Область

Район

Населенный пункт  
 
СПИСОК
 
 
НА КАРТЕ
 
Добавить в маршрут
Очистить поля
МОЙ МАРШРУТ
Маршрут не задан.
(Вы можете добавить в маршрут любой населенный пункт или объект каталога нажав на линк "Добавить в маршрут")
 

ОТЧЕТ О ПОЕЗДКЕ

Земля Бранденбург. Постскриптум
Земля Бранденбург. Постскриптум
Берлін - Гранзее - Фюрстенберг - Лихен - Темплін
Добавлен: 15 марта 2012 г.
Просмотров: 1755
Автор: WolK
Продолжительность: 1 день
Пробег: 180 км.
Посмотреть маршрут Добавить в избранное
  Печатать
 
рейтинг: 9.5
голосов: 8
7  
Отзывы

Маршрут 2011 поступово набігав свого логічного природного закінчення. Світловий день підступно так змусив відмовитись від стало відформатованих мною трьохсоткілометрових марш-кидків вглиб території, ще б пак, не встигнеш дістатися омріяної позначки на карті Федерації, а вже сутінки пропонують напомацки залучитися до місцевого надбання, що не примножує натхнення від такої туристичної долі. Хоча деякі прихильники подібного знаходяться, тож якщо гуляючи вечірнім Берліном Вам раптово зустрінеться численна хода людей в чорних окулярах у супроводі проводжатих, в кількості один до одного, не поспішайте виказувати свій жаль щодо фізичних вад цих осіб. Просто в суспільстві де більшість побутових, матеріальних та інших, всім Вам відомих негараздів, не стоять першими в порядку денному його громадян, хочеш – не хочеш, а треба заповнювати утворену порожнину якимись діяннями. Заради справедливості відзначу, що варіацій на тему «щоб таке зробити коли нема роботи», не обмежуються лишень «чи то пляшку з друзями розпити, чи то книжку почитати», а пістрявлять різноманітністю, серед якої і згадана мною трохи раніше акція «почуй місто». Тобто Ви, за свої кровні два єврогрошей, впродовж хвилин сорока будете незряче гуляти містом в компанії собі подібних, прислухаючись до шумів, які генерує місто і, що головне, ще довго після цього заходу будете знаходитись під впливом відчуттів, бо дійсно, як кажуть ті, хто пройшов цей ритуал, місто в одну мить починає наповнюватись зовсім новими звуками і Ви поринаєте в ще один вимір. Інакше кажучи – клубний виїзд (вихід) по берлінські, скажімо – Штрасса. Бе.

Але я продовжую діяти в умовах звичного нам вимірного простору, хоча із дефіцитом одного з них. Тож, по старій минулорічній традиції, не відриваючись далеко від домівки: «зима – WolK торжествуя по Бранденбургу обновляет путь».

Ну не те щоб так пафосно, але деякі задирки на цілком відшліфованій моїми підошвами поверхні цієї частини Німеччини залишились та, і неабиякий моральний аспект не давав спокою, неодноразово наголошений постулат одного шанованого нами мандрівника, авторитет якого гартувався жаром розплавлених мас та попелом Эйяфьядлайёкюдля, щодо наявності серед озер берлінського полісся, ні не партизан, а найкращого міста в світі.

Тож компас цього сприятливого сонячного вихідного дня показав звичний північний напрямок, що було сприйнято мною як сигнал до дії. Ну, а щоб не монополізувати сьогоднішній день одним, хоч і заявленим в номінацій найкращого, містом, програма заходу увібрала в себе ще три містечка, але це так – для погуляти.

З першими півнями заїжджаю в таке собі непримітне містечко Гранзее, яке зустрічає зрідка сюди заїжджий люд яскравою галереєю веселих фарб підзалізничного переходу. Яке культурне місто подумалось мені, стільки живопису і хоча б бодай одна розбита лампа. Відчувши симпатію до місцевої «богеми» вглядаюся в місцеві верхівки, над якими легенький димок, що зігріває оселі, перемежовується з місяцем, який здається не знає, що йому робити, чи то сховатися, чи то вже так, зачепившись за черепичні  дахи, протриматися до вечора. 

Містечко хоч і маленьке, чотири вулиці поперек і стільки ж уздовж, але гордливо має свій укріплений мур та оборонні башти.

 

Вулички міста дуже охайні, оборонна фортифікація дається взнаки, люди тут живуть моноетнічно, один одного знають і явно не переймаються проблемами сучасної глобалізації.

В самісінькому центрі знаходиться Церковна площа з найвищою в місті спорудою – Маріїнською кірхою, шпилі якої спостерігаються з усіх найближчих околиць.

Нетипово, але в місті немає Ринкової площі, тож її функції напевно виконує площа Шинкеля, яка за своїми розмірами може забезпечити проведення відповідних торгівельних заходів. Поруч із площею примостилася міська Ратуша.

Останньої пам’яткою міста, з якою мені випала нагода познайомитись, трохи занедбані руїни монастиря.

Знаходячись на площі поруч із колишнім монастирем та будучи того ранку єдиним туристом в місті, спіймав на собі зацікавлені погляди чоловіка середніх років із маленької дівчинкою, чи то дочкою, чи то онукою. Їм було цікаво, що це за немісцевий дядько з фотоапаратом хоче тут побачити, а мені було цікаво, куди ж це вони, озброєні пакетами з якимсь харчовим непотребом, в свою чергу рушать. Не менш цікаво було ще й через те, що загальна кількість людей, що зустрілася мені в місті мабуть не перевищувала двадцятикількісної позначки.

Що поробиш, рушив за ними і наш шлях деякий час пролягав ззовні уздовж міської стіни. В місці, де виявився якийсь імпровізований господарчий двір, а  може навіть і місцевий зоосад на громадських засадах, наші дороги розійшлись. Я продовжив інспектувати місто кругом його неприступних стін, а навздогін мене ще довго проводжало радісне блеяння та мекання. Як то в класиці: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Тож завершивши коло навколо, прикрившись мапою Бранденбурга, починаю істотно мерзнути в очікуванні теплого м’якого крісла потяга, що вже не терпить перенести мене ще далі на північ, до ще чогось для мене нового та незвіданого.

Діставшись практично крайньої півночі Бранденбурга, потрапляю в край озер та лісів, який об’єднує принаймні три-чотири, а може і більше, природних ландшафтних парків. Першим в цьому заповіднику мене зустріло місто Фюрстенберг.

Дорога від залізничного вокзалу до центра міста, відразу дає відчути, що місто стоїть на воді. Мости, шлюзи, платини, все тече та бурлить. Водо-пішохідні переправи через зазначені перешкоди для байдарочників, взагалі вражають і характеризуються тільки ненормативною лексикою, але позитивного її спрямування.

В центрі містечка, яке омивається трьома великими озерами, що наповнюється водами головної бранденбурзької артерії річкою Хавелем, знаходиться, на відміну від попереднього містечка, справжня Ринкова площа.

Дуже позитивна площа, наповнена симпатичними інформаційними показчиками, готується прийняти якесь сьогоденне місцеве свято, підготовка до якого супроводжується музичним акомпанементом та наявністю, прикрашеної завчасно повітряними кульками, місцевої Ратуші.

Від Ринкової площі, по однойменній з головною вулицею Берліна, дістаюся до місцевого Палацу, який, враховуючи не сезон, закритий на якісь ремонтні процедури, хоча із відповідних тому атрибутів в наявності красувався лише легкий паркан. Ну не дуже і хотілося, ландшафтна складова міста привабила набагато більше.

Відразу навпроти Палацу розкинувся місцевий парк, протилежний бік якого гармонічно трансформується в найбільше в місті озеро.

Огледівши прилеглу територію з порожнього дерев’яного причалу для прогулянкових човників, залишив тут свої відбитки на імпровізованій сніговій алеї слави.

Пробираюсь назад до центра міста, намагаючись максимально бути ближчим до води, але це не завжди вдається, через що маю нагоду знаходити багато привабливого в неприбережній частині міста. Порадували око чудові цегляні будиночки, настінне мистецтво в кращих традиціях радянського дитсадкового мистецтва, а головне натрапив на таку собі вуличку, яка попервах не викликала жодних емоцій, а потім, потрохи спускаючись додолу,  просто тотально привабила, своїм затишком та домашністю.

Думки про власний маєточок з особнячком чи бодай квартирку в надсучасному малоквартирному триповерховому будиночку на цій вуличці, як мрії про свічний заводик однієї духовної особи, ще довго бентежили моє не окріпле Его.

Омріяна вуличка закінчується дерев’яним мостом через основне русло згаданого вже Хавеля і на протилежному березі стежиною заглиблюється в місцеві заповідні ліси. Екологічність та садові дерева з рясним врожаєм, що чекають дуету з пухнастим снігом, аби остаточно нокаутовувати вразливого мрійника, створюють таку собі ідеалістичну картину та разом з тим дратують, бо поки що не пропонують вакансій мігруючому повз них пішоходу середньоєвропейської зовнішності. То будемо чекати, коли і на нашій вулиці перевернеться КамАЗ з пряниками.

 

Так звіт поступово перетворися на ліричний епос. Але не будемо сумувати, будемо оптимістами. Зраджуючи німецькій залізниці, перевожу себе маршрутним автобусом до того, для чого власне й започатковував сьогоднішню експедицію, до міста-загадки, а ім’я йому – Лихен.

Цитати, взяті з одного шанованого ресурсу з відомою назвою Doroga Ua одностайністю думок, щодо об’єкта дослідження, похвалитися не могли.

Студія, перед початком того грудневого позаминулорічного ефіру, розділилась навпіл.
- «А как насчет самого замечательного городка, славной земли Бранденбург? Lychen?» Запитувала частина глядачів в студії.  
-   «И что в этом Лихене замечательного? 5 минут пешком и город кончился.» Відповідали їм їх опоненти.
Тож мені випала відповідальна місія, відчуваючи в собі симптоми Шустера, схилити шальки терезів на той чи інший бік. І я їх таки схилив, бо виявляється Лихен дійсно має якусь магічну енергетику, таку собі наркотичну духмяність. Ну а якщо материлізуватися,
то містечко хоч майже і не зберегло свого історичного надбання, проте практично повністю впорядковане, на відміну від багатьох своїх східнонімецьких сусідів, і нагадує собою невеличкий курортик, прихований від масового туриста в лісах та ще й в обіймах, уявіть
тільки собі, як мінімум, шести! озер.

Ну а спішившись, після п’ятнадцятихвилинної автобусної подорожі, на в’їзді в місто на зупинці «Аптека», спостерігаючи все навкруги, намагаючись бути стриманим, навіть критичним, бо звісно їхав сюди аби дійсно отримати позитивні враження, тож намагався запобігти самообману. Тож поки спостерігаю красиву охайну картинку місцевих вулиць і не коментую, визначайтесь самі. 

Враховуючи кількість водоймищ в цьому крихітному містечку, логічно опиняюсь на березі одного з них, а саме Міського ставу але на злитті його з найбільшим - Лихенським. Маленька нейтральна водяна ділянка між ними цікава і порадувала своєю неординарністю.
Тут перекинуті два мости, пішохідно-велосипедний та залізничний, хоча великої залізниці в місті немає, через що я був змушений, як Ви вже знаєте, замінити рейки на асфальтовану поверхню.

З першого з них відкривається панорамний вигляд на центральну частину міста, приміську житлово-курортну частину, ну і власне на протилежний за напрямком та призначеністю міст.

Між мостами метрів шістдесят, але і вони додали настрою. На виході з міста у «відкрите море» красується напис «До побачення», а на вході, так би мовити, ну Ви самі вже здогадалися приблизно що. При заході в місто, аби не перевантажувати його, в години пік і не тільки, водним транспортом, в невеличкій гавані облаштований свого роду гаражний кооператив.

Піднявшись на залізничний міст спостерігаю вихід «на велику воду» та рейки місцевої дрезинної залізниці, якою туристи задовольняють свої вимогливі потреби в літній період, хоч і у зимовий період на насипу мосту продовжують рости якісь їстівні ягоди, схожі на ожину.

Ну і ще трошки примостових розв’язок, якщо комусь цікаво.

Але це ще не привід співати дифірамби, рефері витриманий та суворий, хоча неупередженість має тенденцію до послаблення.
Сфокусувавши де знаходиться центр містечка, уздовж його берегів просуваюсь саме туди. На першій ділянці маршруту мене супроводжують дачні ділянки з власним берегом.

За ними невеличка ділянка з виходом до берегової лінії з пришвартованою ЛЗС (лодочно-заправочною станцією) та панорамою протилежного берега.

Далі рух уздовж берега ускладнюється щільною забудовою, тож знов до асфальтованих смуг і за покзчиками далі за курсом.

Попереду мене з’являються залишки середньовічної фортифікації, тож я дістався Старого міста. Та спантеличений верблюдами, що містично пасуться на приозерному лузі, вирішую не чекати на появу нових галюцинаційних симптомів, і для початку обігнути історичну частину парковою територією аби подихати свіжим повітрям та вивітрити місцевий опіумний дурман.

Паркова зона, власне куди ж вона подінеться, стоїть на воді. Здається де б ти не був, обов’язково в полі зору опиниться мерехтіння поверхні одного, двох або інколи і трьох водоймищ одночасно.

Для більшої оригінальності, про цікаві місцеві об’єкти розповідають величезні канцелярські кнопки пришпилені прямо неба.

Повз музею сплаву та плотів, ззовні більше схожого на пожежне депо, та Лихенського філіалу Васюкінського клубу «Чотирьох коней», виходжу до чергового місцевого ставу.

В прибережній акваторії привертає до себе увагу такий собі комфортний плавзасіб з санвузлом на борту. З гумором все ж таки виконаний антураж міста. Цей натхненний гальюн навіяв в уяві кадри з фільму «Маленький купальщик» і мене охопило таке відчуття, що ось-ось з динаміка форми серця донесуться звуки сурм і над рівною поверхнею водяного дзеркала ставу в повному параді, з прапорцями та командою на борту, спливе величезна атомоходна субмарина.

Взагалі в цей день аж ніяк не відчувалася занадто пізня осінь. Яскраво світило сонечко, на балконах лихенців буяли цвітінням квіти, а різнокольорові човники легенько хитались під вербами, даремно очікуючи пляжної клієнтури.

Та час рухатися вглиб суші, острова на ім’я Лихен. Вже власне всі сумніви щодо привабливості містечка були вичерпані, тож сприймаю акуратність містечка як і власну перемогу, бо все ж таки дістався до його берегів. Хто ж ще, як не я, оцінить стороннім оком те, що для когось давно являється просто буденністю.

П’ять - десять хвилин під гірку і я вже на центральній площі міста. Вона мені нагадала чомусь містечка України, які будувалися або розбудовувались під якісь перспективні об’єкти, ну скажімо – електростанції, ну в кращі, звісно для них роки. Такі, можливо, як Енергодар, Южноукраїнськ, той же Вишгород, до речі. Тобто наче не село, але і на штадт не тягне, хоча інфраструктура виключно міська. Напевно тоді то і виник термін – ПГТ. Якщо підсумувати, те що я намагався передати в останньому абзаці, то Лихену все це пасує, тобто лічать йому навіть гедеерівські епохи Хонекера «хрущовки». Ото наворотив, наче в нещодавньому КВН команда з Улан-Уде видала такий собі каламбурчик, мрія комуніста називається: «Жити на вулиці Леніна, в «хрущовці», з Вєрою Брежнєвою». Тож фото житлового фонду центральної площі Лихена.

Прямо з площі, яка лежить на деякій височині, можна спостерігати в просвітах вулиць місцеві «фьорди», черепицю дахів та стати об’єктом об’єктиву велотуристів.

Тут же, за «стриженими» деревами, заховалася міська Ратуша, співробітникам якої, а може і самому бургомістру, влітку хоч і темно, але разом з тим, ймовірно, і не спекотно в їх оточенні. За Ратушею трохи поодаль від площі знаходиться місцева камінна культова-оборонна споруда, найстаріша до речі в місті, а між ними кінематографічний заклад. 

В різні боки від церкви Св. Йоханеса розходяться брущаті ухильчики, які неодмінно виведуть вас «на чисту воду».

Тож і мене в той день було дискваліфіковано за упереджене суддівство, але результат в протоколі матчу залишився незмінним, переміг – Лихен, місто на воді та серед води!

Тож необтяжений свербінням власної совісті приходжу на зупинку автобуса, де вдячні місцеві вболівальники ще раз підняли мені настрій, власне, просто своєю присутністю.

 

Ну і покидаючи місто, хоча із вікна автобуса спостерігав ще так званий, більш сучасний, Високий Лихен, захватив в кадр здається останню не відреставровану з тих часів, будівлю, з легендарним можливо на той час Гаштетом Рацек, що вже який рік очікує на нового
власника аби наповнити культурне життя міста новим змістом.

А надалі мене чекало іще одне Бранденбурзьке місто, багатше за наявністю всього, що побачене було сьогодні мною, але не було в ньому того духовного піднесення.

Можливо я перегорів і на четвертий раз мене не вистачило, хоч місто Темплін, про яке я веду мову і добре укріплено фортифікаційними спорудами та природними водяними рубіконами, з човниками, мостами та пароплавами, має великі площі, чудові старі вулички з фахверковими будиночками, церквами та всіляко іншим. 

 

Але все в ньому здалось мені якось академічно, а може це сезонні настрої якимось дивним чином мене полонили. Тож, не відчуваючи об’єктивності в своїх судженнях, не стану коментувати місто і не тільки тому, що не хочу, а й тому, що коментарі малої батьківщини діючого федерального канцлера потребують зваженого підходу, а звіт вже подумки в друці. Тож читайте, якщо не ліньки та готуйте власні маршрути.   

Добавьте в Twitter Добавьте в Facebook Добавьте в Вконтакте Добавьте в Одноклассники Добавьте в Мой Мир Добавьте в Livejournal Добавьте в Google Buzz
рейтинг: 9.5
голосов: 8
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

ОТЗЫВЫ

 
 
Добавить отзыв

Пользователь
Отзывов: 547
 
20 марта 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Понравился отчёт.
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
16 марта 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: silver
Спасибо, Саша! Ну вот езжу я по городам Германии, а они мне все никак не надоедают! А вместо галочек у меня автоатлас Германии за 2000 год, проверенный временем. Если в нем город обозначен красным контуром, сто пудов надо ехать.
 

Пользователь
Отзывов: 372
 
16 марта 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
«зима – WolK торжествуя по Бранденбургу обновляет путь»  good
Danke schön !  Только вот на моей карте Германии, после таких прогулок, всё больше и больше галочек куда хотелось бы ещё заехать.  friends
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
15 марта 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: kalimera Хата ще та, гуляти не перегуляти! На всіх вистачить. А ще, колись була в мене ксерокопія карти Берліну і я кожної неділі на велосипеді виїздив на "експедиції", планомірно зафарбовуючи червоним маркером кожну вуличку, що підкорив. Так, з 2000 по 2003 рік на ній не залишилось жодної білої плями. Можливо щось подібне станеться і з Німеччиною, я не заперечиватиму. Тож дякую на доброму слові.
 

Пользователь
Отзывов: 342
 
15 марта 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
To: yersh
Рад стараться! Город действительно искренне понравился. Настороженно воспринял слова мой "пассатик", це взагалі чи конкретно. Есть ли особые приметы, может слово неприличное на крыле нацарапано?
 

Пользователь
Отзывов: 297
 
15 марта 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
З глибокою повагою відносячись до автора звіту,  зловили себе на тому, що незабаром знатимемо Німеччину як рідну хату.  Хвилюємося, що може зникнути бажання побачити всю цю красу своїми очима.  Хоча може це пуста міттєвість, і все буде навпаки.
А зараз ми візьмемо карту Німеччини та повідмічаємо всі місця, де вже з Wolk'ом побували, а згодом будемо і далі замальовувати білі плями, що ще залишилися.
 

Пользователь
Отзывов: 72
 
15 марта 2012 г. RE: Ответить
 
 Цитировать
Оооооооогромное спасибо!Необыкновенный заряд позитива,аж до тахокардии.
И пару ремарок:мой "пассатик" оказывается еще бегает,ну и новую землячку в лице Ангелы Меркель приобрел.


КАЛЕНДАРЬ СОБЫТИЙ
Все события