «центр», де сконцентровано найбільше об’єктів туристичної «інфраструктури», тобто, готелів, ресторанів, крамничок з сувенірами тощо…і згадуємо наші рідні українські села з їх бездоріжжям, нехлюйством і бюрократизмом ©

Кілька фото Педуласа.

Однак, не забуваємо про мету нашого приїзду, вибираємо один з затишних ресторанчиків з терасою, з якої відкриваються мальовничі види на селище, смакуємо смачну кіпрську їжу, всім єством вбираючи в себе аромати, смаки і дотики цієї чудової країни!

Вид з тераси ресторану «Two flowers».

Ресторан в комплексі з готелем, як дуже характерно для Кіпра, є сімейним бізнесом. Розговорилися з господинею про життя-буття, виявилося, що тут проблеми схожі на наші — село «старішає», молодь масово виїжджає до міст, не знаходячи себе у традиційних сільських заняттях. — У них інше життя, — скрушно скаржилася тіточка. Що ж поробиш — щось помирає, щось народжується — такий коловорот життя…Проте жаль за тим, що відходить назавжди — це таке людське у всьому світі…

Покидаємо Педулас з почуттям, що обов’язково ще колись сюди повернемося!

А шлях наш далі пролягає в бік Тродоса, однак, не доїжджаючи до нього, на одній з розвилок повертаємо направо, з’їжджаючи з В8 на Е601, бо хочемо заїхати на якусь виноробню в районі селища Омодос (Omodos), щоб купити там вина до вечері. Дорога Е601 у верхній частині в чудовому стані, бо щойно після капітального ремонту, вона більш звивиста, ніж В8, проте їзда по ній справляє задоволення. Ремонтні роботи ще до кінця не виконані, тому в нижній частині вона має ще свій первісний вигляд, однак покриття цілком пристойне. Дорога до Омодоса займає не більше півгодини.

Селище славиться як центр великого виноробного району поблизу Лімасола, де сконцентровані взагалі майже всі виноробні острова. У своїй більшості — це маленькі приватні сімейного типу промисли, однак вже на найсучасніших технологіях, що разом з ідеальними кліматичними умовами робить кіпрські вина лагідними і вишуканими.

Надибуємо першу ж виноробню Zenon™, заїжджаємо на подвір’я, де просто, як сказали б у нас, «на призьбі», сидить сам Зенон і розмовляє по мобільному телефону. Побачивши відвідувачів, запрошує до середини приміщення, де збоку помічаємо, вочевидь, традиційний для кіпрських виноробень «музей вина». Господар кличе дочку, яка тут же прибігає обслужити дорогих гостейO Як заїдете до Зенона, то почуєте історію про самого легендарного засновника виноробні, батька нинішнього Зенона. Зараз бізнес переймає дочка, бо батьки вже похилого віку. На етикетках зенонівських вин — портрети дідів-бабів як данина і шана предкам. До слова — ця пошана до старших і, зокрема батьків-дідів, — особлива риса кіпріотів, це помічаєш повсюду, вона світиться з дорогих людям портретів їх рідних на стінах та інших місцях закладів і помешкань.

Дочка Зенона-молодшого розповідає про бізнес, про вина, про історію родини. Це традиційний сімейний бізнес, який веде сама сім’я, крім етапу збору винограду, який потрібно зібрати швидко і в один час — тоді вони винаймають «ост-арбайтерів», найчастіше філіпінців.

Нарешті, пробуємо вино — і тут же розуміємо, яка разюча різниця між цим чесним добрим вином і шмурдяком, яким поїв нас Саввас з Кафікаса? Вино повнотіле, ароматне, багате різноманітними фруктовими і ягідними смаками! З приємністю купуємо пляшку білого «Зенона» за 5 євро і прощаємося з господарями.

На фото: Зенон з дочкою.

Пора повертатися додому. Дорога Е601 робить досить величеньке коло у напрямку до Лімасола, тому вирушаємо назад на Мандрію, щоб пізніше повернутися на В8 у тому місці, де вона зливається з Е801 і Е806, і далі вже знайомою дорогою спускаємося в долину Лімасола.

Лімасол-Порт-Ледіс Майл Біч-Солт Лейк-Колосі-Лімасол

Трошки втомившись щоденними переїздами, вирішуємо обмежитися районом Лімасола і околиць. Виїхавши з готелю в бік міста, виходимо на вказівник ЛІМАNI, тобто порт (ось звідки він, український лиман!) і досягаємо його за хв. 15. Порт займає велику територію, ми побачили вантажний відділ з митницею й іншими службами, кораблі на рейді і порту.

Взагалі метою нашої поїздки було побачити фламінго на Соляному озері (Salt Lake), том відразу й рушили в той бік. Щоб потрапити на соляне озеро, треба заїхати на півострів Акротірі (The Akrotiri Peninsula). Дорога веде просто берегом моря, виводячи на Ледіс Майл Біч (Lady`s Mile Beach), тобто довгий пляж вздовж півострова, весь забудований відпочинковими комплексами на відстані приблизно 200 м один від одного. Нарешті бачимо чудовий пляж з дрібною галькою, який так нагадав кримські! Кіпрські, в переважній більшості піщані, пляжі з сіруватого кольору піском справляють враження «брудних», хоча це звісно не такO Але за «кримською» галькою ми таки скучили! Пляж чудовий, чистесеньке море переливається всіма відтінками блакиті, відпочиваючих зовсім мало. Особливо вразив доїзд на той пляж на авто — просто до самісінької води! …і знову згадався Крим…

Плюскаємося у водичці, заходимо у майже порожнє кафе випити ранкової кави.

Фото з Ледіс Майл Біч.

Соляне озеро видно справа по трасі. Дорога веде поміж пляжем і озером і приводить до британської військової бази — суверенної території Сполученого Королівства. Добре, що хоч Чорноморський флот тут не базується…

Об’їжджаючи озеро по колу, вступаємо до монастиря Св. Миколая, званого «кошачим». Монастир зачинений, але котів там справді неміряно!

Фото монастирських котів.

Озеро весь час з правого боку від нас, шукаємо місця, де б зупинитися і підійти ближче — нарешті ставимо авто при дорозі і пробуємо вийти до озера. Та не все так просто — після кількох метрів сухого грунту ноги починають грузнути в болоті, і ми розуміємо, що до фламінго, які бовваніють посередині озера, нам не наблизитися!

Трохи розчаровані, повертаємося до машини і рушаємо далі, швидко доїжджаємо до популярного туристичного об’єкта — залишків замку Колосі, робимо коротеньку зупинку для кількох фото — слухати разом з групою туристів «легенду озера Іссик-Куль» чомусь не виявилося бажання, тому повернулися до міста.

На відміну від українських морських курортів, де до набережних на авто не доїхати, у Лімасолі вздовж набережної веде цілком швидкісна чотирирядна автодорога. Відома лімасолівська «пальмова алея» вся в ремонті і загороджена металевим парканом, тому проїжджаємо до наступного муніципального пляжу, щоб трошки пройтися. Освіжаємося морським повітрям, насолоджуємося неквапливою прогулянкою. Далі вирушаємо в центральну частину міста, пройтися старими кварталами і поглянути на історичний Лімасол.

Як і всі туристичні міста, Лімасол запропонує вам повний набір туристичної інфраструктури, починаючи з сувенірних крамничок і закінчуючи ресторанами. Поблукати старим містом завжди романтично — чи це Брюссель, чи Краків, чи Лімасол. Кожне місто неповторне у своєму просторовому вимірі, характері забудови, вигляді фасадів, мережі вуличок, а особливо у силуетах, жестах і міміці місцевих жителів.

Кілька фоток набережної і старого Лімасола.

 

Завершуємо прохід містом обідом на відкритому майданчику одного з кафе на площі пішохідної зони.

Лімасол-Нікосія-Какопетрія-Лімасол.

Ні дня без авта! — можна було б назвати девізом нашої відпустки. Відверто кажучи, без автомобіля на Кіпрі було б скучно (це не стосується тих курортників, які прагнуть відлежатися на сонечку чи холодочку біля моря, але ми не з їх числа!). Побувати в Нікосії (Nicosia-Lefcosia-Lefcosa) було заплановано ще вдома, крім того, наша офіціантка-полька в ресторані готелю нам дуже наполегливо рекомендувала саме стару Нікосію як щось особливе і небачене нами досі.

От і настав день, коли ми зібралися з’їздити до столиці Республіки Кіпр города-героя Нікосії). Як я вже згадував, до Нікосії з Лімасола веде автобан А1, нам було дуже просто вибратися на нього, оскільки мешкали на околиці в тому напрямі. Відстань до Нікосії бл. 85 км, яку ми неквапом подолали за годину. З цікавого на трасі — хіба що розвилка на Ларнаку, на яку ми потрапимо наступного ж дня…

Автобан А1.

Відразу, ще перед тим, як в’їхати в місто, згадаю два моменти, які справді роблять його неповторним: середньовічна Нікосія була побудована у формі правильного кола, яке було оточене суцільним високим кам’яним муром, і це коло мало рівно 11 виступів-веж по периметру. На картах Нікосії ви побачите цей умовний мур, бо насправді його вже давно не існує — в нові часи його було розібрано, щоб дозволити місту просторово розвиватися (так, до речі зробила і австрійська адміністрація зі Львовом у 1772 р, і саме тому сьогодні ми маємо такий Львів, який знаємо). Але історична колова забудова старого міста, на щастя, збереглася, і зараз ми маємо можливість зануритися в історію, втрачаючи відчуття часу в лабіринтах вуличок і завулків старої Нікосії.

Другою специфікою міста є те, що воно є останньою в світі розділеною столицею, бо поділена на приблизно рівні частини між Республікою Кіпр і Турецькою Республікою Північного Кіпру (сталося це, як відомо, 1974 року). Тому ті, хто приїжджає в Нікосію, мають унікальну нагоду побувати відразу у двох країнах без напрягу з візами й іншими формальностями — про це розповім далі.

Запаркувати авто в центральній частині міста, як це не дивно, виявилося зовсім не складно — можливо ми приїхали ще не в сезон? Тож, щасливо і швидко «позбувшись» авта, ми входимо на пішохідну зону і вбираємо в себе цей колорит поєднання старовини і сучасності, бо місто живе повноцінним життям, щодня приймаючи в себе тисячі мандрівників зі всього світу, на яких тут чекають і яких шанують!

Пройдемося старим містом, присівши на декілька хвилин на ранкову каву за столиком посеред вулиці, заодно перевіривши пошту через безкоштовний wi-fi. У місті, поряд з вилизаними будиночками ще повно майже руїн, але вони помалу виводяться з небуття підприємливими нікосійцями. Тут величні церкви сусідують з сувенірними крамничками і вуличними кав’ярнями, і все це формує єдиний простір-лабіринт, з якого не легко вибратися, та не дуже й хочеться)

Кілька фото старої Нікосії.

Однак, ми пам’ятаємо про грецько-турецький кордон і йдемо до нього, по дорозі зауважуючи кафе з промовистою назвою «Berlin Wall-2».

«Кордон» можна було б переплутати з пропускним пунктом якоїсь фабрики чи заводу, якби не таке скупчення прикордонників і поліцейських по обидва боки. Прохід на турецьку територію контролюють турецькі служби, на грецьку — відповідно грецькі. Для того, щоб потрапити в ТРПК, потрібно прямо біля прикордонного поста (типу кіоска з пластику) заповнити спеціальну вкладку, куди вписуєш своє ім’я-прізвище, номер паспорта і громадянство. На тій вкладці після внесення ваших даних у комп’ютер прикордонник ставить штамп — і ось ви вже в «зоні турецької окупації з 1974 року» (territory under Turkish occupation since 1974).

Взагалі, турецька прикордонна зона відразу за тим прикордонним постом — це суцільний базар у прямому розумінні, і він чомусь дуже нагадує наші українські базари — ми впізнавали до болю знайоме турецьке шиття і плетиво, яким наповнені наші базари! Прямо дежа-в’ю якесь :)

Після оговтання від «повернення додому» розумієш, що ти на межі не лише двох країн — ти на межі культур і цивілізацій, і — що найболючіше — починаєш здогадуватися, до якої цивілізації належить твоя країна!

Торгують тут всім, чим тільки можна: від речей до продуктів, ціни нижчі від цін у «грецькій» Нікосії, розрахуватися можна як турецькими лірами (TL), так і євро. Так як ми прийшли не на закупи, то просто пройшлися кривими (цікаво, чому виліз саме цей прикметник?) вуличками, відвідали старий замок, який перелашований на туристичний об’єкт і…мечеть, яка міститься у величній будівлі православної церкви Св. Софії.

Кілька фоток «турецької» Нікосії.

Повернувшися «до цивілізації» в такий самий спосіб, знімаємо стрес, ще якийсь час поблукавши по місту і з жалем полишаємо його.

Повертатися назад додому по А1 нам зовсім не хотілося, та, крім того, у нас у планах був обід у селищі Какопетрія (Kakopetria) на Тродосі, тож ми вирушили в бік гір, з якими щойно позавчора знайомилися.

З Тродосом Нікосія має сполучення дорогою В9, на яку виїжджаєш після коротенького автобану в бік аеропорту Нікосії.

Знайомі вже кіпрські гірські краєвиди з’явилися хвилин за 40 після заправки, задля якої ми мусили з’їхати з автобана неподалік Нікосії. Дорога В9 веде до самого селища Какопетрія, хоча саме воно, традиційно для гірських поселень Тродоса, розташоване «під трасою», тому повільно з’їжджаємо серпантином вниз, намагаючись визначити центр селища. Це нескладно зробити через розбудовану інфраструктуру і скупчення будинків. Мабуть, всі гірські селища Кіпра чимось схожі саме просторовим розміщенням, яке диктує гірський рельєф. Зробивши невеличку прогулянку селищем, вибираємо ресторан з цілого ряду, що при дорозі і смакуємо. Ресторан, в якому ми зупинилися, обслуговують двоє стареньких, на кухні сновигає дівчина вигляду тихоокеанської островитянки, помітно, що інтер’єр не оновлювано років 10-15 — прибутків від бізнесу для цього явно не вистачає, а інвестувати в нього ніхто не хоче…

Фото Какопетрії.

Повертаємося до Лімасола, обминувши Тродос та виїхавши через регіональну дорогу Е801 на трасу В8.

Лімасол-Ларнака-Аматус-Лімасол.

Час нашої відпустки невинно збігає, а з невиконаних планом завдань залишилась не відвідана південно-східна частина острова, тому наша остання поїздка саме туди — на Ларнаку, мабуть найвідоміше українцям місто на Кіпрі, бо сюди літають чартери з Києва, які привозять наших «організованих» туристів.

На Ларнаку, як я вже згадував, веде той самий автобан А1, який в районі Кофіну відгалужується в А5. Відстань бл. 50 км, і ранок ми вже зустрічаємо у Ларнаці.

У Ларнаці потрапляємо на міське свято: на центральному пляжі на набережній велика сцена, на якій виступає танцювальний ансамбль під якусь надто східну музику, з чого робимо висновок, що це якісь гастролюючи азіати. Костюми танцюристів строкаті, з багатим гаптуванням і дуже оригінальні. Підходжу до чоловіка, з вигляду — керівника ансамблю, запитую: — Якої ви національності? — Cyprus, була відповідь! Як тут все переплетено!

Неподалік тієї сцени — ще одна, прямо навпроти будівлі муніципалітету Ларнаки, там теж танцюють діти. За столиками сидять дорослі, поряд — імпровізовані кафе з димлячими барбек’ю, — словом, свято — воно і на Кіпрі свято)

Фото зі свята.

Проходимо трохи далі вздовж набережної — і навпроти будівлі адміністрації округу Ларнака перед нами постає знаменитий філософ Зінон з Кітіону (давня назва Ларнаки), якого пам’ятаємо за відомими зі школи знаменитими апоріями.

Ось він, великий мислитель античності!

Обійшовши набережну і адміністративний центр міста, переходимо в його історичну частину. Традиційна ранкова кава на відкритому майданчику гарного, модерного за дизайном, кафе, і вже також традиційний вільний wi-fi.

Щоб обійти стару Ларнаку, досить і півгодини, але не досить, щоб її побачити, тому прогулюємося неквапливо, час від часу вихоплюючи об’єктивом камери її невеличкі будиночки, вулички, церкви, людей — це все, що нам залишиться від Кіпру. Але задля цього сюди варто приїхати!

Звертає на себе увагу велика кількість індусів, які блукають недільним містом у пошуках робочого відділення банку (чи, швидше за все, це спеціалізовані точки переказу грошей типу Western Union)…заробітчани, такі самі, як наші по всіх світах.

А ось Ларнака.

Залишаємо трохи часу на закупівлю сувенірів — адже завтра (не може бути!) нам вже від’їжджати — і прощаємося з Ларнакою-Кітіоном…до наступної зустрічі?

Залишки античного міста Аматуса були одним з пунктів програми, і цей «пункт» містився на в’їзді до Лімасола з боку Ларнаки. Отже, недалеко від Лімасола з’їжджаємо з траси (exit!), дорога пролягає вже біля самого берега моря — і вже бачимо…наш Херсонес, ну просто копія! Хіба що залишки водогону і резервуару питної води відрізняють Аматус від Херсонеса.

Погляньте самі!

Находившись по старовині, вирушаємо до Лімасола, точніше набережної Гермасогії, де і знайдемо свій недільний обід.

Лімасол-Пафос. Завершення.

Це був наш останній день на Кіпрі. Вже передчувалася дорога додому. Чи наситилися ми Кіпром за повний тиждень? Можливо й не цілком, звісно, не все побачили — та й хіба це можливо? Але позитивних вражень точно набралися надовго. А крім цього — ми візьмемо з собою трошки спекотного кіпрського сонця, п’янкого повітря Тродоса, ароматів його садів і парків, щирих і відкритих поглядів його людей!

І нарешті тепер ми розуміємо значення слогану CTO: Love Cyprus!

P.S. Прошу вибачення в Андрія за те, що не зміг забрати обіцяну мені наклейку для реклами автоклубу на Кіпрі.

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 8.3
голосов: 10
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Гость
 
20 сентября 2013 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Підкажіть, будь-ласка, чи необхідно платити якісь гроші як заставу при орендуванні машини через цей сайт, що Ви радите для бронування автомобіля
 

Пользователь
Отзывов: 24
 
6 июня 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: Ольга
Написав вам на ел. скриньку.
З повагою
 

Гость
 
1 июня 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Як оформити візу С mult  на рік? які потрібні документи і в якому посольстві це краще зробити?
Буду вдячна за відповідь!
 

Пользователь
Отзывов: 88
 
22 мая 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
файно)
 

Пользователь
Отзывов: 152
 
19 мая 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Согласна ,что фотографии не вызывают желания посетить Кипр и, возможно ,выбор маршрута с чьей-то точки зрения не совсем удачен, но это личный выбора автора и он имеет место быть. О вкусах не спорят, господа. Обилие организационной информации лично меня не напрягло, поскольку стиль у автора достаточно легкий. Спасибо автору за труд.
 

Пользователь
Отзывов: 871
 
19 мая 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Достали отчеты начинающие со слов мы самостоятельные и не любим пакетников. Только люди которые пакеты готовят какое-никакое образование в этой сфере имеют. А у многих "самостоятельных" воображения хватает только на фото невнятных поселков, дорог и забегаловок.  В результате мы были в 5 городах и не видели нихрена. Количество дорожной и бронировочной информации перенапрягает, хотя никакой америки не открывает. Кроме того автор сам показывает сколько геморроя стоит эта "самостоятельность". В результате сколь-нибудь полезной информации именно по Кипру в отчете процентов 5% остальное в корзину. Фото желание поехать не вызывают ничего стоящего на них не запечатлено. Итого - 3-4 не более.
 

Пользователь
Отзывов: 640
 
18 мая 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Добре написано, з гумором (сподобалось про монастир Кіккос), багато практичної інформації, хоча дещо плутали назви автошляхів. В цілому, так і уявляв собі цю країну. На Кіпрі не бував, але з кіпріотами іноді доводиться спілкуватися. Загалом, досить приємні люди, але доволі повільні. Що поробиш, південні люди! beach  
Наскільки відомо, занедбані будинки в Нікосії, свого часу належали туркам, які мешкали в них до розподілу, і кіпріоти навмисно не торкаються них, сподіваючись, що вони знову стануть єдиною країною, і у свої будинки повернуться власники, на одному та на іншому боці острова.
 

Пользователь
Отзывов: 297
 
18 мая 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Спасибо, понравился отчет. Легко и приятно читать, много полезной практической информации. Захотелось внести в свои планы поездок кипрское направление.
 

Пользователь
Отзывов: 195
 
18 мая 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Сподобалося. Досить інформативно, цікаво, із легким гумором і приємними особистими емоціями. Прекрасно – 10. Варто занести у вибране. Дякую.
 

Пользователь
Отзывов: 1808
 
18 мая 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Все красиво и подробно описано. Спасибо. Про августовскую жару - правда. Мы были в июле - доходило до 40 в тени, но переносится нормально.